Свіжа оцінка російської наступальної кампанії показує одразу кілька важливих тенденцій: Кремль дедалі сильніше боїться ударів у власному тилу, російське командування міняє кадри після провалів ППО, а на фронті Москва не має підтвердженого просування, хоча може готувати нову активізацію на Покровському напрямку.
Звіт ISW за 4 травня 2026 року важливий не лише як чергове фронтове зведення. Він показує, що війна все глибше входить у російську внутрішню архітектуру безпеки: навколо путіна посилюють охорону, у Москві бояться безпілотників, російські генерали стають об’єктами підвищеного захисту, а невдачі ППО змушують Кремль міняти командування Повітряно-космічних сил. Водночас на полі бою Росія не демонструє підтвердженого оперативного прориву — ні під Костянтинівкою, ні під Покровськом, ні на південних напрямках. Це створює парадокс: Москва зберігає наступальний тиск, але дедалі більше змушена обороняти власний тил.
Звіт про війну, яка повертається в Росію
Оцінка ISW за 4 травня фіксує не стільки один великий перелом, скільки накопичення ознак, які разом формують нову якість війни. Росія продовжує атакувати Україну ракетами, дронами й малими штурмовими групами. Але одночасно дедалі більше ресурсів витрачає на захист власних центрів ухвалення рішень, військової інфраструктури, нафтової логістики та символічних подій на кшталт параду 9 травня. ISW у своєму звіті за 4 травня зазначає, що не зафіксувала підтверджених просувань ані російських, ані українських військ на лінії фронту, попри інтенсивність боїв на кількох напрямках.
Це важлива рамка: Росія залишається здатною вести виснажливу війну, але її наступальна машина дедалі частіше стикається з обмеженнями — кадровими, технологічними, логістичними й політичними.
путін і страх безпілотників: війна доходить до верхівки Кремля
Найгучніший елемент звіту — дані про зростання занепокоєння путіна власною безпекою. За оцінкою ISW, витік європейського розвідувального звіту вказує на посилення заходів охорони російського президента та високопоставлених чиновників. У цьому ж контексті згадуються побоювання щодо можливих ударів дронами, зміни в роботі Федеральної служби охорони та переорієнтація путіна на більш захищені локації. Водночас ISW окремо підкреслює: частина тверджень із витоку, зокрема щодо можливих страхів перед переворотом, не має незалежного підтвердження.
Коректніше говорити про підвищену тривожність режиму щодо фізичної безпеки верхівки.
Причин для цього кілька.
По-перше, Україна наростила дальність і частоту ударів по російському тилу. Удари по Москва-Сіті, військових об’єктах, нафтопереробній і логістичній інфраструктурі створюють для Кремля нову реальність: війна вже не є чимось, що можна сховати за фронтовими картами й телевізійною пропагандою.
По-друге, російська система безпеки змушена захищати не лише президента, а й генералітет, управлінські центри, енергетичні об’єкти, паради, аеродроми, НПЗ і транспортні маршрути. Це розтягує ресурси та підсилює внутрішню нервозність.
По-третє, символічний вимір також має значення. Якщо російська столиця, Москва-Сіті чи парад 9 травня потребують додаткових обмежень, ППО і цифрових блокувань, це руйнує образ повного контролю, який Кремль роками намагався продавати власному суспільству.
Читайте також: “путін ховається від власної системи: що означає новий режим безпеки в Кремлі”
Призначення Чайка: кадрова ротація як симптом провалу ППО
Другий великий сигнал — призначення генерал-полковника Олександра Чайка головнокомандувачем Повітряно-космічних сил Росії. За повідомленнями російських медіа, Чайко замінив Віктора Афзалова, який очолював ПКС із 2023 року. Це відбувається на тлі критики російської ППО через нездатність системно зупиняти українські далекобійні дрони.
Чайко — показова фігура. Його кар’єра пов’язана із Сирією, Східним військовим округом і початковим етапом повномасштабного вторгнення проти України. Він належить до того типу російських командирів, яких Кремль не списує остаточно навіть після провалів, а переводить між посадами. ISW прямо вписує це призначення в путінську практику ротації малоефективних командирів замість їхнього повного усунення.
Сенс цього кадрового рішення може бути подвійним.
З одного боку, Кремль демонструє, що визнає проблему у сфері ППО та повітряної кампанії. Українські далекобійні удари по російській території стали не епізодом, а системним фактором війни.
З іншого боку, призначення Чайка не обов’язково означає якісний технологічний прорив. Це радше політичне й управлінське рішення: поставити жорсткого, лояльного, перевіреного генерала на напрямок, який став критично вразливим.
Костянтинівка: шість місяців тиску без оперативного результату
Один із найважливіших фронтових висновків ISW стосується Костянтинівки. Російські війська, за оцінкою інституту, вперше проникли на околиці міста ще наприкінці жовтня 2025 року, однак за шість місяців не змогли досягти значного оперативного прогресу в тактичній зоні Костянтинівка–Дружківка.
Це важливо з кількох причин.
Костянтинівка є частиною ширшого «фортечного поясу» Донеччини. Разом із Дружківкою, Краматорськом і Слов’янськом вона формує оборонну систему, яку Росія прагне зламати, щоб заявити про наближення до повного захоплення Донецької області.
Але просування в цій зоні залишається повільним. Російські штурми, включно з механізованими атаками поблизу Часового Яру, не дали тактично значущих результатів. Це означає, що навіть за умов постійного тиску Росія не може швидко конвертувати локальні проникнення у справжній оперативний прорив.
Для України це не означає відсутність загрози. Навпаки, Костянтинівський напрямок залишається одним із найбільш небезпечних. Але звіт показує: російський наступ тут стикається з високою ціною, повільним темпом і браком вирішального ефекту.
Покровськ: напрямок, де Росія може готувати нову активізацію
На відміну від Костянтинівки, де Росія застрягла у повільному виснажливому наступі, Покровський напрямок може стати зоною нової концентрації російських сил. ISW посилається на українські джерела, які повідомляють про передислокацію елементів 90-ї танкової дивізії на цей напрямок. Йдеться, зокрема, про танкові, мотострілецькі та розвідувальні підрозділи, загальною чисельністю до кількох тисяч військових.
Це не гарантує негайного прориву, але свідчить про намір російського командування посилити саме цей сектор.
Особливо важлива згадка про підрозділи російського центру безпілотних технологій «Рубікон». За оцінками українського військового оглядача Костянтина Машовця, такі групи можуть створювати пункти управління дронами у міських районах північно-західного Покровська, бити по українській логістиці та прикривати піхоту під час штурмів.
Це показує, що російська тактика дедалі більше залежить від боротьби за низьковисотний повітряний простір. У сучасній війні контроль над дронами й антидроновими засобами стає таким самим важливим, як контроль над дорогами, посадками чи висотами.
Покровськ у цьому сенсі може бути не просто черговою точкою на карті. Це тест на здатність Росії поєднати живу силу, бронетехніку, розвідку, FPV-дрони, РЕБ і логістичний тиск в одну наступальну систему.
«Переможне» перемир’я: чому 9 травня стало нервовою датою для Кремля
Окрема політична лінія звіту — тема припинення вогню навколо 9 травня. Президент Володимир Зеленський 4 травня заявив, що Україна оголошує режим тиші з опівночі в ніч із 5 на 6 травня, попри відсутність офіційного російського звернення щодо перемир’я.
Цей крок має політичну логіку. Україна перехоплює ініціативу в темі перемир’я й не дозволяє Кремлю використати 9 травня лише як пропагандистську декорацію.
Російське Міноборони оголосило власне припинення вогню на 8–9 травня до річниці перемоги над нацистською Німеччиною, але водночас погрожувало ударом по Києву в разі спроб зірвати святкування. Цьогорічний парад у Москві скоротили через безпекові побоювання, а Україна відповіла пропозицією почати тишу раніше — з 6 травня.
У цьому є символічна інверсія. День, який Кремль подає як демонстрацію сили, перетворюється на дату підвищеної тривоги. Парад потребує гарантій безпеки. Москва побоюється дронів. Мобільний інтернет можуть обмежувати. І сам факт, що Кремль змушений говорити про перемир’я навколо власного головного воєнно-історичного ритуалу, показує: символічний тил Росії більше не є недоторканним.
Українські далекобійні удари: нова форма тиску на російську воєнну економіку
ISW також фіксує продовження української кампанії ударів по російській військовій та енергетичній інфраструктурі. У звіті згадується оцінка супутникових знімків після удару 23 квітня по нафтоперекачувальній станції імені Горького в Нижньогородській області: ідеться про знищення паливних резервуарів, пошкодження фільтрувального обладнання та ймовірне ураження сховищ.
Ці удари мають ширше значення, ніж просто знищення окремих об’єктів.
Вони створюють для Росії багаторівневий тиск:
- військовий — ускладнюють забезпечення фронту пальним і матеріалами;
- економічний — підвищують витрати на ремонт, страхування, логістику й охорону;
- психологічний — демонструють уразливість тилових регіонів;
- політичний — показують російському суспільству, що війна не обмежена українською територією.
Окремо ISW зазначає українські удари по російських військових об’єктах в окупованій Луганській області — системі ППО «Тор», радіолокаційній системі П-18 та ремонтній базі в Кадіївці. Це свідчить про системне полювання на елементи російської розвідки, ППО й технічного забезпечення.
Тіньовий флот: санкційна війна переходить у Балтійське море
Ще один важливий напрямок — боротьба з російським «тіньовим флотом». 3 травня шведська берегова охорона затримала танкер Jin Hui у Балтійському морі. Судно під сирійським прапором було взяте під контроль у шведських територіальних водах на південь від Треллеборга, а попереднє розслідування стосується морехідності та можливого плавання під фальшивим прапором.
Це не ізольований випадок. Європейські країни посилили дії проти танкерів, які можуть допомагати Москві обходити санкції та фінансувати війну проти України. Шведські органи цього року вже зупиняли кілька суден за підозрою в порушеннях, зокрема через нафтові розливи та фальшиві прапори.
Для Росії тіньовий флот — це не просто транспорт. Це інструмент виживання нафтової економіки під санкціями. Якщо Європа дедалі частіше зупинятиме, перевірятиме й криміналізуватиме такі судна, Москва матиме більше проблем із вивезенням нафти, страхуванням рейсів і підтримкою доходів бюджету.
Російська ракетно-дронова кампанія: масованість без стратегічного перелому
Звіт також описує масштабні російські атаки по Україні. 3 травня Росія запустила дві балістичні ракети «Іскандер-М», п’ять крилатих ракет Х-59/69 і 234 безпілотники різних типів. У ніч на 4 травня було запущено ще 155 дронів. За оцінкою ISW, Росія продовжує поєднувати нічні та денні удари, щоб підвищити тиск на цивільне життя, логістику й економічну активність України.
Це не просто військова тактика. Це стратегія виснаження.
Росія намагається змусити українську ППО працювати безперервно, розтягнути ресурси між регіонами, підтримувати психологічну напругу серед населення й бити по енергетиці, транспорту, промисловості та міській інфраструктурі.
Окремо ISW звертає увагу на удари по автозаправних станціях у Харкові. Мета таких атак може бути не лише матеріальною, а й психологічною: створити відчуття небезпеки у повсякденному житті, посіяти страх, змусити людей змінювати маршрути, поведінку й плани.
Росія тисне, але не контролює темп війни повністю
Звіт ISW за 4 травня демонструє складну картину. Росія не відмовляється від наступу. Вона тисне на Сумщині, Харківщині, Куп’янському, Костянтинівському, Покровському, Новопавлівському, Гуляйпільському та Херсонському напрямках. Вона запускає сотні дронів і ракет. Вона перегруповує війська й намагається наростити тиск на Покровськ.
Але водночас Росія не має підтвердженого просування на фронті за цей день. Вона змушена міняти командувача ПКС. Вона посилює охорону путіна та генералів. Вона боїться ударів по Москві перед 9 травня. Її тіньовий флот дедалі частіше стає об’єктом дій європейських правоохоронців. Її тилова інфраструктура залишається вразливою для українських далекобійних ударів.
Це і є головна зміна: Росія ще наступає, але вже не може тримати війну лише на українській території.
Оцінка ISW за 4 травня 2026 року показує війну у фазі взаємного виснаження, де фронтова лінія може залишатися майже нерухомою, але стратегічний тиск постійно зростає. Україна не лише обороняється на Донеччині, Харківщині та півдні, а й переносить війну в російський тил — через удари по військових об’єктах, нафтовій інфраструктурі та психологічно важливих символах Кремля. Росія, зі свого боку, продовжує масовану ракетно-дронову кампанію й готує нові штурмові зусилля, особливо на Покровському напрямку.
Але ключова інтрига вже не лише в тому, де саме просунеться фронт. Вона в тому, чи зможе Кремль одночасно вести наступ, захищати власну столицю, прикривати нафтову економіку, латати провали ППО й підтримувати ілюзію контролю всередині Росії. Звіт ISW показує: ця ілюзія стає дедалі дорожчою.
За матеріалами understandingwar.org
