«Єдина Росія» майже напевно збереже контроль над Держдумою. Однак головна інтрига вересневих виборів полягає не в тому, хто переможе, а в тому, наскільки переконливо Кремль зможе оформити цю перемогу. Партія влади повинна підтримувати війну, якої вимагає путін, але водночас не нагадувати виборцям про її ціну. Офіційні опитування все ще фіксують декларативну підтримку російської армії, проте більшість респондентів уже виступає за переговори, рейтинг партії суттєво поступається рейтингу президента, а можливість нової мобілізації залишається одним із головних суспільних страхів.
Вибори до Державної думи дев’ятого скликання відбудуться в Росії 18–20 вересня 2026 року. Це перші парламентські вибори після початку повномасштабного вторгнення в Україну.
Обирати мають усі 450 депутатів: половину — за партійними списками, решту — в одномандатних округах. Росія також планує проводити голосування на окупованих територіях України. За підрахунками аналітичного центру NEST, разом із Кримом там сформовано 11 одномандатних округів. Триденне голосування, електронні процедури та обмежений доступ незалежних спостерігачів суттєво ускладнюють оцінювання реальних настроїв виборців.
На попередніх виборах 2021 року «Єдина Росія», за офіційними даними, отримала 49,82% голосів і 324 із 450 депутатських мандатів. Завдяки перемогам майже в усіх одномандатних округах партія здобула конституційну більшість, хоча за її список проголосувала менш ніж половина виборців, які прийшли на дільниці.
У 2026 році фундаментальної загрози втратити парламентський контроль для Кремля немає. Несистемна опозиція переважно витіснена з країни, ув’язнена або не допущена до виборів, а парламентські партії підтримують основні рішення путіна. Проте сама передвиборча кампанія стала для влади проблемою: вона змушує хоча б на рівні гасел пояснювати суспільству, що Росія отримала за чотири з половиною роки війни і чого громадянам чекати далі.
Непопулярна війна чи втомлене суспільство
Твердження, що війна стала в Росії цілковито непопулярною, потребує уточнення. Доступні опитування показують складнішу картину: більшість росіян усе ще декларує підтримку армії, але водночас дедалі частіше хоче завершення бойових дій і не бажає особисто брати участь у війні.
У червневому опитуванні «Левада-центру» 67% респондентів заявили про підтримку дій російських військових в Україні. Це на сім процентних пунктів менше, ніж у травні. Частка тих, хто не підтримує армію, зросла до 24%. Водночас приблизно дві третини опитаних висловилися за перехід до мирних переговорів, тоді як продовження бойових дій підтримували трохи більше чверті. Лише 43% уважно стежили за подіями навколо України, а майже кожен п’ятий узагалі ними не цікавився.
Ці відповіді лише на перший погляд суперечать одна одній. Для багатьох росіян «підтримувати армію» означає демонструвати лояльність державі, військовим і знайомим, які вже перебувають на фронті. Це не обов’язково означає бажання продовжувати війну необмежений час або готовність самому підписати контракт.
У репресивній політичній системі пряме запитання про підтримку армії додатково провокує соціально бажану й особисто безпечнішу відповідь. Тому рівень декларативного схвалення не можна автоматично ототожнювати ані з підтримкою конкретних воєнних цілей путіна, ані з готовністю населення прийняти нову мобілізацію.
Правильніше говорити не про масовий антивоєнний поворот, а про втрату війною позитивного мобілізаційного ефекту. Вона більше не є для партії влади переконливою обіцянкою майбутнього. Росіянам можна наказати підтримувати війну як державну політику, але дедалі складніше перетворювати цю підтримку на ентузіазм.
Рейтинг путіна і рейтинг його партії — не одне й те саме
Слабкість «Єдиної Росії» помітна у розриві між особистим рейтингом путіна та готовністю голосувати за партію.
| Джерело та період | Що показало опитування |
|---|---|
| ВЦИОМ, 26 липня | За «Єдину Росію» були готові проголосувати 33,5% усіх респондентів |
| ВЦИОМ, 26 липня | Про довіру путіну заявили 70,6%; Дмитру Медведєву — 34,1% |
| ФОМ, 17–19 липня | Рейтинг «Єдиної Росії» становив 33%; 53% опитаних назвали настрої оточення тривожними |
| ФБК, квітневе опитування | Підтримка «Єдиної Росії» оцінювалася лише у 16% |
Цифри не можна безпосередньо порівнювати між собою: організації використовують різні методики, формулювання запитань і способи формування вибірки. ФБК є політичним опонентом російської влади, тоді як ВЦИОМ і ФОМ працюють у державному полі. Проте всі доступні вимірювання підтверджують одну тенденцію: «Єдина Росія» значно менш популярна, ніж путін.
Це характерно для персоналістської системи. Президент залишається символом держави, армії та зовнішньої політики, тоді як партія відповідає за непопулярні закони, роботу чиновників, місцеві проблеми й економічні труднощі. путін може дистанціюватися від конкретної невдачі, а «Єдина Росія» змушена її пояснювати.
Кремлівські технологи намагаються компенсувати цей розрив прямим злиттям образів президента і партії. За даними Meduza, у передвиборчому брендбуці передбачено три федеральні гасла: «Сила в єдності», «Виберемо гідних» і «Єдина Росія — команда президента». У жодному з них немає прямої згадки про війну.
На партійному з’їзді використовували значно радикальніше гасло про те, що підтримка путіна є «базовим мінімумом». Але до брендбуку воно не потрапило. Це свідчить про спробу знайти менш агресивну форму лояльності, придатну не лише для переконаних прихильників війни.
путін вимагає перемоги, але партія не називає її критеріїв
На з’їзді «Єдиної Росії» 28 червня путін закликав партію сприяти досягненню воєнних цілей, гарантувати безпеку країни й одночасно виконувати соціальні зобов’язання. Офіційна риторика поєднала війну, зовнішню загрозу, демографію, традиційні цінності та регіональний розвиток.
Це і є головна проблема кампанії. путін не дозволяє партії відокремитися від війни, але сама війна не дає кандидатам зрозумілої позитивної програми.
Кандидат у регіоні не може достовірно сказати:
- коли закінчаться бойові дії;
- що Кремль вважатиме достатньою перемогою;
- чи буде нова мобілізація;
- скільки ще коштів доведеться спрямувати на армію;
- чи збережуться соціальні витрати на тлі бюджетного тиску;
- як влада захистить регіони від атак безпілотників.
Тому змістовну частину кампанії відкладають майже до останнього моменту. Пропозиції до так званої Народної програми партія збирає до 10 серпня, а остаточно затвердити її планує лише 22 серпня — менш ніж за місяць до голосування.
У брендбуці, який отримала Meduza, немає самої програми. Натомість регіональним штабам рекомендують наносити на карти міста відремонтовані школи, лікарні, дороги й інші об’єкти, а також вказувати кількість звернень виборців і «вирішених питань». Це дозволяє замінити дискусію про майбутнє звітом про локальні ремонти.
Фактично партія пропонує дві різні кампанії. На федеральному рівні — путін, єдність, протистояння Заходу й абстрактна перемога. На місцевому — дитячий садок, дорога, соціальна виплата та приймальня депутата.
Кремль нібито знизив планку з 55% до 45%
За інформацією Meduza, політичний блок адміністрації президента двічі переглядав неофіційні показники, яких очікує від регіонів. Спочатку йшлося приблизно про 55% голосів за «Єдину Росію», потім про 50%, а в липні для багатьох середніх регіонів орієнтир нібито знизили до 45%. Бажана явка залишилася на рівні близько 50%. У регіонах, де партія традиційно демонструє високі результати, від неї можуть очікувати близько 50% голосів за явки 50–55%.
Це неофіційна інформація, заснована на розмовах із регіональними чиновниками, депутатами та джерелами, близькими до адміністрації президента. Кремль публічно таких показників не оголошував.
Водночас рейтинг партії у 33–34% не обов’язково суперечить можливому офіційному результату в 45%. Соціологи рахують частку від усіх опитаних, включно з тими, хто не піде голосувати або ще не визначився. На виборах результат визначатиметься серед дійсних бюлетенів. Якщо влада ефективніше мобілізує залежних від держави виборців, а частина невдоволених залишиться вдома, частка «Єдиної Росії» автоматично зросте.
До цього додається мажоритарна складова: навіть відносно слабкий результат за партійним списком можна перетворити на велику парламентську більшість завдяки перемогам провладних кандидатів в одномандатних округах.
Тому Кремль, імовірно, турбує не перспектива програшу, а правдоподібність офіційного результату. Надто високий показник на тлі війни, паливної кризи та падіння партійного рейтингу може посилити відчуття штучності виборів.
Чому Медведєв зник із першої п’ятірки
Найбільш показовим кадровим рішенням стало невключення до федеральної п’ятірки голови «Єдиної Росії» Дмитра Медведєва.
Список очолив міністр закордонних справ Сергій Лавров. Далі розташувалися мер Москви Сергій Собянін, керівник «Юнармії» та учасник війни Владислав Головін, дитяча омбудсменка Марія Львова-Бєлова і державний воєнний кореспондент Євген Піддубний. Reuters звертає увагу, що поява Головіна та Піддубного відповідає проголошеному путіним курсу на перетворення ветеранів війни на «нову еліту».
Львова-Бєлова перебуває у розшуку Міжнародного кримінального суду. Суд видав ордер на її арешт у справі про ймовірну незаконну депортацію та переміщення українських дітей з окупованих територій.
Таким чином, війна не зникає з кампанії — вона вбудовується в сам склад партійного списку. Але замість одного радикального політика виборцям пропонують набір різних образів:
- Лавров уособлює державний статус і протистояння із Заходом;
- Собянін — управлінську ефективність та модернізацію Москви;
- Головін — інтеграцію військових у владу;
- Львова-Бєлова — державну сімейну й гуманітарну політику;
- Піддубний — медійне висвітлення війни.
Ця конструкція дає Кремлю можливість змінювати акценти залежно від ситуації. У разі воєнного успіху на перший план можна висунути ветеранів і воєнкора. У разі погіршення суспільних настроїв — Лаврова, Собяніна та соціальні обіцянки.
Медведєв для такої гнучкої кампанії був менш зручним. Його публічний образ пов’язаний із різкими погрозами, ядерною риторикою та безумовним продовженням війни. За даними ВЦИОМ на 26 липня, йому довіряли 34,1% респондентів, тоді як 46,7% висловлювали недовіру.
Аналітики Carnegie вважають, що виключення Медведєва пояснюється не лише його непопулярністю та воєнним радикалізмом, а й внутрішньою боротьбою за вплив. Потрапляння до списку могло відкрити йому шлях до посади голови Держдуми, чого могли не хотіти ані нинішній спікер В’ячеслав Володін, ані внутрішньополітичний блок Кремля на чолі із Сергієм Кирієнком.
Ветерани як нова кадрова опора режиму
Відсутність Медведєва не означає демілітаризації партії. Навпаки, «Єдина Росія» системно створює для учасників війни шлях у політику.
У партійних праймериз перемогли щонайменше 58 учасників війни. З них 32 мають балотуватися в одномандатних округах, решта — за партійними списками. Загалом навчання у Вищій партійній школі повинні були пройти близько ста кандидатів-новачків із військовим досвідом.
European Platform for Democratic Elections повідомляє, що учасникам війни під час праймериз автоматично додавали 25% до результату. Організація також наводить свідчення про тиск на бюджетників і студентів, яких спочатку змушували реєструватися на електронній платформі, а потім — голосувати, іноді за конкретних претендентів. Партія заявила про участь у праймериз понад 12 мільйонів громадян.
Інтеграція ветеранів виконує одразу кілька функцій. Вона винагороджує лояльність, створює залежну від президента групу нових політиків і переводить війну з тимчасової кампанії у постійний державний інститут.
Кремль фактично готує парламент, у якому учасники війни матимуть не лише символічний статус, а й право формувати законодавство, розподіляти ресурси та впливати на державну політику. Це означає, що навіть у разі припинення бойових дій мілітаризація російської політичної системи автоматично не завершиться.
Війна повернулася в повсякденне життя росіян
Після 2022 року Кремль намагався побудувати модель, за якої більшість населення підтримує війну символічно, але не змінює звичного способу життя. Воєнні дії мали залишатися далеко, а їхню людську ціну повинні були нести контрактники, мобілізовані, мешканці бідніших регіонів і ув’язнені.
У 2026 році підтримувати цю дистанцію стає складніше.
Атаки українських безпілотників на російські нафтопереробні підприємства спричинили дефіцит пального, черги на заправках та обмеження продажу в окремих регіонах. У липні Reuters повідомляв, що внутрішнє виробництво бензину в Росії покривало близько 65% сезонного попиту. Москва була змушена обмежувати експорт і збільшувати імпорт пального.
Російський Центробанк 24 липня знизив ключову ставку лише до 14%. У червні річна інфляція становила 6,02% за цільового показника 4%. Банк підвищив прогноз інфляції на 2026 рік до 6–7%, зокрема через зростання цін на паливо, та зафіксував суттєве погіршення очікувань підприємств щодо майбутнього попиту і виробництва.
У першому кварталі російська економіка скоротилася на 0,3% — уперше з початку 2023 року. Reuters пов’язував це з високими ставками, санкційним тиском, війною, дефіцитом робочої сили та слабкістю цивільних секторів. Після воєнно-промислового прискорення 2023–2024 років зростання ВВП у 2025 році сповільнилося приблизно до 1%.
Для виборця ця макроекономічна картина перетворюється на зрозуміліші проблеми: дороге кредитування, зростання цін, перебої з пальним, скорочення цивільних інвестицій і тривогу щодо майбутнього.
Саме тому «Єдина Росія» намагається повернути кампанію до шкіл, лікарень, доріг і соціальних виплат. Але зробити це дедалі складніше: кожна локальна проблема тепер може бути пов’язана з ресурсами, які держава спрямовує на війну.
Чи можлива мобілізація після виборів
Чутки про нову мобілізацію стали одним із найбільш небезпечних сюжетів кампанії. Медведєв назвав їх провокацією, а Кремль заявляє, що нового загального призову не планує.
Підтверджених даних про ухвалене рішення оголосити мобілізацію після 20 вересня немає.
Однак підстави для суспільної тривоги існують. Мобілізовані восени 2022 року переважно продовжують службу без зрозумілого механізму повернення додому. Російська армія потребує постійного поповнення, а влада дедалі агресивніше шукає нових контрактників.
Після мобілізації 300 тисяч резервістів у 2022 році Кремль перейшов до дорожчої, але політично безпечнішої моделі: високих одноразових виплат, зарплат, соціальних пільг і регіональних планів набору.
Аналіз економіста Яніса Клюге на основі бюджетних виплат показав, що в першому кварталі 2026 року контракти могли підписати приблизно 71 216 осіб — близько 800 на день. Це менше, ніж у першому кварталі 2025 року, коли виплати отримали майже 89 600 новобранців. У другому кварталі темп, за регіональними даними, відновився приблизно до тисячі контрактів на день. Водночас середній розмір регіональних бонусів досяг нового максимуму, що може свідчити про труднощі з набором.
Офіційні цифри вищі. Медведєв наприкінці квітня говорив про 127 тисяч нових контрактників від початку року. Розбіжність може частково пояснюватися затримками бюджетних виплат та різними способами обліку, але вона не дозволяє точно визначити реальні масштаби поповнення армії.
Паралельно влада розширює цільові групи для вербування. Reuters виявив кампанію із залучення студентів до підрозділів безпілотних систем і документи, за якими великим підприємствам у Рязанській області встановлювали плани пошуку кандидатів на контрактну службу.
У травні путін підписав рішення, яке дозволяє списати новим контрактникам та їхнім чоловікам або дружинам борги на суму до 10 мільйонів рублів. Це перетворює фінансові проблеми громадян на ресурс військового набору.
Отже, найімовірніший короткостроковий сценарій — не відкрита мобілізація до виборів, а подальше розширення прихованої або «повзучої» моделі:
- збільшення виплат;
- списання боргів;
- регіональні плани набору;
- тиск через університети та підприємства;
- залучення соціально вразливих груп;
- нові пільги для військових і їхніх родин.
Відкрита мобілізація могла б дати армії значно більше людей, але зруйнувала б головну передвиборчу обіцянку влади — що більшість росіян може підтримувати війну, не вирушаючи на неї особисто. Після виборів це політичне обмеження послабиться, проте рішення залежатиме насамперед від ситуації на фронті та здатності Кремля підтримувати контрактний набір.
Антивоєнна позиція залишена на периферії
Наприкінці липня ЦВК зареєструвала список партії «Яблоко», яка йде на вибори з гаслами миру, припинення репресій і домовленості про завершення бойових дій. До федерального списку увійшли 269 кандидатів, ще 135 висунуто в одномандатних округах. «Яблоко» залишається єдиною зареєстрованою російською партією з відкритою антивоєнною платформою.
Проте допуск партії не означає рівної політичної конкуренції. EPDE фіксувала тиск на кандидатів «Яблока» та КПРФ, використання державних установ у праймериз «Єдиної Росії» й формування лояльної системи спостереження.
Організація також повідомляла про плани партії влади створити власну мережу «професійних міжнародних спостерігачів» на основі домовленостей із дружніми закордонними партіями. На думку EPDE, така модель не відповідає базовим принципам незалежного спостереження, оскільки організовується одним із головних учасників виборів.
Тому вересневий результат не можна буде сприймати як точний референдум про ставлення росіян до війни. Він покаже насамперед ефективність адміністративної мобілізації, контроль над інформаційним простором і здатність влади перетворити пасивну лояльність на голоси.
Водночас сама поведінка Кремля має аналітичне значення. Якщо партія мінімізує воєнну риторику, відкладає програму, знижує неофіційні показники й робить ставку на соціальні об’єкти, це означає, що влада більше не вважає війну безумовно виграшною передвиборчою темою.
Що насправді продаватиме «Єдина Росія»
Кампанія партії влади, ймовірно, складатиметься з чотирьох основних елементів.
1. Особиста лояльність путіну
Партія називатиме себе його командою і намагатиметься перетворити значно вищий президентський рейтинг на власний результат. Голос за «Єдину Росію» подаватиметься як підтвердження єдності держави під час зовнішньої загрози.
2. Локальні результати замість образу майбутнього
Кандидати говоритимуть про відремонтовані школи, лікарні, двори, дороги та виконані звернення. Це безпечніша тема, ніж строки завершення війни, мобілізація або стан бюджету.
3. Соціальна підтримка військових
Ветерани, виплати, пільги та допомога родинам повинні створити враження, що держава виконує моральні зобов’язання. Одночасно це дозволяє говорити про війну через соціальну турботу, а не через нові жертви й призов.
4. Зовнішній ворог
Економічні проблеми, атаки безпілотників і міжнародну ізоляцію Кремль пояснюватиме діями України та західних країн. Відповідальність за наслідки війни перекладатиметься з російської влади на противника.
Ця стратегія дозволяє партії уникнути відповіді на головне питання: якою буде Росія після ще одного п’ятирічного терміну Держдуми, якщо війна триватиме.
Вибори, на яких результат відомий, а майбутнє — ні
«Єдина Росія» входить у кампанію з ресурсами, яких немає в жодного конкурента: підтримкою президента, губернаторським апаратом, перевагою в медіа, контролем більшості регіональних адміністрацій і мережею залежних від держави установ.
Тому партія, найімовірніше, знову оголосить про перемогу і збереже парламентську більшість. Проте це не скасовує її стратегічної кризи.
Протягом двох десятиліть «Єдина Росія» обмінювала обмежену політичну свободу на обіцянку передбачуваності. Виборцям пропонували не ідеологію, а впевненість, що завтра не стане значно гірше.
Тепер партія не може гарантувати навіть цього. Вона не знає, коли закінчиться війна, чи знадобиться нова мобілізація, скільки коштуватиме підтримка армії та як довго економіка витримуватиме воєнне навантаження.
Водночас відмовитися від війни «Єдина Росія» не здатна. Це означало б відмовитися від путіна — єдиного джерела її політичної легітимності.
Саме тому війна стала для партії не стільки непопулярною, скільки електорально незручною. Вона залишається обов’язковою державною позицією, але перестає бути переконливою передвиборчою пропозицією.
Головне завдання Кремля до 20 вересня — зберегти дистанцію між війною та особистим життям більшості виборців. Переконати їх, що можна підтримати путіна, проголосувати за його партію і водночас не опинитися на фронті, не втратити звичний рівень життя та не зіткнутися з новими потрясіннями.
Саме тому найважливішим показником стане не офіційний відсоток «Єдиної Росії». Значно більше про стан російського режиму скажуть теми, яких партія уникатиме до виборів, і рішення, які Кремль ухвалить одразу після них.
