путін намагається показати російську економіку стійкою, але бюджетний дефіцит, зростання військових витрат, проблеми з вербуванням і залежність ракетного виробництва від західних компонентів свідчать про дедалі більшу ціну війни для Москви. Водночас РФ продовжує тиск на фронті, погрожує ударами по Києву та намагається втягнути Білорусь у нові сценарії ескалації.
Війна переходить у складнішу фазу
На середину травня 2026 року російська кампанія проти України дедалі більше виглядає як спроба одночасно втримати кілька напрямів тиску. Йдеться не лише про бойові дії на сході та півдні, а й про економічне виснаження, інформаційний тиск, ракетний терор, спроби залучити Білорусь до більш активної ролі та дипломатичне просування теми послаблення санкцій.
Кремль намагається переконати власне населення та зовнішніх спостерігачів, що російська економіка адаптувалася до війни. путін публічно говорить про зростання торгівлі, промисловості, виробництва та ВВП. Але за цими цифрами проступає інша реальність: дефіцит бюджету зростає, військові та соціальні витрати тиснуть на фінансову систему, регіони витрачають дедалі більше на вербування контрактників, а приватний сектор стикається з погіршенням умов.
Паралельно Росія продовжує завдавати масованих ударів по Україні, використовуючи ракети та дрони майже одразу після виробництва. Це свідчить не про накопичення великого резерву, а про постійну потребу підтримувати інтенсивність ударів. Особливо небезпечним є поєднання трьох факторів: російського виробництва ракет, використання західних компонентів попри санкції та обмежених українських можливостей для перехоплення балістичних ракет через залежність від Patriot.
На фронті ситуація залишається динамічною, але без картини швидкого російського прориву. Російські війська атакують на кількох напрямках, намагаються просуватися через інфільтрацію малими групами, використовують перемир’я для перегрупування, а також продовжують заявляти про захоплення населених пунктів без достатніх підтверджень. Україна, зі свого боку, не лише обороняється, а й завдає ударів по російській нафтовій, військово-морській, авіаційній та логістичній інфраструктурі.
Кремль демонструє «стабільність», але економіка РФ працює на межі воєнної моделі
Одним із центральних елементів російської політичної риторики залишається твердження, що економіка країни витримала санкції, війну та ізоляцію. путін 15 травня заявив, що урядові економічні заходи дали «стримані, але позитивні результати». Він навів показники зростання оптової та роздрібної торгівлі, промислового виробництва, виробництва загалом, ВВП і зберігання низького безробіття.
Однак проблема полягає в тому, що ці цифри не обов’язково свідчать про здорове економічне зростання. Навпаки, вони можуть бути симптомом економіки, яка дедалі сильніше залежить від державних витрат, військових замовлень, мобілізації ресурсів і штучного попиту.
Незалежні російські джерела звернули увагу, що путін не згадав менш зручні дані: річне зниження ВВП у січні та лютому 2026 року, а також зниження прогнозу зростання російської економіки на 2026 рік з 1,3% до 0,4%. Тобто офіційна риторика вибудовується навколо окремих позитивних показників, тоді як ширша картина виглядає набагато менш оптимістично.
Фактично Росія намагається подати воєнну економіку як ознаку стійкості. Але така модель має кілька слабких місць:
- зростання тримається на державних витратах, а не на приватній ініціативі;
- оборонні замовлення витісняють цивільні сектори;
- мобілізація та вербування забирають людей із ринку праці;
- дефіцит робочої сили посилює інфляційний тиск;
- бюджет дедалі більше залежить від запозичень, податків і перерозподілу ресурсів.
Інакше кажучи, економіка РФ не зруйнувалася, але вона дедалі більше працює як система підтримки війни. Це не стійке зростання, а адаптація до затяжного конфлікту з високими внутрішніми витратами.
Бюджетний дефіцит: Росія витрачає більше, ніж планувала
Особливо показовою є ситуація з російським бюджетом. За даними української зовнішньої розвідки, дефіцит бюджету РФ за перші чотири місяці 2026 року сягнув 78,4 млрд доларів. Це майже вдвічі більше, ніж за аналогічний період попереднього року, і вже понад 150% від запланованого дефіциту на весь 2026 рік.
Це означає, що російський уряд фактично вичерпує річні рамки дефіциту ще до середини року. Причини очевидні: війна вимагає постійних витрат на армію, виробництво озброєнь, виплати військовим, компенсації сім’ям, підтримку оборонної промисловості та соціальні програми, які мають утримувати внутрішню стабільність.
Витрати російського уряду за перші чотири місяці 2026 року становили 235 млрд доларів — на 15,7% більше, ніж за той самий період 2025 року. При цьому дедалі більшу частину витрат займають військові потреби, соціальні програми та підтримка окремих секторів економіки.
Кремль намагається компенсувати це кількома шляхами. Один із них — підвищення ПДВ у січні 2026 року. Інший — збільшення внутрішніх запозичень. Але обидва варіанти мають ризики. Підвищення податків тисне на бізнес і споживачів, а запозичення збільшують боргове навантаження. Росія вже витратила 14,8 млрд доларів лише на обслуговування державного боргу за перші чотири місяці року.
Така динаміка не означає негайної фінансової катастрофи для РФ, але вона демонструє важливу тенденцію: що довше триває війна, то дорожче Кремлю підтримувати її нинішню інтенсивність.
Малий і середній бізнес платить ціну за воєнну економіку
Окремим індикатором економічного тиску є ситуація з малим і середнім бізнесом у Росії. За даними, наведеними в оцінці, у першому кварталі 2026 року в РФ закрилися 209 тисяч малих і середніх підприємств. Це майже на 9% більше, ніж у першому кварталі 2025 року.
Серед причин називають, зокрема, підвищення ПДВ. Але проблема ширша. Малий і середній бізнес у Росії опиняється між кількома факторами тиску:
- Податкове навантаження зростає, бо держава шукає додаткові доходи для фінансування витрат.
- Ринок праці стає жорсткішим, адже частина чоловіків іде на війну, частина — в оборонні галузі, а частина уникає формальної зайнятості через ризики мобілізації.
- Споживчий попит викривлюється, бо значна частина грошей надходить через військові виплати та державні трансферти.
- Приватний сектор програє державному, оскільки оборонні підприємства, військові контракти та силовий сектор отримують пріоритет.
Це створює парадокс: Кремль може демонструвати формальні показники зростання, але цивільна економіка слабшає. Воєнна модель здатна підтримувати окремі галузі, однак вона погіршує умови для довгострокового розвитку.
Вербування військових стає дедалі дорожчим для регіонів
Ще один важливий сигнал — зростання регіональних витрат на вербування військовослужбовців. Російські регіони більш ніж удвічі збільшили середньомісячні витрати на вербувальників і бонуси за підписання контрактів: із 358 млн рублів у 2025 році до 802 млн рублів у 2026 році.
Це свідчить про кілька речей.
По-перше, Росії дедалі складніше залучати людей до війська без значних фінансових стимулів. Якщо мотивація була б високою і стабільною, потреба постійно збільшувати бонуси не була б такою гострою.
По-друге, Кремль намагається уникати відкритої широкої мобілізації, перекладаючи частину навантаження на регіони. Формально це дозволяє зберігати образ «добровільного» поповнення армії, але фактично створює конкуренцію між регіонами за людський ресурс.
По-третє, регіональні витрати все одно повертаються до федерального бюджету. Москва регулярно кредитує регіони та списує їхні борги. Тому навіть якщо виплати контрактникам оформлюються через місцеві бюджети, фінансовий тиск зрештою залишається загальнодержавним.
Це важливий елемент війни на виснаження: Росія має людський ресурс, але його мобілізація стає дедалі дорожчою політично, соціально та фінансово.
Низьке безробіття в РФ — не лише сила, а й симптом проблеми
путін регулярно називає низьке безробіття доказом здоров’я економіки. У травневій заяві він говорив про рівень безробіття на рівні 2,2%. На перший погляд, це може виглядати як успіх. Але в умовах війни низьке безробіття має інше значення.
Російський ринок праці стикається з дефіцитом робочої сили. Частина працівників мобілізована, частина пішла на контрактну службу, частина зайнята в оборонній промисловості, частина виїхала з країни або уникає офіційної зайнятості. У результаті бізнесу складніше наймати працівників, зарплатні очікування зростають, а це підживлює інфляцію.
Військові бонуси також впливають на економіку. Вони забирають людей із цивільного сектору, але водночас створюють додатковий споживчий попит: сім’ї військових отримують гроші й витрачають їх на товари та послуги. Це може тимчасово підтримувати роздрібну торгівлю, але не створює повноцінного продуктивного зростання.
Тому російська економіка виглядає не як система, що природно розширюється, а як система, яку перегрівають воєнні витрати.
Загроза ударів по Києву: Росія не відмовилася від шантажу «центрами ухвалення рішень»
Окремо в оцінці виділено попередження президента України Володимира Зеленського: Росія проводить розвідку центрів ухвалення рішень у Києві та навколо столиці для можливих майбутніх ударів.
За словами Зеленського, українська розвідка отримала російські документи, в яких ідеться про плани ударів приблизно по 20 політичних і військових об’єктах. Йдеться про місця, які можуть відвідувати високопосадовці. Також були оприлюднені розвідувальні фото, нібито пов’язані з російськими планами щодо об’єктів у Києві та його околицях.
Це має кілька вимірів.
Перший — військовий. Росія, ймовірно, шукає можливості завдати ударів по символічно й управлінськи важливих об’єктах, щоб створити ефект дезорганізації або політичного тиску.
Другий — психологічний. Погрози «центрам ухвалення рішень» Кремль використовує давно. Вони мають залякати українське суспільство, еліти та міжнародних партнерів.
Третій — дипломатичний. Такі погрози можуть бути частиною тиску під час переговорних або навколопереговорних процесів: Росія демонструє, що готова піднімати ставки, якщо її вимоги не будуть враховані.
Важливо, що ці плани не виникли раптово. За словами Зеленського, вони формувалися давно, але активність розвідки могла посилитися на тлі ширшого міжнародного контексту — зокрема через ситуацію з дефіцитом перехоплювачів Patriot.
Patriot, санкції та російські ракети: небезпечний трикутник для України
Одним із найважливіших стратегічних висновків є те, що послаблення санкцій проти Росії може різко посилити загрозу ракетних ударів по Україні. Особливо небезпечним це стає у поєднанні зі сповільненням поставок перехоплювачів Patriot.
Українські дані свідчать, що Росія використовує ракети майже одразу після виробництва. Зокрема, крилаті ракети Х-101, застосовані під час ударів 14 травня, були виготовлені у другому кварталі 2026 року. Це означає, що РФ не обов’язково накопичує великі запаси, а підтримує темп ударів за рахунок безперервного виробництва.
Водночас у російських ракетах досі знаходять західні компоненти, зокрема вироблені наприкінці 2025-го та на початку 2026 року. Це показує, що санкційний режим працює не ідеально, але все ж має значення. Якщо його послабити, Росія отримає кращі можливості для виробництва ракет, безпілотників, електроніки та систем наведення.
Для України особливо критичною є різниця між типами загроз. Крилаті ракети українська ППО перехоплює відносно ефективно: з січня 2026 року рівень перехоплення Х-101, Х-55 і Х-555 становив 88%. Але балістичні ракети залишаються значно складнішою ціллю. Для їхнього збиття Україна покладається насамперед на Patriot.
Саме тому сповільнення поставок Patriot або ракет до них створює серйозну проблему. Росія може намагатися перевантажувати українську ППО комбінованими ударами: запускати дрони, крилаті ракети, протирадіолокаційні ракети та балістику, щоб змусити Україну витрачати дефіцитні перехоплювачі.
Якщо санкції буде послаблено, РФ зможе виробляти більше високоточного озброєння. Якщо водночас Україна матиме менше засобів для перехоплення, ризик руйнівних ударів по містах, енергетиці, транспортній та військовій інфраструктурі зросте.
Масовані удари 14–15 травня: Росія підтримує високий темп повітряної кампанії
У ніч із 14 на 15 травня Росія випустила по Україні шість ракет і 141 безпілотник різних типів. Серед них були протирадіолокаційні ракети Х-31П, протикорабельна Х-35, ударні дрони типу Shahed, «Гербера», «Італмас» і дрони-пастки.
Українські сили збили одну Х-35 і 130 безпілотників, а п’ять Х-31П не досягли цілей. Попри високий рівень збиття, частина дронів влучила у цілі, а уламки падали в кількох районах. Удари зачепили портову, житлову, залізничну та енергетичну інфраструктуру в різних областях.
Це вкотре демонструє специфіку російської повітряної кампанії. Її мета не завжди полягає лише у точному ураженні конкретного об’єкта. Часто Росія намагається:
- виснажити українську ППО;
- змусити Україну витрачати дорогі ракети на дешевші дрони;
- створити постійний тиск на енергосистему;
- бити по логістиці та транспорту;
- тримати цивільне населення у стані постійної небезпеки;
- перевіряти слабкі місця української оборони.
Окремо в оцінці згадується зростання активності російських дронів поблизу українських атомних електростанцій. Це створює додатковий ризик, оскільки будь-яка активність біля ядерних об’єктів має не лише військовий, а й надзвичайно чутливий безпековий вимір.
Україна переносить війну в російський тил: удари по НПЗ, авіації, флоту і логістиці
Українські сили продовжують кампанію ударів по російських військових та економічних об’єктах у тилу. У ніч із 14 на 15 травня вони атакували Рязанський нафтопереробний завод, військово-морські об’єкти в Каспійську в Дагестані, а також авіаційні цілі в Краснодарському краї.
Сили оборони України уразили малий ракетний корабель і мінний тральщик у пункті базування «Каспийск».
У Генеральному штабі ЗСУ повідомили, що ударів по флоту завдано в ніч на 15 травня. Наслідки ураження кораблів Каспійської флотилії РФ уточнюються.
Пункт базування «Каспийск» у 2020 році став головною базою Каспійської флотилії Росії.
До корабельного складу флотилії входять, зокрема, малі ракетні кораблі проєктів 21630 «Буян», 21631 «Буян-М», 22800 «Каракурт», а також ракетні катери проєкту 12418 «Молния». Також до складу флотилії входять мінні тральщики різних проєктів.
Супутникові знімки аеродрому Єйськ підтвердили повне знищення російського літака Бе-200ПС.
Свіжі знімки з аеродрому оприлюднили аналітики групи AviVector.
Удару по аеродрому Сили безпілотних систем України завдали 15 травня.
Бе-200 — це реактивний літак-амфібія, здатний злітати й сідати як на суші, так і на воді.
Попри удари, знімки свідчать, що авіацію з аеродрому не вивели, а обслуговування авіаційної техніки там триває.
Також під час атаки українські дрони намагалися уразити гелікоптер Ка-27, однак наразі результат атаки невідомий.
Аеродром Єйськ — важлива військова база РФ на березі Азовського моря. Україна неодноразово атакувала його дронами, починаючи з 2023 року.
Рязанський НПЗ є одним із п’яти найбільших у Росії, з потужністю переробки 17,1 млн тонн нафтопродуктів на рік. Удари по таких об’єктах мають не лише символічний характер. Вони впливають на здатність Росії виробляти пальне, забезпечувати армію, підтримувати логістику та отримувати доходи від енергетичного сектору.
Крім того, українські удари по Астраханському газопереробному заводу призвели до призупинення його роботи. У 2024 році цей завод переробляв значні обсяги газового конденсату, бензину, дизелю та мазуту. Кожна така зупинка створює додатковий тиск на російську паливну систему.
Також Україна атакувала військові об’єкти в окупованих районах: склади боєприпасів у Луганській області, засоби РЕБ у Донецькій області, об’єкти ФСБ і паливно-мастильні склади в Маріуполі, а також систему ППО «Панцир-С1» в окупованому Криму.
Оператори СБС у Бердянську уразили суховантаж, який росіяни використовували для перевезення боєприпасів. Також вночі їхніми цілями стали системи ППО «Панцирь» і «Тор» на Луганщині та в Криму
Про це повідомив командувач Сил безпілотних систем Роберт «Мадяр» Бровді.
Удари по вантажному судну здійснили воїни 1-го Окремого центру СБС.
Спільнота «КіберБорошно» повідомляла, що суховантаж пришвартували окупанти у районі 3-4 причалу в порту Бердянська Запорізької області.
Українським ударним безпілотникам намагалися завадити російські мобільні групи ППО, але як видно на опублікованому відео — безуспішно.
За даними спільноти, внаслідок цього удару, окрім пошкодження суховантажу, є поранені серед військовослужбовців РФ.
Окрім того, у ніч на 15 травня оператори дронів 427-ї ОБр СБС «Рарог» уразили самохідну пускову установку російського ЗРК «Тор-М2» поблизу населеного пункту Гончарово Луганської області.
А воїни 1-го Окремого центру СБС атакували російський зенітний ракетно-гарматний комплекс «Панцирь-С1» в районі села Хуторок у тимчасово окупованому Криму. Оператори центру також знищили літак-амфібію Бе-200 і уразили гелікоптер Ка-27 у Єйську.
Роберт Бровді розповів, що «Тор-М2» і «Панцирь-С1» стали 16-м та 17-м елементом ППО окупантів, ураженим СБС протягом 1–15 травня.
Вночі оператори дронів 414 ОБр СБС «Птахи Мадяра» і 20 ОБр СБС «К-2» уразили навчальний центр та зосередження російських загарбників у селі Райгородка на Луганщині.
Загалом протягом ночі на 15 травня воїни Сил безпілотних систем завдали 55 уражень по 23 військовим цілям та обʼєктам у оперативній глибині агресора.
Це свідчить про розширення української кампанії середньої дальності. Її логіка полягає не лише у завданні разових втрат, а в системному підриві російської здатності вести війну: пального, боєприпасів, радіолокації, ППО, портової логістики, авіації та наземних ліній постачання.
Сумщина і північний напрямок: Росія шукає можливість створити «буферну зону»
На північному напрямку Росія продовжує наступальні дії в Сумській області, але станом на 15 травня не досягла підтвердженого просування. Російські джерела заявляли про рух поблизу Нової Січі, Миропілля, Юнаківки та Малої Рибиці, але такі заяви потребують обережного ставлення.
Мета Росії на цьому напрямку — створення так званої оборонної буферної зони вздовж кордону. Це відповідає ширшій російській логіці: тиснути на прикордонні регіони України, змушувати українське командування тримати там сили, розтягувати оборону та створювати постійну загрозу нових локальних наступів.
Водночас активність на Сумщині не обов’язково означає підготовку великого прориву. Це може бути частина стратегії розосередженого тиску, коли Росія намагається змусити Україну реагувати одразу на кількох ділянках фронту.
Харківський напрямок: Росія атакує, Україна контратакує
На Харківському напрямку російські війська продовжили наступальні операції, але не мали підтвердженого просування. Російське Міноборони заявляло про захоплення Чайківки, а мілблогери — про просування на захід від Рибалкиного. Проте такі повідомлення потребують незалежної перевірки.
Важливо, що російські війська мають труднощі з використанням бойових машин у північній частині Харківської області. Причини — українські дрони та лісиста місцевість. Це обмежує здатність РФ проводити швидкі механізовані атаки й змушує її покладатися на малі піхотні групи, інфільтрацію та локальні штурми.
Українські сили, своєю чергою, звільнили Одрадне на схід від Великого Бурлука. Це свідчить, що на Харківському напрямку Україна не лише утримує оборону, а й проводить локальні контратаки.
Сили оборони України звільнили населений пункт Одрадне та його околиці на Харківщині.
Успішну операцію провели підрозділи 129-ї окремої важкої механізованої бригади.
Результату досягнуто завдяки спільним діям спеціалізованої роти «Шквал» та батальйону безпілотних систем RUGBY TEAM.
Підрозділи проводили штурмові дії, завдавали противнику втрат та вибили його з лісосмуг, укріплених позицій і опорних пунктів.
До виконання завдання були залучені штурмові підрозділи, оператори БпЛА та артилерія.
Їхня злагоджена робота дозволила послідовно виявляти, уражати й знищувати живу силу, вогневі засоби та укриття противника.
Населений пункт Одрадне знаходиться за 4 км від кордону з Росією. Навколо села кілька невеликих лісових масивів.
Куп’янськ, Борова і Лиман: інфільтрація замість прориву
На Куп’янському напрямку російські війська продовжують інфільтраційні місії та обмежені наступальні операції. Геолокаційні матеріали показували, що українські сили били по російських позиціях у західній Курилівці після ймовірної спроби інфільтрації.
Російські джерела знову заявляли про захоплення Петропавлівки на схід від Куп’янська. Однак подібні заяви вже неодноразово з’являлися з початку 2026 року й не мали достатнього підтвердження. Це типовий приклад російської інформаційної тактики: повторювати заяви про «захоплення» або «просування», навіть коли реальна ситуація на місцевості залишається невизначеною.
На Боровському та Лиманському напрямках російські війська, за повідомленнями, дещо збільшують використання безпілотних наземних систем. Це може бути спробою компенсувати втрати особового складу, зменшити ризики для піхоти або перевірити нові тактичні рішення.
Окремо важливо, що російське командування, схоже, перекидає або перепідпорядковує частини з Куп’янського та Боровського напрямків для посилення зусиль на Лиманському напрямку. Це може свідчити про пошук слабких місць в українській обороні або про спробу зосередити ресурси для локального просування.
Донеччина: Костянтинівка, Покровськ і тактика малих груп
Донецький напрямок залишається головним зусиллям російських сил. Мета Росії незмінна — захопити всю Донецьку область і, за можливості, просунутися в напрямку Дніпропетровщини.
На Слов’янському напрямку російські війська продовжували атаки, але не просунулися. Українські сили контратакували поблизу Діброви.
Біля Костянтинівки ситуація показова: українські війська нещодавно просунулися в північно-західному Іванопіллі та в центральній і східній частині Костянтинівки, тоді як російські сили продовжують спроби інфільтрації в місто. Це означає, що Росія може намагатися проникати малими групами, створювати осередки присутності, провокувати хаос і потім подавати це як просування.
Покровський напрямок також залишається дуже важливим. За українськими даними, російські війська використали перемир’я 9–11 травня для концентрації сил у районі Покровська та Мирнограда. Після завершення паузи вони активізували наступи. Росіяни використовують зелені насадження, міську забудову, укриття та маскування для перекидання техніки, транспорту й артилерії.
Цей епізод важливий політично й військово. Він показує, що Росія використовує навіть короткі домовленості про припинення вогню не як крок до деескалації, а як можливість для перегрупування та підготовки нових атак.
Південний напрямок: російські заяви про «захоплення» не завжди відповідають реальності
На півдні Росія продовжує наступальні дії, але ситуація там також характеризується розривом між заявами російського Міноборони та підтвердженою картиною на місцевості.
На напрямку Гуляйполя російське Міноборони заявило про захоплення Чарівного. Водночас геолокаційні матеріали вказують, що підняття прапорів могло бути результатом інфільтраційної місії, а не повноцінного контролю над населеним пунктом.
Схожа ситуація спостерігається на Оріхівському напрямку. Українські джерела наголошують, що російські чиновники роками заявляють про захоплення або «зачистку» окремих населених пунктів, хоча лінія фронту залишається майже незмінною. Один з прикладів — Мала Токмачка, яку українські сили, за словами українського командира, контролюють із 2023 року, попри неодноразові російські заяви.
Це важливий елемент інформаційної війни. Росія часто використовує символічні дії — встановлення прапора, короткочасний захід розвідгрупи, відео з околиці населеного пункту — як доказ «захоплення». Але для реального контролю потрібні утримання позицій, логістика, закріплення та здатність відбивати контратаки.
Білоруський фактор: Москва знову тисне на Лукашенка
Окрему увагу привертає білоруський напрямок. Зеленський попередив, що Росія тисне на Білорусь, намагаючись залучити її до можливих наступальних операцій проти України або навіть проти невизначеної держави НАТО.
За його словами, російські чиновники під час зустрічей тиснуть на Лукашенка щодо використання білоруських військ або в Чернігівській і Київській областях, або в іншому напрямку. Це не означає, що наступ із Білорусі неминучий, але свідчить про збереження такого сценарію в російському плануванні.
Президент доручив Силам оборони посилити відповідний напрямок і представити план реагування.
“Україна, безперечно, буде захищати себе і своїх людей, якщо Олександр Лукашенко схибить та вирішить підтримати ще й цей російський намір”, – зазначив Президент.
Раніше стало відомо, що Білорусь проводить точкову мобілізацію в межах підготовки до можливої війни.
Для України білоруський фактор важливий не лише через ризик прямого наступу. Навіть сама загроза змушує тримати сили на північному напрямку, будувати оборону, витрачати ресурси на розвідку, фортифікації та моніторинг. Для Росії це спосіб розтягувати українську оборону без обов’язкового негайного відкриття нового фронту.
Обмін полоненими: гуманітарний жест на тлі продовження війни
15 травня Україна та Росія обмінялися по 250 полоненими в межах масштабнішого обміну «1000 на 1000», домовленість про який була частиною угоди про припинення вогню до Дня Перемоги.
Україна повернула військовополонених, частина з яких перебувала в російській неволі з 2022 року, а також чотирьох цивільних, захоплених на Сумському напрямку у 2025 році. Посередниками виступали США та Об’єднані Арабські Емірати.
Цей обмін важливий гуманітарно й політично, але він не змінює загальної картини війни. Росія одночасно бере участь в обмінах і продовжує удари по Україні, штурми на фронті та погрози новими атаками.
Читайте також: “Перший етап обміну 1000 на 1000: Україна повернула з російського полону 205 військових”
Росія не зупиняється, але платить дедалі більшу ціну
Оцінка російської кампанії за 15 травня 2026 року показує, що Кремль продовжує війну як багатовимірну кампанію тиску. Росія атакує на фронті, б’є ракетами й дронами по українській інфраструктурі, погрожує Києву, намагається тиснути через Білорусь і водночас просуває вигідну для себе картину «стабільної» економіки.
Але під цією картинкою проступають серйозні проблеми. Бюджетний дефіцит перевищує плани, регіони витрачають дедалі більше на вербування, малий і середній бізнес закривається, ринок праці перегрітий, а зростання дедалі більше залежить від воєнних витрат.
На полі бою Росія зберігає здатність атакувати, але часто не демонструє підтверджених проривів. Вона покладається на інфільтрацію, малі групи, маскування, повторювані заяви про «захоплення» та використання пауз для перегрупування. Україна ж відповідає не лише обороною, а й ударами по російському тилу — НПЗ, складах, авіації, флоту, ППО та логістиці.
Ключове питання найближчого періоду — чи зможе Україна зберегти достатній рівень протиповітряної оборони, особливо проти балістичних ракет, і чи вдасться Заходу не допустити послаблення санкційного тиску на російське виробництво зброї. Саме поєднання санкцій, Patriot, українських ударів по тилу РФ і стійкості фронту визначатиме, чи зможе Москва й надалі підтримувати нинішній рівень воєнного тиску.
Росія зберігає здатність вести затяжну війну та завдавати Україні значної шкоди, але ця здатність дедалі дорожче обходиться самій Москві. Воєнна економіка РФ тримається на державних витратах, регіональних виплатах за вербування, податковому тиску та постійному виробництві ракет і дронів. Для України критичними залишаються посилення ППО, збереження санкцій проти російського ВПК і продовження ударів по російській військовій, паливній та логістичній інфраструктурі.
За матеріалами understandingwar.org
