Наприкінці Другої світової війни австрійський економіст Фрідріх фон Гаєк розповів світу, чому ігри у соціальну рівність приводять до появи авторитарних режимів.
У 1944 році австрійський економіст Фрідріх фон Гаєк написав книгу, яка змінила уявлення про природу влади. Вчений довів, що ставка на централізоване планування економіки, колективізм та сильний контроль з боку держави неминуче призводить до обмеження особистої свободи, руйнування демократії та встановлення авторитаризму.
30 років по тому Гаєк за свої ідеї вільного суспільства та ринків отримав Нобелівську премію з економіки: «За новаторські праці з теорії грошей і економічних коливань та глибокий аналіз взаємозалежності економічних, соціальних та інституціональних явищ». А пізніше їх втілили в життя під час свого правління президент США Рональд Рейган і прем’єр-міністрка Великої Британії Маргарет Тетчер.
Неочікувана популярність
Гаєк народився у Відні 1899 року й тривалий час працював під керівництвом відомого економіста-львів’янина Людвіга фон Мізеса, який нещадно критикував марксизм як панівну думку для побудови «людського раю». Ідеї вчителя на той час не були популярні серед суспільства та політичної еліти, але Гаєк вважав їх правильними й вирішив розвивати. Загалом австрійська економічна школа протистояла експансії соціалізму, доводячи, що ринкові відносини і є тією свободою людини для її реалізації.
Коли 1944 року Гаєк випустив невелику книгу в популярному викладі The Road to Serfdom, ніхто не передбачав успіх цього видання. Видавець хвилювався, що наклад не буде продано, а у США спочатку взагалі відмовились від друку. Проте менше ніж за рік його праця пережила три редакції, а за пів року продажі сягнули понад 30 тисяч. Усього за весь час книгу продали наклад у понад 2 млн копій та переклали понад 20 мовами світу.
Від початку 1930-х Фрідріх фон Гаєк був професором Лондонської школи економіки, і на цій посаді бачив епоху Великої депресії, утворення сталінізму в СРСР, фашизму в Італії, націонал-соціалізму в Німеччини. Тоді економісти та соціологи намагались зрозуміти феномен колективного безумства, — і найбільший успіх мали представники лівої школи, які вважали, що фашизм є утворенням капіталістичної системи, а отже має зникнути.
Натомість Гаєк довів, що економіка Гітлера, як і Сталіна, є соціалістичною. І попередив: у майбутньому тоталітарний режим може утворитися у будь-якій цивілізованій країні, якщо держава почне на кожному кроці втручатися в економічні свободи та підприємницьку діяльність. Так наприкінці Другої світової війни зародилось чи не найбільша дискусія Австрійської та Кейнсіанської економічних шкіл, яка триває і донині.
Фото Адольфа Гітлера, канцлера Німеччини, вітають прихильники в Нюрнберзі, 1933 рік / Фото: HA
Пастка соціалізму
Гаєк стверджував, що автократія може загрожувати будь-яким західним демократіям, включно з Великою Британією та Сполученими Штатами. І пояснював те, що він бачить: ці країни вже поступово вдаються до жорсткого регулювання та планування для економічних питань, а без цього не існувало особистої та політичної свободи. Якщо уряд намагається забезпечити постійне процвітання суспільства за допомогою централізованого планування — це фатальна помилка, яка неминуче призводить до тоталітаризму.
«Ми фактично взяли на себе зобов’язання позбутися сил, які давали непередбачувані результати, і замінити безособовий і анонімний механізм ринку колективним і „свідомим“ спрямуванням усіх суспільних сил до свідомо обраних цілей», — написав він у своїй книзі.
Пастка, на думку Гаєка, було в тому, що соціалізм, — під цим словом вчений мав на увазі державний соціалізм і використовував його для позначення державного контролю над економікою, а не держави загального добробуту, — подається як нібито засіб забезпечення рівності. Але як насправді забезпечується ця «рівність»? Автор книги вважав, що робиться це через стримування підприємницької діяльності людини, яка фактично робить її підневільною державі.
Натомість кожна демократія прагне до рівності прав, відтак — до свободи реалізації людини, зокрема в економіці. Але при соціалізмі про економічну свободу не може бути мови, а відтак й про інші свободи людини вже не йдеться.
Також він «проїхався» по плановій економіці. Планування, вважав Гаєк, є примусовим, а отже нижчим методом регулювання, оскільки воно знищує конкуренцію і вільний ринок. А у вільній державі власне ці дві умови є вирішальними для розвитку економіки.
«Це єдиний метод, за допомогою якого наша діяльність може бути пристосована одна до одної без примусового або довільного втручання влади», — написав вчений.
Радянський плакат Аркадія Лобанова Выполним полность и в срок план хлебозаготовок. Знизу напис: Змусимо куркуля безумовно виконати план хлібозаготівель, 1930 рік / Фото: DM
Лицемірство диктаторів і «законність» Гітлера
Централізація влади, на думку Гаєка, є небезпечною, навіть якщо правителі аргументують, що це вкрай потрібно на певному етапі життя країни, наприклад у період кризи чи війни. Вона є недемократичною за своєю суттю, оскільки вимагає нав’язування усім волі невеликої меншості людей. Адже право цих меншин діяти, забираючи гроші або власність для досягнення централізованих цілей, руйнує верховенство права та індивідуальні свободи — і це вже не демократія.
«Там, де існує централізоване планування, індивід більше, ніж будь-коли, стає простим засобом, який використовується владою для служіння таким абстракціям, як „соціальний добробут“ або „благо суспільства“, „потреби держави“», — пояснював економіст.
Гаєк зауважував, що навіть дуже бідні люди мають більше особистої свободи у вільному суспільстві, ніж підприємці у централізовано спланованому. Для нього соціалізм є лицемірною системою, оскільки ця вона декларує гуманістичні цілі, але на практиці реалізовує їх лише жорстокими методами, вдаючись до репресивних заходів: накладає на людей новий податковий тягар, зарегульовує і демонізує підприємницьку діяльність до можливого максимуму, вичавлюючи всі соки.
Також автор «Шляху до рабства» наголошував, що усі централізовані системи завжди потребують ефективної пропаганди для виправдання своїх дій. Можновладці вдаються до маніпулятивної риторики, постійно наголошуючи, що захмарні видатки чи черговий економічний закон — гостра потреба, без цього зараз не обійтись, але далі буде процвітання. Свідомо обманюючи суспільство, вони хочуть, щоб люди повірили в те, що цілі держави — це нібито їхні власні цілі.
Як приклад Гаєк приводив фюрера Адольфа Гітлера, що прийшов до влади на популістських лозунгах і насамперед пообіцяв німцям зробити заможним в країні кожного представника нації. Справді, він розв’язав проблему із безробіттям. Але ця зайнятість була винятково пов’язана з державним вливанням ресурсу, який забирали у приватного сектора, власних громадян. А сам Гітлера та його оточення стали найбагатшими людьми планети, які не працювали жодної години над своїми державними програмами. І при цьому фюрер діяв абсолютно законно.
Фото Адольфа Гітлера і президента Німеччини Пауля фон Гінденбурга, невдовзі після того, як Гінденбург попросив Гітлера стати канцлером, 1933 рік / Фото: Bundesarchiv
«Нехай Гітлер здобув необмежену владу суворо конституційним шляхом, і, отже, все, що він робить, в юридичному сенсі законно, — писав Гаєк. — Але хто наважиться на цій підставі стверджувати, що в Німеччині, як і раніше, панує правозаконність?»
Економіст застеріг: існує великий ризик того, після Другої світової спокуса утиску підприємців може з’явитись і в інших державах. А тому мудрість в управлінні економічними справами буде ще більш важливою, ніж раніше, а доля цивілізації врешті залежатиме від того, як влада розв’язуватиме економічні проблеми. Гаєк вважав, що єдиний шанс побудувати гідний світ — це підвищити загальний рівень заможності через діяльність вільних ринків.
Як підприємців перетворюють на «бариг»
Державне втручання в роботу ринків призводить до втрати свободи, переконував своїх читачів Гаєк. На його думку, у цивілізованих країнах уряди не повинні брати на себе ті функції, які можна замінити чесною конкуренцією.
Економіст визнавав, що в людини, яка починає кар’єру в бідності, набагато менше шансів досягти багатства, ніж у людини, яка успадкувала власність. Однак Гаєк був упевнений, що успіх все одно можливий, оскільки конкурентний лад — єдиний, де людина залежить лише від самої себе, а не від милості сильних світу цього, і де ніхто не може завадити її спробам досягти поставленої мети.
Хоча Гаєк виступав проти правил, які обмежують свободу вступати в торгівлю, або купувати й продавати за будь-яку ціну, або контролювати кількість, він визнавав корисність правил, які обмежують легальні методи виробництва. Але за умови, що вони застосовуються однаково до всіх і не використовуються як непрямий спосіб контролю над цінами або кількістю.
«Заборона використання певних отруйних речовин або вимога дотримання особливих запобіжних заходів при їх використанні, обмеження робочого часу або вимога дотримання певних санітарних заходів цілком сумісні зі збереженням конкуренції», — писав економіст у своїй книзі. Єдине питання, на його думку, полягає в тому, чи в кожному конкретному випадку отримані переваги перевищують соціальні витрати, які вони спричиняють.
Гаєк зазначав, що втручання держави потрібне лише там, де виникають ризики. Є певні сфери, такі як навколишнє середовище, де діяльність, яка завдає шкоди третім особам, не може ефективно регулюватися виключно ринковими механізмами. Також певні шкідливі наслідки вирубки лісів, деяких методів ведення сільського господарства або диму і шуму заводів не можуть бути обмежені власником відповідних компаній або тими, хто готовий змиритися зі шкодою за узгоджену компенсацію.
Тому уряду, на думку економіста, відводиться важлива роль у забезпеченні базової безпеки для громадян. У суспільстві, яке досягло значного рівня багатства, немає причин не гарантувати кожному мінімум їжі, житла та одягу для підтримки здоров’я. Також держава може сприяти створенню системи соціального страхування, що захищатиме від життєвих ризиків, які важко подолати самотужки. Це не має загрожувати свободі суспільства, але буде забезпечувати базову стабільність для всіх.
Разом із цим, Гаєк застерігав, що сучасні тенденції можуть призвести до втрати особистих свобод, зокрема свободи пересування. Мовляв, замість загальних інтересів нації уряди часто відстоюють вигоду окремих груп, що призводить до обмеження прав людей. І контроль над ресурсами, переселення та обмеження руху стають поширеними явищами. Це, за оцінками економіста, свідчить про моральний занепад і поступове наближення до одержавлення суспільств, де індивідуальні права поступаються місцем інтересам монополізованої влади. І так люди в країнах, писав Гаєк, опиняються в рабстві.
Жінки б’ються за їжу під час загострення дефіциту товарів в СРСР, 1980-ті роки / Фото: DM
Тоталітаризм, додавав він, наступає не одразу. Для цього уряд здійснює монополізацію інфраструктури, свободи слова. Все це відбувається «законно»: дискримінується індивідуалізм на рівні постійних претензій до «бариг», де власна справа поступово починає асоціюватись з ризиком, бідністю, — і тим самим ця група маргіналізується.
Парадоксально, але допомагають цьому процесу як профспілки, так і об’єднання підприємців, які намагаються «домовитись» з владою, зауважував автор «Шляху до рабства». Кожна така домовленість коштує новими правилами та контролем. На кінець, коли великі групи корпорацій об’єднуються в олігархів, які починають діяти спільно з державою, влада втручається в особистий вибір людини: від того, що вона може робити, до того, куди вона може їхати. І в цей момент дорога до тоталітаризму, на думку Гаєка, вже пройдена: протиправна «законність» встановлена, й люди нічого не можуть цьому протидіяти.
Орвелл і Черчилль оцінили
Одним з перших, хто схвально відгукнувся про книгу «Шлях до рабства» й підтримав її автора, був англійський письменник Джордж Орвелл. Він зазначив, що варто дослухатись до застережень професора Гаєка і писав так: «Колективізм не є демократичним, а навпаки він надає тиранічній меншості таку владу, про яку не могла мріяти іспанська інквізиція».
Ідеї резонансної книги використав прем’єр Великобританії Вінстон Черчилль у своїх промовах під час передвиборчої кампанії 1945 року. Зокрема, він заявляв, що соціалістична система призведе до формування нової форми гестапо.
Джордж Орвелл у своєму кабінеті, 1946 рік / Фото: DM
Вибори Черчилль програв, але згодом ідеї Гаєка використає у своїй економічних програмах Маргарет Тетчер та президент США Рональд Рейган.
Праця Гаєка актуальна й сьогодні. У передмові до видання 2002 року книги «Капіталізм і свобода» нобелівський лауреат з економіки Мілтон Фрідман підсумував: «Знадобилися драма Берлінського муру і розпад СРСР, щоб зробити ці результати надбанням життєвої мудрості, і тепер мало хто сумнівається, що централізоване планування — це справді „шлях до рабства“, як назвав свою полемічну роботу 1944 року Фрідріх фон Гаєк».
За матеріалами nv.ua
