Кінець 2025 року залишає Україні мало приємних ілюзій, але — і це ключове — не залишає відчуття приреченості. В західній пресі вимальовується логічна картина: на фронті Росія має ініціативу, однак не має швидкої перемоги; натомість у економіці РФ наростають ризики системного збою вже у 2026 році. І саме на цьому стику — «утримати лінію» та «тиснути по гаманцю» — Guardian бачить найреалістичнішу стратегію Києва, а Washington Post пояснює, чому для Москви наступний рік може стати якісно важчим.
Що реально може зупинити Росію, чому ставка знову на час, і які сигнали варто відстежувати, щоб зрозуміти — війна йде до застою чи до нового перелому?
Чому переговори «від Трампа» виглядають малоймовірними — і що з цього випливає
Guardian описує ситуацію без дипломатичних реверансів: мирні переговори за ініціативою США навряд чи завершать війну найближчим часом, а на полі бою Росія «повзе» вперед, хоча й дорогою ціною.
Президент Зеленський 24 грудня уперше виклав основні пункти 20-пунктової рамки, яку обговорювали Україна та США як можливу базу майбутніх угод із Росією.
Але навіть у цьому документі — два «вузли», які ламають будь-яку швидку домовленість:
- Території (де зупинити війну і що вважати «остаточним»).
- Запорізька АЕС (хто і як керує, кому дістається електроенергія, яка модель контролю).
Найважливіше: сам план показує, наскільки переговори зав’язані на складну архітектуру гарантій і «післявоєнних» механізмів. Там є і юридично зобов’язуюча угода, і Рада миру під головуванням президента США, і санкції за порушення, і зобов’язання щодо свободи навігації, гуманітарних обмінів «всіх на всіх», виборів після угоди тощо.
Але Росія (за повідомленнями Bloomberg) дивиться на це не як на фінал, а як на «стартову точку» — і вже формулює вимоги змін:
- гарантії проти розширення НАТО на схід;
- «нейтральний статус» України навіть у разі членства в ЄС;
- додаткові обмеження щодо чисельності ЗСУ та типів озброєнь;
- питання мови, санкцій і заморожених активів.
Тобто переговорний парадокс такий: рамка існує, але сторони вкладають у слово «мир» несумісні речі. Для Києва ключ — суверенітет + гарантії безпеки; для Москви — контроль, обмеження України і «закриття» західного вектора.
Це важливо не через сам песимізм, а через висновок: якщо «швидкої угоди» не буде, то стратегія на 2026-й стає грою в витривалість. Не «хто завтра прорве фронт», а хто першим упреться в стелю ресурсів — людей, грошей, техніки, політичної волі.
Фронт у 2026: Росія має ініціативу, але купує метри надзвичайно дорого
Guardian описує ситуацію на землі як «патерн останніх двох років»: Росія утримує ініціативу з 2024-го, але просувається інкрементально, постійно закидаючи людей у «м’ясорубку». За оцінками Guardian, у 2025-му російські просування становили в середньому 176 квадратних миль на місяць (до кінця листопада), але «ціною» близько 382 000 убитих і поранених.
Ключовий висновок для 2026-го, звучить максимально жорстко: щоб забрати решту територій Донеччини, що залишаються під контролем України (Guardian згадує «решту 22% Донецької області» як предмет дискусії в американській лінії переговорів), Росії може знадобитися рік або більше, і це може коштувати їй ще 400 000+ людей убитими/пораненими/скаліченими. Україна, за логікою цього аналізу, готова намагатися нав’язати саме таку “ціну”.
Це і є серцевина «стратегії стримування через виснаження»: не обов’язково мати ресурс для великого наступу, щоб зупиняти противника — інколи достатньо змусити його платити так, щоб політика і економіка не встигали «перетравлювати» втрати.
Мобілізація і люди: математика, яка вирішує все
Навіть якщо фронт «повзе», він тримається на людях. У Guardian наведено оцінку економіста Яніса Клюге: Росія підписує приблизно 30 000 рекрутів на місяць — цього вистачає, аби компенсувати поточні втрати, але не очевидно, що вистачить для вирішального зламу балансу.
Про Україну Guardian говорить болючіше: цифра 27 000 на місяць у публічних заявах може бути завищена; інші оцінки припускають реальну цифру в рази нижчу.
Звідси випливає нерв 2026-го: якщо Росія може довше утримувати потік поповнення (навіть «погано підготовленого»), а Україна — ні, то стабільність лінії залежить від того, чи буде у Києва система:
- яка зменшує втрати,
- ротує виснажені частини,
- і створює резерви, а не «з’їдає» їх у контратаках.
Найнебезпечніша слабкість: резерви, які «з’їдаються» кризами
Guardian прямо ставить питання про українську стратегію останніх років і про «середньострокову стійкість фронту». Згадають епізоди, коли лінія давала збій (Добропілля, Куп’янський напрямок, район Гуляйполя) — кожного разу причиною ставали виснажені оборонці і «просочування» малими групами.
Найважливіший нерв — критика того, що ресурси могли йти на контратаки, які піднімали мораль або гальмували ворога, але в підсумку коштували резервів. У Guardian наведено позицію ветерана Богдана Кротевича: Україні потрібен режим «динамічної оборони» мінімум на пів року, а пріоритетом має стати створення резервів; дипломатичне завдання президента — «купити час», щоб відновлення стало можливим.
І це напряму зшивається з головною тезою: козир Києва — час, якщо він буде конвертований у відновлення боєздатності, а не просто у «ще один важкий місяць».
Економічний фронт: удари, санкції, «тіньовий флот» і гроші на війну
Guardian описує ситуацію як двосторонню:
- Росія б’є по українській енергетиці, але це не зламало опір; фронт продовжує отримувати електроенергію, а мораль цивільних, за оцінками, не «посипалась» критично.
- Україна, у відповідь, працює по російській нафтовій/енергетичній інфраструктурі і все активніше — по «тіньовому флоту» танкерів, намагаючись підвищувати для Росії страховий, логістичний і ціновий «податок» на війну.
Тут важливі цифри, бо вони показують, чи «економічна війна» справді відчутна:
- Reuters (розрахунки агентства) оцінює, що нафто-газові доходи бюджету РФ у листопаді могли впасти приблизно на 35% до 520 млрд рублів через дешевшу нафту й сильніший рубль.
- Reuters пише: виручка РФ від експорту сирої нафти та нафтопродуктів у листопаді впала до $10,97 млрд (найнижче з початку повномасштабного вторгнення), а морський експорт через Чорне море — мінус 42%, серед причин згадуються й атаки на «тіньовий флот» та об’єкти.
- Окремий «ефект ланцюга» ілюструє Reuters-історія про те, як атаки по інфраструктурі біля Новоросійська зірвали ритм відвантажень, що вже б’є по потоках і цінах.
Сенс цих цифр не в тому, що Росія «ось-ось впаде». Сенс у тому, що війна починає дорожчати швидше, ніж вона приносить політичний результат. А це — база для стримування у 2026–2027.
Гроші, які не дають перемоги, але купують час: що означає €90 млрд від ЄС
Один із небагатьох справді матеріальних факторів, які змінюють горизонт планування для Києва, — рішення ЄС надати Україні позику на €90 млрд на 2026–2027 роки. Кредит, підтриманий бюджетом ЄС, за логікою європейців, має закрити фінансовий «кисень» для оборони на найближчі два роки.
Важливі деталі з висновків Євроради:
- підтримка має покривати потреби України з другого кварталу 2026 року, включно з військовими;
- кредит, за задумом, Україна погашає лише після репарацій, а до того російські активи залишаються іммобілізованими, і ЄС залишає за собою право використати їх для погашення позики «у повній відповідності з правом ЄС та міжнародним правом».
- ЄС підтвердив: активи РФ лишаються замороженими, доки Росія не припинить агресію і не компенсує шкоду.
Reuters окремо описує політичну реальність компромісу: ідея «позики під заставу заморожених активів» наразі загрузла в юридичних і політичних страхах, тому обрали варіант із запозиченнями, а Україна все одно публічно вітає рішення як критично важливе.
Guardian підкреслює: ці гроші не гарантують «радикального перелому» на фронті, але дають те, що у війні інколи важливіше за красиві плани — можливість не розсипатися, тримати державу і лінію оборони, відновлювати підрозділи, виробництво, мобілізаційні механізми.
«Єдиний козир Києва» за Guardian: зберегти сили і бити по вразливостях Росії
Якщо узагальнити «рецепт» Guardian на 2026 рік, він звучить так:
1) економія сил на фронті — менше «спалювання» найбоєздатніших штурмових підрозділів у контратаках, більше — раціональної оборони;
2) накопичення резервів — навчити, доукомплектувати, стабілізувати ротації;
3) виснажувальні удари по Росії — передусім по нафтовій/енергетичній інфраструктурі та логістиці;
4) очікування моменту для домовленостей — не «віра в мир», а ставка на те, що в Кремля зменшуватимуться можливості фінансувати війну на нинішньому темпі.
Guardian також нагадує про неприємну для України деталь: війна дедалі більше стає «піхотною». Дрони, дистанційні засоби ураження і «розумна» оборона не замінюють банального факту — лінію тримає солдат, а «дірки» виникають там, де виснаження і нестача людей.
Що додає Washington Post: чому саме 2026-й може стати роком «перелому через економіку»
Тут у гру входить Washington Post, який описує російську воєнну економіку як систему, яка ще рухається, але дедалі більше схожа на механізм із перегрітими вузлами: резерви витрачені, «дешеві гроші» закінчуються, борги ростуть, а санкційний тиск по енергетиці — посилюється.
Санкції по «нафтогазовому серцю»: Роснефть і Лукойл
Окремий вузол — санкції США проти найбільших російських нафтових компаній. Мінфін США 22 жовтня 2025 року повідомив про санкції щодо Роснефти і Лукойл та їхніх структур, прямо пояснюючи мету як зниження здатності РФ отримувати доходи для війни.
Reuters надалі фіксував «хвилі» ефектів — від перетасування потоків до спеціальних винятків/ «вікон» для окремих покупців, що показує: ринок шукає обхідні траєкторії, але тиск реально змінює поведінку гравців.
Доходи від нафти й газу падають: цифри, які б’ють по бюджету
Reuters оцінює, що місячні нафто-газові доходи РФ у грудні можуть впасти приблизно вдвічі (до ~410 млрд рублів) — це близько мінус 49%, найнижче з серпня 2020-го. Для бюджету, де нафта й газ — одна з ключових «кровоносних систем», це означає глибший дефіцит на тлі пікових воєнних витрат.
Окремо Reuters писав, що у листопаді 2025 року експортні доходи РФ від нафти й нафтопродуктів опустилися до найнижчих рівнів із моменту повномасштабного вторгнення — через ціни, обсяги й санкційне середовище (плюс фактор ударів по інфраструктурі).
Банки й борги: ризик «поганої хвилі» всередині системи
WP підкреслює ризик банківської/кредитної напруги: висока ставка, неплатежі, «погані кредити», зупинка інвестицій — усе це може конвертуватися в системні проблеми. Паралельно Reuters фіксує реальність жорсткої монетарної політики: 19 грудня 2025 року ЦБ РФ знизив ключову ставку до 16%, але сам регулятор попереджає про інфляційні ризики на старті 2026-го і про невизначеність через геополітику.
Соціальна «піна»: чому важко чекати бунтів, але реально чекати «менше грошей на війну»
Один із найхолодніших висновків WP: навіть якщо населенню стає важче, це не обов’язково перетвориться на політичний вибух. Але може перетворитися на інше — на падіння здатності режиму купувати темп війни (зарплатами, контрактами, компенсаціями, субсидіями, «заглушками» для регіонів.
Тобто 2026-й може бути роком не «повстання», а вимушеного стискання витрат, коли навіть у дуже авторитарній системі доводиться обирати, що рятувати першим: фінансову стабільність, соціальну тишу чи воєнну машину.
Політичний вимір у США: сенатори-антагоністи як сигнал тривоги
На цьому тлі показовим є ще один меседж Washington Post — спільна колонка сенаторки-демократки Джин Шахін і республіканця Мітча МакКоннелла «Росія не перемагає. Путін хоче вас обдурити». Їхня головна теза: ідея «Росія перемагає, Україна програє» — токсична і помилкова, а США мають не зменшувати підтримку, а навпаки — робити її достатньою й своєчасною.
Це важливо не як «моральна підтримка», а як маркер: всередині американської політики є боротьба за інтерпретацію війни. А інтерпретація безпосередньо впливає на рішення про санкції, зброю, фінансування і рамки переговорів.
Де сходяться Guardian і WP: «утримати лінію» + «тиснути на бюджет РФ»
Якщо звести все до однієї формули, виходить стратегія, яку в Києві часто озвучують інтуїтивно, а західні тексти оформлюють словами:
Україні потрібно прожити 2026 рік так, щоб Росія не змогла купити собі прорив — а Захід не втомився платити за українську стійкість.
- Guardian говорить: реалістична мета — майже повний застій/стримування, з опорою на удари по економічних «артеріях» РФ.
- WP додає: в артеріях РФ вже з’являються тріщини — санкції, бюджетний дефіцит, кредитні ризики, деградація нафтогазового «кеш-флоу».
- А рішення ЄС про €90 млрд фактично купує Україні шанс реалізувати цю логіку не «місяць-два», а весь 2026-й і 2027-й.
Guardian називає «козирем Києва» не наступ і не переговорний трюк, а витримку: зберегти армію, наростити резерви, бити по російській економічній основі війни й дочекатися моменту, коли Москва або не зможе, або не захоче платити за нинішній темп агресії.
Washington Post підкладає під цю логіку «математику ризиків»: санкції по енергетиці, падіння нафтогазових доходів, кредитні дисбаланси та ознаки втоми економіки роблять 2026 рік потенційно переломним — не гарантовано, але й не фантастично.
Три сценарії 2026 року: від «застою» до переговорного зсуву
Сценарій A. Керований застій (найімовірніший)
РФ повзе вперед, але повільно й дорого; Україна утримує ключові рубежі, концентрується на резерві й виснаженні; економічний тиск і санкції роблять війну дедалі менш комфортною для Кремля.
Сценарій B. «Зрив оборони» через людей і втому
Ризик, який Guardian підсвічує: локальні провали повторюються частіше, резервів не вистачає, мобілізація відстає, і тоді Росія отримує вікно для більших проривів (навіть якщо потім знову “застрягає”).
Сценарій C. Перелом у політичній економіці і повернення до реальних переговорів
Ідея «надії» в Guardian така: поєднання економічного тиску, ударів по інфраструктурі та внутрішніх вузлів РФ може змусити Кремль «ламатися» в горизонті до двох років — але швидких ознак цього зараз небагато.
Додатковий фактор — зміна американської політики внаслідок внутрішніх циклів: у Guardian прямо звучить ризик і для України (наприклад, що США можуть скоротити розвіддані), і можливість, що лінія Вашингтона може змінюватися з часом.
Отже, який «козир» у Києва?
Якщо скласти все разом (фронт + люди + економіка + гроші), то в Guardian формується одна ключова теза: єдиний реалістичний сценарій для України у 2026-му — не “перемогти завтра”, а втримати Росію в режимі майже повного застою, економити сили, наростити резерви, бити по вразливих економічних вузлах РФ і чекати моменту, коли переговори стануть вигіднішими, ніж війна.
Це і є «козир» — час, але тільки якщо він працює на три речі:
- Виживання і стійкість фронту (мінімізація втрат, оборона, ротації, укріплення, дрони/РЕБ як “множник”).
- Накладання ціни на Росію (енергетика, логістика, страхування, санкції, експортні маршрути).
- Утримання коаліції (щоб фінансування і озброєння не «посипалися» через внутрішні політичні цикли Заходу).
Якщо вірити логіці Guardian та Washington Post, 2026-й — це не рік «великих маневрів», а рік витримки і правильного розподілу ресурсу. На полі бою Україна не має простих шляхів швидко переламати ситуацію. Але вона може зробити інше: не дозволити Росії перетворити повільний наступ на стратегічний успіх, змусивши платити за кожен крок — і паралельно зберігати свою державу (фінанси, енергетику, інститути) настільки живою, щоб у потрібний момент переговори стали логічним виходом не тільки для Києва, а й для Москви.
За матеріалми bbc.com


