Європа переписує «мир Трампа». Що відомо про контрпропозицію ЄС до 28-пунктного плану

Коротко нагадаємо

• Адміністрація Дональда Трампа просуває 28-пунктний план завершення війни, який передбачає передачу Росії значних територій України, скорочення армії до 600 000, заборону НАТО-військ на українській землі та відмову України від членства в НАТО.
• На полях саміту G20 в Йоганнесбурзі понад десяток європейських лідерів (Макрон, Мерц, Стармер, Санчес, Карні та ін.) ухвалили спільну заяву: план США «є основою, що потребує додаткової роботи», їх особливо турбують запропоновані обмеження для ЗСУ.
• За даними Washington Post, європейські столиці підготували власну контрпропозицію:
  • жодних лімітів на чисельність чи структуру Збройних Сил України;
  • повернення під контроль України Запорізької АЕС і Каховської ГЕС;
  • «безперешкодний прохід» Дніпром і контроль над Кінбурнською косою/протокою;
  • інші територіальні питання — після припинення вогню.
• Уже сьогодні в Женеві мають стартувати консультації Україна–США щодо мирного плану, до яких приєднаються високопосадовці Франції, Німеччини та Великої Британії.

Далі — докладно, що відомо на зараз і що це все означає для України.

Що таке 28-пунктний план Трампа – і чому його називають «списком побажань Кремля»

Проєкт мирної угоди між США та Росією витік у медіа ще навесні: повний текст публікували Reuters (через European Pravda / УП) і Sky News, а останні дні зʼявилися уточнені версії, на які посилаються NBC, Axios, LIGA.net та інші.

Ключові елементи, які повторюються в різних версіях плану:

• Територіальні поступки
  • США де-юре визнають російський контроль над Кримом.
  • Де-факто визнається контроль Росії над усім Луганськом та частинами Донецької, Запорізької й Херсонської областей; Україна має передати Росії весь Донбас.
  • Лінії фронту в Запорізькій та Херсонській областях здебільшого «заморожуються».
• Обмеження української армії й демілітаризована зона
  • ЗСУ скорочуються орієнтовно з ~880 000 до 600 000 військових.
  • Між підконтрольною Україні територією та зонами, що лишаються за РФ, створюється демілітаризована зона, де не можуть перебувати важкі озброєння.
• НАТО та статус України
  • Україна конституційно зобовʼязується ніколи не вступати до НАТО, а Альянс – формально закріплює, що Україну не приймуть у майбутньому.
  • НАТО погоджується не розміщувати війська на території України.
• «Плюшки» в обмін на поступки
  • Україна отримує право вступати до ЄС, частину окупованої Харківської області, повернення контролю над ЗАЕС, Каховською ГЕС, Кінбурнською косою та «безперешкодний прохід» Дніпром.
  • Запускається масштабна економічна співпраця США–Україна, а також поетапне зняття санкцій з Росії й нові енергетичні та промислові угоди між США та РФ.
• Безпекові гарантії
  • Декларується, що у разі нової великої атаки Росії США та європейці дадуть «рішучу скоординовану відповідь» – але без чітких зобовʼязань щодо форми цієї відповіді.

Саме через поєднання масивних територіальних поступок, зняття санкцій та розмитих гарантій низка медіа й політиків на Заході описує цей документ як максимально вигідний для Москви й такий, що майже повторює публічні вимоги Кремля.

Як відреагувала Європа: «кордони не можна змінювати силою» і протест проти «роззброєння» України

22 листопада на полях саміту G20 в Йоганнесбурзі відбулася зустріч лідерів G7 та ключових європейських країн – без участі Трампа, чия адміністрація бойкотувала саміт.

Результат – спільна заява, оприлюднена на сайті Європейської ради:

• план США містить «важливі елементи» і є «основою, що потребує додаткової роботи»;
• лідери «чітко» заявляють, що кордони не можуть змінюватися силою;
• вони «стурбовані запропонованими обмеженнями на Збройні Сили України, які зроблять Україну вразливою до майбутніх атак»;
• будь-які елементи, які стосуються ЄС чи НАТО, мають отримати згоду відповідних членів, а не лише США, Росії й України.

Заяву підписали, зокрема, Антоніу Кошта, Урсула фон дер Ляєн, Емманюель Макрон, Фрідріх Мерц, Кір Стармер, Педро Санчес, Дональд Туск та інші лідери, а також премʼєр Канади Марк Карні й премʼєр Японії Санае Такаіті.

Макрон окремо попередив журналістів: якщо Україну змусити скоротити армію без реалістичних механізмів стримування, «росіяни повернуться», порушивши будь-які обіцянки.

Європейська контрпропозиція: що саме просить Україна і на чому наполягає ЄС

Згідно з копією європейського проєкту, яку отримала WP, Європа пропонує власну редакцію частини плану.

Ключові пункти контрпропозиції:

1. Жодних обмежень для ЗСУ
   • У європейському варіанті не передбачено лімітів ні на чисельність, ні на структуру української армії.
   • Формулювання про скорочення до 600 000 і про демілітаризовану зону біля лінії фронту фактично викидаються або принаймні ставляться під сумнів.
2. Стратегічні обʼєкти – під повним контролем України
   • Прямо зазначається, що Запорізька АЕС та Каховська ГЕС мають повернутися під контроль України.
   • У ранніших версіях американського плану це теж фігурувало, але тепер Європа робить ці пункти своїм чітким політичним пріоритетом, а не предметом торгу.
3. Дніпро без блокад і контроль над Кінбурном
   • Україна має отримати «безперешкодний прохід» Дніпром – це критично для логістики, експорту та внутрішнього судноплавства.
   • Кінбурнська коса / протока має контролюватися Україною – це вузол, який впливає на безпеку Чорного моря, Миколаївського й Одеського напрямків.
4. Решта територіальних питань – після припинення вогню
   • Європейці пропонують частину найскладніших територіальних спорів винести «за дужки» до моменту сталого припинення вогню.
   • Ідея: спершу – зупинити бойові дії й зафіксувати базові гарантії, а потім уже шукати формат вирішення територіальних суперечок.

Чому Європа так жорстко впирається проти обмеження ЗСУ

Європейські лідери в цій історії захищають не лише Україну, а й власну безпеку.

Страх «мюнхенської пастки»

Порівняння з Мюнхенською угодою 1938 року прозвучало не тільки з боку українських коментаторів, а й у західних медіа. Guardian пише про «фурор» навколо плану, який чимало політиків та експертів назвали «подарунком Путіну».

Якщо Україну:

• змусити передати великі території;
• урізати армію;
• залишити розмиті гарантії замість реальних механізмів стримування,

це створює для Кремля ідеальну паузу для перегрупування – із перспективою через кілька років знову піти вперед, але вже далі, в бік НАТО.

Європа як «остання лінія оборони»

Європейські уряди чудово розуміють, що після такого миру саме вони:

• стануть кордоном між Росією та вразливою Україною,
• будуть змушені масово нарощувати оборонні витрати й розміщувати нові контингенти НАТО в Польщі, країнах Балтії, на Чорному морі.

Макрон прямо говорить: якщо в плані не буде реальних «елементів стримування», Росія «повернеться і порушить свої обіцянки».

Тому для ЄС логіка проста: краще сильна українська армія по той бік Дніпра, ніж російські війська по цей бік Бугу.

Саме з цього випливає європейське табу на будь-які формальні обмеження ЗСУ.

Позиція України: «між гідністю та втратою ключового партнера»

Володимир Зеленський у зверненні до українців назвав ситуацію «одним з найважчих моментів в історії» і прямо сформулював дилему: зберегти гідність і свободу або ризикнути втратити головного партнера – США.

Кілька важливих кроків Києва:

• Женева як майданчик для боротьби за правки
  • Секретар РНБО Рустем Умєров оголосив, що Україна розпочинає консультації з США у Швейцарії щодо «можливих параметрів майбутньої мирної угоди».
  • Делегацію очолює керівник ОП Андрій Єрмак, до складу входять Умєров та інші силовики й дипломати.
• Чіткі червоні лінії
  • Зеленський наголошує: справжній мир має базуватися на «гарантованій безпеці й справедливості», Україна не може відмовитися від суверенітету та конституційно закріплених кордонів.
  • Українська сторона готує свою «редакцію» плану, синхронізуючи позицію з ЄС – саме це і є політичним змістом європейської контрпропозиції.
• Сигнал союзникам: ми не блокуємо мир, але не погодимось на капітуляцію
  • В офіційних заявах Київ підкреслює, що «ніколи не буде перешкодою для миру», але представники України «захищатимуть законні інтереси українського народу та основи європейської безпеки».

Що відбувається в Женеві і чи буде там єдиний «західний голос»

За даними низки ЗМІ:

• Україна й США проводять консультації щодо параметрів угоди;
• до переговорів мають долучитися високопосадовці з Франції, Німеччини, Великої Британії – фактично це спроба сформувати спільну західну позицію, а не гра «США–Росія–Україна» тет-а-тет;
• російська сторона публічно заявляє, що «готова розглядати» план як основу, але водночас натякає, що деталізованої дискусії з Москвою ще не було – це дає Кремлю простір для торгу пізніше.

Паралельно в інформаційний простір вкидаються сигнали:

• з боку США – що план нібито «не остаточний» і може коригуватися (слова самого Трампа), але водночас українцям нагадують про дедлайни й «ще гірші умови» у разі відмови.
• з боку Європи – що без їхньої згоди не можна ухвалити положення, які зачіпають ЄС і НАТО, і що план у нинішньому вигляді треба суттєво переписати.

Фактично Женева – це: перша велика спроба США, ЄС та України вийти на хоча б умовно спільний проєкт, який потім можна буде презентувати Росії.

Що це все означає для України: три сценарії

Сценарій 1. Європейцям вдається «перекроїти» план

Якщо ЄС і Україна вистоять у Женеві (і далі), можливий варіант, коли:

• з документу прибирають жорсткі ліміти для ЗСУ й найбільш токсичні територіальні формулювання;
• залишається блок про повернення ЗАЕС, Каховської ГЕС, контролю над Кінбурном і Дніпром;
• посилюється розділ про безпекові гарантії (більше конкретики щодо реакції США й ЄС у разі нового нападу РФ).

Для України це все одно дуже болісний компроміс (де-факто визнання втрати частини територій), але вже не одностороння демілітаризація, а щось ближче до «замороженого конфлікту з сильною армією».

Сценарій 2. Вашингтон тисне, план змінюють мінімально

Тоді ризики для України максимальні:

• скорочена армія, демілітаризована зона, фіксація російських захоплень,
• слабкі гарантії й швидке зняття санкцій з Москви.

У цьому варіанті Європі доведеться:

• або піти проти США, відмовившись політично підтримувати угоду,
• або погодитися й паралельно у рази збільшувати власні оборонні бюджети й самостійно компенсувати слабкість України.

І саме проти такого сценарію зараз грає європейська контрпропозиція.

Сценарій 3. Переговори заходять у глухий кут

Якщо:

• Україна й ЄС не приймають план,
• США не готові суттєво його змінити,
• Росія висуває додаткові вимоги,

угода просто зависає, а на фронті все продовжується у нинішній логіці – з поступовим виснаженням, але без «великого політичного прориву».

У цьому випадку значення європейської контрпропозиції все одно велике: вона фіксує публічні «червоні лінії» Заходу щодо ЗСУ, кордонів і ролі ЄС/НАТО.

Чому історія з європейським контрпланом важлива вже зараз

1. Європа вперше публічно і чітко йде врозріз із Білим домом у питанні параметрів миру для України.
   Лідери не просто «висловили занепокоєння», а запропонували альтернативний текст і дали зрозуміти, що без них домовленостей не буде.
2. План Трампа перестає бути «двосторонньою угодою США–РФ», стає багатостороннім пакетом, де свій голос має і ЄС, і Україна.
   Це зменшує ризик для України опинитися в ситуації «нас поставили перед фактом».
3. Дискусія про ліміти для ЗСУ стає маркером для всієї Європи.
   Якщо Захід зараз погодиться на «роззброєну Україну», завтра те ж саме можуть спробувати навʼязати країнам Балтії чи Польщі – «в обмін на мир».
4. Для України це відкриває вікно можливостей для активної дипломатії.
   Україна може грати в коаліції з ЄС, вибиваючи:
   • сильні гарантії,
   • відсутність формальних обмежень армії,
   • контроль над ключовими інфраструктурними активами й логістикою.

А чи погодиться Кремль на свій же 28-пуктний план і припинить війну проти України: як “остаточний мир” Кремль на це не погодиться. Як вигідну паузу й проміжний етап – так, цілком може.

Навіть якщо Москва умовно “прийме” цей 28-пунктний план, це майже напевно не буде кінець війни, а перепочинок і перегрупування.

Це ж майже їхній wishlist – чому б не погодитись?

За змістом план дуже близький до вимог РФ:

• визнання втрати Україною Донбасу й Криму, фактична легалізація захоплених територій;
• конституційна відмова від НАТО та заборона розміщення сил Альянсу в Україні;
• ліміт на чисельність ЗСУ, демілітаризовані зони, обмеження по ракетах та ударних можливостях;
• поетапне зняття санкцій, повернення РФ у формати на кшталт G8 та велика економічна “нормалізація”.

WSJ прямо пише, що план закріплює ті самі цілі, які Кремль повторює з 2022 року – територія, НАТО, ослаблення української армії.

Не дивно, що Путін уже сказав: “це може бути основою фінального врегулювання”, хоча “не всі вимоги Росії там враховано”.

Що саме зараз каже Кремль

Публічні сигнали такі:

• Пєсков:
  • “офіційно ми нічого не отримували, детально не обговорювали”;
  • будь-який мир “має усунути корінні причини конфлікту” – тобто НАТО, “сфера впливу” тощо.
• Путін і далі повторює початкові умови 2022–2024 років: відмова України від НАТО + вихід ЗСУ з усіх чотирьох “приєднаних регіонів”.
• ISW фіксує, що російська риторика не готує суспільство до компромісу, а навпаки – до “повної перемоги”, і паралельно Кремль інформаційно готується або відхилити план, або витиснути з нього ще більше.

Тобто Москва тримає позицію: “План загалом наш, але ми вам ще не казали «так». І, можливо, захочемо більше”.

Чому навіть “так” не означає кінець війни

Ключовий момент: цілі війни РФ не змінилися.

• Путін досі говорить про “історичні землі”, “єдність народу”, “усунення загрози НАТО”.
• Аналітики нагадують, що його реальна стратегія – абсорбувати Україну, а мінімальна задача – взяти весь Донбас і максимально ослабити державу, щоб потім легко добивати.

ISW та низка західних дослідників прямо пишуть:

• 28-пунктний план “не наближає до справедливого й тривалого миру, а створює умови для нового російського нападу” через кілька років – коли РФ відновить армію, а Україна буде урізана в силах, території та гарантіях.

Історичний патерн теж очевидний:

• Мінськ-1/2 Кремль використав як паузу для перегрупування, а не як фінал історії – і 2022-й це підтвердив.

Тому, навіть якщо:

• Україну дотиснуть прийняти;
• Європа й США зважаться поставити свої підписи;
• Путін вийде й оголосить “перемогу” – це ще не означатиме, що він відмовився від ідеї добивати Україну пізніше. Скоріше навпаки: отримає легалізовані території, зняті санкції, перепочинок і можливість готувати наступний раунд.

Політична логіка Кремля

Щоб Путін реально сказав “так” на папері, йому потрібно:

1. Продати це всередині РФ як тріумф, а не як “злив”:
   • визнані території;
   • НАТО “відсунуте”;
   • Україна ослаблена й формально “нейтральна”;
   • санкції почали знімати.
2. Отримати свободу рук на майбутнє:
   • строкові або слабкі гарантії для України;
   • ніяких потужних сил НАТО на її території;
   • можливість тримати російську армію “наготові” біля нового кордону.

У такій конфігурації Кремль може цілком формально погодитися на план, припинити активні бойові дії – але тримати війну в режимі “поставлено на паузу”, а не “закінчено”.

Тому реалістична формула така: Кремль може погодитись на цей план як на “перемир’я на своїх умовах”, але не як на кінець війни з Україною.

Стійке завершення війни можливе тільки тоді, коли РФ або втратить можливість до нової агресії (військово/економічно), або зміниться політично, або ж угода буде підкріплена такими гарантіями й стримуючими механізмами, які Кремль сьогодні навіть близько не готовий прийняти.

За матеріалами news.liga.net