День, коли війна говорила цифрами, а дипломатія — словом “час”.

14 лютого 2026-го на Мюнхенській безпековій конференції Володимир Зеленський зібрав в один сюжет три сцени одного дня: велику промову зі сцени, жорстку розмову з журналістами одразу після, і прагматичну зустріч з великим капіталом. Разом це прозвучало як одна велика “інструкція реальності”: що саме вбиває, що саме рятує, і де Захід досі програє — не Росії, а власній повільності.

Цей день він будує не як “емоційний заклик”, а як системне пояснення, чому в сучасній війні перемагає той, хто швидше перетворює рішення на ракети, гроші — на виробництво, а єдність — на броню.

Старт із вдячності — але без “компліментів за намір”

Він починає з подяки за підтримку України — й одразу задає тон: важливі не тільки слова та “емоційна солідарність”, а дієвість. Тобто: хто робить конкретні кроки, фінансує, забезпечує, виробляє, постачає, ухвалює рішення.

Персональні подяки: Німеччині, “Марку”, “Урсулі”, “Антоніу”, “Роберті”, друзям з США та європейським друзям (у промові названо саме так — без прізвищ для частини імен).

Це не просто ввічливість. Це рамка: підтримка вимірюється тим, що прилітає в Україну раніше, ніж прилітає ворожа ракета.

Підсумок:

• Вдячність – це інвентар дій, а не намірів.
• Далі буде мова про механізми, а не лозунги.

PURL як нерв війни: “Європа платить — Україна збиває”

Далі він майже “під мікроскопом” пояснює одну річ: чому програма PURL стала символом реальної спроможності ППО.

У його подачі це звучить так:

• якщо європейський лідер зустрічається з Марком Рютте — той майже гарантовано говоритиме про PURL;
• через PURL Україна купує у Сполучених Штатів ракети для Patriot та іншу зброю;
• і ключова формула: більшість ракет, які здатні зупиняти російську балістику, приходять завдяки PURL; а PURL існує завдяки Європі — бо платить Європа.

Цей блок має дуже конкретну “фізику”: у війні є моменти, коли ППО вистріляла свій ресурс, а поповнення ще не зайшло — і тоді наступна атака стає питанням лічених діб.

Підсумок:

• PURL поданий як міст між фінансами Європи та життями українців.
• ППО — це не “наявність систем”, а безперервність поповнення.

Найгірший звук фронту ППО: “дивізіони порожні, а масований удар — за день-два”

Один із найсильніших фрагментів промови — не про геополітику, а про буденність штабів:

• найгірше, що може почути лідер під час війни, — це доповідь командувача Повітряних сил, що дивізіони ППО “пусті”, бо відпрацювали по ракетах, а поповнення не було;
• і паралельно розвідка каже, що нова масована атака може бути вже “за день-два”.

Зеленський підкреслює: іноді ракети встигають зайти напередодні удару, а іноді — в останні години. Це й є те місце, де “політичні затримки” перетворюються на чистий ризик для міст.

Окремо дякує Німеччині, Норвегії, Нідерландам за “сильне лідерство” в наданні систем ППО.

Дякує кожному європейському лідеру, який вкладається в PURL та інші програми захисту.

Підкреслює гордість за:

• воїнів, які відбивають атаки,
• логістику, яка це забезпечує “вже чотири роки”,
• народ України (мужність і стійкість як вирішальний фактор).

Підсумок:

• Головний страх — не відсутність ППО як такої, а “вікно”, коли вона без боєкомплекту.
• Час і логістика — частина оборони так само, як радари.

Війна в цифрах: одна ніч, один місяць, “майже щоночі”

Просить аудиторію відчути реальну ціну війни, не лише “виклики сучасної війни”, а й:

• постійні спроби переконувати світ,
• щоденну роботу за підтримку,
• узгодження інтересів у світі, де все побудовано на інтересах.

Щоб аудиторія не “звикла” до війни як до фону, він робить жорсткий трюк: показує масштаб так, щоб його неможливо було уявити абстрактно.

Одна ніч як концентрат

Він описує атаку, де одночасно:

• балістика (24 балістичні ракети),
• інші типи ракет,
• сотні ударних дронів (219 ударних дронів)
  по Київу, Дніпру, Одесі.

І наголошує: ракети ППО, якими збивали той удар, прийшли від партнерів незадовго до атаки. Тобто знову — битва за час (описує таймінг “ракети прийшли в неділю — і в ніч на четвер спрацювали”).

Один місяць як портрет

Далі — цифри за січень: близько 6000 ударних дронів (переважно “шахеди”), понад 150 ракет різних типів, більш ніж 5000 КАБів і так “кожен місяць”. Він просить уявити це у “рідному місті” слухачів: зруйновані квартали, знищені будинки, школи під землею.

І головна рамка: атаки — майже щоночі, а “масовані” — регулярно.

Підсумок:

• Війна показана як режим постійного навантаження, а не “серія криз”.
• Статистика використана не для ефекту, а щоб зламати психологічну дистанцію.

Енергетика під ударом: “немає неушкоджених електростанцій” — але система тримається

Він переводить увагу на інфраструктуру: основні удари — по енергетиці та критичних об’єктах. І каже максимально прямо: в Україні немає електростанції, яка не була б пошкоджена.

Водночас він додає важливий контрапункт: попри це, генерація є. Бо тримають:

• фізичний захист,
• ППО,
• і головне — люди.

Тут з’являється один із найлюдяніших шматків: він говорить про енергетиків, ремонтні бригади, рятувальників — як про тих, хто робить те, чого часто бракує політиці: діяти негайно, “тут і зараз”, без відкладання “на потім”.

Підсумок:

• Енергетика — не просто “сектор”, а фронт виживання.
• Повага до “тих, хто тримає світло” стає частиною дипломатичного меседжу.

Еволюція зброї проти повільності рішень: коли “час” працює проти людей

Далі Зеленський формулює одну з головних ідей дня: зброя еволюціонує швидше, ніж політичні рішення про захист від неї.

Він описує, як змінилися “шахеди”: інші профілі польоту, інша керованість, інші можливості, зокрема згадує Starlink як частину нової реальності. І логіка проста: чим довше триває війна — тим складніші загрози, тим дорожчі помилки, тим швидше “адаптується зло”.

Після цього він переходить до теми “часу” як геополітичного інструмента. Згадує Боба Вудворда і його книгу Війна, де фігурує логіка “володіння часом” у підходах Ллойда Остіна та Джейка Саллівана.

А далі — найпростіша і найжорсткіша формула: коли йде війна, часом володіє війна.

І саме тому “місяці на системи”, “місяці на рішення”, “роки на дозволи” — це не бюрократія, це ціна втрачених днів.

Підсумок:

• “Час” — не нейтральний ресурс, а фактор, який убиває.
• Повільність політики підсилює еволюцію загроз.

Україна як лабораторія ППО від дронів: перехоплювачі, масштаб і “єдність як перехоплювач”

Він робить важливий поворот: Україна — не просто “країна-жертва”, а країна з найбільшим у світі досвідом протидії дронам. Реальність така:

• сотні ударних дронів у пікові ночі,
• висока частка збиття,
• але мета — довести ефективність до максимальної.

І тут він підкреслює: виробництво перехоплювачів зростає разом із партнерами, і задум у тому, щоб зробити масові дронові атаки безсенсовними.

Після цього з’являється образ, який він фактично пропонує як “європейську зброю”: єдність — найкращий перехоплювач.

Росія, за його словами, інвестує не тільки в ракети, а в руйнування єдності між союзниками, бо якщо єдність трісне — трісне і вся система підтримки.

Підсумок:

• Дрони — не “епізод”, а нова норма війни.
• Єдність подана як технологія оборони — така ж реальна, як ракета.

Гроші Кремля: союзники, обхід санкцій і “тіньовий флот”

Далі він дає “фінансову карту війни”:

• у Росії є держави-спільники, зокрема Північна Корея;
• є компанії по світу, зокрема з Китаю, які допомагають обходити санкції та постачати компоненти.

Окремо — танкери. Він говорить про російський “тіньовий флот”, який ходить поряд з європейськими берегами: Балтійського моря, Північного моря, Середземного моря. У його образі це “плавучі гаманці” Кремля.

Він згадує розмови з Емманюелем Макроном та Урсулою фон дер Ляєн і пропонує ідею: Європа має змінити правила так, щоб мати можливість не лише зупиняти, а й блокувати танкери та конфісковувати нафту — бо без нафтогрошей війна стає для Кремля значно дорожчою.

Підсумок:

• Санкції й контроль логістики нафти подані як частина оборони.
• Війна тримається не лише на зброї, а й на фінансовому кисні.

“Ціна землі”: втрати, мобілізація РФ і логіка виснаження

Потім він переходить до наземної ціни війни — без натуралізму, але з максимальною прямотою. Говорить про щомісячні втрати російських сил, про те, скільки людей РФ набирає щомісяця, і як українська стратегія полягає у виснаженні окупаційного потенціалу.

Важливий психологічний акцент: він нагадує, що українці — не “термінатори”. Європа не може будувати довічну безпеку “за спинами українців”, бо це не абстрактний фронт — це люди, які виснажуються й гинуть.

Посилається на думку “пана Ішингера”: поки Україна захищає Європу, небезпека не така велика.

У разі припинення вогню в Україні загроза на східному фланзі НАТО може посилитися, вважає голова Мюнхенської конференції з безпеки (MSC) Вольфґанґ Ішинґер  (Wolfgang Ischinger).

“Поки Україна захищає Європу, небезпека не така вже й велика”, – сказав він в інтерв’ю виданню Tagesspiegel, опублікованому у суботу, 7 лютого.

Він пояснив це тим, що російська армія під час бойових дій в Україні “втрачає тисячі солдатів щотижня”. Щойно в Україні припиниться вогонь, ситуація зміниться, вважає Ішинґер. “Тоді Путін зможе спокійно продовжувати свою програму озброєння, а ситуація із загрозою для країн НАТО на східному фланзі погіршиться”, – зазначив він.

Каже: “буквально — і, можливо, трохи цинічно — сьогодні більш-менш так і є”, але просить подивитися на ціну і біль України.

Образ: за спинами українців можуть бути незалежна Польща, вільні Балтійські держави, суверенна Молдова, Румунія без диктатури; і навіть “один Віктор” може думати про живіт, а не про армію.

Підсумок:

• Наземна війна показана як математика виснаження.
• Від Європи вимагається не звикання, а участь.

Путін, НАТО і урок “рийте траншеї”

У наступному блоці він пояснює, чому гарантії безпеки — ключові: Володимир Путін поданий як лідер, для якого війна стала способом існування — і тому небезпека може повертатися.

Психологічний портрет Путіна як “раба війни”

Путін “нічим уже іншим не цікавиться”, не живе як звичайні люди, не має “звичайного життя”. “Радиться” більше з царем Петром і царицею Катериною про територіальні здобутки, ніж із живими людьми. “Чи можете ви уявити Путіна без війни?” Увага Путіна прикута до України, і Україна не вірить, що він відпустить; але також він не відпустить інші країни Європи, бо не може відпустити ідею війни. Якщо Путін житиме ще років десять (це можливо), війна може повернутися або розширитися.

Далі — НАТО як рамка страху і надії. Він говорить про те, що сьогодні страх — не про те, “чи буде Україна в НАТО”, а про те, “чи буде взагалі НАТО”. Українська армія — найсильніша в Європі; “нерозумно тримати її поза межами НАТО”, але нехай це буде рішення друзів, а не Путіна.

І тут він витягає передвоєнний урок: коли просили зброю, отримували поради “копати укріплення”. Він згадує Марка Міллі як джерело тієї поради, а сам приклад “а якщо завтра російські війська зайдуть у Литву?” — використовує як тест на готовність Альянсу діяти швидко.

Підсумок:

• Гарантії безпеки – відповідь на питання “як довго потім не буде війни”.
• НАТО потрібне не як символ, а як механізм реакції без запізнення.

Відповідальність за 2021 і “покарання лише після злочину”

Колишні посадовці часто заявляють, що попереджали про війну, але прикрашають і не кажуть, що реально зробили. У 2021 Путін сів “на рівних” із президентом США в Женеві й відчув можливість переділу світу. Не було превентивних санкцій і серйозних оборонних пакетів.

Згадує дискваліфікацію українського спортсмена за “намір” (як приклад абсурдності).

У 2021, коли Україна просила превентивні санкції, почула відповідь: спочатку злочин — потім покарання; це сказала Камала Гарріс. З Росією не можна залишати лазівок; “спершу бий, а потім розбирайся” — їхній підхід; так вони починають війни і ведуть переговори, щоб уникнути закінчення війни та виграти час.

Сила як мова Росії, “томагавки”, Анкоридж і Мюнхен-1938

Момент, коли Росія почала ставитися до дипломатії найсерйозніше — коли українські дипстрайки по НПЗ дали результат і коли всі заговорили про “томагавки”. Росія чує силу; чим ми сильніші — тим реалістичніший мир.

Багато часу йде на перемовини; сподівання, що тристоронні зустрічі наступного тижня будуть серйозними. Іноді складається враження, що сторони говорять про різне:

• росіяни — про “дух Анкориджа” (незрозуміло, що мають на увазі),
• американці — про поступки, і це звучить щодо України частіше, ніж щодо Росії,
• Європи “фактично немає” у перемовинах — велика помилка.

Україна намагається підключити Європу, щоб її інтереси та голос враховувалися.

Мир можливий тільки на чітких гарантіях безпеки; де нема системи безпеки — там спалахує війна. Україна робитиме все, щоб перемовини були успішними; “зробили ставку на цей процес”. Постійно на зв’язку з Віткоффом і Кушнером та всіма, кого визначає Трамп; сьогодні зустріч із Рубіо; Україна хоче результатом “справжню безпеку і справжній мир” – “не те, що вийшло з Женеви-2021”, і “не те, що росіяни очікують від духу Анкориджа”.

Путін “розраховує повторити Мюнхен” — не 2007, а 1938: ілюзія, що надійний кінець війни можливий поділом України, як колись — ціною Чехословаччини.

Головне — щоб через 4 роки цивілізований світ не мусив знову виправдовуватись і перекидати відповідальність.

Україна готова до угоди заради справжнього миру “з гідністю”; інвестує у спільну безпеку свій досвід; “наша стіна дронів — це ваша”; Європі потрібна спільна оборонна політика.

Друга сцена: після промови — розмова з журналістами без “декорацій”

Після виступу Зеленський переходить у режим “пояснювальної записки” і додає те, що у промову не завжди вкладається.

Про переговори: не дати звинуватити Україну й не залишитись сам-на-сам

Він каже, що задача України — тримати контакт з американцями й одночасно не допустити сценарію, де Україна залишиться в переговорному процесі в конфігурації “Україна–Росія” без реальної ваги Європи.

Він згадує контакти з Марко Рубіо, а також робочі зв’язки з Стівом Віткоффом та Джаредом Кушнером — як частину механіки, щоб ніхто не міг сказати, що “Україна гальмує”.

Підсумок:

• Дипломатія для нього — це ще й захист від інформаційних “перекладань провини”.

Європа: її мало в переговорах, але вона найбільше платить

Він говорить дуже прямо: сьогодні основний фінансовий тягар підтримки України несе Європа, плюс інші партнери допомагають, але “великі гроші” — передусім європейські. Саме тому Європа має бути в гарантіях і в переговорній архітектурі.

Підсумок:

• Хто платить — той має бути за столом. Інакше конструкція нестабільна.

Гарантії для інвесторів: горизонт має бути довшим за 5–10 років

Один із ключових “економічних” меседжів у брифінгу: інвесторам потрібні довгі гарантії. Зеленський говорить про пропозиції США на 15 років і про українське бажання мати суттєво довші горизонти — так, щоб інвестиції не жили від кризи до кризи.

Підсумок:

• Безпека — це валюта інвестицій. І ця валюта має бути довгостроковою.

Треки переговорів, моніторинг і обміни полоненими

Він описує переговори як систему з політичним і військовим треком, згадує питання моніторингової місії для припинення вогню, а також говорить про обміни полоненими — як про один із найпрактичніших і найболючіших блоків, де навіть часткові кроки мають значення.

Обмін полоненими:

• каже, що в Росії приблизно 7000 українських військовополонених,
• в України “понад 4000”,
• каже, що “всіх на всіх” — супер; “1000 на 1000” — не чудово, але добре; навіть “100 на 100” — позитивний крок.

Підсумок:

• Паралельно з “великими рамками” існують дуже конкретні гуманітарні та військові механізми.

“Коаліція охочих”, війська й логіка страхів

Він пояснює, чому раніше уникав публічних розмов про іноземні війська в Україні (ризик втратити підтримку), але тепер підтримує ідею присутності коаліції після припинення вогню — з різними форматами (повітря/море/суходіл).

Підсумок:

• Він показує еволюцію позиції: від “не торкатися” до “це може бути елементом гарантій”.

Територіальні поступки й “економічна зона”: чому він бачить у цьому ризик пастки

Він переказує логіку американських розмов так, як він її почув: ніби швидший мир можливий через відхід України з певних територій. Його відповідь — різка: поступки територіями він вважає неприйнятними, бо там люди й довгий шлейф війни від 2014-го.

Також він обговорює ідеї “економічних зон” і пояснює ризик: неконтрольовані території стають місцем провокацій, які можуть зірвати будь-яку “паперову стабільність”. Як приклад ризиків він згадує Афганістан — не як тотожність, а як нагадування про те, як легко руйнуються конструкції без гарантій.

Підсумок:

• Його страх — “замороження”, яке дозволяє агресору повернутися через провокації.

Токсини, загрози й фокус на виживанні

На питання про токсичні загрози він відповідає в логіці “я не живу припущеннями”: каже, що під ударами щодня, і не може витрачати психічний ресурс на сценарії “що завтра”. Згадує Олексія Навального — але без деталей, лише як приклад того, що Росія здатна на політичне насильство.

Підсумок:

• Він тримає фокус не на страхах, а на діях і стійкості.

Виробництво, удари по лініях і внутрішні витоки

Він говорить про те, що виробничі лінії можуть ставати цілями, що їх доводиться відновлювати та релокувати; згадує проблему витоків і роль Служби безпеки України у протидії цьому.

Підсумок:

• Війна — це ще й війна за виробництво та за інформацію.

“Все разом” чи “спочатку гарантії”: дилема підписання документів

Він чітко формулює розбіжність: США хочуть швидкого миру й пакету документів “разом”, а він наполягає, що гарантії безпеки мають бути або першими, або щонайменше не розмитими — бо йдеться про довіру людей, які роками живуть під атаками.

Підсумок:

• Це конфлікт темпів: “швидко закрити” проти “надійно зафіксувати”.

Нерівність внесків у Європі: 3–5 країн тягнуть, інші — менше

Він пояснює, що частина країн постійно бере на себе найбільший тягар, а інші долучаються нерівномірно. Його меседж — “не словами, а діями”: допомогти так, щоб ключові донори не “вигоріли”.

Підсумок:

• Європейська єдність — це не тільки спільні цінності, а й справедливий розподіл навантаження.

Економічний трек і роль Скотта Бессента

Він згадує можливе залучення Бессента як фігури, що може входити в процес на економічному та санкційному напрямі, пояснює внутрішню “послідовність” переговорів: частину ведуть переговорники, потім йому мають показати напрацювання.

Підсумок:

• Санкції та економіка в його подачі — частина гарантій безпеки, а не “додаток”.

Третя сцена: кімната інвесторів — як безпека перетворюється на проєкти

Після війни-у-цифрах і дипломатії-у-часі він переходить до війни-у-інвестиціях: зустріч із топовими фінансовими та промисловими гравцями, яку модерувала Христя Фріланд.

У списку — глобальні інституції та компанії, серед них: Allianz, Amundi, Barrick Gold, BlackRock, Deutsche Bank, Fortescue, HypoVereinsbank, Lazard, Moore Capital Management, New York Life Investments, PIMCO, Relativity Space, Siemens Energy, State Street.

Енергетика як “головний вхід” для капіталу

Зеленський називає енергетику найбільшим викликом — і просить допомоги “в будь-який спосіб”. Наголос робить на децентралізації: це одночасно про виживання зараз і про вигоду після.

Він говорить про втрати потужностей генерації через атаки та про те, що відновлення йде щодня — і країна відкрита до інвестицій.

Підсумок:

• Енергетика подана як найкраща точка, де гуманність і вигода сходяться.

Дрони як індустрія: дефіцит, масштаб, “після війни — для інших країн”

Другий напрям — дрони. Він згадує рішення ЄС про фінансову підтримку та те, що частина ресурсів піде на виробництво, але українські потреби й можливості ширші. Називає дефіцит у фінансуванні виробництва на рік і додає: після війни ці потужності можуть працювати і на безпеку інших.

Також згадує ідею “стіни дронів” як проєкт безпеки.

Підсумок:

• Дрони — це вже не “волонтерство”, а економіка масштабу.
• Україна позиціонує себе як майбутній виробничий вузол для безпекового ринку.

Практичний вихід: 10 пріоритетних проєктів

На фіналі зустрічі фіксується прагматична домовленість: інвестори готові разом з урядом напрацювати 10 пріоритетних проєктів співпраці — тобто перевести розмову з політичної рамки в конкретні кейси.

Підсумок:

• Меседж інвесторам: “ми не просимо абстракцій — ми пропонуємо дорожню карту”.

Фінальна “карта дня”

14 лютого Зеленський вибудував єдину лінію: ППО тримається на безперервності постачання й швидкості рішень; дрони — це нова базова загроза, яку треба перемагати промисловим масштабом; енергетика — головний тил і головний інвествхід; переговори без Європи небезпечні; гарантії безпеки мають бути довгими й чіткими, бо інакше “час” знову стане зброєю агресора; а єдність — це не лозунг, а найкращий перехоплювач.

За матеріалами president.gov.ua