Президент України під час спілкування з журналістами 23 квітня говорив про пріоритети України, ситуацію на фронті, російські втрати, перспективи переговорів, допомогу США, дефіцит ППО, пакет підтримки ЄС на 90 млрд євро, нові санкції проти Росії, обміни полоненими та відносини із сусідніми країнами.
23 квітня Володимир Зеленський використав спілкування з журналістами не лише як майданчик для поточних коментарів, а як спосіб заново задати рамку всієї розмови про війну. На тлі візиту на Кіпр і спеціального засідання лідерів ЄС він одночасно говорив про фронт, переговори, санкції, європейські гроші, ППО, обміни полоненими, Угорщину, Білорусь і стійкість української енергетики. Головний нерв цього виступу був простий: Україна не погоджується ні з російською картиною війни, ні з «символічною» підтримкою Заходу — Києву потрібні реальні рішення, реальні гроші, реальна безпека і реальний політичний рух уперед.
Головний меседж про фронт: Україна не програє, а російський наратив — це пропаганда
Найгучніше Зеленський цього дня відкинув російські заяви про нібито захоплення сотень квадратних кілометрів української території та повний контроль над Луганщиною. Він прямо сказав, що це не відповідає дійсності, і наголосив: попри складну ситуацію на фронті та інтенсивні бої, загальний баланс територій від початку 2026 року, за його словами, є на користь України. У цій логіці його ключове завдання було не просто спростувати черговий російський вкид, а показати, що теза про «невідворотну перемогу Росії» більше не працює навіть у частини західних партнерів.
Звідси й друга важлива теза: Зеленський описав нинішній стан України як найстабільніший за останні десять місяців, хоча одразу додав, що це не означає легкості для війська і не дає підстав для розслаблення. Окремо він заявив, що у російської армії немає достатньо сил для великих наступальних дій, зокрема в напрямку Сумщини, а втрати РФ від початку року становлять орієнтовно 30–35 тисяч людей щомісяця. Це був важливий елемент його публічної лінії: Росія залишається небезпечною, але її не можна показувати всесильною.
Читайте також: Україна масштабує “малу” ППО: дронами-перехоплювачами керуватимуть дистанційно
Переговори: Київ не знімає тему дипломатії, але відкидає російсько-білоруський простір як майданчик
Другою великою темою стали переговори. Зеленський дав зрозуміти, що Україна не блокує дипломатичний трек і готова до його перезапуску. Він сказав, що Київ відкритий до будь-якого формату і будь-якого часу зустрічі, а також наполягає на відновленні тристороннього формату. При цьому він окреслив і «червоні лінії» щодо місця таких контактів: Україна готова говорити в будь-якій державі, окрім Росії та Білорусі. Серед можливих майданчиків він згадав Туреччину та Близький Схід, де, на його думку, за умов паузи в регіональній ескалації можна було б забезпечити безпеку.
Це важливий сигнал і з політичного, і з комунікаційного погляду. Зеленський не сказав, що дипломатія зайшла в глухий кут. Навпаки, він наголосив, що контакти між українською та американською переговорними командами тривають постійно. Але при цьому його логіка була такою: переговори не повинні перетворюватися на фон для інших міжнародних криз і не можуть відбуватися на символічно або політично неприйнятних для України територіях. Тобто Київ демонструє відкритість до розмови, але не погоджується на російські правила гри.
США і ППО: допомога триває, але дефіцит не зник
Окремий блок Зеленський присвятив американській підтримці. Його теза була двошаровою. З одного боку, він сказав, що постачання зі США не зупинилися, попри загострення на Близькому Сході. З іншого — визнав, що для України зберігається дефіцит засобів протиповітряної оборони. Фактично це був сигнал і союзникам, і українському суспільству: критично важлива допомога надходить, але її все ще недостатньо для повного закриття потреб.
На цьому тлі Зеленський окреслив ще одну лінію — роботу над власною системою ППО разом із європейськими партнерами. За його словами, йдеться насамперед про співпрацю з Норвегією, Німеччиною та Нідерландами, а також про намір окремо обговорити це питання зі Швецією. У ширшому сенсі це означає, що Київ уже не говорить тільки мовою очікування зовнішніх поставок, а намагається вибудувати довшу модель оборонної стійкості разом із європейською промисловою базою.
Читайте також: Мир через силу: головні заяви Буданова про війну, переговори і зиму
Євросоюз: не символічна підтримка, а гроші, санкції і повноправне місце України
Найпредметніший зовнішньополітичний блок стосувався ЄС. Зеленський прямо назвав ключовим завданням розблокування європейського пакета підтримки на 90 млрд євро. Саме ця сума і пов’язане з нею рішення ЄС були центральним фоном його поїздки на Кіпр. За його словами, Україна виконала все, що від неї вимагали, і тепер розраховує максимально наблизити перший транш — до кінця травня або на початку червня. Кошти, за його логікою, потрібні не абстрактно «на підтримку», а на армію, оборонну спроможність, критичні потреби держави та соціальні зобов’язання. Цього ж дня ЄС справді формально схвалив і кредит, і 20-й пакет санкцій проти Росії.
Але для Зеленського цього було замало як політичної формули. Саме тому він окремо відкинув ідею «символічного членства» України в ЄС. Він подякував партнерам, які шукають формат прискорення євроінтеграції, але підкреслив: Україні не потрібні декоративні конструкції без реального змісту. Аргумент був жорсткий і дуже показовий: Україна захищає Європу не символічно, а реально, отже має право претендувати не на сурогатні формули, а на повноправне членство. Це один із найважливіших політичних меседжів цього спілкування: Зеленський фактично попередив і європейські столиці, і українську бюрократію, щоб ніхто не підміняв реальну інтеграцію красивою, але порожньою рамкою.
Санкції і тиск на Росію: не дати Москві виграти час
У темі санкцій Зеленський поєднав європейський і американський напрямки. Він позитивно оцінив перспективу 20-го пакета санкцій ЄС і підкреслив, що така комбінація — гроші для України плюс новий тиск на Росію — має змусити Москву усвідомити: Європа підтримуватиме Київ не лише політично, а й матеріально. Водночас він сказав, що розраховує на повернення США до тієї санкційної політики, яка діяла до переорієнтації американської уваги на війну на Близькому Сході. Іншими словами, для Зеленського санкції — це не фоновий інструмент, а один із ключів до зміни російських розрахунків.
У цій самій логіці він пояснив і українські удари по чутливих для Росії об’єктах. Зеленський назвав українську відповідь на російські удари по енергетиці «дзеркальною» і сказав, що Україна атакує те, що є болісним для РФ. За його словами, наслідки таких ударів уже вимірюються десятками мільярдів, і Київ продовжить тиск по ключових спроможностях Росії. Це був не стільки військовий, скільки політичний меседж: якщо Москва не зупиняє удари, Україна демонструє здатність створювати для неї зростаючу ціну війни.
Людський вимір: обміни полоненими залишаються окремим пріоритетом
На тлі великих геополітичних тем Зеленський окремо наголосив, що триває обмінний трек із Росією. За його словами, контакти з американською стороною щодо цього питання зберігаються, а Україна очікує ще один обмін. У цьому фрагменті його виступу відчувалася інша інтонація: менш політична і менш стратегічна, але дуже важлива. Обміни для Банкової залишаються не другорядним гуманітарним додатком до переговорів, а самостійною темою, яку Київ тримає в роботі навіть тоді, коли великі дипломатичні формати буксують.
Регіональна політика: Угорщина, Білорусь і спроба зменшити зону ризику
Ще один показовий блок стосувався сусідів. Щодо Угорщини Зеленський продемонстрував обережний оптимізм: він повідомив, що планує зустріч із новим прем’єром Петером Мадяром після завершення передачі влади і прямо сказав, що хоче добросусідських, сильних і взаємовигідних відносин між українцями та угорцями. Після довгого періоду конфліктності у відносинах із Будапештом це звучало як спроба закласти підстави для перезавантаження — без ейфорії, але з чіткою готовністю використати зміну влади в Угорщині як нове вікно можливостей.
Щодо Білорусі Зеленський говорив уже в іншій тональності. Він визнав, що в Росії є багато «хворих» і «фантастичних» ідей, і підкреслив, що Україна не хоче, аби Білорусь була втягнута в ці сценарії. Це не було прямим прогнозом нового наступу, але було попередженням: Київ бачить ризики і не відкидає спроб Москви знову використати білоруський напрямок для тиску. Формула тут теж була характерною для всього його виступу: не драматизувати без потреби, але й не применшувати небезпеку.
Стійкість держави: енергетика як питання виживання
Хоча основний акцент розмови був на війні та дипломатії, Зеленський окремо торкнувся й енергетики. Він прямо сказав, що без атомної генерації Україна не пройшла б жодної зими під час великої війни, і назвав цей напрямок базовим для країни. Водночас він підкреслив, що Україна продовжує розвивати й децентралізовану, і відновлювану генерацію, але саме атомна енергетика залишається «номером один». Ця теза добре доповнила увесь виступ: для Зеленського стійкість країни — це не тільки фронт і зброя, а й здатність пройти наступні зими, втримати систему та зберегти функціонування держави.
Якщо звести все сказане 23 квітня до однієї політичної формули, то Зеленський намагався донести чотири речі одночасно.
По-перше, Україна не приймає нав’язаний Росією образ війни як процесу її повільної, але неминучої поразки.
По-друге, Київ не відмовляється від переговорів, але хоче вести їх не з позиції слабкості й не за російськими правилами.
По-третє, головний запит до Заходу зараз — це не слова солідарності, а стійка матеріальна підтримка: ППО, гроші, санкції, європейські рішення без сурогатів.
І по-четверте, навіть у великій геополітичній рамці Банкова намагається не втрачати людський вимір — обміни, безпеку тилу, енергетику, відносини з сусідами.
Саме тому це спілкування з журналістами було не набором розрізнених коментарів, а доволі цілісною заявкою на те, як Київ хоче бачити наступний етап війни і дипломатії.
За матеріалами obozrevatel.com
