Це інтерв’ю, яке Володимир Зеленський дав міжнародному оглядачеві Джеремі Бовену для BBC News Україна, побудоване як розмова “на нерві” — про те, що насправді означає перемир’я, хто і навіщо тисне на Україну, і чому поступка територіями в президентській логіці не схожа на “розумну ціну”, навіть якщо це відкриває шлях до паузи у бойових діях.
У центрі — дві великі лінії:
- Зеленський відкидає ідею “перемир’я в обмін на відступ”, називаючи її послабленням позицій і зрадою людей.
- Він говорить про вибори не як про табу, а як про технічно можливий, але політично й безпеково складний процес, який можливий лише після довгих гарантій безпеки.
Сцена розмови: Київ, урядовий квартал, максимальна охорона
Зустріч відбувається в одній із будівель урядового кварталу в центрі Київ — з посиленими заходами безпеки. Сам опис підготовки до інтерв’ю в тексті працює як окремий “кадр”: прискіпливі перевірки, процедури допуску, відчуття війни “всередині столиці”, усвідомлення, що РФ уже намагалася організувати замах на президента.
Автор окремо підкреслює контраст: Зеленський, який починав як актор, при всій зовнішній напрузі демонструє внутрішню стійкість і контроль над емоцією — як людина, що не може дозволити собі “розхитатися” у вирішальний момент.
Вхід у тему: Україна “точно не програє”, а “перемир’я” не може бути ультиматумом
У перших же репліках Зеленський ставить тезу: Україна не програє війну і завершить її перемогою — і це не поза, а демонстрація рамки, з якої він далі відповідає на все інше: від вимог Кремля до тиску партнерів.
Далі — головний вузол: Зеленський різко заперечує проти виконання умов путіна, який називає “ціною перемир’я” виведення українських військ із стратегічних районів, які Росія так і не змогла захопити, попри величезні втрати.
У цьому місці важлива логіка: для Зеленського “перемир’я” — це не просто зупинка вогню на папері. Це тест: чи не перетворюють Україну на слабшу сторону, яка сама відходить із позицій, що були утримані ціною тривалого спротиву.
«Путін уже почав Третю світову»: що саме він вкладає в цю формулу
Найгучніша фраза інтерв’ю — оцінка Зеленського, що путін “уже розпочав Третю світову”. Але в тексті це не виглядає як чистий “заголовок заради заголовка”: президент одразу пояснює, що питання — не в назві, а в масштабі загрози й у тому, як його зупинити.
Його думка розгортається так:
- питання не лише “скільки території РФ здатна захопити”, а як не дати їй нав’язати свій “мир”;
- цей “мир” у його описі — спроба змінити людям спосіб життя і “підлаштувати” світ під російську модель;
- відповідь — посилення військового та економічного тиску, щоб змусити Москву відступити.
Тобто “Третя світова” в його риториці — це маркер того, що війна в Україні вже давно перестала бути “локальною суперечкою за кордон” і стала елементом ширшого конфлікту про правила світу.
«Це не просто земля»: чому вимога віддати території – це кинути людей і розколоти суспільство
Далі в розмові журналіст конкретизує найболючіше: чи є “розумною” вимога віддати значні частини територій — зокрема ті, які Україна ще контролює на Донбасі (“міста-фортеці”), а також частини південних областей.
І тут Зеленський робить ключовий “зсув оптики”: він каже, що дивиться на це не як на “клаптик землі”, а як на відхід, який послаблює позиції, кидає сотні тисяч людей і розколює суспільство.
Важливо, що він не обмежується мораллю — він говорить про державну стійкість: якщо держава сама погоджується на крок, який значна частина суспільства сприйме як капітуляційний та несправедливий, то ворог отримує не лише територію, а й внутрішню кризу, яку можна буде роздмухувати роками.
Чи “вистачить Путіну” поступок: Зеленський про паузу, відновлення і неминучість нового витка
Коли звучить припущення: “можливо, це прийнятна ціна, якщо це задовольнить путіна?”, Зеленський відповідає не просто “ні”.
Він пропонує прогноз:
- путіну потрібна пауза — і це правда, що б він не говорив;
- після паузи Росія відновиться;
- оцінки партнерів звучать як “3–5 років”, але Зеленський припускає, що РФ може відновитися швидше — за пару років;
- куди вона піде далі — невідомо, але те, що захоче продовжити — “факт”.
Це серцевина його аргументу проти “заморозки”: поступки не купують безпеку, вони купують ворогу час.
Трамп і тиск на Україну: «швидше за стіл» — але з чим саме?
У тексті окремо описано контекст, який робить інтерв’ю особливо гострим: напередодні переговорів у Женеві Дональд Трамп публічно заявляв, що Україні краще “якнайшвидше сісти за стіл переговорів”, і, за описом автора, чинить на Київ більший тиск, ніж на Москву.
Далі подано, як цей тиск виглядає “в очах частини дипломатів і аналітиків”:
- територіальні поступки України нібито стають ключовою умовою припинення вогню;
- звучать оцінки, що Україна “не може перемогти” і без поступок програє;
- у цій логіці “швидкий мир” подають як прагматичну неминучість.
Це той фон, на якому Зеленський говорить фразу-демонстрацію: журналіст у Києві, у столиці держави — отже теза “Україна програє” не відповідає реальності тут і зараз.
«А де зараз ви?» — відповідь Зеленського тим, хто пророкує поразку
На питання, чи справедлива позиція про “неминучі поступки”, Зеленський відповідає зустрічним: де ви зараз? Ви в Києві — столиці нашої держави. І далі: “Чи програємо ми? Точно, ні”, бо йдеться про боротьбу за незалежність.
Цей момент у тексті важливий стилістично: Зеленський не входить у “математику чужої безнадії”, а переводить дискусію в поле політичного факту існування держави та її волі.
Як він визначає перемогу: від “нормального життя” — до “перемоги світу”
Далі інтерв’ю переходить у, можливо, найбільш принципову частину: що таке перемога.
Зеленський називає перший рівень — очевидний: повернення українців до нормального життя і припинення вбивств.
Але другий рівень — глобальний: зупинити путіна, не дати окупувати Україну — це перемога світу.
Цей другий рівень потрібен йому як аргумент партнерам: допомога Україні — не “благодійність”, а інвестиція у безпеку правилами, які тримають Європу і Захід.
«Всі території повернемо — питання часу»: але не ціною мільйонів життів “сьогодні”
Коли звучить уточнення: ви не стверджуєте, що перемога це повернення всіх територій? — Зеленський відповідає: повернемо, це зрозуміло, питання часу.
Але він одразу додає “тверезий стоп-кран”:
- якщо робити це сьогодні “в лоб”, це означало б втратити величезну кількість людей;
- армія РФ велика, і ціна прямого сценарію занадто висока;
- і в України немає достатньої кількості зброї — це вже залежить від партнерів;
- повернення до кордонів 1991 року — він називає не просто “перемогою”, а перемогою справедливості.
Тут інтонація важлива: це не відмова від мети, а пояснення, що шлях до мети має бути раціональним, із достатньою підтримкою та ресурсами.
Овальний кабінет: переломний епізод і сигнал “епоха Байдена завершилась”
Згадується попередній рік і візит Зеленського до Білого дому — з описом прийому, який один із західних дипломатів назвав заздалегідь спланованим “дипломатичним бандитизмом” із боку Трампа та Джей Ді Венса.
Суперечка в Овальному кабінеті, показана світовими медіа, стала символом: часи, коли за Джо Байдена Україна могла розраховувати на “повну підтримку США”, завершилися.
Також зазначено, що союзники по НАТО отримали попередження від нової адміністрації, а Венс “розвіяв” західноєвропейські ілюзії щодо міцності трансатлантичного альянсу.
Після цього, як описано, Зеленський уникав публічних розбіжностей із Трампом — зокрема за порадою британського радника з нацбезпеки Джонатана Павелла.
Допомога США: зброї менше, але розвіддані — критично важливі
Далі подано парадоксальну картину: Вашингтон майже повністю зупинив відправку військової допомоги, але продовжує надавати життєво важливі розвідувальні дані, а європейські країни витрачають мільярди на закупівлю американської зброї для України.
Цей фрагмент пояснює, чому Зеленський змушений “грати тонко”: конфлікт із Вашингтоном може коштувати не лише снарядів, а й очей і вух на полі бою.
Вибори й довіра до Трампа: «я не диктатор» і ставка на інституції
Журналіст питає про суперечливі заяви Трампа — зокрема неправдиві твердження про “диктатора” та “того, хто почав війну”. Зеленський реагує сміхом і коротко відсікає: він не диктатор і не починав війну.
Далі — найцікавіше: чи можна довіряти Трампу, якщо той відомий зміною позицій?
Зеленський відповідає, що йдеться не лише про Трампа — йдеться про Америку. Президенти змінюються, а гарантії потрібні надовго — він прямо називає горизонт на десятиліття, і підкреслює роль Конгрес США: гарантії мають бути схвалені інституційно, бо інституції залишаються.
Із цього випливає ще один пасаж: Трамп може бути ненадійним партнером “як людина”, але він не буде президентом вічно — а от Америка як система має давати довгі гарантії.
Вибори як вимога “до літа”: чому Зеленський каже «спершу гарантії»
Зеленський говорить, що гарантії безпеки мають бути надані до того, як він зможе розглянути ще одну американську вимогу — проведення виборів до літа цього року. Це, як підкреслено, резонує з російським наративом про “нелегітимність” Зеленського.
Він додає: поки не вирішив, чи балотуватиметься знову — “можу так, можу ні”.
Пояснення причин, чому виборів не було у 2024-му, у тексті просте: закон забороняє голосування під час воєнного стану.
Далі Зеленський визнає: технічно вибори можливі, якщо буде час змінити законодавство. Але проблем — багато:
- мільйони українців за кордоном;
- значні території окуповані;
- потрібні зміни правил і процедури;
- і головне — країна має отримати гарантії безпеки, щоб сам процес не став елементом тиску чи хаосу.
«Якщо це умова завершення війни — давайте»: але “чесно” і так, щоб визнав народ
На запитання, чи означає це заперечення проти самої ідеї виборів, Зеленський відповідає: якщо це умова завершення війни — давайте зробимо.
І далі йде емоційний, але дуже прагматичний монолог, адресований партнерам:
- ви постійно порушуєте тему виборів — визначіться, ви хочете мене позбутися чи хочете чесні вибори;
- якщо вибори — тоді проводимо так, щоб їх насамперед визнав український народ;
- і партнери мають визнати, що це легітимні вибори.
Це, по суті, вимога до Заходу: якщо ви штовхаєте країну до виборів у воєнних умовах, ви відповідаєте не лише за “галочку демократії”, а й за визнання результату і за умови, в яких цей результат не буде отруєний війною.
Внутрішня політика й критики: корупційний скандал і відставка Єрмака
У Зеленського є опоненти й жорсткі критики всередині України. Згадується корупційний скандал минулої осені, наслідком якого стала відставка його найближчого радника, керівника Офісу президента Андрія Єрмака.
Паралельно автор підкреслює, що попри це Зеленський з оновленою командою має рівень підтримки, про який багато західноєвропейських лідерів могли б лише мріяти.
Вічний конфлікт із союзниками: «дайте більше і краще», а вам відповідають «будь вдячним»
Окремим штрихом йде те, що дратує союзників: Зеленський постійно просить нову зброю — більше і кращу. Нагадується й звинувачення часів суперечки в Овальному кабінеті: нібито він “недостатньо вдячний”.
Це важливий психологічний шар: Захід хоче “керованого” партнера, Зеленський — партнера, який реально дає інструменти виживання, а не лише слова.
Найболючіший пункт: ліцензії на виробництво ППО (Patriot) — і відповідь «не знаю, чому ні»
У фінальній частині інтерв’ю Зеленський називає найскладнішим питанням ППО: партнери не дають ліцензій, щоб Україна могла сама виробляти критичні компоненти (наприклад, Patriot або хоча б ракети до систем, які вже є).
На пряме “чому?” — він відповідає чесно: не знає.
Ця відповідь звучить майже як діагноз: Україна воює в умовах, коли залежність від зовнішніх рішень зберігається навіть там, де логіка війни підказує максимальну локалізацію виробництва.
«Два паралельні треки»: чому він каже, що це “шахи не з Росією”
На питання, чи потрібно готуватися до ще тривалішої війни, Зеленський відповідає не “так/ні” в класичному сенсі. Він говорить про два паралельні треки і про те, що відбувається “гра в шахи з багатьма лідерами, не з Росією”.
Тут його думка така:
- немає одного правильного шляху;
- потрібні паралельні кроки й напрями;
- один із цих паралельних шляхів має принести успіх;
- успіх для України — зупинити путіна.
Коли ж журналіст уточнює: а путін сам не зупиниться без колосального тиску, якого, схоже, немає? — Зеленський відповідає формулою “і так, і ні”, фактично визнаючи невизначеність моменту і залежність від того, чи вдасться Заходу зібрати реальний, а не декларативний тиск.
Уся розмова, якщо звести її до однієї лінії, звучить так: припинення вогню не має бути оплатою за ослаблення України, бо тоді це не мир, а пауза, яка готує наступну війну — і для України, і для Європи.
За матеріалами bbc.com
