У Давосі Зеленський зробив те, що в дипломатії зазвичай намагаються не робити публічно: він влаштував союзникам “розбір польотів” — жорсткий, конкретний і адресний. Не “дякую за підтримку” як головна лінія, а вимога дорослішати: Європа або стає суб’єктом сили, або прирікає себе на роль території, де інші — США, Росія, Китай — вирішують, що можна, а що ні.
Цей нерв добре підмітив BBC: за тоном промова Зеленського місцями нагадувала давоський виступ Трампа — та з принципово іншим висновком: не “ви слабкі — я вас принижу”, а “ви слабкі — тож або змінюєтесь, або програєте; і Україна може бути вашим шансом на оновлення”.
Тобто Зеленський використовує “американський” стиль як інструмент пробиття європейської інерції, а не як стиль домінування.
Як саме Зеленський збудував цей меседж, кому він його насправді адресував, які “чеклісти дій” зашиті в промові, і що з цього реально може статися?
Контекст: Європа між “тривогою” і “звичкою чекати”
Зеленський починає не з України, а з відчуття повторюваності: “День бабака” як метафора європейської політики, де проблеми змінюються, а рефлекс один — перечекати.
В офіційному тексті звернення до спецсесії WEF він прямо каже: торік у Давосі завершив промову словами “Європа має знати, як себе захищати”, минув рік — “нічого не змінилося”, і він знову змушений повторювати те саме.
Це не просто образ. Це діагноз бюрократичного циклу: обговорення → обережні заяви → запізнілі рішення → нова криза → знову обговорення. Зеленський пропонує “вийти з петлі”.
Це важливо: він задає рамку, що проблема не в дефіциті інформації (усі все розуміють), а в дефіциті волі.
“Дзеркало Трампа”: одна діагностика — різні висновки
Трамп у Давосі також тиснув на європейців: мовляв, слабкі, залежні, неготові. Зеленський цю саму діагностику підхоплює — але міняє “мораль історії”.
Це звучить майже афористично: Трамп із тези “ви слабкі” робить висновок “тому я можу вимагати й тиснути”; Зеленський — “тому перестаньте нити і станьте силою, інакше велич Європи залишиться тільки в підручниках”.
Тобто Зеленський використовує “трампівську” жорсткість як риторичний інструмент, але не як модель домінування, а як примус до європейського самооновлення.
Головна ідея промови: Європа має стати “силою”, а не “дискусією”
Європа як “калейдоскоп”, який запізнюється
Одна з ключових, найцитованіших формул — що Європа лишається “красивою, але фрагментованою” сукупністю держав, яка реагує, а не визначає майбутнє. У тексті Зеленський прямо протиставляє “слова” й “дії” та каже, що новий порядок неможливо збудувати розмовами.
Це не просто образа. Це — діагноз управлінської моделі: багато центрів рішень, внутрішні суперечки, страх зачепити союзників, залежність від США як “останньої гарантії”.
“Не деградувати до другорядних ролей”
У фінальній частині він формулює позитивну програму: Європа не повинна погоджуватися на роль “другої лінії” — вона може бути великою силою, якщо діє вчасно й разом.
Зеленський протиставляє дві Європи:
- Європу, яка визначає майбутнє;
- і Європу, яка “пізно реагує й наздоганяє загрози” .
Тут важливий “психологічний укол”: він натякає, що Європа часто витрачає енергію не на рішення, а на спроби “вмовити” США . У 2026 році, коли Америка очевидно демонструє транзакційний стиль, така залежність стає стратегічним мінусом.
Одна з центральних тез: якщо дії Європи не лякають агресорів — Європа приречена реагувати .
Це і є той “жорсткий” реалізм промови: Зеленський говорить мовою стримування, а не мовою моралі.
Що саме Зеленський вимагає: не “підтримуйте нас”, а “дійте як доросла сила”
Ось найприкладніша частина промови: Зеленський дає Європі конкретні задачі, за якими можна перевірити, чи вона справді “сила”.
Ключовий заклик — “діяти разом діяти вчасно і “мати сміливість діяти” .
Тобто не просто “більше заяв”, а швидше ухвалення рішень, які змінюють поведінку противника.
Російські гроші: заморозити — мало, потрібне використання
Він дякує за рішення ЄС тримати російські активи замороженими, але наголошує, що коли постало питання використання цих ресурсів для захисту від агресії, рішення блокували.
Це тонкий, але дуже політичний укол: ви показали принциповість, але не показали здатність довести до кінця.
“Тіньовий флот” і російська нафта: тест на готовність до примусу
Один із найжорсткіших пасажів — про те, що якщо США можуть зупиняти та перехоплювати “тіньові” постачання, то чому Європа — ні, хоча маршрути йдуть “поруч із берегами”. Логіка проста: нафта – це гроші, які фінансують війну, відріжте гроші — зменшите можливості агресора.
Трибунал і справедливість: “потім” ніколи не настає
Він піднімає тему Спецтрибуналу щодо агресії: є домовленості, зустрічі, але немає повноцінного запуску: “дім для трибуналу”, команда, робота. І знову те саме питання: бракує часу чи політичної волі?
Зеленський проводить контраст: в його риториці прозвучав приклад, що один автократ опинився під судом у Нью-Йорку, а Путін — ні, він подає це як морально-політичну асиметрію Заходу.
Це частина ширшого аргументу: безкарність стимулює нові кризи.
Європейські збройні сили: “віра в НАТО” — замало
Зеленський повторює тезу, яку просуває давно: Європі потрібні об’єднані збройні спроможності, бо сьогодні опора — це радше “віра”, що НАТО (тобто США) точно втрутиться. А якщо ні?
Тут його ключовий прийом — не “лякати”, а висвітлити те, про що всі думають мовчки: залежність від Вашингтона стала настільки великою, що європейці починають підлаштовуватись під настрій Білого дому.
У 2026-му він повертає цю тезу вже як до практичного проєкту: Зеленський публічно згадував про пропозицію єдиних європейських збройних сил до 3 млн і про те, що “ніхто не зробив кроку”
“Коаліція охочих”: подяка з вимогою перейти від символів до механіки
Він окремо дякує Британії та Франції за готовність до практичної участі у форматах гарантування безпеки після припинення вогню, але підкреслює: без “бекстопа” США гарантії не працюють.
Це не суперечність — це торг: Європі пропонується роль співгаранта, але не “декорації”.
“Гренландський тест”: криза не про Гренландію, а про здатність Європи діяти як союз
Зеленський використовує Гренландію як символ: керівники “не впевнені, що робити”, і це виглядає як очікування, що проблема “сама мине” .
У цьому блоці він робить важливу підміну рамки: з теми “далекий острів” — у тему надійності союзів. Якщо Європа не демонструє солідарність із Данією (членом ЄС/НАТО), то який сигнал це дає іншим?
Найцікавіше: Зеленський говорить Європі неприємну правду про неї саму
У промові є фрагмент, який можна читати як політичну психологію:
- Європейці люблять казати “треба стояти міцно”, але часто хочуть, щоб хтось інший визначив, скільки саме стояти — “до наступних виборів”.
- Європа застрягає у внутрішніх “не кажіть про це США; не дратуйте того; не зачепіть цього”.
- Через це Європа перетворюється на структуру, що завжди наздоганяє.
Це звернення не лише до еліт — а й до європейського виборця: якщо суспільства не приймуть “ціну суб’єктності” (оборона, виробництво зброї, санкційний примус, ризики), політики завжди обиратимуть комфортну інерцію.
Чому “Україна — шанс Європи”: не комплімент, а пропозиція обміну
Фраза “Україна — шанс Європи” звучить як мотиваційний плакат. Але у Зеленського це радше пакет обміну:
- Європа дає Україні входження в європейський простір безпеки (політично, інституційно, ресурсно).
- Україна дає Європі досвід, швидкість, військово-технологічну адаптивність і мотивацію, яких бракує “мирному континенту”.
У фіналі він прямо каже: Україна готова допомагати Європі ставати сильнішою і хоче бути частиною “Європи реальної сили”; і додає майже ультимативно: вам потрібна українська незалежність так само, бо завтра доведеться захищати власний спосіб життя.
Зеленський фактично продає тезу, що жива й “готова до боротьби” Україна — шанс Європи повернутися в геополітику як центр сили, а не периферія.
Чи почує Європа: паралель із промовою фон дер Ляєн
Цікаво, що за два дні до виступу Зеленського в Давосі Урсула фон дер Ляєн теж говорила про “європейську незалежність” і про те, що ностальгія не поверне старий порядок.
А ще в її промові є три моменти, які прямо “рифмуються” з вимогами Зеленського:
- ЄС заявляє про зростання оборонних витрат і називає орієнтир сукупних інвестицій до 2030 року.
- Вона говорить про фінансову підтримку України на 2026–2027 роки як про спосіб тримати Україну “в позиції сили” для переговорів.
- Підтверджує лінію ЄС щодо тривалого “знерухомлення” російських активів і резервування права їх використання.
Тобто інституційна Європа вже рухається в той бік, який Зеленський вимагає — але його промова ставить питання руба: рухається достатньо швидко чи знову запізниться?
Кому адресована промова: три аудиторії одночасно
Європейські лідери й апарат
Це спроба змінити порядок денний: від “підтримувати Україну” до “будувати Європу як силу”. І Зеленський тут діє як політик, який нав’язує рамку: питання не в тому, чи допомагати Україні; питання — чи виживе Європа як суб’єкт.
Європейські суспільства
У публічному полі, де виборець часто бачить лише рахунок і втому, Зеленський підштовхує до іншого розуміння ціни: обережність сьогодні може виявитися дорожчою завтра . Це політична профілактика “втоми від України”.
Вашингтон
Промова звучить і як сигнал США: Україна зацікавлена, щоб Європа не була слабкою, бо слабка Європа зменшує шанси України в будь-яких переговорах. Тут важлива деталь із попередніх виступів Зеленського: для того, щоб Америка “потребувала” Європу як союзника, Європа має говорити одним голосом.
“Сильні” та “слабкі” місця стратегії Зеленського
Сильні
- Конкретика замість моралізаторства. Він не просто соромить — він дає перелік дій, які вимірюються.
- Правильний адресат. Це промова не лише “ЄС”, а про новий трансатлантичний контракт, де Європа має принести на стіл не прохання, а ресурси й волю.
- Перевернення ролей. Україна постає не як “одержувач допомоги”, а як постачальник безпекової компетенції для Європи.
Ризики
- Європейська фрагментація нікуди не зникає від промов. Реальні рішення ламаються об внутрішні вето, політичні цикли й різну “ціну ризику” для країн. Це, до речі, видно і за реакціями: наприклад, різке невдоволення Орбана через один із пасажів Зеленського.
- Юридичні й процедурні межі щодо активів, санкцій,морського примусу — це не “одна кнопка”, і Зеленський свідомо тисне на найболючіше: швидкість прийняття рішень.
З іншого боку, Зеленський, імовірно, свідомо приймає ці ризики: у 2026 році “м’який тон” уже не створює потрібного прискорення.
Це не емоційний випад. Це — пропозиція нової ролі Європи через війну, яка вже стала частиною європейської безпеки.
Що це означає для Європи: промова як тест на дорослішання
Зеленський фактично ставить ЄС ультимативне (в інтелектуальному сенсі) питання:
- або Європа — центр сили, який ухвалює рішення швидко й колективно;
- або Європа — простір, де сильні гравці ззовні диктують умови, а всередині всі “чекають, поки мине”.
Зеленський у Давосі зробив три речі одночасно:
- Показав Європі її дзеркало: звичка чекати вбиває суб’єктність.
- Перевів дискусію в режим “перевірки на дієздатність”: активи, санкції, оборона, трибунал — конкретні тести.
- Запропонував угоду: Україна — не “тягар”, а інструмент європейського оновлення, якщо Європа прийме політичну сміливість діяти вчасно.
Зеленський у Давосі не просто “поскаржився на Європу”. Він зробив більше: перевів тему України в тему європейського виживання як геополітичного суб’єкта — і для цього свідомо обрав стиль “жорсткої любові”, близький за тональністю до американської прямолінійності, але протилежний за метою .
Його “Годі нюні розпускати” — це, по суті, вимога: або Європа починає діяти як сила – вчасно, разом, із важелями примусу, або вона залишиться красивим калейдоскопом, який постійно наздоганяє кризи.
Публікуємо повний текст виступу Володимира Зеленського.
***
Дуже дякую!
Дорогі друзі!
Усі пам’ятають прекрасний американський фільм із Біллом Мюрреєм та Енді Макдавелл «День бабака». Але ніхто не хотів би жити так — повторюючи одне й те саме тижнями, місяцями і, авжеж, роками. Втім, саме так ми живемо зараз. І це наше життя. І кожен такий форум це підтверджує. Лише торік тут, у Давосі, я завершив свій виступ словами: «Європа повинна вміти себе захищати». Минув рік — і нічого не змінилося. Ми досі в обставинах, коли я повинен казати те саме.
Але чому?
Відповідь полягає не лише в загрозах, які є чи ще можуть виникнути. Кожен рік приносить щось нове — як для Європи, так і для світу.
Усі спрямували свою увагу на Гренландію. І видно, що більшість лідерів просто не знає, що з цим робити. Таке враження, що всі просто чекають, коли Америка «охолоне» щодо цієї теми, сподіваючись, що вона зникне. А якщо цього не станеться? Що тоді?
Було стільки розмов про протести в Ірані, але вони потонули в крові. Світ не надав достатньої допомоги іранському народові. І це правда — він залишився осторонь. У Європі були Різдво і Новий рік. Сезонні свята. До того часу, як політики повернулися до роботи й почали визначатися з позицією, аятола вже вбив тисячі людей.
Яким стане Іран після цієї крові? Якщо режим вистоїть, то це чіткий сигнал кожному гнобителю: убий достатню кількість людей, і ти залишишся при владі. Кому у Європі потрібно, щоб цей сигнал став реальністю?
Але Європа навіть не спробувала вибудувати власну відповідь.
Погляньмо на події в Західній півкулі. Президент Трамп провів операцію у Венесуелі. Мадуро заарештований. Були різні оцінки цього, але факт є фактом — Мадуро в суді в Нью-Йорку.
Вибачте, але Путін не в суді. Вже четвертий рік триває найбільша війна після Другої світової у Європі, і той, хто її почав, не тільки на свободі, але й досі бореться за свої заморожені кошти у Європі. І ви знаєте, бореться не без успіхів. Це правда. Це Путін намагається визначати, як використовувати заморожені російські активи, а не ті, хто має силу покарати його за цю війну. На щастя, є рішення Євросоюзу про заморожування російських активів безстроково — я вдячний за це, дякую, Урсуло, дякую, Антоніу та всі лідери, які допомогли. Але коли настав час використати ці активи для захисту від російської агресії, рішення було заблоковане. Путіну вдалося зупинити Європу. На жаль.
Далі. Через позицію Америки люди зараз уникають теми Міжнародного кримінального суду. Це зрозуміло — така історична позиція Америки. Але водночас досі немає реального прогресу у створенні Спеціального трибуналу щодо російської агресії проти України, проти українського народу. Ми маємо угоду — це правда. Відбулося багато зустрічей. Але Європа досі не дійшла навіть до етапу, коли зʼявиться будівля трибуналу — із персоналом та реальною роботою всередині. Чого бракує: часу чи політичної волі? Занадто часто у Європі щось інше завжди є більш нагальним, ніж справедливість.
Зараз у нас дуже активна робота із партнерами щодо гарантій безпеки, і я вдячний за це. Але вони стосуються періоду після закінчення війни. Коли буде припинення вогню, тоді буде контингент, буде спільне патрулювання, будуть прапори партнерів на землі України. І це дуже добрий крок і правильний сигнал, що Британія та Франція готові реально задіяти свої сили на землі, і щодо цього вже є перша домовленість. Дякую, Кіре, дякую, Емманюелю, і всім лідерам нашої Коаліції. Ми робимо все, щоб наша Коаліція охочих справді стала Коаліцією дій. І знову — всі налаштовані дуже позитивно, але — завжди але — потрібен backstop від Президента Трампа. І знову ж таки, жодні гарантії безпеки не працюють без США.
А що ж із припиненням вогню? Хто може допомогти припинити вогонь? Європа любить обговорювати майбутнє, але уникає дій сьогодні – дій, які визначають, яким буде наше майбутнє. І саме в цьому проблема. Чому Президент Трамп може зупиняти танкери тіньового флоту й забирати звідти нафту, а Європа ні? Російську нафту перевозять безпосередньо вздовж європейських берегів. Ця нафта фінансує війну проти України. Ця нафта сприяє дестабілізації Європи. Тож російську нафту треба зупинити, конфіскувати й реалізувати в інтересах Європи. Чому ні?
Якщо Путін без грошей — Європа без війни. Якщо Європа з грошима, вона може захистити своїх людей. Зараз ці танкери заробляють для Путіна, а отже, Росія продовжує проштовхувати свій хворий порядок денний.
Наступне. Я вже говорив це раніше і повторю ще раз: Європі потрібні об’єднані збройні сили — сили, які зможуть реально захистити Європу. Європа зараз покладається тільки на віру, що якщо буде загроза, НАТО спрацює. Але ніхто не бачив Альянс у дії насправді. Якщо Путін вирішить узяти Литву або вдарити по Польщі, то хто відповість? Хто відповість?
Зараз НАТО існує завдяки вірі – вірі, що Сполучені Штати будуть діяти, не залишаться осторонь та прийдуть на допомогу. А якщо ні?
Повірте, це питання… Воно всюди. Воно в думках кожного лідера Європи. Хтось намагається налагодити тісніші стосунки з Президентом Трампом. Це правда. Хтось вичікує, сподіваючись, що проблема зникне. Хтось почав діяти — інвестувати у виробництво зброї тощо, налагоджувати партнерські відносини, заручатися підтримкою у своїх суспільствах для більших оборонних видатків…
Але згадайте: поки Америка не тиснула на Європу для збільшення оборонних видатків, більшість країн навіть не намагалася досягти 5% ВВП — мінімального рівня, необхідного для забезпечення безпеки. Європа повинна вміти себе захищати.
Коли ви посилаєте 30 чи 40 військових у Гренландію, ви це для чого робите? Який це сигнал? Який це сигнал Путіну? Який це сигнал Китаю? І що ще важливіше: який це сигнал Данії – найважливіше — вашому близькому союзнику?
Ви або заявляєте, що європейські бази захистять регіон від Росії та Китаю і створюєте ці бази, або ризикуєте, що вас не сприйматимуть серйозно, бо 30 чи 40 солдатів нічого не захистять.
Ми знаємо, що робити. Якщо навколо Гренландії спокійно ходять російські військові кораблі, Україна може допомогти. Ми маємо експертизу та зброю, щоб жодного із цих кораблів там не залишилось. Під Гренландією вони можуть піти на дно так само, як під Кримом. Жодної проблеми. Ми маємо і інструменти, і людей. Для нас море не є першою лінією оборони, тому ми можемо вжити заходів і знаємо, як там воювати. Якби до нас звернулись і якби Україна була в НАТО, — але ми не там, — ми б розв’язали цю проблему з російськими кораблями.
Щодо проблеми Ірану — всі очікують, що робитиме Америка. Світ нічого не пропонує; Європа нічого не пропонує і не хоче зайти в цю історію як помічник для іранського народу й демократії, яка їм потрібна.
Але коли ви відмовляєтеся допомагати народу, який бореться за свободу, наслідки повертаються, і вони завжди негативні. Білорусь у 2020 році є прикладом цього. Ніхто не допоміг їхньому народові. І тепер російські ракети «Орєшнік» розміщені в Білорусі – у межах досяжності більшості столиць Європи. Цього б не сталося, якби білоруський народ переміг у 2020 році.
І ми вже кілька разів говорили європейським партнерам: дійте зараз. Дійте вже зараз проти ракет, які розміщені в Білорусі. Ракети ніколи не бувають просто декорацією. Втім, Європа все ще в «режимі Гренландії» — може… колись… хтось щось зробить.
Те саме з російською нафтою. Добре, що є багато санкцій і російська нафта дешевшає. Але не зупиняється. І російські компанії, які фінансують воєнну машину Путіна, продовжують працювати. І це не зміниться без додаткових санкцій. Ми вдячні за весь тиск на агресора. Але будьмо чесними: Європа повинна робити більше, щоб її санкції блокували ворогів так само ефективно, як американські санкції. Чому це важливо? Тому що якщо Європа не буде сприйматися як глобальна сила, якщо її дії не будуть лякати зловмисників, то Європа завжди буде лише реагувати, наздоганяючи нові загрози та атаки.
Ми всі бачимо, що сили, які спрямовані на руйнацію Європи, не втрачають жодного дня. І спокійно діють навіть усередині Європи.
Кожен «Віктор», який живе на гроші Європи й намагається ще й продавати інтереси Європи, заслуговує на потиличник. І якщо він нормально почувається у Москві, то це не означає, що можна дозволити перетворювати європейські столиці на маленьку Москву. Ми маємо пам’ятати, що відрізняє Росію від усіх нас. Найбільш глибинна лінія конфлікту між Росією та Україною і всією Європою полягає в тому, що Росія воює за те, щоб люди нічого не значили — за те, щоб, коли диктатори хочуть когось знищити, вони могли це зробити. Але вони повинні втрачати силу, а не набувати.
Наприклад, російські ракети виробляються тільки тому, що існують схеми обходу санкцій. Це правда. Всі бачать, як Росія зараз намагається загнати українців — наших людей, українців — у холодну смерть за температури на вулиці мінус 20 за Цельсієм. Але росіяни не змогли б виробити жодної своєї балістики, жодної крилатої ракети без критичних компонентів з інших країн. І це не лише Китай. Занадто часто люди ховаються за виправданням, що «Китай допомагає Росії». Так, допомагає. Але не тільки Китай. Росія отримує компоненти від компаній із Європи, Сполучених Штатів, Тайваню.
Зараз багато хто вкладається в стабільність навколо Тайваню — щоб не було війни. А чи можуть компанії з Тайваню перестати вкладатися своєю електронікою у російську війну? Європа майже нічого не говорить. Америка мовчить. А Путін виробляє ракети.
І я, безумовно, вдячний кожній країні та кожній компанії, які допомагають Україні відновлювати її енергетичну систему. Це надзвичайно важливо. Дякую всім, хто вкладається в програму PURL, що дає нам змогу купувати ракети для «петріотів». Але хіба не було б дешевше й простіше просто відрізати Росію від компонентів, які їй потрібні для виробництва ракет? Або навіть знищити виробництва цих ракет.
Минулий рік майже весь пройшов у розмовах про далекобійну зброю для України. І всі казали, що рішення — на горизонті. Зараз навіть розмови немає. А російські ракети та «шахеди» досі є, як і координати тих заводів, що їх виробляють. Сьогодні вони б’ють по Україні. Завтра це може бути будь-яка країна НАТО.
Зараз у Європі нам не радять говорити Америці про «томагавки». Щоб це не псувало настрій. Також нам кажуть, що не варто питати про «тауруси». Щоразу, коли йдеться про Туреччину, дипломати радять не образити почуття Греції. А коли йдеться про Грецію, вони радять бути обережними з Туреччиною.
У Європі нескінченні внутрішні суперечки й недомовленості, які заважають Європі об’єднатися і говорити достатньо відверто, щоб знаходити справжні рішення. І надто часто європейці обертаються один проти одного — лідери, партії, рухи й спільноти — замість того, щоб стати разом і зупинити Росію, яка несе однакові руйнування для всіх. Замість того щоб стати реальною глобальною силою, Європа залишається красивим, але роздрібненим калейдоскопом малих і середніх сил. Замість того щоб очолити захист свободи у світі – особливо тоді, коли увага Америки зміщується на інші напрямки, — Європа має розгублений вигляд і намагається переконати Президента США, що він має змінитися. Але він не зміниться.
Президент Трамп любить себе таким, яким він є. І він каже, що любить Європу. Але він до такої Європи не дослухатиметься.
Одна з найбільших проблем сучасної Європи — хоча про це й нечасто говорять — це спосіб мислення. Деякі європейські лідери — із Європи, але не завжди за Європу. І Європа — це все ще більше про географію, історію, традицію, а не про реальну політичну силу, не про велику силу.
Деякі європейці справді сильні – це правда. Але багато хто каже: «Треба стояти міцно». І вони завжди хочуть, щоб хтось інший сказав їм, як довго потрібно стояти міцно. Бажано — до наступних виборів. Але, на мій погляд, так великі сили не працюють. Лідери кажуть: «Треба захищати інтереси Європи». Але водночас сподіваються, що хтось інший зробить це за них. А говорячи про цінності, вони часто мають на увазі матеріальні цінності.
Всі кажуть: «Нам потрібне щось, що замінить старий світовий порядок». Але де ж черга лідерів, готових діяти — діяти вже зараз на землі, у небі та на морі, щоб збудувати новий світовий порядок? Новий світовий порядок неможливо збудувати зі слів. Реальний порядок створюють лише дії.
Зараз Америка створює Раду миру. Україну запросили. Так само — Росію та Білорусь, хоча війна не зупинилася. Немає навіть припинення вогню. І ви бачили, хто приєднався. У кожного були свої мотиви. Але ось у чому річ: Європа навіть не виробила єдиної позиції щодо американської ідеї.
Можливо, сьогодні ввечері, коли збереться Європейська рада, вони щось вирішать. Але підписання документів уже відбулося сьогодні вранці. Також сьогодні ввечері вони, можливо, також нарешті ухвалять якесь рішення щодо Гренландії. Але вчора ввечері Марк Рютте вже говорив із Президентом Трампом — дякую, Марку, за твою продуктивність. Америка вже змінює свою позицію, але ніхто точно не знає, як саме.
Тож події рухаються швидше за нас, події рухаються швидше за Європу. І як Європі встигати за цим?
Дорогі друзі!
Ми не повинні зводити себе до другорядних ролей — не тоді, коли маємо шанс бути великою силою разом. Ми не повинні погоджуватися з тим, що Європа — це лише «салат» із малих і середніх держав, приправлений ворогами Європи. Коли ми єдині, ми справді непереможні. Європа може й повинна бути глобальною силою. Не тією, що запізно реагує, а тією, що визначає майбутнє.
Це допомогло б усім — від Близького Сходу до будь-якого іншого регіону у світі. Це допомогло б і самій Європі, адже виклики, із якими ми стикаємося зараз, — це виклики європейському способу життя, у якому мають значення люди і мають значення нації.
Європа може допомогти збудувати кращий світ. Європа повинна збудувати кращий світ. І світ без війни, звісно.
Але для цього Європі потрібна сила. Для цього ми маємо діяти разом — і діяти вчасно. І понад усе ми повинні мати мужність діяти.
І ми активно працюємо над тим, щоб досягти рішень. Справжніх рішень. Сьогодні ми зустрілися з Президентом Трампом, і наші команди працюють майже щодня. Це непросто. Документи, спрямовані на завершення цієї війни, майже готові. І це справді має значення. Україна працює з повною відвертістю та рішучістю. І це дає результати. І Росія також має бути готовою завершити цю війну, зупинити цю агресію — російську агресію, російську війну проти нас. Тому тиск має бути достатньо сильним. А підтримка України має ставати ще сильнішою.
Результатом наших попередніх зустрічей із Президентом Сполучених Штатів стало отримання ракет для ППО. І дякую європейцям — вони також допомогли. І сьогодні ми знову говорили про захист неба, а це, звісно, означає захист життів. І я сподіваюся, що Америка й надалі стоятиме поруч із нами.
А Європа має бути сильною. І Україна готова допомагати — всім необхідним, щоб гарантувати мир і запобігти руйнації. Ми готові допомагати іншим ставати сильнішими, ніж вони є зараз. Ми готові бути частиною Європи, яка дійсно має значення, — Європи реальної сили, великої сили.
Зараз нам ця сила потрібна, щоб захистити свою незалежність. Але вам незалежність України потрібна також, тому що завтра вам, можливо, доведеться захищати ваш спосіб життя. І коли Україна з вами, ніхто не витиратиме об вас ноги. І у вас завжди буде рішення, як діяти — і діяти вчасно. Це надзвичайно важливо — діяти вчасно.
Дорогі друзі!
Сьогодні – один з останніх днів «Давосу», але точно не останній «Давос». Усі із цим погоджуються. Багато хто вірить, що якось воно саме владнається. Але ми не можемо покладатися на це «якось». Для справжньої безпеки віри недостатньо — віри в партнера чи в щасливий збіг обставин.
Жодні інтелектуальні дискусії не здатні зупинити війни. Нам потрібні дії. Світовий порядок постає з дій. Нам просто потрібна мужність діяти. Без дій сьогодні немає завтра. День бабака треба закінчувати. І так, це можливо.
Дякую.
Слава Україні!
***
За матеріалами bbc.com
