Київ уперше після кількамісячної паузи назвав конкретний термін можливого відновлення переговорів України, США та Росії — жовтень. Але говорити про призначений раунд поки рано: немає погодженої дати, місця й остаточного порядку денного. За кілька тижнів до потенційної зустрічі сторони залишаються далеко одна від одної у головному питанні — територіях.
Україна готується до можливого повернення за один стіл із представниками США та Росії вже у жовтні 2026 року.
Про це 12 вересня на полях щорічної зустрічі Yalta European Strategy у Києві повідомив керівник Офісу президента Кирило Буданов.
Його формулювання було максимально коротким: «Готуємося. На жовтень». Буданов підтвердив, що йдеться саме про тристоронній формат, але не назвав ані конкретної дати, ані потенційного майданчика.
Ці кілька слів, однак, стали найконкретнішим публічним орієнтиром після фактичної паузи у переговорному процесі, що триває з лютого. Reuters підтверджує: Київ справді готується до можливого відновлення тристоронніх переговорів у жовтні, але зустріч ще не домовлена. Кремль також не виключає повернення до переговорів, проте вважає передчасним говорити про місце та час.
Отже, головна новина не в тому, що Україна і Росія вже погодили новий раунд. Цього немає.
Новина в іншому: дипломатичний процес, який після Женеви майже зупинився, знову отримав часовий горизонт — жовтень.
І цього разу його відновленню передувала човникова дипломатія Вашингтона між Москвою та Києвом.
Віткофф і Кушнер знову запустили канал між Москвою та Києвом
Новий дипломатичний імпульс виник на початку вересня.
Спецпредставник президента США Стів Віткофф та Джаред Кушнер спочатку вирушили до Москви, а потім — до Києва. Це була перша така поїздка американських переговорників до Росії з лютого і перший їхній візит до української столиці в межах нинішнього етапу мирного процесу.
Ще 4 вересня Володимир Зеленський публічно повідомляв про підготовку маршруту Москва — Київ. Україна навіть погодилася на тимчасове утримання від ударів по Москві під час дипломатичної місії американців і очікувала симетричного припинення російських ударів по Києву, щоб переговорники могли безпечно працювати.
5 вересня Віткофф і Кушнер провели переговори в Москві, а 6 вересня прибули до Києва.
Тут відбулося одразу кілька раундів зустрічей. Американці говорили із Зеленським та українською командою, а згодом до консультацій долучилися представники Франції, Великої Британії та Німеччини. Офіс президента називав дискусію «дуже змістовною», хоча про прорив чи погоджений мирний план не повідомлялося.
Саме після цих переговорів з’явилася принципово важлива зміна риторики.
Україна заявила, що готова повертатися до тристороннього формату.
Віткофф і Кушнер, зі свого боку, прямо говорили про спробу організувати зустріч трьох сторін. Американська делегація наголошувала, що не намагалася публічно примусити одну зі сторін прийняти позицію іншої, а шукала спосіб відновити переговорний механізм.
Через два дні Зеленський повідомив, що американці привезли з Москви кілька нових пропозицій, які він назвав вартими опрацювання.
Їхнього змісту Київ не розкрив.
Reuters повідомляв, що Україна та США домовилися спочатку опрацювати ці ідеї на рівні команд. Паралельно мали відбутися консультації України, США та європейських партнерів перед можливим новим раундом із Росією.
Таким чином, вересневі поїздки Віткоффа й Кушнера не принесли домовленості про завершення війни. Їхній безпосередній результат значно скромніший — відновлення переговорної інфраструктури, яка фактично не працювала кілька місяців.
І саме після цього Київ заговорив про жовтень.
Від Абу-Дабі до Женеви: як переговори дійшли до нинішньої паузи
Нинішній тристоронній формат виник не у вересні.
Україна, США та Росія вже пройшли кілька раундів переговорів на початку 2026 року. Спочатку центральним майданчиком стали Об’єднані Арабські Емірати, потім процес перемістився до Швейцарії.
Коротка хронологія виглядає так:
- 23–24 січня — Абу-Дабі. Відбувся перший раунд тристоронніх переговорів. Сторони обговорювали параметри можливого завершення війни та механізми безпеки. Домовленості про політичне врегулювання не було, але переговорники погодилися продовжувати контакти. Уже тоді головною перешкодою стала російська вимога щодо територій Донбасу.
- 4–5 лютого — другий раунд в Абу-Дабі. Українська та американська сторони характеризували дискусію як змістовну й практичну. До переговорів долучалися військові представники, обговорювалися гуманітарні питання та обмін полоненими. Однак територіальний конфлікт залишився невирішеним.
- 17–18 лютого — Женева. Переговори перейшли на новий рівень. На порядку денному були території, гарантії безпеки, гуманітарний блок та інші принципові складові можливої угоди. Зеленський після першого дня назвав переговори складними й звинуватив російську сторону в затягуванні процесу.
- кінець лютого. Українська та американська команди продовжили консультації у Женеві, зокрема щодо економічної моделі післявоєнного відновлення і гарантій безпеки. На початок березня готувався наступний повний тристоронній раунд.
- весна–літо. Процес фактично загальмував. За даними Reuters, американські дипломатичні зусилля переключилися, зокрема, на кризу навколо Ірану, а тристоронній канал Україна–США–Росія перестав регулярно працювати.
У результаті сторони дійшли до парадоксальної ситуації.
До кінця зими вони створили регулярний переговорний формат, військові та політичні делегації вже безпосередньо контактували, США опрацьовували гарантії безпеки, а Київ навіть сподівався перейти від переговорів делегацій до зустрічі лідерів.
Але саме найбільш політично складні питання залишилися без відповіді.
Території залишаються головною перешкодою
Найважливіша суперечність майже не змінилася з початку року.
Москва вимагає, щоб Україна залишила частину Донеччини, яку російські війська досі не захопили.
Йдеться не лише про формальну лінію на карті. На підконтрольній Україні території розташовані важливі міста, укріплення та оборонні позиції, створені протягом багатьох років. Для Києва добровільне виведення військ із цих районів означало б передачу Росії території, яку вона не спромоглася завоювати воєнним шляхом.
Reuters у вересні знову називає саме це питання головним вузлом переговорів. Росія претендує на всю територію Донбасу, яку оголосила своєю, тоді як частина регіону продовжує контролюватися Україною.
Це та сама проблема, яка блокувала прогрес ще взимку.
Під час лютневих переговорів Москва вимагала виходу українських військ з усієї Донецької області. Українська позиція передбачала припинення бойових дій без одностороннього відходу з укріплених позицій і без передачі Росії території як передумови миру.
Тому навіть якщо переговори справді відновляться в жовтні, сам факт зустрічі не означатиме наближення великої мирної угоди.
У кращому випадку сторони спершу спробують знайти рішення в тих сферах, де компроміс політично менш токсичний.
З чого можуть почати в жовтні
Саме тут вересневі переговори дають певне уявлення про можливий порядок денний.
Після зустрічі з Віткоффом і Кушнером Зеленський говорив про кілька напрямів, де Україна допускає пошук компромісних рішень.
Один із них — енергетика.
Росія продовжує масовані атаки на українську інфраструктуру напередодні зими, а Україна завдає ударів по російській енергетичній і нафтопереробній інфраструктурі. Теоретично домовленість про обмеження таких атак могла б стати однією з перших практичних угод.
Другий напрям — морська торгівля та продовольчий експорт.
Через російські удари по українських портах і логістиці питання безпечного судноплавства знову набуло міжнародного значення. Київ уже проводив консультації з Туреччиною, ОАЕ та іншими країнами щодо експортних коридорів і продовольчої безпеки.
Зеленський прямо казав, що на потенційних наступних переговорах можуть розглядатися питання зернового експорту та енергетичної інфраструктури і що Україна готова шукати компроміси в цих сферах.
Третій блок — полонені та гуманітарні питання.
Саме тут попередні раунди дали найбільш практичні результати. В лютому гуманітарний трек окремо виносився на переговори в Женеві, а Київ зараз наполягає на прискоренні та збільшенні масштабів обмінів.
Усі три сфери мають одну спільну рису: вони дозволяють досягати часткових домовленостей, не вирішуючи одразу питання державного кордону та остаточного політичного статусу окупованих територій.
Саме тому ймовірний жовтневий раунд може бути насамперед спробою відновити процес через обмежені практичні угоди, а не фінальним етапом переговорів про мир.
Гарантії безпеки нікуди не зникли
Навіть якщо сторони колись домовляться про лінію припинення вогню, для України залишається друге фундаментальне питання: що не дозволить Росії використати перемир’я для перегрупування і повторної війни.
Тема гарантій безпеки була одним із центральних елементів зимових переговорів.
Ще в січні Зеленський заявляв, що значна частина роботи над такими гарантіями зі США була виконана, хоча територіальне питання залишалося відкритим. Американські представники тоді описували запропонований пакет безпеки як дуже сильний.
Женева також показала ще одну принципову позицію Києва: Україна не хоче, щоб майбутня система безпеки була виключно американо-російською конструкцією.
18 лютого Зеленський після консультацій із переговорною командою окремо наголосив на необхідності участі європейських держав у підготовці й реалізації майбутніх домовленостей. У Женеві українська та американська делегації тоді проводили консультації з Великою Британією, Францією, Німеччиною, Італією та Швейцарією.
Цей принцип зберігся і зараз.
Під час вересневого візиту Віткоффа та Кушнера представники Франції, Великої Британії та Німеччини знову були залучені до консультацій у Києві.
Тому формально тристоронній формат не означає, що Європа повністю виключена з переговорної конструкції.
Навпаки, для Києва один із ключових викликів полягає в тому, щоб поєднати американський канал із Росією з європейською системою майбутніх гарантій.
Чому саме жовтень
Жовтневий орієнтир виник не випадково.
10 вересня Зеленський повідомив, що не очікує тристороннього раунду до парламентських виборів у Росії, призначених на 20 вересня. Контакти між українськими та американськими переговорниками тим часом продовжуються.
Наприкінці вересня Зеленський також планує контакти з президентом США Дональдом Трампом.
Отже, потенційна послідовність виглядає приблизно так: завершення російського виборчого циклу, нові консультації Києва і Вашингтона, узгодження позицій з європейськими партнерами — і лише після цього спроба знову посадити українську, американську та російську делегації за один стіл.
Є й інший фактор — зима.
Війна дедалі більше переходить у боротьбу проти енергетичної, транспортної й економічної інфраструктури. Росія нарощує удари по Україні, тоді як українські атаки дедалі відчутніше впливають на російську нафтову і паливну галузь.
Саме тому осінь створює певне дипломатичне вікно для обмежених домовленостей про деескалацію.
Не обов’язково мир.
Але, наприклад, правила щодо ударів по окремих категоріях інфраструктури, морського експорту або гуманітарних питань.
Де можуть відбутися переговори
Навіть місце наступної зустрічі залишається предметом дипломатії.
Після вересневих консультацій Зеленський назвав серед можливих майданчиків Туреччину, Об’єднані Арабські Емірати та Швейцарію, не виключивши й інших країн.
У кожного варіанта є своя логіка.
ОАЕ вже приймали перші тристоронні раунди і мають налагоджені канали як із Москвою, так і з Вашингтоном та Києвом.
Швейцарія приймала лютневі переговори в Женеві й залишається зручним місцем для масштабних дипломатичних делегацій.
Туреччина протягом усієї війни намагалася зберігати роль посередника, особливо у питаннях Чорного моря, зернового експорту та обмінів.
Але наразі жоден із цих варіантів не погоджений.
Саме це є одним із показників попереднього статусу всієї жовтневої конструкції.
Москва сказала «можливо», а не «так»
Позиція Кремля поки значно обережніша за заяву Буданова.
Після вересневого дипломатичного раунду речник Кремля Дмитро Пєсков повідомив, що Росія сподівається на відновлення американсько-посередницьких переговорів і що політична воля для продовження діалогу є.
Однак щодо конкретного жовтневого раунду формулювання Москви інше: Росія не виключає його проведення, але говорити про дату й місце поки зарано.
Ця відмінність важлива.
Українське «готуємося на жовтень» і російське «не виключаємо» — це ще не спільне рішення.
Між ними має відбутися окрема дипломатична робота: узгодження учасників, рівня делегацій, майданчика, порядку денного та, ймовірно, попереднє розуміння того, чи є хоча б один напрям, де сторони готові рухатися.
Без цього зустріч легко може бути перенесена або взагалі не відбутися.
Паралельно війна не зупиняється
Є ще один суттєвий контекст.
Дипломатичне пожвавлення відбувається не в умовах деескалації, а на тлі інтенсивних бойових дій та взаємних дальніх ударів.
12–13 вересня Росія продовжувала масштабні повітряні атаки по Україні. Reuters повідомляв про загиблих і десятки поранених, удари по інфраструктурі та сотні застосованих безпілотників.
На сході також немає оперативного затишшя. Російські війська продовжують тиск у Донецькій області, зокрема на напрямках, які безпосередньо пов’язані з територіальним питанням майбутніх переговорів.
Саме це створює подвійність нинішнього моменту.
Дипломати намагаються визначити можливий жовтневий раунд, тоді як військові дії фактично продовжують формувати переговорні позиції.
Для Москви просування на фронті може означати спробу покращити свої умови перед новими переговорами.
Для Києва утримання лінії оборони має протилежне значення: не допустити ситуації, коли Росія перетворює військовий тиск на вимогу політичних поступок.
Тому наступні кілька тижнів будуть важливими не тільки дипломатично.
Що означатиме сам факт жовтневої зустрічі
Якщо тристоронній раунд справді відбудеться, це буде важливо вже само по собі.
Після семимісячної перерви сторони повернуться до формату, в якому США одночасно працюють із Києвом і Москвою, а не передають пропозиції між столицями через окремі канали.
Але значення такої зустрічі не варто перебільшувати.
Перші раунди 2026 року вже продемонстрували, що наявність регулярних переговорів зовсім не гарантує політичного компромісу.
Найреалістичнішим показником успіху жовтня буде не оголошення «мирної угоди», а значно скромніші речі: чи вдасться домовитися про наступний раунд, чи з’являться конкретні домовленості щодо ударів по інфраструктурі, експорту або полонених і чи почнуть сторони хоча б окреслювати механізм вирішення питання територій та гарантій безпеки.
Якщо ж переговори знову обмежаться обміном максималістськими позиціями, жовтневе вікно може закритися так само швидко, як попереднє.
Головне: є дата-орієнтир, але домовленості ще немає
Заява Буданова є помітною насамперед через конкретність.
Після місяців дипломатичної паузи керівник Офісу президента вперше назвав місяць, на який Київ орієнтується у підготовці до нового тристороннього раунду.
Це стало можливим після вересневої місії Віткоффа і Кушнера до Москви та Києва, відновлення американського посередницького каналу та появи нових пропозицій, які зараз опрацьовують переговорні команди.
Однак станом на 13 вересня нові переговори ще не призначені.
Немає спільно оголошеної дати.
Немає погодженого місця.
Немає публічно затвердженого складу делегацій.
І, головне, немає компромісу щодо питання, яке зірвало попередню спробу просунутися до мирної угоди, — долі українських територій.
Тому жовтень поки варто розглядати не як дату нового мирного саміту, а як дипломатичне вікно, яке США, Україна та Росія спробують використати після кількамісячної перерви.
Чи перетвориться воно на реальний переговорний процес, стане зрозуміло лише після того, як сторони погодять хоча б базові параметри зустрічі.
Поки ж Київ готується.
Москва не заперечує.
Вашингтон знову виконує роль посередника.
А найскладніші питання залишаються саме там, де були після Женеви.
