Заява генерала Олександра Комаренка про майже повне звільнення території Дніпропетровської області свідчить не лише про локальний успіх ЗСУ, а й про зрив російського плану створити буферну зону на стику Донецької, Запорізької та Дніпропетровської областей.
Заява начальника Головного оперативного управління Генштабу Олександра Комаренка про те, що Сили оборони майже повністю звільнили територію Дніпропетровської області, є однією з найважливіших фронтових новин останніх тижнів. Але її варто читати дуже точно: йдеться не про всю область як суцільний театр бойових дій, а про ту ділянку прикордонної смуги на стику Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей, де російські війська намагалися закріпитися, а українські сили ведуть сплановану наступальну операцію. За словами Комаренка, вже звільнено понад 400 кв. км, три невеликі населені пункти ще треба «допрацювати», а два — остаточно зачистити.
Що саме сказав Комаренко
В інтерв’ю РБК-Україна Комаренко назвав операцію на цьому напрямку спланованою наступальною операцією, яка пройшла всі процедури затвердження. За його словами, наступальні дії проводять підрозділи десантно-штурмових і штурмових військ за підтримки механізованих бригад, що тримають оборону на ділянці. Саме в межах цієї операції, як він стверджує, звільнено понад 400 кв. км, проведено зачистку тилової зони від російських груп, що просочилися, а в лютому Україна вперше за тривалий час отримала позитивну динаміку: звільнила більше території, ніж втратила.
Тут є важлива деталь, без якої новину легко прочитати неправильно. Формула «майже вся територія Дніпропетровської області» звучить так, ніби йшлося про масштабну окупацію великої частини регіону. Насправді ж, більша частина області взагалі не була зоною суцільних наземних боїв; мова про локальний, але стратегічно чутливий ворожий виступ на східному краї області, куди росіяни намагалися зайти з боку сусідніх регіонів.
Як розгорталася ця операція
Розвиток подій у лютому–березні показує, що нинішня заява Комаренка не виникла на порожньому місці, а є кульмінацією кількох тижнів поступового українського просування.
Ключова хронологія
- 19 лютого речник Сил оборони Півдня Владислав Волошин спростував російські заяви про нібито захоплення Криничного в Запорізькій області і наголосив, що населений пункт залишається під контролем ЗСУ. Це був важливий сигнал: попри російський інформаційний шум, українські сили не лише стримували тиск, а й звужували «сіру зону».
- 20 лютого Володимир Зеленський заявив, що українські військові звільнили 300 кв. км території на південній ділянці фронту. Тоді це виглядало як перший публічний маркер зміни динаміки на цьому відтинку.
- 22 лютого АрміяInform з посиланням на ДШВ повідомила, що підрозділи десантно-штурмових військ відновили контроль над понад 300 кв. км і вісьмома населеними пунктами на Олександрівському напрямку. Серед основних завдань операції прямо називалися: зірвати подальше просування ворога в Дніпропетровській та Запорізькій областях, розгромити його угруповання і витіснити його за межі адміністративного кордону Дніпропетровської області.
- 9 березня головнокомандувач Олександр Сирський уточнив масштаби результату: за місяць на Олександрівському напрямку повернуто під контроль 285,6 кв. км, а від початку операції — понад 400 кв. км. Він також підкреслив, що цей напрямок розташований саме на стику трьох областей і що активні дії України змушують Росію відкладати свої наступальні плани та перекидати сили з інших ділянок.
- 10 березня Комаренко фактично дав проміжний підсумок: майже вся територія Дніпропетровщини в зоні цього вклинення звільнена, але бої не завершені остаточно.
Чому Олександрівський напрямок такий важливий
Олександрівський напрямок — це не просто ще одна ділянка фронту. Це вузол між трьома областями, де будь-яке просування однієї зі сторін одразу впливає на конфігурацію боїв у Запорізькій області, на східних підступах до Дніпропетровщини та на ширший пояс боїв, пов’язаний із Покровським напрямком. Сирський прямо називав цей район стиком Донецької, Запорізької та Дніпропетровської областей, а Комаренко — одним із двох найважчих напрямків разом із Покровським.
За словами Комаренка, російська мета полягала не лише в тактичному просуванні, а у створенні «буферної зони» в Дніпропетровській області. Він також сказав, що для російського командування пріоритетними навесні залишатимуться Покровський, Олександрівський і Запорізький напрямки, а серед завдань РФ — повний контроль над Луганською і Донецькою областями та максимальне просування в Запорізькій і Дніпропетровській.
Оперативний сенс цього задуму очевидний: навіть невелике російське вклинення в Дніпропетровську область мало б не лише військовий, а й політичний ефект. Для Москви це був би спосіб показати, що вона може розширювати фронт і нав’язувати Україні нові ділянки напруги. Для Києва, відповідно, відтиснення ворога з цієї смуги — це не просто «повернення квадратних кілометрів», а зрив сценарію, за яким Росія отримувала б новий важіль тиску на південному сході.
Що означають ці 400 квадратних кілометрів
У війні цифра площі сама по собі ніколи не розповідає всю історію. Але у цьому випадку 400+ кв. км мають вагу не лише через розмір, а через контекст.
По-перше, українське командування говорить про зміну самої динаміки: у лютому Україна звільнила більше, ніж втратила.
По-друге, Сирський прямо сказав, що активні дії України змушують Росію затикати прогалини в обороні та перекидати війська з інших напрямків.
Оцінки аналітиків ISW йдуть у тому ж напрямку. Інститут зазначив, що українські контратаки в районах Олександрівки, Гуляйполя та на заході Запорізької області створюють тактичні, оперативні й стратегічні наслідки, які можуть зірвати або принаймні серйозно скоригувати російський план весняно-літньої наступальної кампанії 2026 року. Окремо ISW повідомляв, що російське командування, ймовірно, перекинуло елементи 76-ї десантної дивізії з Покровського напрямку до Запорізької області — а це ознака того, що український тиск уже змушує РФ перерозподіляти дефіцитні ресурси.
Цікаво й те, що українські офіційні особи та західні аналітики по-різному окреслюють масштаб цього перелому. Сирський подавав нинішню динаміку як першу таку за тривалий час з моменту Курської операції 2024 року, тоді як ISW оцінює, що українські сили звільнили більше території, ніж втратили, вперше з літа 2023 року. Формулювання різняться, але суть одна: мова про рідкісний за останній період випадок, коли ініціатива на окремій великій ділянці фронту тимчасово перейшла до України.
Чому поки рано говорити про перелом
Попри сильний символічний ефект цієї новини, робити з неї висновок про загальний перелом у війні було б передчасно. Сам Комаренко наголошує, що ситуація на фронті залишається складною, хоча й контрольованою, а найважчі бої тривають саме на Покровському та Олександрівському напрямках.
Крім того, характер бойових дій сам по собі свідчить, що противник не «розсипався». У тому ж інтерв’ю Комаренко описує російську тактику інфільтрації: малі групи намагаються просочуватися крізь «кіл-зону», накопичуватися в тилу й уже звідти діяти по українській обороні. Саме тому поряд із формулою «звільнено» постійно лунає й інша — «зачистка тилової зони». Тобто мова не лише про лінійний відкат ворога, а й про складну роботу з вибивання російських груп, які просочилися вглиб бойових порядків.
Заява про майже повне звільнення Дніпропетровщини — це важлива, але дуже конкретна новина. Вона означає, що українським силам вдалося зламати небезпечний російський задум зі створення буферної зони на межі трьох областей, повернути під контроль значну територію і нав’язати противнику невигідне перегрупування. Це не кінець боїв і не автоматичний стратегічний перелом, але це безумовно одна з найпомітніших українських оперативних удач останнього часу.
Найважливіше тут навіть не число «400 квадратних кілометрів», а те, що на відносно критичній ділянці фронту Україна зуміла не просто стримати російський тиск, а перехопити темп, змусити ворога реагувати й повернути собі ініціативу бодай на частині південного театру. Саме тому ця історія виходить далеко за межі локальної новини про кілька сіл: вона показує, що навіть у війні виснаження оперативні зміни все ще можливі — і здатні впливати на плани противника на місяці вперед.
За матеріалами nv.ua
