28 грудня 2025 року в окупованому Маріуполі російська адміністрація урочисто відкрила драматичний театр після так званого “відновлення”. На сцені — концерт і промови, у залі — телевізійні камери, “почесні гості” та пафос про “відродження”. Але в українській оптиці це інша історія: відкриття стало спробою закрити трагедію новою афішею і — в буквальному сенсі — забетонувати незручні питання.
Театр у Маріуполі — не просто культурний майданчик. Це одна з найвідоміших локацій російського воєнного злочину часів облоги міста: 16 березня 2022 року будівлю знищила російська авіабомба, коли всередині ховалися цивільні. Поруч великими літерами було написано “ДІТИ” — так, щоб це було видно навіть із неба.
Сцена відкриття: хто приїхав і навіщо це показували
Офіційне відкриття провели 28 грудня. За повідомленнями, зокрема з посиланням на Маріупольську міськраду, на подію приїхали:
- Денис Пушилін (ватажок так званої “ДНР”);
- Олександр Бєглов, губернатор Санкт-Петербурга;
- Володимир Машков, російський актор і публічний пропагандист війни.
Присутність Бєглова — показова: США внесли його до санкційного списку ще 6 квітня 2022 року. А Машкова в Україні заочно засудили до 10 років ув’язнення (з конфіскацією майна) за публічні заклики та глорифікацію агресії РФ.
Російська сторона подає подію як символ “відбудови” і “повернення історичного образу”. Наприклад, Пушилін публічно говорив про “відновлений історичний вигляд” і “сучасне оснащення”.
Але для української сторони та для багатьох колишніх працівників театру й маріупольців у вигнанні, це виглядає як демонстративна політична вистава на місці загибелі сотень людей — те, що у західній пресі прямо називали “танцями на кістках”.
Театр, який був символом міста — ще до війни
Будівлю драмтеатру зводили у 1956–1960 роках у стилі монументального класицизму. Її впізнаваність створювали:
- фронтон зі скульптурною групою,
- галерея колон,
- фасад, оздоблений інкерманським (кримським) каменем.
Це важливо, бо нинішня “реставрація” продається як “повернення історії”, але місцева українська влада в екзилі наголошує: новобудова лише імітує стару будівлю, а частина елементів відтворена грубо та неякісно.
16 березня 2022: авіабомба, укриття, напис “ДІТИ”
У березні 2022-го, під час майже повного оточення Маріуполя, театр перетворився на великий пункт укриття: там ховалися цивільні — сім’ї з дітьми, літні люди.
За даними Amnesty International, удар був завданий по цивільному об’єкту, який був чітко ідентифікований як місце, де перебувають мирні жителі; організація назвала атаку ймовірним воєнним злочином.
Факт написів “ДІТИ” підтверджували супутникові знімки (Maxar), про що писали українські медіа ще у березні 2022-го.
Скільки загиблих?
Точну кількість жертв встановити складно через окупацію та знищення/недоступність доказів. Але:
- Розслідування Associated Press зібрало докази, що загинули близько 600 людей.
- Amnesty підтверджувала щонайменше 12 загиблих, наголошуючи, що жертв, імовірно, було значно більше.
- Українські джерела/прокуратура наводили оцінки про сотні загиблих та понад тисячу людей всередині.
На цьому тлі нинішній концерт у “відновленій” будівлі читається не як культурна подія, а як спроба перемкнути увагу з трагедії на “картинку життя”.
“Відновлення” як зачистка: бетон, демонтаж, будівництво “з нуля”
За повідомленнями, реконструкцію стартували влітку 2023 року, і ключовий маркер цієї історії — підвальні приміщення залили бетоном.
Ще раніше, наприкінці 2022 року, Reuters повідомляв, що російська адміністрація почала демонтаж значної частини зруйнованого театру.
Українська влада та низка журналістських матеріалів розцінюють бетонування як частину стирання слідів: у 2022 році з’являлися повідомлення, із посиланням на Стратком ЗСУ, що під час робіт окупанти нібито використовували хлорку й “заливали бетоном” місця, де могли залишатися тіла загиблих.
Санкт-Петербург як куратор Маріуполя: політика “міст-побратимів” і “питання честі”
Окремий сюжет — роль Санкт-Петербурга. У російському наративі саме Петербург “опікується” Маріуполем і зокрема відбудовою театру: надсилали робітників, проектувальників, інженерів.
У матеріалах про реконструкцію з російського боку звучать формули на кшталт “символ духовної єдності міст-побратимів”. А The Moscow Times передає, що Бєглов на відкритті називав проєкт “питанням честі”.
Це не просто риторика. Це — заявка на довгу присутність: мовляв, окупація не тимчасова, бо “інфраструктуру вже перезібрали”, а культурний простір — перевели на російські правила.
Нова афіша: “російська класика” як інструмент русифікації
Маріупольська міськрада повідомляла, що в репертуарі “відновленого” театру окупанти планують вистави за творами російських письменників та драматургів.
Західні медіа писали, що сезон можуть відкривати постановкою російської казки “Аленький цветочек / The Scarlet Flower” — як символічний жест “повернення російської культури”.
Тут важлива логіка: коли місце масової загибелі цивільних перетворюють на сцену, а в основу “нового культурного сезону” кладуть російський канон, це працює як перепрошивка пам’яті: трагедія відсувається, натомість вмикається ритуал “нормальності” — з правильними гостями, правильними текстами і правильними прапорами.
Чому це “відкриття” має значення за межами Маріуполя
Це бій за докази
Театр — потенційне місце злочину. Будь-які масштабні роботи без міжнародного доступу й прозорої фіксації можуть ускладнювати майбутні розслідування. Саме тому існують окремі дослідження та юридичні оцінки атаки, які збирають дані й доказову базу “на відстані” (знімки, свідчення, моделювання).
Це бій за пам’ять
Для маріупольців у вигнанні театр — не “будівля, що повернулась”, а меморіал, який окупаційна влада намагається перетворити на декорацію. Саме цю моральну колізію – “культура поверх трагедії” – підсвічують колишні працівники та міжнародні журналісти.
Це “вітрина окупації”
Кремль роками намагається продавати Маріуполь як історію “відбудови” на захоплених територіях — попри масштаби руйнувань і людських втрат під час облоги.
Відкриття “відновленого” Маріупольського драмтеатру — це не про повернення культури. Це про політичну технологію: перетворити місце масової загибелі цивільних на “картинку відродження”, замінити пам’ять репертуаром, а запитання про відповідальність — бетоном і новою плиткою. У такій логіці концерт і промови — не святкування, а спосіб сказати: “ми переписали простір — тепер перепишемо й історію”.
За матеріалами nv.ua
