Росія намагається перевести окупацію українських територій із воєнного режиму у цивільно-адміністративний і демографічний. Російський план, про який повідомили російські та українські медіа 17 березня, передбачає не просто забудову чи ремонт інфраструктури, а системне заселення захоплених районів громадянами РФ. Ідеться про майже 114 000 переселенців із Росії до 2045 року, нове житло, дороги, залізницю, лікарні, школи, а також туристичну інфраструктуру на Азовському узбережжі.
Не відбудова, а зміна населення
За даними російського видання Ведомости, так звані “плани розвитку” для окупованих частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей підготували російська держкорпорація ВЕБ.РФ разом з Єдиним інститутом просторового планування РФ. У документах закладено 15 “майстер-планів” і 10 проєктів територіального планування. Саме вони мають, за розрахунками авторів, дати приріст населення: близько 67 100 осіб за рахунок майстер-планів і ще 46 700 осіб у межах окремих проєктів. Разом це майже 114 000 нових мешканців — не природне зростання, а фактично кероване переселення.
У цьому й полягає головний задум Кремля: закріпити окупацію не лише військом і адміністраціями, а й новою соціальною тканиною. Коли на захопленій території з’являються нові квартали, російські бюджетники, “службове” житло, нові школи, лікарні та транспортні вузли, окупація починає подаватися як нібито незворотний факт. Судячи з оприлюднених параметрів, Москва намагається створити на півдні та сході України нову лояльну демографічну базу, яка працюватиме на утримання цих територій у складі російського політичного та економічного простору.
Станом на кінець 2025 року близько 116 000 квадратних кілометрів території України залишалися під російською окупацією, згідно даних DeepState.
Російські війська неодноразово застосовували тактику випаленої землі в цих районах, зрівнюючи із землею будинки та критично важливу інфраструктуру, залишаючи переважну більшість окупованих територій у руїнах, часто без доступу до електроенергії чи проточної води.
Читайте також: Безпека XXI століття по-українськи: що Зеленський представив у парламенті Британії
Житло як інструмент колонізації
Окрема увага в цих планах приділена житлу. Російська сторона хоче збудувати понад 13 млн кв. м нового житла, більш як 140 дитсадків, кілька десятків шкіл і близько 100 амбулаторій та поліклінік. Такі обсяги означають не точкове “відновлення”, а формування нових житлових масивів під довгострокове заселення.
Але сам по собі житловий фонд не пояснює логіку Кремля повністю. Вона стає зрозумілою в поєднанні з іншим процесом — конфіскацією майна українців, які втекли від війни.
У грудні 2025 року Путін підписав закон, який дозволяє окупаційним адміністраціям у захоплених частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей до 2030 року вилучати житло, визнане “безхазяйним”. Критерії такого статусу визначають самі окупаційні органи разом із російськими держструктурами, а відсутність інформації про власника не заважає відбору майна. Конфісковані квартири й будинки можна передавати російським громадянам, а також використовувати як службове житло для чиновників, військових, силовиків, учителів і лікарів.
Тобто схема виглядає цілісно: спочатку частину місцевих жителів витісняють війною, фільтрацією, тиском і знищенням середовища; далі їхнє майно переводять у категорію “нічийного”; після цього житловий фонд перерозподіляють на користь завезених із РФ людей і державних кадрів, потрібних для обслуговування окупаційної системи. Це вже не хаотичне мародерство війни, а бюрократизована модель заміщення населення.
Інфраструктура під нову “нормальність”
Кремль одночасно планує масштабну перебудову транспортного та логістичного контуру окупованих територій. У планах — будівництво й реконструкція понад 3270 км доріг, майже 430 км залізничних колій, 19 станцій, а також відновлення чотирьох аеродромів. Це надто великі й дорогі проєкти, щоб сприймати їх лише як місцеве благоустрійне рішення. Вони потрібні для інтеграції окупованих районів у російську систему постачання, переміщення людей, військової логістики та економічного контролю.
Особливо показовим є туристичний блок. Москва хоче довести потік відвідувачів до 9,4 млн осіб до 2044 року. Серед пріоритетних локацій називають Генічеськ, Арабатську стрілку, частину узбережжя Запорізької області, а також Маріуполь і Скадовськ. Тобто Росія намагається не тільки утримати території, а й перепакувати їх у внутрішньоросійський туристичний продукт — як “новий південь”, “курортне узбережжя” або простір для інвестицій. Це типовий механізм нормалізації окупації: війну виносять за дужки, а на її місці вибудовують картинку “мирного розвитку”.
Чому це небезпечно для України
Найбільша небезпека полягає в тому, що демографічна перебудова працює повільніше за ракети, але довше за фронтову кон’юнктуру. Якщо Росія послідовно завозитиме на окуповані території десятки тисяч своїх громадян, роздаватиме їм житло, роботу й соціальну інфраструктуру, вона створюватиме на місці штучно сформовану спільноту, зацікавлену в продовженні окупації. Тоді будь-яка майбутня деокупація потребуватиме не лише військового чи дипломатичного рішення, а й складного розв’язання питання майна, статусу переселених росіян, документів, прав власності та відповідальності колабораційних адміністрацій.
Крім того, така стратегія посилює витіснення українців не тільки фізично, а й юридично. Людина, яка виїхала від бойових дій, може втратити житло, якщо не переоформила його за російськими правилами; місцеві громади розмиваються; етнічний, мовний і соціальний склад регіону змінюється під окупаційні потреби. Саме тому йдеться не про “післявоєнну реконструкцію”, а про політику закріплення контролю через заселення, власність і підміну населення.
Читайте також: Договір про вступ України до ЄС у 2027 році: чому Україна уже зараз намагається прискорити фінальний етап євроінтеграції
Що говорить міжнародне право
Міжнародне гуманітарне право прямо забороняє таку практику. Стаття 49 Четвертої Женевської конвенції встановлює, що окупаційна держава не має права депортувати чи переміщувати частини власного цивільного населення на окуповану територію. Ця норма є базовою саме для запобігання колонізаційному закріпленню окупації.
Додатково Римський статут Міжнародного кримінального суду відносить “переміщення, прямо чи опосередковано, окупаційною державою частини свого цивільного населення на окуповану територію” до переліку воєнних злочинів. Це не означає автоматичного вироку щодо кожного такого плану, але означає, що подібні дії можуть ставати предметом міжнародно-правової кваліфікації та індивідуальної кримінальної відповідальності. Тому російська стратегія на окупованих територіях має не лише політичний, а й потенційно кримінально-правовий вимір.
Що насправді задумали в Кремлі
Якщо звести все докупи, картина досить чітка. Кремль хоче зробити одразу кілька речей.
По-перше, змінити демографію окупованих регіонів, поступово замінюючи частину місцевого населення завезеними з РФ громадянами.
По-друге, перекроїти право власності, щоб житло українців, які виїхали, стало ресурсом для розселення нових лояльних груп.
По-третє, прошити території інфраструктурою, яка вмонтовує їх у російські економічні й адміністративні контури.
По-четверте, створити ілюзію мирного розвитку через новобудови, туризм, дороги та “соціальні об’єкти”, щоб представити окупацію як нібито стабілізовану реальність.
У сукупності це схоже на класичну колонізаційну стратегію, адаптовану до умов сучасної війни.
Новий російський план — це значно більше, ніж забудова окупованих територій. Йдеться про спробу перетворити війну на демографічний і майновий факт: витіснити частину українців, відібрати їхню нерухомість, завезти нових мешканців із Росії, з’єднати все це дорогами, залізницею, аеродромами й курортами, а потім назвати це “розвитком”. Саме так Кремль намагається не просто утримати захоплене, а переписати його населення, право власності й майбутню політичну реальність.
За матеріалами kyivindependent.com
