На тимчасово окупованій частині Херсонської області формується загроза, яка поєднує одразу кілька вимірів війни: санітарний, екологічний, гуманітарний, інформаційний і кримінальний. Головне управління розвідки Міноборони України заявило, що російські окупанти створюють умови для поширення сибірської виразки, звозячи туші інфікованої худоби до скотомогильників і захоронюючи їх без дотримання базових норм біологічної безпеки.
Це не просто історія про заражену худобу чи занедбані поховання тварин. У контексті окупованої Херсонщини така загроза має значно ширше значення. Регіон пережив підрив Каховської ГЕС, масштабне затоплення, ізоляцію населених пунктів лівобережжя, гуманітарну кризу, мінування доріг, нестачу ліків, продуктів і відсутність незалежного доступу українських служб та міжнародних організацій. На цьому тлі будь-яка біологічна небезпека стає інструментом тиску на цивільних і способом приховати те, що відбувається на закритій території.
Депутатка Херсонської міської ради Оксана Погомій озвучила ще одну версію: заражена худоба і небезпечні скотомогильники можуть використовуватися окупантами як ширма для приховування власних злочинів. Ідеться про потенційне блокування доступу до певних ділянок під приводом біологічної небезпеки. Якщо територія оголошена зараженою, туди не допустять ні місцевих, ні журналістів, ні майбутні слідчі групи без спеціальної підготовки. А отже, будь-яка перевірка того, що саме там поховано, може бути відкладена або ускладнена.
Цю версію наразі не можна подавати як доведений факт. Але вона логічно вписується у ширший контекст російської окупаційної практики: контроль над інформацією, приховування наслідків катастроф, недопуск незалежних місій, маніпуляції гуманітарними загрозами і створення умов, за яких цивільне населення живе в постійному страху.
Що саме повідомило ГУР
За даними української розвідки, на окупованій Херсонщині російські загарбники звозять туші худоби, інфікованої сибірською виразкою, до скотомогильників. У регіоні таких об’єктів налічують до пів сотні, а найбільшу загрозу становлять приблизно десять. Серед небезпечних районів називають околиці Асканії-Нової, Скадовська та Залізного Порту.
Ключова проблема — спосіб поводження із зараженою худобою. За нормальних умов такі об’єкти мають перебувати під суворим ветеринарним і санітарним контролем. Туші інфікованих тварин не можна просто хаотично закопувати в землю, особливо поблизу житлової забудови, доріг або ділянок із високим рівнем ґрунтових вод. Такі поховання потребують захисту, огорож, ізоляції, обліку, обслуговування і контролю за станом ґрунтів.
ГУР стверджує, що окупаційна адміністрація цього не робить. Частина скотомогильників перебуває у занедбаному стані, не має належних огорож і захисних споруд, а відстань від окремих об’єктів до житлової забудови може становити менш ніж кілометр. Ґрунти на таких могильниках із часом просідають, а без догляду й контролю це підвищує ризик виходу зараженого матеріалу в довкілля.
Особливе занепокоєння викликають території з високими ґрунтовими водами. Якщо заражені рештки опиняються в таких умовах, небезпека може виходити за межі самого скотомогильника. Це створює ризики для ґрунтів, води, здорових тварин і людей, які живуть поруч або використовують місцеві ресурси.
Чому саме сибірська виразка
Сибірська виразка, або сибірка, — це небезпечна інфекційна хвороба, яку спричиняє бактерія Bacillus anthracis. Передусім це хвороба тварин, особливо травоїдних: великої рогатої худоби, овець, кіз, коней. Людина може заразитися через контакт зі спорами бактерії — наприклад, якщо вони потрапляють у поріз чи подряпину на шкірі, через заражену їжу чи воду або при вдиханні спор.
Важливо розуміти: сибірська виразка не поширюється між людьми так, як грип або застуда. Тобто йдеться не про класичну епідемію повітряно-крапельного типу. Але це не робить загрозу менш серйозною. Небезпека сибірки полягає у здатності збудника довго зберігатися в довкіллі, передусім у ґрунті. Саме тому старі або неправильно облаштовані скотомогильники можуть становити ризик не лише зараз, а й у майбутньому.
Найчастіше у людей хвороба проявляється у шкірній формі. Рідше бувають легенева або кишкова форми, які можуть мати тяжчий перебіг. За своєчасного звернення по медичну допомогу сибірська виразка лікується, але в умовах окупації доступ до нормальної медицини, діагностики й епідеміологічного контролю обмежений. Саме це робить ситуацію на лівобережжі Херсонщини особливо небезпечною.
У звичайних умовах держава має швидко виявляти спалах, ізолювати джерело зараження, контролювати переміщення тварин, перевіряти воду й ґрунти, проводити ветеринарні заходи та інформувати населення. На окупованій території ці механізми або не працюють, або підконтрольні окупаційній адміністрації, яка не зацікавлена у прозорості.
Скотомогильник як інструмент окупаційного контролю
Скотомогильник — це не просто яма для поховання тварин. У випадку небезпечних інфекцій це об’єкт біологічного ризику. Його стан, розташування, глибина, ізоляція, наявність огорожі, контроль за ґрунтами й водами мають принципове значення. Якщо такий об’єкт занедбаний, він перетворюється на довготривале джерело небезпеки.
В умовах окупації ця небезпека може бути використана політично і силово. Територію можна оголосити зараженою. Доступ до неї можна обмежити. Будь-які запитання місцевих жителів можна придушити аргументом “там небезпечно”. Будь-яку спробу перевірити, що саме відбувається на ділянці, можна назвати ризиком для здоров’я.
Саме в цьому полягає найтривожніша частина версії Оксани Погомій. Якщо окупанти навмисно створюють або імітують біологічну небезпеку, це може бути не лише проявом недбалості, а й елементом приховування інших злочинів. Під виглядом скотомогильників можна блокувати доступ до місць, які потребують майбутньої перевірки, документування та криміналістичної експертизи.
Для Херсонщини це особливо болюче питання. Після підриву Каховської ГЕС значна частина окупованого лівобережжя опинилася в умовах, де Україна не могла повноцінно встановити кількість загиблих, зниклих безвісти, масштаби руйнувань і реальні дії окупаційної адміністрації. Доступу до багатьох населених пунктів не було. Інформація надходила фрагментарно, через свідчення місцевих, повідомлення родичів, волонтерів і розвідки.
Тому будь-яке створення “закритих зон” на цій території має розглядатися не лише як санітарний ризик, а і як потенційна перешкода для майбутнього розслідування.
Тінь Каховської ГЕС
Підрив Каховської ГЕС у червні 2023 року став однією з найбільших техногенних і гуманітарних катастроф цієї війни. На підконтрольній Україні території наслідки документували українські служби, журналісти, волонтери, місцева влада. На окупованому лівобережжі ситуація була принципово іншою: доступ був заблокований, а дані про загиблих і постраждалих залишилися неповними.
Саме на це звертає увагу Погомій. За її словами, офіційні цифри загиблих можуть бути заниженими не тому, що Україна навмисно применшує трагедію, а тому, що немає повних даних із захоплених територій. Гола Пристань, Олешки, Збур’ївка та інші населені пункти вздовж Дніпра кілька днів перебували у критичних умовах після затоплення. Українські служби не могли туди зайти, а окупаційна влада контролювала інформацію.
Цей контекст важливий для розуміння нинішньої історії зі сибірською виразкою. Якщо на території, де вже є багато невстановлених фактів, з’являються нові небезпечні поховання, це автоматично створює простір для маніпуляцій. Окупанти можуть посилатися на біологічну небезпеку, щоб не допустити перевірок, відтермінувати доступ або знищити сліди.
Після деокупації такі території потребуватимуть не лише розмінування й відновлення інфраструктури, а й окремої санітарної, ветеринарної, екологічної та криміналістичної роботи. Потрібно буде встановити, де саме розташовані скотомогильники, що там захоронювали, у якому стані перебувають ґрунти й води, чи були випадки зараження тварин або людей, а також чи не використовувалися ці об’єкти для приховування інших злочинів.
Гуманітарна криза як фон
Окупована Херсонщина вже давно перебуває у стані глибокої гуманітарної кризи. Особливо це стосується населених пунктів лівобережжя, зокрема Олешок. Там роками накопичуються проблеми, які в нормальних умовах вирішувалися б державними службами: нестача води, електрики, газу, ліків, продуктів, транспорту, безпечних шляхів евакуації.
Ситуацію ускладнюють регулярні обстріли, мінування територій, руйнування інфраструктури після підриву Каховської ГЕС і фактична ізоляція частини громад. Люди живуть у середовищі, де навіть базові побутові потреби можуть ставати питанням виживання. У таких умовах загроза сибірської виразки — це не окрема проблема, а ще один шар небезпеки.
Якщо поруч із населеними пунктами справді є занедбані скотомогильники із зараженою худобою, люди можуть не мати ані достовірної інформації, ані засобів захисту, ані доступу до лікаря. Вони можуть не знати, які ділянки небезпечні, яку воду не можна використовувати, куди не можна вести худобу, чи можна споживати певні продукти. У мирних умовах це питання інструкцій і роботи служб. В окупації — це питання виживання в інформаційній темряві.
Можлива операція “під чужим прапором”
ГУР також не виключає, що Росія може використати скотомогильники для провокації “під чужим прапором”. Такий сценарій може мати дві складові: фізичну і пропагандистську.
Фізична складова — це створення або загострення небезпечної ситуації на об’єкті, пов’язаному зі збудником сибірської виразки. Пропагандистська — звинувачення України у застосуванні або виготовленні так званої “біологічної зброї”. Для Росії це знайомий шаблон: спочатку створити проблему або використати вже наявну небезпеку, а потім розгорнути інформаційну кампанію зі звинуваченням України.
Такі звинувачення можуть бути спрямовані не лише на внутрішню російську аудиторію. Їх можуть просувати на міжнародному рівні, особливо в країнах, де російська пропаганда намагається посіяти сумніви щодо України. Біологічна тематика для цього зручна: вона складна, емоційна, викликає страх і потребує експертного пояснення.
Саме тому важливо відокремлювати факти від припущень. Факт: ГУР заявляє про небезпечні умови навколо скотомогильників і ризик поширення сибірської виразки. Факт: Погомій озвучує версію про можливе використання зараженої худоби для приховування злочинів. Факт: сибірська виразка є реальною інфекційною загрозою, пов’язаною передусім із тваринами, ґрунтом і спорами. Припущення: конкретний намір окупантів приховати певні поховання або підготувати провокацію ще має бути доведений слідством і подальшою перевіркою після доступу до територій.
Біологічний тероризм чи злочинна недбалість
ГУР називає дії Росії біологічним тероризмом. Це формулювання відображає головне: окупаційна влада, за даними розвідки, створює або допускає умови, які можуть загрожувати цивільному населенню. Навіть якщо частина дій пояснюється недбалістю, в умовах окупації така недбалість не є “побутовою помилкою”. Вона відбувається під контролем держави-агресора, яка несе відповідальність за цивільне населення на захоплених територіях.
Юридично важливим буде питання наміру. Якщо буде доведено, що російські структури свідомо завозили заражену худобу, обирали небезпечні місця для поховань, ігнорували ризики для населення або використовували біологічну загрозу для приховування інших злочинів, це може стати окремим епізодом у майбутніх розслідуваннях.
Але навіть без доведеного наміру сама ситуація вже є небезпечною. Окупаційна адміністрація не забезпечує належної біологічної безпеки, не допускає незалежного контролю і не створює умов для прозорого інформування людей. Це означає, що цивільне населення опиняється перед ризиком, який воно не може ані перевірити, ані контролювати, ані самостійно усунути.
Чому це загрожує аграрному сектору
Херсонщина — аграрний регіон. Для нього земля, вода, худоба, пасовища й ветеринарна безпека мають стратегічне значення. Якщо ґрунти або окремі ділянки будуть забруднені збудником небезпечної інфекції, це може створити довготривалі проблеми для фермерів і громад навіть після деокупації.
Ризики можуть включати обмеження використання певних земель, необхідність спеціальних перевірок, ветеринарний контроль, заборону випасу, втрати худоби, витрати на знезараження, моніторинг води й ґрунтів. Усе це може затягнути відновлення регіону, який і без того постраждав від війни, затоплення, мінування й руйнування зрошувальної системи після знищення Каховської ГЕС.
Інакше кажучи, історія зі скотомогильниками — це не лише загроза “тут і зараз”. Це потенційна міна сповільненої дії для економічного відновлення півдня України.
Що має бути перевірено після деокупації
Після звільнення цих територій першими етапами мають стати безпека, розмінування і доступ гуманітарних служб. Але паралельно потрібна окрема робота зі скотомогильниками та потенційно небезпечними ділянками.
Передусім необхідно скласти повну карту таких об’єктів: де вони розташовані, у якому стані, наскільки близько до житла, доріг, водойм і сільськогосподарських земель. Потім — перевірити, що саме там захоронено, чи є ознаки порушення санітарних норм, чи існує ризик забруднення ґрунтів і води.
Окремий напрям — документування злочинів. Якщо версія про використання біологічної загрози для приховування інших поховань підтвердиться, це потребуватиме роботи слідчих, криміналістів, судово-медичних експертів, екологів, ветеринарів і міжнародних фахівців. Важливо буде не лише встановити факт небезпеки, а й зафіксувати ланцюг відповідальності: хто організовував перевезення худоби, хто ухвалював рішення про поховання, хто контролював об’єкти, хто забороняв доступ і хто міг використовувати ці території для приховування доказів.
Що це означає для України зараз
Для України ця історія має кілька висновків.
Перший — інформаційний. Потрібно максимально чітко пояснювати, що відомо, що є версією, а що потребує перевірки. Росія може використати біологічну тематику для пропаганди, тому українська комунікація має бути точною, доказовою і без перебільшень.
Другий — гуманітарний. Люди на окупованій території залишаються в зоні ризику. Вони потребують доступу до інформації, медицини, евакуаційних можливостей і майбутньої допомоги після звільнення.
Третій — безпековий. Скотомогильники на ТОТ Херсонщини мають бути внесені до переліку об’єктів, які потребуватимуть першочергової перевірки після деокупації поряд із мінними полями, зруйнованою інфраструктурою, місцями незаконного утримання людей і потенційними місцями прихованих поховань.
Четвертий — юридичний. Якщо буде доведено, що окупанти свідомо створювали біологічну загрозу або використовували її для приховування злочинів, це стане ще одним епізодом у доказовій базі проти Росії.
Ситуація зі сибірською виразкою на окупованій Херсонщині — це не локальна ветеринарна проблема. Це приклад того, як окупація перетворює будь-яку сферу життя на інструмент тиску: землю, воду, худобу, хвороби, страх, інформаційну ізоляцію і навіть санітарні об’єкти.
ГУР говорить про створення умов для поширення небезпечної інфекції. Оксана Погомій озвучує версію, що заражена худоба може бути частиною спроби приховати злочини окупантів. Медичний контекст показує: сибірська виразка справді є небезпечною інфекцією, особливо коли її джерела потрапляють у ґрунт без контролю. Гуманітарний контекст Херсонщини пояснює, чому ця загроза особливо серйозна саме там: люди ізольовані, служби не мають доступу, а окупаційна адміністрація контролює інформацію.
Поки територія залишається окупованою, повністю перевірити масштаби загрози неможливо. Але вже зараз очевидно: після деокупації лівобережної Херсонщини Україні доведеться розслідувати не лише обстріли, катування, депортації чи руйнування інфраструктури. Доведеться перевіряти і те, що окупанти залишили в землі — як у прямому, так і в кримінальному сенсі.
Скотомогильники можуть виявитися не просто занедбаними об’єктами радянської чи пострадянської ветеринарної системи. В умовах російської окупації вони можуть стати частиною набагато ширшої картини: біологічної загрози, інформаційної провокації та спроби приховати правду про злочини на захопленій території.
За матеріалами gur.gov.ua/
