17 лютого 2026 року стало точкою, коли давня суперечка про «нейтральність спорту» отримала дуже конкретний вимір: шестеро російських і четверо білоруських параатлетів отримали дозвіл виступити на Зимових Паралімпійських іграх 2026 року в Італії під національними прапорами. Формально — рішення Міжнародного паралімпійського комітету, підтверджене низкою медіа; фактично — повернення російського прапора на Паралімпіаду після багаторічної паузи, де змішалися допінгове минуле РФ, санкції за вторгнення 2022-го та нова реальність “ветеранського” спорту, який Кремль намагається експортувати на міжнародні арени.
Як саме працює механізм “двосторонніх та біпартитних” запрошень, чому він став ключем до допуску, що встановило розслідування Суспільне, і чому історія виходить далеко за межі шести прізвищ у старт-листі.
Що сталося: 6+4 слоти, прапор і березневі дати
Зимові Паралімпійські ігри 2026 відбудуться 6–15 березня 2026 року у зв’язці Мілан та Кортіна-д’Ампеццо.
За підтвердженням, яке поширили медіа з посиланням на Міжнародний паралімпійський комітет, Росія отримала 6 слотів у:
- парагірськолижному спорті,
- паралижних гонках,
- парасноубордингу,
а Білорусь — 4 слоти (у повідомленнях — у паралижних гонках).
Це не просто “допуск спортсменів”: у медіа прямо наголошують, що йдеться про виступ під прапором, і повернення національної символіки на Паралімпіаду.
Чому це стало можливим: “двосторонні” (біпартитні) запрошення як обхід класичної кваліфікації
Ключове слово у цій історії — bipartite invitation – двостороннє запрошення («спеціальне запрошення» від організаторів для участі у змаганнях).
У класичній моделі Паралімпіади слоти здобуваються через:
- відбіркові старти,
- рейтинги та кваліфікаційні очки,
- квоти для НПК (національних паралімпійських комітетів).
Але біпартитні запрошення — це винятковий інструмент, коли атлет може отримати місце поза стандартною квотою (часто — через комбінацію рейтингових балів і рішення комісії). Саме так у лютому 2026-го було оформлено “вхід” для 10 спортсменів РФ та РБ.
Додатковий штрих: російські джерела ще в січні 2026 пояснювали логіку так — команда повернулася на міжнародні старти, набрала рейтингові очки, і саме наявність цих очок стала підставою подаватися на біпартитні запрошення.
“Звичайні квоти розподіляються автоматично на основі результатів кваліфікаційних змагань і рейтингів, а двосторонні видають за спеціальними угодами між МПК та національними комітетами. Двосторонні запрошення дозволяють обійти стандартні етапи відбору, якщо спортсмен набрав рейтингові бали на окремих стартах, але не виконав всі критерії повної кваліфікації. Їх застосовують у виняткових випадках, наприклад, для спортсменів з країн, які мають обмеження”, – йдеться на сайті ПКР.
Парадокс 2025 року: “кваліфікація неможлива” — і раптом “слоти на Ігри”
Важливо зафіксувати, чому рішення про допуск виглядає різким поворотом.
У жовтні 2025 року Міжнародний паралімпійський комітет публікував оновлення про перспективи участі РФ та РБ у Milano-Cortina-2026: тоді комітет прямо вказував, що позиції ключових федерацій (у лижних дисциплінах і керлінгу) роблять кваліфікацію фактично неможливою.
Що змінилося? У повідомленнях медіа з посиланням на AFP фігурує контекст: у грудні 2025 року РФ і РБ виграли апеляцію проти лижної федерації у Спортивному арбітражному суді, що дозволило їм брати участь у стартах і накопичувати очки — а далі запрацював механізм біпартитних запрошень.
І саме тут виникає головний суспільний конфлікт: формально — “процедури і спорт”, але політичний і етичний контекст нікуди не зник.
Читайте також: “Від «бану» до «нейтралів»: як Росія повертається у світовий спорт”
Хто ці 6 росіян: прізвища, дисципліни, “вітрина повернення”
За повідомленнями медіа, які цитують російський ПКР і підтвердження Міжнародного паралімпійського комітету, у російському списку називають, зокрема:
- Алєксєй Бугайов — парагірськолижний спорт (у повідомленнях його представляють як багаторазового паралімпійського чемпіона).
- Варвара Ворончіхіна — парагірськолижний спорт.
- Іван Голубков — паралижні гонки.
- Анастасія Багіян та лідер (гайд) Сєргєй Сінякін — паралижні гонки.
- Дмітрій Фадєєв і Філіпп Шеббо Монзер — парасноуборд.
Сам факт, що ці прізвища — про людей зі спортивним бекграундом, — не знімає головного питання: чи не стає сам механізм допуску “коридором” для ширшого повернення РФ у спорт під прапором, попри війну.
Український тригер: заява Владислав Гераскевич і страх “пропагандистської трибуни”
Напередодні новини про допуск шести росіян український скелетоніст Владислав Гераскевич публічно заявив, що в російській паракоманді, за його інформацією, присутні колишні військові, і закликав не допустити перетворення міжнародних стартів на майданчик пропаганди. Розслідування “Суспільного” виносить цю тезу в один із центральних мотивів.
“У команді паралімпійської збірної Росії присутні колишні військові. Тобто вчора вони вбивали українців в Україні, а завтра вони будуть продовжувати це робити, поширюючи російську пропаганду на міжнародному рівні. Ми маємо не допустити цього”.
Цей голос звучить особливо гучно через інший контекст: Гераскевич став фігурантом міжнародного скандалу після дискваліфікації на Олімпіаді-2026 через “шолом пам’яті”.
Читайте також: “«Пам’ять неможливо дискваліфікувати»: хронологія скандалу навколо “шолома пам’яті” на Олімпіаді-2026”
У підсумку в інформаційному полі зіштовхнулися дві картинки:
- український спортсмен, який намагається говорити про війну мовою пам’яті;
- російський спорт, який повертає прапор і наполягає на “звичайному ставленні”.
Що встановило розслідування “Суспільного”: серед “шістки” — не військові, але система ширша за старт-лист
Одна з найважливіших деталей, яку дає “Суспільне”: серед саме цих шести запрошених росіян редакція не встановила людей, які були колишніми військовими й воювали проти України.
Але далі матеріал робить принциповий поворот: проблема не зводиться до цих шести. Бо паралімпійський сегмент у РФ (за заявами їхнього керівництва) цілеспрямовано включає учасників війни — і мова йде не про “одиничні історії”.
Президент ПКР Павєл Рожков, за даними матеріалу, раніше говорив про десятки учасників війни у збірних, а в новорічній риториці 2026-го — вже про сотні (до 500) “ветеранів” у складі та резервах.
Тобто розслідування фактично фіксує дві паралельні реальності:
- Офіційний допуск-2026 оформлений так, щоб у ньому не було очевидно “токсичних” фігур.
- Система підготовки та просування “ветеранського” параспорту працює як довгостроковий проєкт — із заявленою метою повернення “на міжнародні майданчики”.
“Ветеранський” параспорт РФ як державний проєкт: від реабілітації до експортної картинки
Параспорт у багатьох країнах — це частина реабілітації й соціальної інтеграції. Проблема починається там, де держава використовує його як політичну технологію, і де “ветеран” — це учасник агресивної війни, який прямо артикуляє пропагандистські меседжі.
У матеріалі “Суспільного” простежується типова рамка російської пропаганди:
- мінімум конкретики про службу та частини,
- максимум емоційної історії “поранення → спорт → тріумф”,
- підкреслення “служіння батьківщині” як морального аргументу.
Саме так підбирається “експортний продукт”: параспортсмен-ветеран, який має викликати співчуття та симпатію — і водночас відбілювати війну.
Хто ті, хто “воював і тепер хоче на міжнародні старти”: короткі профілі, які наводить розслідування
Росіяни не опублікували список своєї паралімпійської збірної, проте редакція Суспільного встановила частину колишніх російських військових, які воювали проти України, а нині заявляють про амбіції щодо участі у Паралімпійських іграх.
Російські пропагандисти приділяють багато уваги висвітленню історій цих спортсменів, розповідають про їхні поранення та шлях у спорт. Проте рідко вказують обставини служби і намагаються приховати, в яких військових частинах вони служили.
Нижче — стислий, “редакційний” виклад фігур, про яких пише розслідування “Суспільного” як про колишніх військових та учасників війни проти України, котрі займаються параспортом і декларують амбіції міжнародних змагань:
- Іван Ширяєв — парасноуборд, після поранення на війні прийшов у спорт, публічно говорить про мрію потрапити на Паралімпіаду.
У паралімпійський спорт Ширяєв прийшов після поранення на війні в Україні. До 2022 року він працював інженером-механіком на заводі з виробництва безалкогольних напоїв. Був мобілізований, як розповідав російським медіа, восени 2022 року у мотострілецьку бригаду окупованої частини Луганщини, там відділенням. Отримав поранення восени 2023 року біля Бахмуту. Йому ампутували ногу і нагородили медаллю Жукова.
Взимку 2025 року Іван Ширяєв почав брати участь у спортивних змаганнях у Росії. В інтерв’ю російському пропагандистському виданню казав, що “мріє потрапити на Паралімпіаду”. Зараз він, повідомили у матеріалі, у резерві збірної РФ і є членом збірної Санкт-Петербурга з парасноуборду.
- Владіслав Шинкарь — фехтування на візках; у російських інтерв’ю транслює тезу про повернення “на міжнародні майданчики” як про місію “фронтовиків”.
Ще один колишній військовий з досвідом війни проти України та амбіціями на Паралімпіаду — 49-річний Владіслав Шинкарь. Він пішов воювати проти України у 2014 році. Як пишуть російські пропагандисти, “біль Донбасу сприйняв як свій власний”, бо дитинство та юність провів у Донецьку. Одразу вcтупив до лав батальйону “Восток”, де спершу був кулеметником, а згодом заступником командира батальйону з озброєння.
Шинкарь мав позивний “Шиба”, поранення отримав, за його словами, 12 квітня 2015 року у селі Жабуньках на Донеччині, тоді втратив обидві ноги. Через кілька місяців, після протезування, продовжив службу – заступником командира батальйону з роботи з особовим складом. У 2017 році його відправили в запас.
“Росія зробила все правильно і вчасно, тому що якби українські війська зайшли на територію Донецька, місто було би стерте”, – коментував Шинкарь пропагандистському виданню.
Після звільнення в запас Шинкарь захопився фехтуванням на візках. В інтерв’ю, опублікованому 3 грудня 2025, заявляв:
“Найближчим часом, побачите, світ зміниться, і ми будемо на міжнародних майданчиках. Ті хлопці, які захищали батьківщину на фронті, будуть відстоювати честь Росії на міжнародних змаганнях”.
У 2024 році президент паралімпійського комітету Росії Павєл Рожков заявив, що Шинкарь увійшов до складу паралімпійської збірної, бо посів друге місце на чемпіонаті Росії.
- Ніколай Бондарєнко — стрільба з лука, доброволець 2022 року, далі — спортивні титули в РФ і заяви про паралімпійські плани.
Ніколай Бондарєнко з Краснодару пішов воювати проти України добровольцем у 2022 році. У квітні 2022 року у боях за Попасну на Луганщині він підірвався на міні і отримав поранення, внаслідок якого втратив праву руку. У коментарі російському пропагандистському ресурсу він пояснює свою мотивацію воювати проти України:
“Я просто не уявляв собі, як у такий час можна залишатися осторонь. Я бачив зведення з фронту і рвався туди, на допомогу хлопцям. Це не геройство, це просте бажання зробити щось потрібне, зробити свій внесок у перемогу”.
З лютого 2026 року Ніколай – майстер спорту Росії та переможець всеросійського фіналу “Кубку захисників вітчизни” зі стрільби з лука серед спортсменів із ураженням опорно-рухового апарату. Він заявляв про свої амбіції стати учасником літніх Паралімпійських ігор.
- Циден Гєнінов — стрільба з лука; у матеріалі фігурує як військовослужбовець, який після поранення став чемпіоном РФ; також згадується участь у чемпіонаті світу серед військових у Тегерані.
Ще одним російським спортсменом, який активно бере участь у міжнародних змаганнях, є лейтенант російської армії, 29-річний Циден Гєнінов — чемпіон Росії зі стрільби з лука серед осіб з ураженням опорно-рухового апарату.
Циден — родом з села Урда-Ага Забайкальського краю, служив у російській армії з 2020 року. Як повідомляє російський рух “Здорова батьківщина”, на початку повномасштабного вторгнення Росії його термін служби за контрактом добігав кінця, але під час відпустки його викликали в частину і сказали, що направляють на навчання. Після навчань він опинився на війні проти України.
“Я особливо не розглядав якийсь вибір. Робота є робота”, — так Циден Гєнінов коментував пропагандистам те, як опинився на війні.
На війні в Україні Циден втратив праву ногу нижче коліна. Він публічно не коментує обставини отримання поранення і не афішує, в складі якої бригади воював. За інформацією редакції розслідувань Суспільного, він служив в 5-й окремій гвардійській танковій Тацинській червоного прапора ордена Суворова бригаді, яка брала участь в наступі на Київщину і військові якої вчиняли жорстокі воєнні злочини проти цивільних.
Нині Циден Генінов номінований у Росії на звання найкращого атлета 2025 року, як стверджує Паралімпійський комітет РФ.
Також у 2025 році Циден брав участь у чемпіонаті світу зі стрільби з лука серед військовослужбовців, який проходив у Тегерані, де отримав золото в особистому розряді в дисципліні “класичний лук”.
- Антон Бушмакін — веслування; у російських сюжетах звучить готовність “вийти під прапором і гімном”, коли “ситуація зміниться”.
33-річний Антон Бушмакін з Краснодарського краю — колишній морпіх. На війну з Україною пішов добровольцем і вирішив стати сапером. У квітні 2023 року під Авдіївкою на Донеччині під час виконання бойових завдань підірвався на міні.
Антон часто робить пропагандистські заяви, розповідаючи, що підірвався на міні французького виробництва. За участь у війні проти України його нагородили георгіївським хрестом 4 ступеня.
Спортсменом Бушмакін вирішив стати вже після реабілітації. Нині Антон активно займається веслуванням на байдарках, входить до складу збірної команди Краснодарського краю спортсменів із ураженням опорно-рухового апарату.
У січні 2026-го про нього зняли фільм ”Крокуй”, де він каже, що готується до Паралімпіади:
“Як тільки ситуація зміниться, я буду готовий. На змагання налаштований. Звісно, під своїм прапором, під гімн і ще виграти ці змагання — це і є мета: отримати перше місце на Паралімпіаді”.
- Рінат Васільєв — пауерліфтинг; веде публічний медійний контент, пов’язаний із військовим бекграундом та спортивною кар’єрою.
31-річний Рінат Васільєв, за даними російських пропагандистських ресурсів, нині — параспортсмен-пауерліфтер. З початку повномасштабного вторгнення він брав участь у війні проти України. В армію РФ Рінат пішов у 19 років, після закінчення будівельного коледжу. Спершу проходив строкову службу, потім підписав контракт. Загалом в російській армії служив 10 років.
За даними російських пропагандистів, у лютому 2022 року батальйон Васілєва, який розташовувався у Ставрополі, відправили до Криму. Звідти Рінат в складі окупаційних військ потрапив під Мелітополь. У російських пропагандиських медіа пишуть, що там Рінат командував супроводом автоколон, які підвозили боєприпаси на лінію фронту.
За даними ресурсу “Миротворець”, Рінат втратив ноги під Мелітополем 18 березня 2022 року.
Рінат Васільєв має свій ютуб-канал. На одному з відео – змонтовані фото з його військового шляху і шляху після участі в окупації українських територій: під звукову доріжку із заявою Путіна про початок “спеціальной воєнной опєрациї”, тобто війни проти України.
Рінат став триразовим чемпіоном Москви з пауерліфтингу і членом параолімпійської збірної Москви. Він також є спікером на так званих паралімпійських уроках, які проводять для учасників війни Росії проти України.
У березні 2025 року російські медіа писали, що Васільєв тренується мінімум тричі на тиждень, готуючись до Паралімпійських ігор.
- Руслан Устюжин — волейбол сидячи; у дописах декларує мрію про Паралімпіаду.
39-річний Руслан Устюжин – з Татарстану, зараз живе в Ульяновську. З 2014 року служив у російських десантних військах. Редакція розслідувань Суспільного встановила, що він був військовослужбовцем 31-ї окремої гвардійської десантно-штурмової бригади. У російських соцмережах є інформація, що він брав участь в боях за Гостомельський аеропорт на Київщині у лютому 2022 року.
У травні 2022 року під час боїв поблизу Попасної на Луганщині Устюжину через розрив снаряда відірвало ногу вище коліна.
Як пишуть російські пропагандисти, на лікування пішло більше пів року, у жовтні 2022 року він повернувся до Ульяновська, де продовжував служити у повітряно-десантній дивізії.
У лютому 2025 року в одному з дописів у телеграм-каналі свого міста Руслан Устюжин розповів, що мріє у складі збірної РФ відправитись на Паралімпійські ігри у складі команди зі спортивної дисципліни “волейбол сидячи”.
- Денис Ішбулатов — кульова стрільба; у матеріалі згадується як підполковник і як спортсмен-стрілець, якого російські ресурси описують мовою “снайперського таланту”.
45-річний підполковник російської армії Денис Ішбулатов нині є спортсменом-паралімпійцем у складі збірної Тульської області у спеціалізації “кульова стрільба”. Також він входить до складу провідних стрільців Росії у своїй категорії, є призером кубку Росії. Пропагандисти стверджують, що у цьому виді спорту “у всьому блиску стало розкриватися його обдарування снайпера”.
Ішбулатов був військовим 106-ї гвардійської повітряно-десантної Тульської дивізії, яка брала участь у наступі на Київщину. За інформацією редакції розслідувань Суспільного, Ішбулатов також служив у 104-й десантно-штурмовій дивізії, яка нині дислокується на тимчасово окупованих територіях Херсонщини.
Після поранення, у квітні 2022 року, втратив праву ногу і продовжив службу в обласному військкоматі.
- Рустам Сайфіулін — у російській подачі “герой”, який після війни бере участь у параспорті; у розслідуванні його кейс поданий як приклад “ветеранського” проекту.
40-річний герой Росії, полковник Рустам Сайфіулін – учасник війни Росії проти України, родом з Тюмені. Російські пропагандисти вказують, що Рустам пройшов шлях від командира взводу до командира інженерно-саперного полку та має 20-річний військовий стаж.
Рустам Сайфіулін воював у складі окупаційних військ у Чечні, Сирії, Грузії. З перших днів брав участь у війні проти України, командуючи 40-м інженерно-саперним полком 41-ї загальновійськової армії Центрального військового округу.
Полковник Рустам Сайфуллін розповідав російським ЗМІ, що втратив ноги під час переправи через Десну. Але начебто зміг сам зупинити кровотечу та продовжив командувати переправою. Мільйонні перегляди на ютубі зібрала його пропагандистська розповідь про жителя одного з окупованих сіл, який нібито підійшов до нього з розповіддю, що їхнє село за 5 років до повномасштабного вторгнення заселили бандерівцями, які українізували село.
Зараз Сайфіулін є заступником начальника Тюменського вищого військово-інженерного командного училища та займається пауерліфтингом і настільним тенісом. Російське пропагандистське видання писало, що у 2023 році на міжрегіональному “Кубку захисників батьківщини” він очолював команду ветеранів з Тюменської області, виграв змагання з настільного тенісу та став срібним призером у пауерліфтингу.
- Ростислав Костенко — фехтування на візках; згадується як мобілізований у 2022-му на окупованій Луганщині, далі — резерв паракоманди РФ.
Ростислав Костенко — ще один російський спортсмен, який воював проти України. Російські пропагандисти пишуть, що до 2014 року він, живучи у Луганську, їздив на змагання до Харкова, Києва, Хмельницького, Львова. Брав участь у юнацьких першостях України з фехтування. Але залишився жити в окупованому росіянами Луганську.
За інформацією російських пропагандистських ресурсів, у 2022 році Костенко був мобілізований до лав так званої Луганської народної армії. Воював як гранатометник, мав позивний “Корнет”.
Після в поранення, яке позбавило його стопи та гомілки на лівій нозі, повернувся до занять фехтуванням. У березні 2023 року його зарахували до резервного складу російської національної паралімпійської команди з фехтування на візках.
Окремо “Суспільне” підкреслює: російська пропаганда часто уникає деталей, пов’язаних із конкретними частинами та службою, але редакція намагалася встановити ці елементи.
Чому допуск шести спортсменів уже є проблемою, навіть якщо вони “не військові”
На перший погляд аргумент Міжнародного паралімпійського комітету та російської сторони звучить “спортивно”: є слоти, є процедура, є підтвердження.
Але критики (і український дискурс) бачать іншу логіку:
- Повернення прапора — це символічний “апгрейд” порівняно з нейтральними статусами, і він працює як прецедент на майбутнє.
- Навіть якщо цього разу у старт-листі не виявилося ветеранів, інституційний курс РФ (за заявами її ж керівництва) — масово інтегрувати учасників війни у параспорт.
- Стає реальною перспектива, що наступним кроком буде: “раз уже допустили під прапором — допустіть і тих, хто пройшов війну, бо це ж ‘реабілітація’”.
Саме тому скандал — не лише про конкретні дисципліни, а про те, які критерії світовий спорт вважає допустимими в умовах війни.
Контекст, який підсилює напругу: лінія “спорт і санкції” у лютому 2026-го
Історія з парадопуском розгортається на тлі ширшої дискусії про санкційні та символічні рішення щодо російського спорту. 16 лютого 2026 року президент України ввів санкції щодо групи російських спортсменів, яких пов’язують із підтримкою агресії.
Це створює “ножиці”:
- Україна посилює рамку відповідальності (санкції, публічна позиція),
- міжнародний спорт у парасегменті рухається до нормалізації (прапор, слоти).
Про що насправді цей кейс
Це історія не про те, чи мають люди з інвалідністю право на спорт (мають). Це історія про те, як держава-агресор інституціоналізує “ветеранський” параспорт як елемент політики, і як міжнародні правила — через винятки, процедури та “звичайне ставлення” — можуть ненавмисно перетворюватися на коридор легітимації.
За матеріалами suspilne.media
