Олександр Усик, перший абсолютний чемпіон світу у важкій вазі в історії українського боксу, дав велике інтерв’ю NV.
З Олександром Усиком, непереможним українським боксером-професіоналом й абсолютним чемпіоном світу у важкій вазі, NV зустрічається у своєму ж офісі — боксер приїхав у редакцію видання, щоб дати перше своє інтерв’ю після останнього бою. Тоді, у травні, він впевнено переміг іншого відомого важковаговика, британського боксера Тайсона Ф’юрі, і став першим українцем, що здобув титул абсолютного чемпіона з боксу у своїй категорії.
У грудні на Усика очікує бій-реванш із британцем, утім, на переконання спортивних оглядачів, 37‑річний українець зараз на піку форми, а отже, має всі підстави претендувати на нову перемогу.
Перед інтерв’ю спортсмен поводиться в редакції цілком природно — дотепно жартує, терпляче фотографується з усіма охочими, роздає автографи, розповідає про родину, а потім — довго і з особливим задоволенням про свій цифровий стартап.
Боксер лише нещодавно повернувся в Україну, оскільки одразу після бою поринув у не менш цікаву роботу — зйомки голлівудського блокбастера, де грає роль легендарного українського борця змішаних єдиноборств Ігоря Вовчанчина. На знімальному майданчику компанію йому складають голлівудські зірки першої величини Дуейн Джонсон та Емілі Блант.
Утім інтерв’ю Усика NV розпочинається з важливішого — переможного бою із Ф’юрі.
— Почнімо з рефлексії на ваш травневий бій. Наскільки він був складний і яким суперником був для вас Ф’юрі, якщо порівнювати з попередніми?
— Ф’юрі — неймовірний опонент, поєдинок був дуже нелегкий, але ми бачимо тільки поєдинок, ми не бачимо всього айсбергу підготовки в дев’ять місяців. Я пропустив всі свята, всі дні народження дітей, народження [наймолодшої донечки] Марійки пропустив, був у таборі, тренувався, але перемога є — і слава богу. Те, як було важко, це вже в минулому.
Я не порівнюю суперників, бо вони всі різні, всі з особистим підходом. Те, як поводиться Ф’юрі — такий собі нахаба, дурник, — це лише гра на публіку. Я знаю, що в нього все нормально з фізичними параметрами, із силою. Деяку психологічну роботу, спрямовану на свого опонента, він робить. Це дуже розумний важковаговик.
— Після бою з Ф’юрі що залишається викликом для вас? Наприклад, зібрати [найпрестижнішу боксерську арену світу] Медісон Сквер Гарден — для вас виклик?
— Для мене не є метою зібрати весь Медісон Сквер Гарден, для мене є метою зібрати Олімпійський у Києві в мирний час. Цього дуже б хотілося. Медісон — круте місце, але хочеться свою публіку порадувати. Я впевнений, що весь стадіон, 80 тис., буде sold out [розкуплено]. Тож дай боже, щоб це сталося.
— Бій-реванш із Ф’юрі вже не буде боєм за титул абсолютного чемпіона. Ви відмовилися від поясу версії IBF, наскільки це по‑спортивному чесно по відношенню до Ф’юрі?
— Тут немає чесно або нечесно. Тут все професійно. Ми б могли зараз боротися і залишити цей пояс, але мені треба було б його все одно захистити. З Дюбуа чи пізніше із Джошуа.
Ми робимо так, як повинно бути. Ми віддали пояс, бо в нас уже скоро реванш із Ф’юрі, а кожен бій — це серйозна велика підготовка, це довга робота цілої команди.
Усі кажуть: Усик виграв. Усик, Усик-карапусик! Є команда, є тренер, є масажисти, всього понад 100 осіб. Ці люди — та сила, яка робить мене тим, ким я є.
— Ще залишилися цікаві для вас суперники в боксі?
НЕЗДОЛАННИЙ: Олександр Усик цього року вдруге вийде в ринг проти Тайсона Ф’юрі: вони зустрінуться 21 грудня в Ер-Ріяді. На фото — перемога Усика над Ф’юрі 19 травня / Фото: Reuters/Andrew Couldridge
— Ну, це реванш із Ф’юрі і, можливо, третій поєдинок із Джошуа. Тільки із цими двома хлопцями ще цікаво, далі вже хай молодь підтягується та працює.
— Ким ви бачите себе через 10 років?
— Буду Усиком Олександром Олександровичем. І все. Бокс я не залишу, він завжди буде зі мною. Я працюватиму в боксі, допомагатиму боксу. Це частина мого життя. Може, стану президентом Федерації боксу України, попрацюю там, потім піду міністром спорту. Буду займатися бізнесом і спортом.
— А президентом країни бути хочете?
— Ні, мені це не подобається.
— Ну а політична кар’єра вам цікава?
— Ні, політична взагалі не цікава, бо я не вірю в політику. Для мене політика — це коли потрібно іноді сказати те, чого ти не зробиш, а я не міг би домовитися зі своєю совістю. Усе, що я роблю, і все, що в мене є, формується в діалозі і в згоді з моєю совістю і з самим собою.
— Міністр молоді та спорту — це для вас не політична позиція?
— Ні, не політична, це менеджерська позиція. Це праця для спорту і для країни. Якщо країна цього потребуватиме, я буду працювати на неї так, як я роблю це й зараз. Для мене політика — це депутатство.
— Ви чудовий технічний боксер, але в категорії, в якій ви зараз боксуєте, люблять важкі удари, криваву бійню. Наскільки ваш розумний технічний бокс цікавий непрофесійній аудиторії хевівейту?
— Іноді я роблю всякі заруби, щоб потішити свого глядача та вболівальника. Але в мене такий бокс, щоб навіть після того, як я завершу спортивну кар’єру, я пам’ятав дні народження своїх дітей і друзів. Потрібно зберігатися, я збираюся жити довго, дай бог. Коли ти виходиш із рингу без синців, це дуже великий плюс для тебе як для професійного спортсмена. Травми, звісно, бувають, але якщо вони незначні, то це добре. Не потрібно йти на догоду публіці. Потрібно робити свою роботу, не метушитися й перемагати.
— Якщо подивитися на останній бій, було таке відчуття, що саме Ф’юрі продавав його усіма своїми вибриками. Важливо вміти продавати свій бій глядачам?
— Я дуже вдячний йому за це. Це важлива частина, звісно. Але я по‑іншому продаю, через добро, просто будучи самим собою. Даю людям бокс. І в кожного з нас своя аудиторія.
— Але ж бути поганим хлопцем із точки зору ринку краще?
— Не факт. Може, хтось залежить від спонсорів чи ще від когось і має поводитися певним чином. Але, слава богу, я не обмежений якимись контрактами. У мене немає таких умов, що саме я можу говорити чи не можу говорити. Я такий, як є, і вся моя команда робить так, як буде для мене добре.
— Категорія хевівейт завжди була зірковою категорією американських боксерів. Останні роки ми не бачимо зіркових американських супертяжів — це певна криза?
— Це не криза, це зміна поколінь, йдуть хлопці, що 20‑25 років були в боксі. Прийдуть інші, все буде рости, просто зараз ми цього ще не бачимо.
— На Олімпіаді у 2021 році в Лондоні українські боксери, ви зокрема, вибороли аж п’ять медалей і посіли друге місце в медальному заліку. На Олімпіаді в Парижі ми мали всього трьох боксерів, якими можемо пишатися, — чи ми теж потрапляємо в цю інерцію поколінь?
— Наша головна проблема в тому, що в нас війна. Зміна поколінь теж. У 2021 році ми всі пішли з аматорського боксу, пропрацювавши два олімпійські сезони, вісім років. Ми пішли, з’явилися нові. Так, у нас лише одна золота медаль. Нам потрібно просто збільшувати обсяги тренувань, хлопців, команд. І потрібно вкладати гроші в підготовку спортсменів.
— Чого сьогодні найбільше бракує українському боксу?
— Менеджерів. Бо саме якісний менеджер має для кожного першого, другого і двох третіх номерів знайти спонсорські гроші, вдягнути їх, нагодувати, щоб, коли вони були на зборах, дружина з дітьми не турбувалася, де купити їжу, щоб вони були захищені. Щоб у них були відповідні гонорари, щоб вони не думали, що їм треба після тренування піти охоронцями попрацювати, щоб купити наступного дня якусь банку каші для своєї дитини.
— Ваші діти займаються дзюдо — це їхній власний вибір чи ви не хочете, щоб вони займалися боксом?
— Власний вибір. Вони також хочуть займатися боксом, але я кажу: ось, спочатку це. У дзюдо, у боротьбі дуже багато акробатики. Це дуже круто розвиває і допомагає надалі дітям. У мене немає мети, щоб вони стали професійними спортсменами. Моя мета дати дітям не те, чого я не мав, а те, чого я не знав. Для мене найперше — це навчання. Це мови, подорожі. Але спорт — це один із ключових моментів, яким люди повинні займатися все своє життя.
— Ваша порада як батька іншим батькам, які мріють про дітей — майбутніх боксерів: куди спочатку віддавати дитину — на дзюдо чи на народні танці?
— На народні танці, на будь-які танці віддайте, а потім віддайте на бокс. Але також віддайте на музику і математику. Щоб вони мали хороші мізки і розділяли погане і добре.
— Скільки ви заробили на бою з Ф’юрі після всіх витрат?
— Я не розповідаю про гонорари. Усе, що я заробив, усе моє, слава богу.
— Реванш буде на вашу користь по грошах?
— Не факт.
— Ідеться про $90 млн вам і $60 млн Ф’юрі, як багато хто пише?
— О, блін, ну якби так було, то це було б круто, мене ці цифри в інтернеті завжди вражають. Але я не скажу скільки. У кожного з нас особистий контракт із Саудівською Аравією. Ми не розголошуємо ці суми.
— Скільки боїв вам ще потрібно провести, щоб ваша фінансова історія від боксу не залежала?
— Моя фінансова історія не залежить від боксу, думаю, вже після першого бою з Ентоні Джошуа. У мене були гроші, вкладені й до цього. Але ось після першого бою з Ентоні, я думаю, це сталося остаточно.
— А куди інвестують успішні боксери?
— У нерухомість, у мій проєкт Ready to Fight.
— Що це за проєкт?
— Ми називаємо його першою цифровою платформою для професійного та любительського боксу. Бокс як індустрія застряг у минулому столітті. Вам досі, щоб знайти спаринг-партнера, треба обдзвонювати свою телефонну книгу. Ready To Fight — це платформа, яка допоможе боксеру знайти команду, зал у будь-якій країні світу, яка допоможе підготуватися до поєдинку. Знайти агента, спонсора, зробити це безпечно. Спілкуватися з фанами, просувати себе, заробляти.
Під час підготовки до моїх останніх трьох поєдинків ми знаходили спаринг-партнерів уже на Ready to Fight. І навіть деякі мої опоненти також шукали спаринг-партнерів через наш додаток. Ми перші у цій сфері.
— Я спитаю про те, що цікавить більшість читачів: чи трансформувалася ваша релігійна приналежність за роки великої війни? Мова про вашу приналежність до Української православної церкви Московського патріархату.
— Я православний християнин. І крапка. Я ходжу в Українську православну церкву, Московського патріархату там уже немає офіційно. У церкві є різні люди, багато хто схильний до гріха, але є й добрі — я кажу про звичайних ченців, які 20 або 30 років живуть праведним життям, і вони моляться за мене, і я відчуваю силу цієї молитви. Я ходжу в церкву, я в ній рятуюся і буду це робити, бо я православний християнин.
— Нещодавно ви взяли участь у зйомках фільму Smashing Machine (Розгромна машина) разом із Дуейном Скалою Джонсоном — як вам цей досвід?
— Я дуже вдячний всій компанії А24, яка запросила мене. Дуже крутий режисер. Дуейн узагалі красавчик, дуже вихована цікава людина, багато розпитував мене про війну, про життя в Києві, співчуває нам. Мені з ним було дуже приємно, тим більше мої діти полюбляють дивитися фільми з його участю. У стрічці я граю українського бійця UFC Ігоря Вовчанчина. Він наша українська легенда, у житті я з ним не зустрічався, але по телефону неодноразово спілкувався.
— Знаменитий удар Вовчанчина тренували?
— Звісно. І, думаю, українські глядачі зможуть подивитися цей фільм уже наступного року.
П’ять запитань Олександру Усику
— Який день від початку повномасштабного вторгнення був для вас найважчим?
— 24 лютого був найважчим для мене днем, тому що мене не було тут, у Києві. І 24 лютого в моєї доньки день народження.
— Що було найбільшим тріумфом для вас за ці два з половиною роки війни?
— Кожен день, коли я розплющую очі і чую голоси моїх близьких, кожен день для мене тріумф.
— Хто або що допомагає вам триматися фізично та психологічно?
— Ісус.
— Чи є якісь заняття або бажання, які ви поки що відкладаєте?
— Поїздку додому в Крим, коли ми його визволимо.
— Найдорожча річ, яку ви за останній рік купили особисто для себе?
— Речі, які я купую, не мають для мене аж такої цінності. Я їх купую та використовую. Наприклад, купив машину BMW XM Label Red. Але є гроші, які я витрачаю і відчуваю від цього велике задоволення, це коли я допомагаю людям, які потребують допомоги, і ці гроші змінюють їхнє життя на краще.
За матеріалами sport.nv.ua
