The New York Times, описує відчуття «відлиги»: спортивні організації дедалі частіше говорять про повернення росіян у змагання — навіть попри те, що війна триває. Ключові сигнали й рішення, про які йдеться підтверджуються офіційними заявами федерацій та великими медіа.
Нижче — пояснення механіки цього повернення: що саме «закінчується», хто це проштовхує, де межі, і чому «нейтрали» стали компромісом, який подобається керівникам спорту, але бісить багатьох держав.
Чому «бан» — це не один рубильник
Коли в публічному просторі кажуть «Росію забанили у спорті», це звучить як одне рішення. Насправді є щонайменше три різні шари обмежень, які живуть у різних інституціях і знімаються по-різному.
Антидопінговий «шлейф»
Ще до 2022 року російський спорт мав довгу історію санкцій через маніпуляції з антидопінговою системою, що проходили через WADA та арбітраж у Court of Arbitration for Sport. Саме ця лінія породила різні формати участі «без прапора» і стала прецедентом для подальших «нейтральних» схем.
Bоєнні санкції та рекомендації після 2022
Після повномасштабного вторгнення ключові обмеження почалися як політична реакція спортивних інституцій, а не лише антидопінг. Тут головна роль у рамці — за Міжнародним олімпійським комітетом.
Федераційні рішення (кожен вид спорту — окрема країна)
Навіть якщо МОК задає тон, кожна міжнародна федерація вирішує: пускати чи не пускати, під прапором/без, дорослих або юніорів, команди чи індивідуалів.
Важливий маркер: МОК у 2023 році призупинив Олімпійський комітет Росії через включення до нього «регіональних спортивних організацій» з окупованих територій України — тобто це не про «спорт узагалі», а про конкретне порушення Олімпійської хартії.
Що стало “тригером” цього тижня: сигнали з МОК у Мілані
На сесії МОК у Мілан президентка МОК Кірсті Ковентрі проговорила лінію “спорт має бути нейтральним” — прямо не називаючи Росію, але в контексті її відсторонення після 2022 року це було прочитано як політичний сигнал.
Ключова практична деталь: на Олімпійських іграх 2026 у Мілані–Кортіні очікується обмежена кількість “нейтральних” — у публічному полі фігурує цифра 13 росіян і 7 білорусів (це дуже далеко від повноцінного “повернення збірної”).
Тобто зараз мова радше про: “повертаємо людей — не повертаємо державу”.
Читайте також: “Олімпійське перемир’я і нейтральні росіяни: як одна історія підсвічує слабкість іншої”
Два паралельні шляхи повернення: «індивідуальний нейтральний атлет» і повернення прапора
Сьогодні повернення відбувається двома різними траєкторіями, які часто плутають:
«Нейтрали» під контролем МОК
На Олімпіадах модель така: окремі спортсмени можуть бути допущені, але держава як символ (прапор, гімн, команда, парад націй) — ні. Для цього використовується статус AIN (Individual Neutral Athletes). Індивідуальний нейтральний атлет — це спеціальний статус, затверджений МОК для спортсменів (переважно з РФ та Білорусі), які змагаються без національної символіки, прапора чи гімну. Вони використовують спеціальний синьо-зелений прапор, проходять перевірку, не беруть участі у церемоніях відкриття та не мають медального заліку.
Федерації повертають прапор і гімн у своїх видах спорту
Це найчутливіше: коли федерація каже «досить нейтралів» і дозволяє повний набір символів. Саме ці рішення і створюють відчуття, що «бан завершується», бо символіка — це про легітимацію.
МОК: “спорт поза політикою” — але правила все одно політичні
Центр нинішньої дискусії — теза, яку повторюють функціонери: спорт має бути нейтральним простором. Цю логіку озвучують і на Олімпійських майданчиках, і в суміжних федераціях.
Однак «нейтральність» у виконанні МОК — це не «всіх пустити». Це швидше юридично-адміністративний компроміс:
- держава не повертається як повноцінний учасник;
- допускаються лише окремі спортсмени після перевірок;
- командні історії стають значно важчими, бо «нейтральна команда» — майже завжди політичний скандал.
Саме так МОК підходить до Зимових Олімпійських ігор 2026 у Мілані (Кортіні): росіяни й білоруси як країни не «повертаються», але індивідуальна участь у статусі AIN лишається можливою за умовами.
Читайте також: “Спорт поза політикою закінчився: як Росія забирає нашу молодь, а ми досі соромимося власної ідентичності”
Найтонший момент: юніори
У грудні 2025 МОК (через Олімпійський саміт) порадив федераціям не обмежувати доступ юних спортсменів з РФ і Білорусі до міжнародних стартів, наголошуючи на «праві доступу до спорту без політичного втручання».
Це рішення важливе не лише морально — воно відкриває канал повернення “знизу”, через молодіжні категорії.
ФІФА: футбол як головний детонатор
Якщо Олімпіада — це про регламенти й статуси, то футбол — це про масову політику символів.
Президент ФІФА Джанні Інфантіно публічно підтримав ідею зняти відсторонення з Росії у футболі, аргументуючи це тим, що бан «нічого не дав» і лише «створив більше фрустрації та ненависті».
Але важлива противага: президент УЄФА Александр Чеферін, за тим самим сюжетом наголосив: повернення Росії у європейський футбол прив’язане до завершення війни.
Чому це критично:
- без згоди європейських асоціацій реальне «повернення» в матчі та кваліфікації практично не працює;
- футбол найбільш видимий — отже, найбільш токсичний для репутації організацій.
Федерації, що вже відкрили двері
Ось де «відлига» має реальні, не лише риторичні наслідки.
Дзюдо: повернення прапора як прецедент
Міжнародна федерація дзюдо проголосувала за повернення росіян під національним прапором, з гімном та символікою, починаючи з турніру Abu Dhabi Grand Slam 2025.
Це — один із найсильніших сигналів: федерація не просто «пом’якшила», вона переключила режим.
Тхеквондо: “гібридна” модель (прапор — так, але не все)
Всесвітня федерація тхеквондо наприкінці січня 2026 також дозволила виступи під національними прапорами для росіян і білорусів (для різних вікових категорій).
При цьому в обговоренні фігурує логіка «прапор повернули, але обмеження щодо офіційних делегацій можуть лишатися» — саме це робить рішення схожим на компроміс.
Водні види: ефект «доміно» після рекомендацій МОК
Міжнародна федерація з водних видів спорту оновила правила участі молоді та юніорів, прямо прив’язуючи їх до рекомендації МОК.
А Європейська федерація водних видів спорту оголосила, що для юніорів у 2026 році обмеження знімаються.
Парарух: відновлення членства
Міжнародний паралімпійський комітет у вересні 2025 року на Генасамблеї в Сеул (Південна Корея) проголосував не продовжувати часткові відсторонення — тобто формально повернув повні права членства для російського й білоруського паракомітетів.
Це не автоматично дорівнює допуску у кожному виді спорту — але символічно це дуже великий крок.
Шахи: повернення команд – і знову тема юніорів
Міжнародна шахова федерація (FIDE) відновила участь російських і білоруських команд у офіційних змаганнях, а також повернула права молодіжних гравців — і це прямо пов’язувалося з рекомендаціями МОК щодо юніорів.
Чому саме зараз: 5 рушіїв «відлиги»
- Втома інституцій від довгої кризи. Для спортивних керівників «тривала війна» — це нескінченна зона ризику для календарів, спонсорів і внутрішньої єдності федерацій.
- Зручна моральна формула “атлети не винні”. МОК і частина федерацій постійно повертаються до аргументу «не карати спортсменів за рішення урядів».
- Фрагментація спорту. Немає одного центру, який може синхронно «тримати лінію» — тому повернення відбувається “по одному виду спорту”.
- “А що з іншими конфліктами?” Цей аргумент усе частіше звучить у спортивній бюрократії: якщо спорт у принципі претендує на нейтральність, то чому одна війна стає «винятком», а інші — ні? Саме так пояснюють потребу «чіткіших принципів».
- Репутаційна переоцінка ризиків. Для частини федерацій ризик бойкотів та скандалів зменшився порівняно з 2022–2023 роками, а ризик втрати «великого ринку, спортсменів та впливу» — навпаки, здається більшим.
Чому юніори — ключ до великого камбеку
Рішення про молодіжний рівень — стратегічне. Бо юніори:
- створюють кадровий конвеєр для дорослих збірних;
- звикають до «нормальності» участі під прапором;
- дають федераціям «м’який» спосіб сказати: ми не “повертаємо Росію”, ми “захищаємо дітей та їхнє право на спорт”.
МОК прямо пов’язував рекомендацію щодо юніорів із рамкою «доступу до спорту без політичного втручання», і ця логіка застосовується до Юнацьких Олімпійських ігор 2026 у Дакарі (Сенегал).
Саме тому “юніорська відлига” багатьом здається не дрібницею, а першим кроком до розмороження всього дорослого спорту.
Читайте також: “Повернення “під прапором” через юнацький волейбол: що саме вирішила Міжнародна федерація волейболу”
Що тут найуразливіше для України: не “атлети”, а легітимація
Українська дипломатична позиція (її озвучують і МЗС, і спортивні функціонери) зводиться до простого: поки триває війна, повернення державних символів РФ у спорт — неприйнятне, бо це працює як “змивання” відповідальності.
І тут є ще один нерв: допінгова історія не розв’язана “в культурному сенсі”. Навіть якщо юридично частина санкцій відбулася, гучні кейси на кшталт Валієвої постійно повертають питання: чи змінилася система, чи просто “перечекали”.
Читайте також: “Маємо бути всюди”: Гутцайт про участь України в турнірах із росіянами під прапором”
Найімовірніші сценарії до 2028 року
«Мозаїчне повернення» (найреалістичніший)
- Олімпіади: обмежені «нейтрали» (AIN), суворіший контроль, без команд і без державних символів.
- Окремі федерації: поступове повернення прапора там, де вистачає голосів і де менше ризиків бойкоту.
«Великий політичний трейд-оф»
Якщо з’являється політична формула деескалації або замороження, частина спортивних структур спробує представити це як підставу для «повного повернення» до Олімпійських ігор-2028 у Лос-Анджелесі. Саме такі сигнали інтерпретуються з заяв керівництва МОК як «вікно можливостей».
«Відкат через репутаційний шок»
Достатньо одного великого скандалу (символіка на п’єдесталі, політичні жести, спонсорські виходи, бойкоти), щоб федерації знову затягнули гайки — особливо у видах спорту, де Європа має сильний вплив.
Все вищеперелічене — не «раптове скасування бану», а повзуча нормалізація:
- спершу — нейтральний статус на топ-івентах;
- далі — юніори як «моральний обхід»;
- потім — повернення прапора в окремих федераціях;
- і лише в кінці — спроба повернути командні види (найважчі й найконфліктніші).
Саме тому відчуття «вплив Росії зростає» цілком реальне: вплив — це не тільки медалі, а й здатність змінювати правила гри та повертати символіку, крок за кроком.
Ключовий ризик для України тут не в тому, що “хтось виграє медаль”, а в тому, що спорт стає каналом відбілювання: коли прапор і гімн повертаються швидше, ніж змінюється поведінка держави-агресора або розв’язуються системні проблеми (включно з допінговою спадщиною).
За матеріалами sport.unian.ua
