Російські удари дедалі сильніше б’ють не лише по окремих електростанціях, складах чи терміналах, а по всій економічній моделі воєнної України. Порти мають приносити валюту, підприємства — податки, енергосистема — підтримувати виробництво, а внутрішні доходи бюджету — оплачувати оборону. Восени 2026 року всі три ланки одночасно опинилися під тиском.
Нові оцінки українських посадовців, які наводить Reuters, показують масштаб проблеми. Пошкодження інфраструктури та основних фондів від російських повітряних атак у 2026 році наближаються до $10 млрд. Ширший економічний ефект ударів та фактичного блокування морських портів оцінюється приблизно у 1,5 відсоткового пункту ВВП, а близько $40 млрд експортних надходжень опинилися під ризиком. Одночасно щоденна вартість війни для бюджету зросла приблизно до $190 млн.
Ці цифри не слід читати буквально як уже понесені остаточні збитки. $40 млрд — це не сума, яку Україна вже втратила, а обсяг експортної виручки, поставлений під загрозу. Так само оцінка у 1,5 відсоткового пункту ВВП не означає, що офіційна статистика вже зафіксувала падіння економіки на 1,5%. Це оцінка ширшого ефекту від порушення логістики, руйнувань, простоїв та інших наслідків атак.
Проте саме разом ці показники пояснюють, чому зима 2026–2027 років може виявитися складною не тільки з погляду світла і тепла. Росія намагається одночасно скоротити експортні доходи України, збільшити витрати на відновлення, ускладнити роботу підприємств і змусити державу витрачати дедалі більшу частину обмежених ресурсів на оборону.
Фактично формується замкнене коло: менше експорту — менше валюти й податків; більше руйнувань — більше видатків; дорожча війна — менше бюджетного простору для всього іншого.
1. Порти: чому блокування моря — це удар значно ширший за аграрний сектор
Найпомітніший елемент нинішнього економічного тиску — ситуація в Чорному морі.
До нової хвилі російських атак порти Великої Одеси знову стали головною артерією українського товарного експорту. За даними Reuters, перед фактичним блокуванням через чорноморські порти проходило близько 90% українського експорту зерна. Коли атаки змусили різко скоротити морські перевезення, частину вантажів почали перекидати на Дунай, залізницю та автомобільні маршрути. Але ці канали фізично не здатні швидко замінити море.
Наскільки великою є різниця, показав серпень. Після переорієнтації вантажів біля каналу Суліна накопичувалися десятки суден. На окремих етапах у черзі перебувало близько 70 кораблів, тоді як фактична пропускна спроможність для суден, що прямували до українських дунайських портів, падала до двох-трьох на добу. День простою судна міг коштувати до $8 тис.
Український уряд визнає структурне обмеження альтернативних маршрутів. У серпні країна змогла експортувати лише приблизно третину потенційного обсягу аграрної продукції. Навіть за максимальної мобілізації залізниці, Дунаю та сухопутних переходів альтернативна логістика здатна забезпечити приблизно половину колишньої експортної спроможності. Для аграрної продукції така логістика може бути приблизно на €50 за тонну дорожчою, що для низькомаржинального зернового експорту інколи означає втрату економічного сенсу самої поставки.
Саме тому портова проблема не зводиться до питання, скільки тонн зерна фізично залишиться в Україні.
Експорт — це один із головних каналів надходження валюти
У першому півріччі 2026 року Україна експортувала товарів на $21,02 млрд. Майже 40% цього експорту лише двома великими групами забезпечили зернові та рослинні олії: $4,71 млрд і $3,61 млрд відповідно. Серед інших важливих позицій залишалися чорні метали, руда, електротехнічна продукція.
Тобто залежність від морської логістики стосується не одного сектору. Через порти рухаються товари, на яких тримається значна частина валютної виручки країни.
Якщо судно не заходить до Одеси, наслідок не закінчується на елеваторі. Експортер довше чекає грошей, аграрій пізніше отримує оплату за врожай, дорожчає кредитування та зберігання, скорочуються оборотні кошти на наступну посівну. Металургійне підприємство стикається з дорожчою логістикою і втрачає конкурентоспроможність на зовнішньому ринку.
Далі удар переходить у макроекономіку: менше валютної виручки означає більший тиск на зовнішньоторговельний баланс, а менша господарська активність — слабші податкові надходження.
Показовою є вже сама реакція уряду. Через затримки доставки влада дозволила продовжувати строки розрахунків за окремими аграрними експортними контрактами ще до 180 днів. Це технічне рішення, але воно показує масштаб проблеми: держава змушена змінювати правила фінансового обігу, тому що звичайний цикл «виробив — відвантажив — отримав гроші» перестає працювати у звичних часових рамках.
Що означають $40 млрд «під ризиком»
Оцінка у $40 млрд не означає, що весь цей експорт зникне. Частина вантажів піде альтернативними маршрутами, частина морських перевезень може відновлюватися залежно від безпекової ситуації.
Йдеться радше про економічну експозицію: величезний сегмент українського експорту тепер залежить від того, чи зможе країна забезпечити регулярний доступ до Чорного моря.
Альтернативні шляхи можуть бути страховкою. Але вони поки не є повноцінною заміною портам.
І це перший компонент потенційно важкої зими.
2. Енергетика: навіть відремонтований об’єкт продовжує коштувати економіці грошей
Другий фронт економічної війни — енергетика.
Російські удари по електростанціях, підстанціях і мережах мають подвійний ефект. Перший — очевидний: необхідно фізично замінити знищене обладнання. Другий — набагато складніший для підрахунку: поки обладнання не працює, підприємства простоюють, переходять на дорожче резервне живлення, змінюють графіки роботи або скорочують виробництво.
За даними Держенергонагляду, лише у січні–серпні 2026 року його фахівці обстежили понад 2,1 тис. пошкоджених об’єктів електроенергетики. Від початку повномасштабного вторгнення таких обстежених об’єктів було вже майже 12 тис.
Проблема накопичується.
Моніторингова місія ООН зафіксувала, що протягом зими 2025–2026 років Росія систематично атакувала об’єкти генерації, передачі та розподілу електроенергії. Через пошкодження виникали аварійні відключення, які охоплювали мільйони людей, а втрата генерувальних потужностей збільшувала дефіцит електроенергії саме в періоди пікового зимового попиту.
Саме тому прямі $10 млрд руйнувань, про які говорять українські посадовці, — лише частина рахунку.
Електроенергія впливає майже на кожну гривню ВВП
Коли пошкоджується великий промисловий об’єкт, економічний збиток можна відносно легко уявити.
З енергосистемою складніше.
Відключення на кілька годин може зупинити виробничу лінію, холодильне обладнання, насосну станцію або склад. Бізнес купує генератор і пальне, встановлює акумулятори, переносить роботу на інші години. Виробництво формально не зникає повністю, але кожна одиниця продукції стає дорожчою.
Для частини підприємств це означає нижчу рентабельність. Для інших — менший випуск. Для третіх — відмову від інвестицій.
У масштабі країни такий ефект розповзається через десятки галузей одночасно.
Національний банк ще на початку 2026 року прямо називав складну ситуацію в енергетиці одним із головних факторів слабкого економічного зростання і збільшив припущення щодо дефіциту електроенергії.
Фактичні дані показують, наскільки невеликим залишається запас міцності. За уточненою оцінкою Держстату, у другому кварталі 2026 року реальний ВВП зріс лише на 0,4% рік до року і на 0,3% проти попереднього кварталу з урахуванням сезонного фактора.
Тобто йдеться про економіку, яка продовжує працювати і пристосовуватися до війни, але не має великого резерву для нових системних шоків.
До зими Україна підходить не без запасів — але запаси не захищають від ракет і дронів
Є й важливі стабілізаційні фактори.
Наприкінці серпня Міністерство енергетики повідомляло про 14,6 млрд кубометрів газу у підземних сховищах — обсяг, який уряд вважав достатнім для базового сценарію проходження зими. На початку вересня готовність житлового фонду до опалювального сезону оцінювалася у 79,2%.
Але головний ризик цієї зими полягає не лише у кількості газу чи вугілля.
Паливо може бути в сховищах, однак необхідні ще електростанції, підстанції, мережі, котельні, трансформатори і захищені канали передачі електроенергії.
Саме тому уряд одночасно інвестує у розподілену генерацію, модульні котельні та резервні джерела тепла. І водночас визнає, що частина регіонів відстає від графіків захисту критичної інфраструктури.
Отже, друга особливість зими 2026–2027 років полягає в тому, що Україна може входити в неї з необхідними запасами ресурсів, але з енергосистемою, яка постійно змушена відновлюватися після нових атак.
А кожне таке відновлення означає ще один рахунок для бюджету.
3. Бюджет: війна вперше стала дорожчою за ресурс, який держава збирає всередині країни
Саме тут портова та енергетична проблеми сходяться в одну точку.
Українська бюджетна модель кількох останніх років фактично працювала за простим принципом: внутрішні доходи та внутрішні запозичення фінансують оборону, а міжнародна допомога дозволяє державі оплачувати значну частину цивільних витрат.
Початковий бюджет на 2026 рік передбачав 2,807 трлн грн на сектор безпеки й оборони — близько 27,2% ВВП. Уряд прямо заявляв, що всі внутрішні доходи та внутрішні запозичення спрямовуватимуться на оборонні потреби.
Але вже в червні парламент був змушений різко збільшити оборонне фінансування.
Після внесення змін загальний ресурс сектору безпеки й оборони зріс до 4,367 трлн грн. Значну частину додаткових потреб планувалося покрити завдяки європейському фінансуванню: із €45 млрд допомоги ЄС, очікуваної у 2026 році, €31,8 млрд мали бути пов’язані з посиленням безпеки та оборони.
Тепер з’явилася ще одна небезпечна тенденція.
За даними, які голова бюджетного комітету Верховної Ради Роксолана Підласа навела Reuters, за перші вісім місяців року Україна витратила на оборону близько $42 млрд без урахування військової допомоги в натуральній формі. Водночас внутрішні доходи та внутрішні запозичення дали близько $39 млрд.
Інакше кажучи, принцип «всю українську гривню — на оборону» перестає автоматично гарантувати, що цієї гривні буде достатньо.
$190 млн на день
Причина — не одна нова стаття витрат.
Війна дорожчає системно.
За оцінкою Підласої, середня добова вартість війни зросла приблизно зі $140 млн у 2024 році до $190 млн у 2026-му. Серед причин вона називала інфляцію, збільшення чисельності війська, вищі соціальні виплати сім’ям загиблих та зростання споживання боєприпасів.
І це принципово важливо.
Дефіцит оборонного фінансування виникає не через те, що держава раптом почала витрачати гроші на щось нове. Дорожчими стають самі базові компоненти війни — особовий склад, боєприпаси, озброєння, компенсації, логістика.
Одночасно російські удари починають тиснути на дохідну частину бюджету.
Офіційні дані бюджетного комітету Ради показували, що за січень–серпень до загального фонду без грантів надійшло близько 1,7 трлн грн, що було на 33,1 млрд грн менше плану. Майже половина цього недобору — 15,6 млрд грн — припала лише на серпень.
При цьому за основними бюджетоутворюючими податками сумарне недовиконання плану було значно більшим і частково компенсувалося перевиконанням інших джерел. Зокрема, внутрішній ПДВ відстав від плану на 35,6 млрд грн, імпортний ПДВ — на 23,8 млрд, внутрішній акциз — на 12,1 млрд грн. Водночас податок на прибуток підприємств перевищив план на 29,2 млрд грн.
Reuters наводить іншу цифру зі слів Підласої на конференції — еквівалент $1,35 млрд недобору внутрішніх доходів за вісім місяців. Її не варто механічно конвертувати в показник офіційного повідомлення бюджетного комітету: ймовірно, йдеться про різні облікові зрізи або уточнення даних. Для оцінки тенденції важливіше інше — доходи бюджету почали відставати від потреб саме тоді, коли оборонні витрати продовжують зростати.
Чому порт і електростанція стають бюджетною проблемою
Тут економічна схема замикається.
Якщо аграрний експортер не може вивезти товар, він отримує меншу виручку.
Якщо підприємство не працює через дефіцит електроенергії, воно виробляє менше продукції.
Менші продажі означають менший прибуток, слабший імпорт комплектуючих, менше ПДВ, митних платежів та інших податків.
А держава водночас повинна витратити додаткові кошти на ремонт підстанції, порту, залізниці чи теплоцентралі.
Російська атака таким чином створює подвійний бюджетний ефект: скорочує потенційні доходи і збільшує необхідні видатки.
І це відбувається на тлі бюджету, який уже майже не має вільного простору.
За перші вісім місяців року на видатки загального фонду Україна використала близько $20 млрд міжнародної допомоги, а на внутрішньому ринку залучила 317 млрд грн через ОВДП.
Тобто макрофінансова підтримка партнерів давно перестала бути просто допоміжним елементом українських державних фінансів. Вона є частиною конструкції, яка дозволяє одночасно воювати, платити пенсії й зарплати бюджетникам, підтримувати регіони та відновлювати зруйновану інфраструктуру.
Саме тому затримка кожного великого зовнішнього траншу стає потенційною внутрішньою бюджетною проблемою.
Три кризи насправді є однією
Порти, електростанції та оборонний бюджет можуть виглядати як три різні теми.
Насправді вони утворюють один механізм.
Удар по порту скорочує можливість експортувати товар і отримувати валюту.
Удар по енергетиці збільшує собівартість українського виробництва та змушує витрачати гроші на ремонт.
Зростання вартості війни забирає ресурс, яким держава могла б компенсувати перші два удари.
Саме тому оцінка у 1,5 відсоткового пункту ВВП важливіша за формальний підрахунок знищених будівель і трансформаторів.
Вона намагається виміряти не ціну одного влучання, а ціну порушення нормальної роботи економіки.
До цього додається ще один фактор — час.
Аграрний експорт найбільш чутливий до логістичних затримок саме після збору врожаю. Попит на електроенергію та тепло різко зростатиме із похолоданням. А бюджет наприкінці року традиційно входить у період великих видатків.
Три ризики можуть посилювати один одного саме протягом осені та зими.
Чи означає це неминучу економічну кризу
Ні.
Україна має суттєві запобіжники.
Альтернативна логістика працює, хоча й не здатна повністю замінити море. Газові запаси накопичено. Триває встановлення розподіленої генерації. Міжнародне фінансування залишається масштабним. Бізнес за роки війни навчився працювати з генераторами, резервними каналами зв’язку, складнішими логістичними маршрутами та регулярними повітряними тривогами.
Але головна зміна полягає у вартості цієї стійкості.
Кожен наступний сезон вимагає більше генераторів, більше ремонтів, дорожчої логістики, більше систем ППО, більше боєприпасів і більших бюджетних резервів.
Тому головна економічна загроза зими 2026–2027 років — не обов’язково різкий одномоментний обвал.
Набагато реальнішим ризиком є поступове стискання можливостей держави: менші темпи економічного зростання, дорожчий експорт, слабші податкові надходження, зростання оборонних потреб і дедалі більша залежність від своєчасності зовнішнього фінансування.
Росія намагається зробити війну для України дорожчою швидше, ніж українська економіка та її партнери встигають нарощувати ресурс.
Саме тому нинішня боротьба за українські порти й енергосистему — це вже не лише боротьба за зерно, світло чи тепло.
Це боротьба за здатність держави заробляти достатньо, щоб продовжувати війну.
