Якщо мирні зусилля адміністрації Дональда Трампа не дадуть результату до початку весни, 2026-й стане для України роком стратегічного терпіння — і фінальною стадією війни на виснаження. Вирішальними будуть не лише кілометри на мапі, а мобілізаційний ресурс, стабільність зовнішньої підтримки та технологічна трансформація війська.
Коротко: що головне
- Великих проривів не чекають, але локальні провали можливі — на тлі нестачі людей, “оперативних щільностей” і логістичних проблем.
- Американська допомога у 2026-му під питанням, але комерційна модель контрактів може виявитися стабільнішою.
- Deep/mid/front strikes і власна ракетна програма — ключ до стратегічного стримування РФ.
- Дрони швидко еволюціонують: цифровий зв’язок, оптоволокно, автономність, перехоплювачі, інтеграція НРК.
- Мобілізація стає центральним вузлом: без системи мотивації/ротацій/переведень ризики СЗЧ і виснаження ростуть.
Бої без проривів: стагнація, “перетирання” і ризикові ділянки
Сценарій 2026-го в прогнозі експертів описується як затяжний конфлікт, де тактичні просування РФ не завжди перетворюються на оперативні успіхи. Темпи вже не “як у 2022-му”, але вразливі ділянки залишаються.
Ризикові точки, які прямо названі:
- Гуляйпільський напрямок (схід Запорізької області) — небезпека плацдарму і потенційного тиску в бік Запоріжжя.
- Північний тиск на Слов’янсько-Краматорську агломерацію: Сіверськ / Лиман / Куп’янськ (можливо Борова) і ризики маневру через рубіж Сіверського Дінця.
- Вовчанськ — сценарій відходу через майже перерізану логістику.
- Великобурлуцький напрямок — удари по дамбах як підготовка до нового вектора атак.
- Покровськ і Мирноград — ризик поступової втрати контролю, якщо не вистачатиме “щільностей”.
Ключова думка: або різко посилювати укомплектування, або міняти доктрину — від виснажливих піхотних боїв до формату, де масовані дрони/роботи “розбирають” оборону, а штурм заходить після втрати ворогом здатності організовано опиратися. Паралельно — системна підготовка фортифікацій.
Зброя США та межі “європейської заміни”
У 2026-му обсяг і формат американської допомоги лишається невизначеним. Водночас підкреслюється: постачання на комерційній основі (контракти, штрафи за зриви) за певної політичної конфігурації можуть бути парадоксально надійнішими, ніж “пакети доброї волі”.
Але повністю замінити США Європа не може. Критичні позиції:
- Patriot і ракети (ППО “верхнього рівня”).
- Частина важкої номенклатури й обслуговування: 155 мм, стволи/запчастини, бронетехніка, боєприпаси.
- Розвіддані — як системна спроможність, яку важко замістити.
В авіації — ставка на “мікс”: поряд із F-16 з’являються/обговорюються Mirage 2000, Gripen, Rafale. По Starlink визнаються політичні ризики, але акцент робиться на контрактності та диверсифікації.
Deep strikes і власні ракети: як Україна будує “стратегічний важіль”
Третій фактор — здатність бити по глибокому тилу РФ та зменшувати залежність від західних поставок.
Прогноз розкладає ударні спроможності на три “поверхи”:
- Deep strike — дальні автономні системи по стаціонарних цілях.
- Front strike — операторське наведення по мобільних цілях (ЗРК, радари, рухомі об’єкти).
- Mid strike — “дроновий аналог HIMARS” на рівні бригад/Сил безпілотних систем.
Обмеження — зв’язок (ретранслятори/супутник/вартість), ризик — залежність від китайських компонентів. Позитивний тренд — локалізація (зв’язок, двигуни, контролери) і більш гнучкі механізми закупівель на рівні частин (на кшталт DOT-Chain).
Окрема ставка 2026-го — серійність власних ракетних рішень:
- важкий deep strike (типу Flamingo) — якщо вдасться тримати темп серії й “вузькі” компоненти;
- ОТРК (типу Сапсан) — як швидкий, складніший для перехоплення удар по оперативних цілях.
Дрони у 2026: цифровізація, оптоволокно, автономність і перехоплювачі
Безпілотні системи описані як поле, де Україна має шанс не просто наздоганяти, а випереджати.
Ключові тренди:
- масовий перехід на цифровий зв’язок (аналог глушиться);
- дешевші “альтернативи Mavic” для ближньої розвідки;
- великі багаторазові БпЛА стають меншими/швидшими;
- оптоволокно як протиРЕБ-інструмент;
- рішення проти GPS-глушіння → база для роїв і автономності.
Далі — “система систем”: інтеграція FPV з НРК та морськими дронами, поява напівавтономних логістичних роботів, розвиток дронів-перехоплювачів як відповіді на “Шахеди/Гербери” не лише на лінії фронту, а й у глибині країни.
Мобілізація: головний вузол 2026 року
Людський ресурс у тексті — найболючіше питання. Добровільний компонент неминуче знижується, а бюджетні можливості держави обмежують “суто фінансові” стимули.
Звідси — логіка комплексного пакета:
- разові виплати за контракт для ширшої вікової рамки;
- підвищення утримання/бонусів тим, хто довго воює;
- накопичувальні стимули + пільги;
- прозора система строків служби, ротацій, відпусток;
- юридичний механізм переведень без СЗЧ (бо “каральна” реакція без вирішення причин проблему не гасить);
- рекрутинг за кордоном + внутрішні кампанії підготовки населення.
Окремо звучить жорсткий трек: доступ ТЦК до реєстрів і обмеження прав для тих, хто поза обліком — як інструмент примусу.
Базова інтрига 2026-го — чи витримає система: фінанси, мобресурс, управління, виробництво, союзницька кооперація. На цьому тлі РФ може робити ставку на “останній ривок” у весняно-літній кампанії — і паралельно бити не лише по фронту, а по тилу: ІПСО, провокації, “качелі” про легітимність і вибори, міжнародна дискредитація України.
Якщо миру не буде до весни, 2026-й перетвориться на випробування державної витривалості, де фронт і тил працюють як єдина система. Перевага України лежить у технологіях — дронах, роботизації, власних ударах по тилу — але її можуть “з’їсти” кадровий дефіцит і провали управління. У цій війні виграє той, хто краще масштабує ресурси й швидше адаптує правила гри.
За матеріалами nv.ua
