Один технічний збій — і країна знову в напівтемряві. Аварія 31 січня показала: проблема не лише в ударах, а в правилах гри. Що треба змінити, щоб блекаути не стали “нормою”: три кроки і можливий план на найближчі місяці.
Кілька днів тиші в небі — і країна на мить видихає: світло повертається за графіком, вода з’являється в кранах, метро знову везе людей на роботу. Але один технічний збій — і “блекаут” знову стрибає в заголовки. Контраст оголює те, про що ми вперто домовляємося мовчати: Україна досі живе без чесної, політично неприємної стратегії виходу з циклу відключень, хоча рішення давно лежать на столі.
Ілюзія «енергетичного перемир’я» і справжній масштаб загрози
Росія давно грає не в “один великий удар”, а в енергетичне виснаження: атаки – паузи – повторення. Пауза створює оману, що “видихнули”, і підживлює спокусу відкладати непопулярні кроки — від боргів на ринку до правил для інвестора. Саме про це пише аналітикиня Ukraine Facility Platform Марія Цатурян у своїй тезі про “енергетичне перемир’я” як заспокійливе, що маскує системні управлінські помилки.
31 січня: аварія без ракет, яка сказала більше, ніж будь-який удар
31 січня 2026 року “відносну стабільність” обірвала каскадна аварія: збій на високовольтних перетоках між Румунією–Молдовою та всередині України спричинив спрацювання захистів, екстрені відключення, зупинку метро в Києві і проблеми з водопостачанням. Ключове в цій історії навіть не причина збою — а висновок: система настільки на межі, що “ефект доміно” запускається вже без прямого ураження.
«Слон у кімнаті»: чому нинішня модель не витримує війни
Справжня проблема не зводиться до браку трансформаторів чи чергової наради “штабу”. Проблема — в архітектурі довіри. Інвестор, і часто навіть український бізнес, не вірить, що інвестиції в нову генерацію будуть захищені від політичних ривків і дефолтів ринку:
- правила не зміняться заднім числом,
- за вироблену енергію реально заплатять,
- підключення буде швидким і недискримінаційним,
- “ручний режим” не перекреслить окупність.
Цатурян називає це прямо: держава живе в логіці латання і перекладання відповідальності між регуляторами, енергокомпаніями та місцевою владою, замість того, щоб чесно змінити правила гри на ринку.
В умовах війни це означає не лише повільну відбудову, а й дедалі глибшу залежність від міжнародної донорської допомоги, яка також має межі.
Три кроки, без яких блекаути стають «новою нормою»
Визнати: нову генерацію швидко зроблять бізнес і громади — якщо держава перестане заважати
Державні директиви можуть дати одиничні проєкти. Масштаб дасть лише приватний капітал у партнерстві з громадами: когенерація, малі газопоршневі станції, модульні котельні, локальні ТЕЦ — усе те, що зменшує залежність міста від одного “великого вузла”. Логіка проста: розосереджене складніше “вимкнути однією кнопкою”.
Що має зробити влада (не “взагалі”, а конкретно):
- стандартні й публічні правила підключення (строки, ціна, відповідальність сторін);
- прогнозована модель відбору (муніципальні офтейк-контракти на тепло та електрику для критичної інфраструктури – довгострокові угоди між виробником і покупцем, за якою замовник гарантує купівлю майбутньої продукції, яка ще не вироблена або навіть не спроектована. Цей інструмент забезпечує виробнику гарантований збут, фінансування та стабільність, а покупцю — гарантовані поставки, часто за фіксованою ціною або формулою ціни);
- “єдине вікно” для проєктів розподіленої генерації на рівні регіону та громади.
У низці регіонів уже є приклади того, як це працює: від Харківщини до Рівного громади готують майданчики під міні-ТЕС, когенераційні станції й блок-модульні котельні, а уряд виділяє на це мільярди гривень, зокрема 2,5 млрд на відновлення енергосистеми Харківської області й встановлення когенераційних блоків.
Це не замінює ППО, але робить систему менш крихкою: навіть за ударів або аварій країна не падає “в нуль”.
Припинити жити в боргах і ручних цінах: без цього інвестицій не буде
Другий крок — найнеприємніший політично. Поки ринок накопичує борги, а тарифи регулюються вибірково й ситуативно, будь-які заклики “інвестуйте” звучать як жарт.
Мінімальний набір рішень, без яких не зрушить:
- план розшивки боргів із прозорими джерелами, а не “розмазуванням” по ланцюжку;
- механізм гарантій оплати нової генерації, щоб ризик дефолту ринку не був нормою;
- чесна соціальна рамка: підтримка вразливих — адресно, а не через “заниження для всіх”, яке вбиває інвестиційний сигнал.
Енергетичні експерти наголошують: вихід із замкненого кола можливий лише за двох умов — ефективної протиповітряної оборони для захисту об’єктів та постійного нарощування нових генераційних потужностей, інакше ми приречені на ситуацію, коли навіть за пікових холодів країна змушена компенсувати дефіцит імпортом на межі доступних можливостей.
Уряд має не лише зупинити нарощування боргів на ринку, а й разом із донорами запустити механізми страхування інвестиційних ризиків, щоб приватні гравці не боялися заходити в умовах війни.
Зробити громади замовниками стійкості, а не статистами «центрального плану»
Третій крок — перевернути управлінську логіку: громада має бути не “виконавцем зверху”, а партнером і співзамовником енергостійкості.
Чому це працює:
- у мерів є те, що потрібно бізнесу: земля та майданчики, інженерна інфраструктура, швидкість погоджень;
- донори охочіше дають гроші під конкретні місцеві проєкти, ніж під абстрактні “держпрограми” — це знижує корупційні ризики і дає вимірюваний результат “у цьому місті”.
Успішні приклади вже з’являються: понад три десятки українських міст, за даними профільних аналітиків, стоять у черзі на міні-ТЕС та когенерацію, Київ планує встановлення щонайменше шести малих газопоршневих електростанцій, а в регіонах готують проєкти модульних котелень під цільове фінансування донорів.
Російська тактика: від «килимових бомбардувань» до ізоляції регіонів
Паралельно змінюється тактика ворога. Якщо в перший рік повномасштабної війни удари були більш хаотичними й спрямовувалися на окремі ТЕЦ, ГЕС чи підстанції, то нині російські атаки дедалі частіше будуються як цілісні операції з «ізоляції» окремих регіонів, завдання ударів по ключових перетоках і вузлових підстанціях. Це дозволяє ворогу одночасно розривати регіональні «петлі» мереж і ускладнювати перетік електроенергії між областями.
Аналітики енергетичного ринку попереджають: нинішній стан системи наближається до циклічної «синусоїди», коли масований удар запускає аварійні відключення, потім слідує період стабілізації й ремонтів, після чого наступний удар знову руйнує баланс. Без глибоких змін у структурі генерації та посилення ППО кожна зима загрожуватиме повторенням такого сценарію, а політичні апеляції до «тимчасових труднощів» лише маскують відсутність реального плану.
Реальність, яку вже не обійти: централізована система стала великою мішенню
Довоєнна ставка на великі станції та магістральні мережі була економічно логічною, масштаб давав дешевшу електроенергію, а резерви системи дозволяли перекривати сезонні піки. У війні вона стала вразливою: коли система “вибивається” по ключових вузлах, наслідки множаться.
За оцінками міжнародних партнерів, потреби відновлення України — сотні мільярдів доларів, а енергетика входить у найбільш постраждалі сектори. Окремо енергосектор, за даними ПРООН з посиланням на RDNA (швидка оцінка завданої війною шкоди та потреб України у відновленні, яку спільно готують Уряд України, Світовий банк, ЄС та ООН), має багатомільярдні прямі пошкодження. У такій конфігурації ставка лише на «реставрацію» центральних об’єктів без розвитку розподіленої генерації означає гарантоване повторення блекаутів у майбутньому.
Розподілена генерація: від модної тези до робочого інструменту
Про розподілену генерацію — малі й середні джерела електро- та теплопостачання, інтегровані в мережу — в Україні говорять не перший рік, але до недавнього часу це залишалося переважно декларацією. Протягом 2023–2024 років не було ухвалено базових рішень щодо спрощення підключення таких установок, створення пільгових кредитних програм чи стандартних технічних умов для громад.
Лише після чергових хвиль атак уряд почав рухатися до дерегуляції та спрощення процедур підключення, а Національний банк пом’якшив вимоги до банків для стимулювання кредитування проєктів у сфері енергетики. Однак попит на такі кредити залишається млявим: бізнес, який може імпортувати електроенергію й отримувати гарантії безвідключень, не бачить сенсу інвестувати у власну генерацію, а решта давно адаптувалася до дизельних генераторів або просто не вірить у стабільність нових правил.
Роль міжнародних партнерів: від донорських грантів до страхування ризиків
Міжнародні партнери вже вкладають значні кошти в українську енергетику — від обладнання для ремонту мереж і модульних котелень до кредитних ліній ЄБРР та ЄІБ на відновлення генерації. Але без зміни внутрішніх правил цей ресурс неминуче впиратиметься в стелю: донори не можуть нескінченно покривати прорахунки регулятора й політичні реверанси у бік «заморожених» тарифів.
Один із ключових інструментів, який Цатурян та інші експерти пропонують активніше використовувати, — страхування інвестиційних ризиків у співпраці з міжнародними фінансовими інституціями. Якщо бізнес отримає зрозумілу модель гарантій — від покриття воєнних ризиків до стабільності тарифів на період окупності проєкту — шанс залучити приватний капітал у розподілену генерацію й реконструкцію зруйнованих потужностей різко зросте.
Держава, яка має сказати правду: непопулярні рішення, що неминуче дозріли
Найнеприємніша частина розмови, на якій наполягає експертка, — визнати, що уряду доведеться приймати непопулярні рішення, яких роками уникали. Це стосується не лише тарифів, а й чесного підходу до боргів на ринку, відмови від вибіркового регулювання цін, яке «рятує» окремі групи за рахунок системи загалом, та запровадження прозорих правил, де субсидії для вразливих споживачів не маскуються під загальну дешевизну електроенергії.
Енергетична безпека, за зауваженням провідних експертів, перестала бути суто технічним питанням — це політичний вибір між короткостроковою популярністю й довгостроковим виживанням країни як сучасної економіки. Росія «біля кордонів назавжди», як формулює Цатурян, і стратегія на кілька років уперед має виходити з цього тверезого розуміння: без радикального зміцнення стійкості енергосистеми жодні оборонні стратегії не будуть повними.
Чому вікно можливостей звужується
Кожен новий сезон російських атак та аварій на перетинах мереж звужує запас маневру. Пошкоджені об’єкти стає дедалі складніше й дорожче ремонтувати, дефіцит обладнання та фахівців накопичується, а суспільна терпимість до відключень не безмежна. При цьому час, потрібний для запуску нових генераційних потужностей, обчислюється місяцями й роками — особливо, коли йдеться не про дизельні генератори, а про повноцінні малі ТЕС, когенерацію чи сучасні газові турбіни.
За словами українських і міжнародних експертів, вибір зараз виглядає так: або використати відносно «м’які» сезони для форсованого будівництва нових потужностей і перегляду правил ринку, або й надалі жити в режимі синусоїди — від удару до ремонту, від короткого «перемир’я» до нового блекауту. У цій дилемі нейтралітет уже неможливий.
Що означає енергетична стратегія «на роки» для кожного з нас
Розмови про розподілену генерацію, борги ринку та страхування інвестицій часто звучать абстрактно. Але в перекладі на мову повсякденності все простіше: наявність або відсутність чесної стратегії визначатиме, чи буде у вашому місті стабільне тепло й електрика, чи доведеться планувати життя між вікнами у 2–4 години зі світлом. Вона також визначатиме, чи зможе бізнес працювати й платити зарплати, чи закриватиметься на кожну «енергетичну хвилю».
Стратегія виходу з порочного кола блекаутів — не про повернення до «довоєнної норми», а про побудову іншої енергетичної реальності, де великі станції доповнюються мережею малих і середніх джерел, а громади й бізнес стають співвласниками енергетичної стійкості, а не заручниками централізованих рішень. Питання лише в тому, чи наважиться держава визнати цього «слона в кімнаті» й оголосити суспільству нові, чесні правила гри.
Що влада може зробити “вже в цій реальності”
Для початку:
- Публічний “пакет довіри інвестора”: типові договори та строки підключення, відповідальність оператора мереж.
- Антикризова “дорожня карта боргів” ринку з дедлайнами та контролем виконання.
Запуск перших пілотних проєктів:
- Запуск страхування воєнних та політичних ризиків для розподіленої генерації разом із міжнародними фінансовими інституціями, без цього приватні гроші масово не зайдуть. Логіка інструменту якраз постійно звучить у профільних дискусіях донорів.
- Пілотні муніципальні офтейк-контракти (тепло та електрика для лікарень, водоканалів, метро) у 10–15 містах.
Маштабування у межах всієї країни:
- Масштабування пілотів у типову модель для країни, щоб кожен мер знав: “ось шаблон, ось фінансування, ось підключення”.
- Прив’язка державної підтримки та донорських грошей до KPI: скільки додано мегават розподіленої генерації, скільки критичних об’єктів отримали гарантоване живлення, як змінилася “глибина відключень” у піки.
Питання блекаутів більше не технічне. Це вибір між короткостроковою популярністю (“не чіпати тарифи, борги, правила”) і довгостроковим виживанням економіки. Аварія 31 січня показала: навіть без ударів ми можемо падати каскадом. Вийти з порочного кола можна лише тоді, коли держава перестане торгуватися з реальністю і зробить три речі: відкриє двері приватним інвестиціям, розв’яже проблему боргів та “ручних правил”, і перетворить громади на повноцінних замовників енергостійкості.
За матеріалами zn.ua
