Вашингтон уже погодив потенційний продаж Україні до 3350 далекобійних авіаційних боєприпасів ERAM. Американський військовий експерт Марк Монтгомері вважає, що після інтеграції цієї зброї з F-16 українська авіація зможе полювати на мобільні ракетні комплекси Росії. Та перетворення винищувача на інструмент боротьби з балістичною загрозою залежить не лише від ракети: потрібні розвідка в реальному часі, швидке передавання даних, дозвіл на застосування та складне програмне оновлення.
Масовані російські удари знову оголили одну з найнебезпечніших прогалин в українській обороні — обмежену спроможність перехоплювати балістичні ракети. Їхня висока швидкість, складна траєкторія та короткий час між виявленням і наближенням до цілі залишають силам протиповітряної оборони мінімальне вікно для реакції. Системи Patriot довели свою критичну важливість, однак кількість батарей і ракет PAC-3 залишається недостатньою, щоб однаково щільно захистити всі великі міста, енергетичні об’єкти та військову інфраструктуру.
Через це дискусія дедалі частіше виходить за межі питання, скільки ще перехоплювачів потрібно Україні. Інше питання звучить так: чи можна зменшити кількість російських запусків, уражаючи мобільні комплекси до того, як вони випустять ракети?
Саме такий підхід запропонував контр-адмірал ВМС США у відставці Марк Монтгомері, старший директор Центру кібернетичних і технологічних інновацій при Фонді захисту демократій. У колонці для The Washington Post він закликав Вашингтон прискорити інтеграцію далекобійних боєприпасів ERAM з українськими F-16. На його думку, технічну та політичну перепону можна усунути протягом тижнів, не очікуючи роками на нові заводи чи суттєве збільшення виробництва Patriot.
Це не затверджений план Пентагону, а експертна пропозиція. Однак вона порушує принципове питання всієї української протиракетної стратегії: чи має країна й надалі переважно перехоплювати засоби ураження, чи паралельно повинна отримати системну здатність придушувати сам механізм ракетних атак?
Чому одного оборонного щита недостатньо
Patriot залишається найціннішим компонентом української протиракетної оборони. Комплекс здатний виявляти, супроводжувати й уражати складні цілі, зокрема ракети балістичного типу. Але навіть найефективніша батарея має обмежену зону прикриття та обмежений боєкомплект. Вона захищає певний район, а не всю територію держави.
Росія використовує цю асиметрію. Вона може змінювати напрямки ударів, комбінувати балістичні й крилаті ракети з безпілотниками, перевантажувати канали супроводу та змушувати Україну витрачати дорогі перехоплювачі. Оборонцеві доводиться готуватися до атаки в багатьох потенційних точках, тоді як нападник обирає конкретний час, маршрут і набір засобів.
Є й промислове обмеження. Виробництво PAC-3 нарощується, проте на ці ракети претендують не лише Україна, а й американські війська та інші союзники США. Навіть за умови додаткових контрактів швидко створити запас, достатній для тривалої війни високої інтенсивності, надзвичайно складно.
У липні 2026 року Lockheed Martin представила PAC-3 ACE — майбутній дешевший перехоплювач, який має доповнювати PAC-3 MSE. За інформацією компанії, його вартість буде меншою за половину вартості MSE, а призначення охоплюватиме, серед іншого, крилаті та балістичні ракети малої дальності. Проте презентація нового виробу ще не означає його негайної масової появи в українських підрозділах: потрібні випробування, серійне виробництво, контракти та постачання.
Інші перспективні рішення — європейські програми нових перехоплювачів, додаткові батареї Patriot, можливе ліцензійне виробництво та розширення наявних заводів — так само важливі, але не усувають короткострокової вразливості. Звідси й логіка Монтгомері: до оборони на кінцевій ділянці польоту потрібно додати спробу зірвати атаку ще на етапі підготовки до запуску.
Що таке ERAM і що саме погодили США
ERAM — скорочення від Extended Range Attack Munition, тобто далекобійний авіаційний засіб ураження. У серпні 2025 року Державний департамент США схвалив можливий продаж Україні до 3350 таких боєприпасів і такої самої кількості комплектів інерціальної та супутникової навігації із захищеними військовими сигналами. Максимальну орієнтовну вартість пакета визначили у 825 мільйонів доларів.
Офіційне повідомлення американського Агентства зі співробітництва у сфері безпеки й оборони також передбачало програмне забезпечення, системи планування місій, пілони, запасні частини, навчання, технічну документацію та логістичну підтримку. Фінансувати закупівлю мали Данія, Нідерланди й Норвегія разом зі США, а головними підрядниками називали Zone 5 Technologies і CoAspire.
Водночас дозвіл на можливий продаж не тотожний фактичній передачі всіх 3350 одиниць. Це верхня межа пакета, а остаточні кількість, ціна, графік виробництва та постачання залежать від контрактів, фінансування й виконання програми.
За наведеними Монтгомері характеристиками, ERAM належить до класу високоточних авіаційних боєприпасів масою близько 500 фунтів і може мати максимальну дальність приблизно 300 миль, або близько 480 кілометрів. Така дистанція дає літаку змогу застосовувати зброю, не входячи глибоко в райони з найщільнішою російською ППО. Захищена інерціально-супутникова навігація має підвищувати стійкість боєприпасу в умовах радіоелектронної боротьби.
ERAM не є зенітно-ракетним комплексом. Це ударна зброя повітряного базування, призначена для ураження наземних цілей на значній відстані.
Читайте також: “США розроблять для України нову секретну далекобійну ракету ERAM – Defense Express”
Чому наявність ракети ще не означає готової спроможності
Сучасну авіаційну зброю недостатньо механічно підвісити під крило. Літак повинен розпізнати боєприпас, забезпечити його електроживлення, обмінюватися з ним даними, передати координати, маршрут та інші параметри місії, а пілот — бачити необхідну інформацію й безпечно керувати процесом застосування.
За твердженням Монтгомері, початкова конфігурація ERAM для України орієнтована на використання з літаками радянського походження та не передбачає повноцінного динамічного оновлення цілі. Офіційне повідомлення про можливий продаж не деталізує цього обмеження.
Для стаціонарної цілі координат, завантажених до вильоту, часто достатньо. З мобільною пусковою установкою ситуація інша: вона може змінити позицію між моментом виявлення та наближенням боєприпасу. Якщо екіпаж не здатен отримати уточнені дані й передати їх зброї, велика дальність ERAM частково втрачає сенс саме у найскладнішій місії.
Монтгомері пропонує два варіанти розв’язання проблеми. Основний — пріоритетне оновлення програмного забезпечення F-16, яке забезпечить повну інтеграцію ERAM із системами керування озброєнням винищувача. У такому разі параметри місії можна буде готувати перед злетом, а координати — уточнювати під час польоту, якщо надходитимуть нові розвідувальні дані.
Другий варіант він називає швидшим, але обмеженішим: використання спеціалізованих пілонів данської компанії Terma. Компанія має досвід створення модульних пілонних рішень для F-16, які дозволяють додавати нові функції з меншим втручанням у базове програмне забезпечення літака.
Проте публічні матеріали не розкривають повного обсягу можливої ERAM-інтеграції, тому реальні строки, сертифікація та доступні режими застосування залишаються питаннями до американських і данських виробників та військових відомств.
Як F-16 може змінити логіку протиракетної боротьби
Нинішня модель значною мірою реактивна: російська ракета стартує, українські засоби раннього попередження визначають загрозу, після чого розрахунки ППО намагаються її перехопити. Концепція F-16 та ERAM додає активний контур — пошук і ураження носія до запуску або між бойовими застосуваннями.
Потенційна перевага тут ширша за знищення окремої машини. Загроза далекобійного удару змусила б російські підрозділи частіше змінювати райони роботи, посилювати маскування й охорону, відсуватися далі від фронту та витрачати більше часу на підготовку. Навіть якщо всі комплекси знайти неможливо, постійний ризик ураження здатен уповільнювати операції й зменшувати зручність використання оптимальних стартових позицій.
Кожна знищена пускова установка означає не лише потенційно меншу кількість ракет у наступних залпах. Це також менше навантаження на дефіцитні батареї Patriot і менша потреба витрачати дорогі PAC-3. У такий спосіб ударна авіація могла б опосередковано збільшити стійкість протиповітряної оборони.
Далекобійність ERAM теоретично дозволяє застосовувати F-16 і проти іншої інфраструктури, яка підтримує ракетну кампанію: складів, вузлів забезпечення, авіабаз або командних пунктів. Але саме боротьба з мобільними пусковими установками є найскладнішим завданням, оскільки ціль має бути не лише виявлена, а й підтверджена та уражена в дуже короткому часовому вікні.
Найскладніша частина — не пуск, а пошук цілі
У колонці Монтгомері ключовим партнером F-16 виступає постійна українська безпілотна розвідка. Однак сама наявність дрона над певним районом ще не створює автоматичної здатності знищувати мобільні комплекси.
Потрібен безперервний ланцюг від виявлення до рішення: розвідка має помітити об’єкт, аналітики — визначити, що це справжня пускова установка, командування — санкціонувати удар, а дані — вчасно надійти до екіпажу та боєприпасу. Будь-яка затримка збільшує ймовірність, що установка залишить позицію.
Хибна ідентифікація, своєю чергою, створює ризик помилкового ураження, тому швидкість не може скасовувати перевірку цілі та вимоги міжнародного гуманітарного права.
Мобільні комплекси спеціально створені для виживання: вони розосереджуються, маскуються, використовують підготовлені райони й намагаються мінімізувати час перебування на відкритій позиції. Росія також може застосовувати макети, засоби радіоелектронної боротьби та щільну ППО. Тому формула «дрон знайшов — F-16 знищив» є радше бажаною моделлю, ніж гарантованим результатом.
Крім того, далекобійна зброя не усуває ризику для авіації повністю. Російська протиповітряна оборона контролює значний простір, а літаки залишаються вразливими під час базування, підготовки та виконання місій. Український парк F-16 обмежений і вже залучений до інших критичних завдань, зокрема протиповітряної оборони та підтримки бойових дій. Виділення літаків для пошуку пускових установок означатиме складний вибір пріоритетів.
Чому обіцяні «кілька тижнів» можуть розтягнутися
Оцінка Монтгомері про можливість інтеграції протягом тижнів є головним політичним аргументом його пропозиції, але водночас і найбільш дискусійною частиною. Оновлення бойового літака — це не звичайне встановлення нового програмного пакета.
Зміни мають бути розроблені, перевірені на сумісність із конкретною версією F-16, випробувані, сертифіковані та схвалені для бойового застосування. Потрібні також технічні процедури, навчання пілотів і наземного персоналу, інтеграція з плануванням місій та захищеними каналами обміну інформацією. Навіть якщо основні технічні рішення вже існують, адміністративні й безпекові процедури можуть впливати на строки.
Не менш важливе політичне питання — географія дозволеного застосування. Значна частина мобільних ракетних комплексів може діяти з території Росії. Якщо Вашингтон обмежить використання ERAM лише окремими районами або категоріями цілей, технічна дальність зброї не перетвориться на повну оперативну свободу.
Отже, «розблокування можливості» означає не одну дію, а поєднання програмної інтеграції, доступу до оперативних даних і чітких правил застосування.
Також невідомо, як швидко Україна отримає значну кількість ERAM. Схвалена верхня межа у 3350 одиниць виглядає масштабно, однак реальна цінність програми залежить від темпу виробництва. Невеликі перші партії можуть забезпечити точкові удари, але не створять постійного тиску на всі райони можливих запусків.
ERAM не замінить Patriot
Навіть успішна інтеграція ERAM з F-16 не зробить наземну протиракетну оборону менш потрібною. Неможливо гарантувати своєчасне виявлення кожної мобільної установки. Частина ракет уже перебуватиме в повітрі, частина носіїв залишатиметься поза досяжністю або під щільним прикриттям, а Росія адаптуватиме тактику.
Тому ефективна відповідь має бути багатошаровою. Patriot і PAC-3 необхідні для захисту найважливіших районів на завершальній ділянці атаки. Дешевші майбутні перехоплювачі можуть збільшити боєкомплект. F-16 із далекобійними боєприпасами здатні створити загрозу пусковим установкам та іншим елементам ракетної інфраструктури.
Розвідка й раннє попередження мають скорочувати час реакції, а розосередження, укриття та швидке відновлення енергетики — зменшувати наслідки ударів, які все ж прорвуться.
У такій системі наступальні й оборонні засоби не конкурують, а підсилюють один одного. Успішні удари по носіях зменшують навантаження на ППО, а сильна ППО захищає авіабази, інфраструктуру та літаки, необхідні для активної боротьби.
Яке рішення має ухвалити Вашингтон
Пропозиція Монтгомері зводиться до того, щоб США розглядали ERAM не просто як ще один далекобійний боєприпас для України, а як елемент спеціальної спроможності F-16. Для цього потрібні політичний пріоритет, технічне завдання на повну інтеграцію, прискорені випробування, навчання та правила, які дозволяють використовувати дальність зброї проти законних військових цілей.
Привабливість цього підходу для Вашингтона полягає у співвідношенні часу й потенційного ефекту. Будівництво нової виробничої лінії триває роками, передача додаткової батареї Patriot залежить від дефіцитних запасів, а програмна й апаратна адаптація вже наявних F-16 теоретично може бути швидшою та дешевшою.
Але називати її простим або гарантованим рішенням було б перебільшенням. Успіх визначатиме не одна ракета й не один пілон, а вся система: розвідка, зв’язок, планування, швидкість ухвалення рішень, готовність літаків, стійкість до РЕБ, наявність боєприпасів і політичні дозволи.
Від перехоплення ракет — до зриву самої атаки
Головна цінність дискусії про F-16 та ERAM полягає у зміні підходу. Україна не може нескінченно покладатися лише на спробу збивати кожну ракету після запуску, особливо коли Росія збільшує виробництво й комбінує різні засоби нападу. Протиракетний захист має починатися раніше — з виявлення підготовки, порушення роботи російських підрозділів і знищення носіїв, коли це можливо.
Інтеграція ERAM з F-16 потенційно дає Україні такий інструмент значно швидше, ніж розгортання принципово нової системи. Вона може ускладнити російські запуски, зменшити інтенсивність окремих залпів і зберегти частину дефіцитних перехоплювачів Patriot. Водночас це не «чарівна зброя» і не заміна багатошарової ППО.
Фактично перед США стоїть вибір, чи залишити українські F-16 переважно платформою з обмеженим набором уже інтегрованих засобів, чи швидко розширити їхню роль. Якщо заявлені технічні можливості ERAM підтвердяться, а інтеграцію справді вдасться провести у стислий строк, відносно невелике рішення Вашингтона може створити для російських ракетних підрозділів значно більшу проблему.
Для України це означатиме перехід від винятково реактивної оборони до спроб зірвати атаку ще до того, як ракета залишить пускову установку.
