Поява FP-7 — це не просто ще одна новина про «нову українську ракету». Це, радше, перша публічна ознака того, що приватна українська розробка, про яку говорили ще восени 2025-го, вийшла з етапу презентацій та обіцянок у фазу реальних льотних випробувань.
27 лютого 2026 року співзасновник і головний конструктор Fire Point Денис Штілерман оприлюднив відео, де видно пуск FP-7 із наземної платформи та початкову фазу польоту. Це перший публічний візуальний доказ того, що ракета не лише існує на рендерах, а й фізично літає.
Але головне в історії FP-7 — не саме відео. Головне те, яку логіку втілює цей виріб: швидку, спрощену, прагматичну «ракету воєнного часу», створену не за принципом ідеальної інженерної краси, а за принципом максимально швидкого виходу в практичну площину. Саме тому FP-7 варто розглядати не як «український аналог чудо-зброї», а як симптом зрілості нового етапу українського ОПК: коли розробник свідомо жертвує частиною складності заради часу, маскування, темпу і шансу довести систему до війська. Такий підхід прямо описує Defense Express, аналізуючи саму архітектуру ракети та показаний запуск.
Читайте також: “Краща за Іскандер та Х-101: українська крилата ракета “Фламінго””
Від виставкового анонсу до реального пуску
Проєкт FP-7 уперше публічно представили 4 вересня 2025 року на виставці MSPO 2025 у Польщі. Саме там Fire Point оголосила, що, окрім уже відомої крилатої ракети «Фламінго», розробляє ще дві балістичні ракети — FP-7 та FP-9, а також власні рішення у сфері ППО. На тій презентації й були вперше оприлюднені основні заявлені характеристики FP-7.
Тобто хронологія виглядає доволі чітко: спершу — публічний анонс і показ ТТХ восени 2025-го, потім — заяви в листопаді про близьку кодифікацію та завершення випробувань, а вже наприкінці лютого 2026-го — перше публічне відео пуску. Саме це робить FP-7 не абстрактною обіцянкою, а проєктом, який щонайменше пройшов через стадію реального старту й розгону в польоті.
Читайте також: “Виробництво ракет під ударом: що ще атакували разом із Воткінським заводом”
Що таке FP-7 у технічному сенсі
У відкритих джерелах FP-7 описують як балістичну ракету класичної архітектури, призначену для ураження цілей на середніх дистанціях. За публікаціями в медіа, що передають дані Fire Point, це ракета оперативного рівня з такими заявленими параметрами:
- дальність: до 200 км
- бойова частина: до 150 кг
- максимальна швидкість: до 1500 м/с (близько Mach 4.4)
- висота польоту: до 65 км
- максимальний час польоту: близько 250 с / 4,2 хв
- точність/похибка (CEP): близько 14 м.
Також її запуск декларується як наземний.
Якщо перекласти ці цифри з рекламно-технічної мови на практичну, то FP-7 — це не стратегічна «далека рука», а радше інструмент оперативного ураження: по штабах, складах, логістичних вузлах, пунктах управління, ППО чи інших важливих цілях у прифронтовій і ближній тиловій смузі ворога. Це висновок із заявленої дальності та маси бойової частини, а не окрема офіційна цитата розробника.
Окремо у відкритих матеріалах, що цитують дані компанії, вказується, що FP-7 має інерційну систему навігації, а саму ракету описують як таку, що працює з твердопаливною стартовою схемою. Це важливий штрих: така архітектура зазвичай добре лягає в концепцію швидкого, відносно простого та мобільного засобу удару.
Чому FP-7 так схожа на ракету від С-400
Найгучніша і водночас найпрагматичніша особливість FP-7 — її схожість із 48Н6, радянською ракетою, яку сьогодні Росія використовує у складі систем С-300/С-400. І тут важливо не впасти в крайнощі: ні в пропагандистське «це просто копія», ні в романтизоване «це повністю нова ракета з нуля». Реальність, за публічними поясненнями Fire Point і профільних медіа, значно приземленіша: скопійовано насамперед аеродинамічну логіку і загальну схему, а не всю ракету в буквальному сенсі.
Оригінальна ракета 48Н6, розроблена в 1980-х роках і прийнята на озброєння в 1990 році, має довжину 7,5 метрів і важить приблизно 1900 кілограмів.
Працюючи на твердопаливному двигуні з часом горіння близько 12 секунд, він досягає максимальної швидкості 1900–2100 метрів за секунду та підтримує середню швидкість близько 1190 метрів за секунду.
Корисне навантаження боєголовки в різних версіях коливається від 145 до 180 кілограмів, а ефективна дальність перехоплення — від 150 до 250 кілометрів.
Defense Express пише, що самі розробники не приховували: FP-7 — це свідомо обраний шлях “ракетного клону” на рівні зовнішньої аеродинаміки та компоновки. Але при цьому система наведення, апаратура управління польотом, електроніка та паливо — інші. Тобто схожість тут не від бідності фантазії, а від бажання не витрачати роки на переобчислення того, що вже давно працює в реальній бойовій практиці.
У Fire Point також заявляли, що FP-7 має повністю композитну конструкцію корпусу. За логікою розробника, це дає одразу дві переваги: меншу масу та потенційно кращі льотні характеристики, зокрема дальність. Саме цим, зокрема, профільні медіа пояснюють різницю між динамікою FP-7 і базовою 48Н6, попри зовнішню подібність.
Ракета воєнного часу: менше складності, більше швидкості
Найцікавіше у FP-7 — навіть не самі цифри ТТХ, а філософія конструкції, яку можна зчитати з відео пуску. Defense Express звертає увагу, що замість складніших рішень, характерних для 48Н6, Fire Point, схоже, пішла шляхом спрощення: “гарячий” старт (двигун вмикається одразу), замість «холодного»/«мінометного», пуск по похилій направляючій, а не з вертикального контейнера, та загалом максимально спрощена пускова установка.
Це дуже показово. У класичній зенітній архітектурі вертикальний старт із виштовхуванням ракети — це інженерно красиво, але складніше, дорожче і довше в доведенні. Те, що бачимо у FP-7, — це фактично ставка на швидкий запуск у серію за рахунок відмови від зайвого. Навіть припущення Defense Express, що на поточній версії рульові поверхні можуть бути нескладними, працює в тій самій логіці: менше вузлів — менше технологічних бар’єрів — швидше доведення виробу.
Ще один важливий елемент — пускова на базі звичайного причепа. Це не лише здешевлення. Це ще й про маскування: система, яка не виглядає як «канонічна» ракетна пускова, потенційно складніше ідентифікується та відстежується. У воєнних умовах така простота — це не компроміс від слабкості, а дуже часто перевага. Defense Express прямо називає FP-7 «балістичною ракетою воєнного часу».
Що реально доводить відео, а що — ні
Оприлюднений пуск — важливий, але його не варто переоцінювати. Те, що відео реально підтверджує, — це факт старту, стабільного виходу з пускової, роботи твердопаливної ділянки та щонайменше першого етапу польоту. Це вже багато, бо відсікає сценарій, де проєкт існував лише як презентаційна концепція.
Але так само важливо й інше: відео не показує повний політ, не демонструє термінальну ділянку, не підтверджує ураження цілі, не дає даних про реальну точність і не підтверджує завершення всіх випробувань. Суспільне ще в листопаді 2025 року прямо зазначало, що Fire Point тоді не уточнювала, скільки саме тестових пусків уже було, чи були бойові, і чи вражалася ціль. А Defense Express зараз окремо підкреслює: поточний статус розробки та кодифікації все ще потребує уточнення.
Тобто чесний висновок виглядає так: FP-7 вже точно не “паперова”, але й ще не має повністю прозорого, офіційно підтвердженого статусу серійної системи, про яку можна сказати: “вона вже гарантовано стоїть у строю у визначених кількостях”.
Де FP-7 у лінійці Fire Point і в українській ракетній логіці
FP-7 не існує у вакуумі. Fire Point подає її як частину ширшої лінійки: поруч ідуть FP-5 “Фламінго” та значно важча FP-9. Якщо FP-9 з її заявленими 855 км дальності і 800 кг бойової частини — це заявка на вже зовсім інший рівень ураження, то FP-7 виглядає як молодша, дешевша, швидше доводима система для оперативних задач. І саме в цьому її найбільший сенс: не замінити все, а закрити проміжок між високоточною далекобійною екзотикою й потребою в масовішому засобі удару на “робочій” глибині.
Читайте також: “Tomahawk “по-українськи”: що відрізняє FP-5 “Фламінго” від західних крилатих ракет”
У цьому сенсі FP-7 добре вкладається в загальну логіку українського ОПК останніх років: не чекати ідеальної системи десятиліттями, а виводити в метал те, що можна зробити швидше, простіше й у розумні строки. Саме тому навіть сама схожість із 48Н6 тут радше не привід для скепсису, а ознака того, що український виробник діє за законами воєнної доцільності, а не мирного виставкового маркетингу. Цей підхід прямо проглядається і в заявах Fire Point, і в їхньому трактуванні профільними виданнями.
Читайте також: “Удар по полігону «Капустин Яр» ракетами FP-5 «Фламінго»: що підтверджено, що показує OSINT і чому це важливо”
На початку лютого 2026 року Денис Штілерман в інтерв’ю виданню DW уточнив, що, попри сподівання, що балістика стане на озброєння до кінця 2025 року, відбулася «низка подій», які завадили це зробити, — «сподіваємося у лютому завершити всі тести».
За словами розробника, критичним залишається питання точної інерційної навігаційної системи, для якої зараз компанія змушена закуповувати лазерні гіроскопи, тому будує власне виробництво гіроскопів.
Враховуючи безпекову загрозу та чутливість подібного виробництва, новий завод зводять за кордоном, на території неназваної країни-партнера. Також за кордоном — у Данії — з аналогічних причин зводять завод із виробництва твердопаливних двигунів.
Читайте також: “Балістика, Данія і космодром. Як Fire Point перетворюється з «заводу Фламінго» на український ракетно-космічний холдинг”
Що про FP-7 досі невідомо
Попри гучний інфопривід, у публічному полі досі бракує критично важливих деталей. Немає підтверджених даних про точну масу ракети, її габарити, тип бойової частини, склад системи наведення поза базовою інерціальною логікою, наявність корекції на кінцевій ділянці, реальну дальність у бойовій конфігурації, кількість проведених пусків, обсяг виробництва і, головне, офіційний статус прийняття на озброєння. Те, що є у відкритому доступі, — це переважно або заяви самої компанії, або аналітика медіа на їхній основі.
Саме тому навколо FP-7 зараз правильно тримати дві думки одночасно. Перша: це серйозний і вже не теоретичний проєкт, який дійшов до публічно показаного льотного пуску. Друга: це все ще система з великим масивом непублічних або непідтверджених параметрів, і будь-які гучні висновки про її бойову ефективність, серійність чи вплив на театр війни поки передчасні.
FP-7 важлива не тому, що це «сенсаційна суперракета». Вона важлива тому, що демонструє зміну підходу: Україна дедалі частіше виходить на рівень, де нові ракетні системи створюють не як поодинокі «вітринні» вироби, а як раціональні, швидко доводимі засоби війни, у яких кожне конструкторське рішення підпорядковане не престижу, а часу й практичності.
Якщо зовсім коротко, то FP-7 — це українська оперативна балістична ракета з дальністю до 200 км, бойовою частиною до 150 кг, композитним корпусом, спрощеною мобільною пусковою та підтвердженим публічним льотним пуском. Усе інше — від масштабу серії до реального бойового профілю — поки лишається за завісою. Але навіть цього вже достатньо, щоб сказати: українська балістична програма перестає бути лише темою презентацій і дедалі більше стає темою практики.
За матеріалами nv.ua
