Оцінка ISW за 1 травня 2026 року показує нову логіку кампанії: фронт майже не рухається, але удари по НПЗ, аеродромах, складах і системах ППО дедалі сильніше тиснуть на здатність Росії підтримувати наступ.

Українська кампанія ударів по російській нафтовій інфраструктурі та військових об’єктах у глибокому тилу набирає системного характеру. За оцінкою ISW від 1 травня, за кілька днів Україна вразила об’єкти у Краснодарському, Пермському краях та Оренбурзькій області, знову атакувала Туапсинський НПЗ, а також підтвердила удари по російських літаках на аеродромі Шагол — за понад 1600 км від українського кордону. На фронті водночас немає підтверджених просувань жодної зі сторін, що робить війну дедалі більше змаганням не лише за лінію зіткнення, а й за тилову стійкість.

Оцінка російської наступальної кампанії за 1 травня 2026 року фіксує одразу кілька важливих тенденцій.

По-перше, Україна продовжує бити по російській енергетичній базі війни — нафтопереробних заводах, резервуарах, установках первинної переробки та логістичних вузлах.

По-друге, географія українських ударів розширюється: від Краснодарського краю до Пермського краю та Челябінської області.

По-третє, Росія на фронті дедалі частіше використовує малі групи, інфільтрацію, трубопроводи, нічні атаки, піхотні «просочування» та масовані дронові удари.

Головна картина така: фронтова лінія залишається відносно стабільною, але війна в тилу різко інтенсифікується. Україна намагається бити по тому, що забезпечує російську наступальну машину: паливу, авіації, складах, командних пунктах, радарах, ППО, безпілотних підрозділах і логістиці. Росія натомість нарощує тиск дронами, артилерією та малими штурмовими групами, намагаючись знайти слабкі місця в українській обороні.

Україна б’є по нафтовій основі російської війни

Найважливіший блок оцінки ISW — серія українських ударів по російській нафтовій інфраструктурі з 29 квітня по 1 травня. Йдеться про об’єкти в трьох регіонах РФ:

Регіон	Об’єкт	Значення
Краснодарський край	Туапсинський НПЗ	Один із ключових об’єктів нафтопереробки на півдні РФ
Пермський край	Пермський НПЗ	Удар по установці первинної переробки АВТ-4
Оренбурзька область	«Орскнафтооргсинтез»	Удар по великому нафтопереробному підприємству

Особливо показовим є Туапсинський НПЗ. За даними оцінки, українські сили атакували його вже вчетверте з 1 квітня. Попередні удари знищили щонайменше 24 резервуари, пошкодили ще щонайменше чотири, спричинили пожежі та змусили завод призупинити роботу.

Це вже не виглядає як разова демонстрація можливостей. Це схоже на методичну кампанію виснаження російської паливної інфраструктури.

Чому удари по НПЗ стратегічно важливі

Нафтопереробка — це не лише про цивільний бензин чи експортні доходи. Для Росії це також питання здатності вести війну. Паливо потрібне для:

• танків, БМП, вантажівок і логістичних колон;
• авіації;
• генераторів, польових баз і ремонтних частин;
• залізничної та автомобільної військової логістики;
• забезпечення окупаційних угруповань на півдні та сході України.

За даними, наведеними в оцінці, середній рівень виробництва російських НПЗ упав до 4,69 млн барелів на добу — найнижчого показника з грудня 2009 року. Це не означає автоматичного «паливного колапсу» Росії, але означає інше: українські удари вже створюють вимірюваний економічний і логістичний ефект.

Для Кремля це небезпечно з кількох причин.

По-перше, ремонт НПЗ часто потребує імпортних компонентів і часу.

По-друге, удари по резервуарах, установках первинної переробки та логістиці можуть мати накопичувальний ефект.

По-третє, якщо атаки повторюються по одному й тому самому об’єкту, як у випадку Туапсе, Росія змушена витрачати ресурси не лише на ремонт, а й на ППО, охорону, розосередження запасів і зміну логістики.

Удар по аеродрому Шагол: сигнал про нову глибину українських можливостей

Другий важливий сюжет — підтвердження ударів по російських літаках на аеродромі Шагол у Челябінській області. За оцінкою, 25 квітня українські війська вразили кілька російських літаків, зокрема Су-57 і Су-34, на відстані приблизно 1676 км від міжнародного кордону.

Це має велике значення одразу в кількох площинах.

По-перше, географічна глибина. Якщо українські засоби ураження можуть діставати військові об’єкти на такій відстані, російське командування більше не може вважати глибокий тил повністю безпечним.

По-друге, якість цілей. Су-34 — один із ключових літаків для ударів по українських позиціях і містах керованими авіабомбами та іншими засобами ураження. Су-57 — політично й технологічно важливий для російської пропаганди літак, навіть якщо його реальна роль у війні обмежена.

По-третє, психологічний ефект. Удар по авіабазі далеко за Уралом або в глибокій частині РФ підриває відчуття стратегічної недосяжності, на якому довго будувалася російська військова логіка.

Україна атакує не лише нафту, а всю систему забезпечення наступу

Оцінка ISW показує ширший список українських ударів по російській військовій інфраструктурі. Вони охоплюють:

• склади боєприпасів;
• командні пункти;
• пункти управління безпілотниками;
• радари;
• системи ППО;
• логістичні об’єкти;
• авіаційні майданчики;
• військову техніку в окупованих районах.

Зокрема, Україна завдавала ударів по об’єктах у Бєлгородській області, окупованій Луганській області, Донецькій області, Запорізькій області, Херсонській області та Криму.

Окремо виділяється удар по російській РЛС «Небо-М» у Бєлгородській області. Такі радари важливі для виявлення повітряних цілей і роботи російської системи ППО. Їхнє ураження може відкривати «вікна» для подальших українських атак.

На фронті — без підтверджених просувань, але з активною інфільтрацією

Ключова фронтова оцінка ISW за 1 травня: ні російські, ні українські війська не підтвердили просувань на лінії фронту. Але це не означає зниження інтенсивності бойових дій. Навпаки, Росія активно шукає тактичні способи прориву або просочування.

Найпомітніша тенденція — використання малих груп та інфільтрації. Російські сили намагалися діяти через:

• газопроводи на півночі Сумської області;
• трубопроводи на Куп’янському напрямку;
• малі піхотні групи на Харківському, Лиманському, Слов’янському, Костянтинівському та Гуляйпільському напрямках;
• нічні атаки й маскування;
• поодинокі піхотні штурми на Олександрівському напрямку.

Це свідчить, що Росія дедалі частіше намагається не «ламати» оборону великими броньованими проривами, а просочуватися через щілини, накопичуватися в населених пунктах і створювати локальні загрози.

Сумщина і Харківщина: Росія шукає слабкі місця біля кордону

На півночі Сумської області російські війська продовжують спроби проникнення, зокрема через газопроводи. За оцінкою, шість російських військових намагалися потрапити на українські позиції саме таким способом. Подібні дії раніше фіксувалися на Куп’янському напрямку.

Це важлива деталь: Росія використовує не лише класичні штурми, а й інженерно-нестандартні маршрути проникнення. Мета — створити локальну нестабільність, змусити українські підрозділи витрачати більше ресурсів на контроль тилу й флангів, а також підтримувати постійну напругу вздовж кордону.

На Харківському напрямку російські війська також проводили місії інфільтрації, зокрема в районі Вовчанська. Російські джерела заявляли про захоплення окремих населених пунктів, але ISW не підтверджує значного просування.

Куп’янський напрямок: війна трубопроводів, дронів і контратак

Куп’янський напрямок залишається одним із найбільш чутливих. Російські війська продовжують наступальні дії, але без підтвердженого просування. Українські сили, за оцінкою, проводили контратаки.

Особливо цікавою є згадка про українську атаку в Куп’янську в лютому 2026 року, виконану виключно безпілотними засобами — повітряними дронами та наземними роботизованими платформами. Це показує, що Україна не просто використовує дрони як допоміжний інструмент, а поступово переходить до комбінованих безпілотних операцій, де БПЛА та наземні роботизовані системи можуть виконувати завдання без прямої участі піхоти.

Це один із важливих маркерів майбутньої війни: не просто «більше дронів», а нові тактичні моделі, у яких безпілотні системи стають самостійним бойовим інструментом.

Донеччина: Росія збільшує піхотний тиск, але платить втратами

На Лиманському, Слов’янському, Краматорському, Костянтинівському, Покровському, Новопавлівському та Олександрівському напрямках ISW не фіксує підтверджених російських просувань. Водночас російська активність залишається високою.

На Лиманському напрямку Росія, за оцінкою українських військових, не може ефективно прорвати щільні українські тактичні лінії протидії дронам. Через це російські сили збільшують темп і масштаб піхотних атак. Це веде до більших втрат особового складу.

На Краматорському напрямку, попри зменшення кількості піхотних атак, зберігається висока інтенсивність артилерії та дронів. Згадується використання 375–425 FPV-дронів на день залежно від погоди. Це показує, що навіть там, де російська піхота тимчасово знижує активність, тиск по українській обороні не зникає — його підтримують артилерія, розвіддрони, FPV, «Молнії» та оптоволоконні дрони.

Покровськ: боротьба за фланги і спроби закріплення

Покровський напрямок залишається одним із ключових. Російські війська продовжують атаки на північ, північний захід і південний захід від міста. Українські війська контратакували поблизу Білицького.

Особливо важливий епізод — удар по російських підрозділах 76-ї дивізії ПДВ у районі Гришина. За оцінкою, ці сили намагалися закріпитися в населеному пункті на північний захід від Покровська.

Це свідчить, що Росія намагається не лише тиснути на саме місто, а й формувати умови для охоплення, розширення плацдармів і тиску на українську логістику. Українські війська, за наведеними даними, продовжують утримувати позиції на північній околиці Покровська.

Південь: обмежені атаки, удари по логістиці та Криму

На південній осі російські війська проводили обмежені наступальні дії в Запорізькій області та на Херсонському напрямку, але без підтвердженого просування.

Українські сили, натомість, продовжили удари по російських військових об’єктах у глибині окупованих територій. Серед цілей:

• склад матеріально-технічних ресурсів поблизу Мелітополя;
• 240-мм самохідна гармата «Тюльпан» у Запорізькій області;
• командно-спостережний пункт поблизу Кайрів у Херсонській області;
• російські кораблі в Чорному морі в ніч з 29 на 30 квітня;
• військові об’єкти в окупованому Криму.

Це вкладається в загальну логіку кампанії: Україна намагається розбивати російську систему управління, постачання та вогневої підтримки не лише на передньому краї, а й у тилу окупованих територій.

Росія запустила 409 дронів: ставка на масове виснаження української ППО

Один із найтривожніших елементів оцінки — російська повітряно-дронова атака в ніч з 30 квітня на 1 травня. Росія запустила 409 безпілотників, серед яких приблизно 388 були Shahed, включно з реактивними версіями.

Українська ППО, за даними оцінки, збила 388 безпілотників. Водночас 16 дронів вразили шість локацій, уламки впали ще в 11 місцях. Удари були спрямовані по адміністративній, енергетичній, портовій, залізничній та житловій інфраструктурі в низці областей.

Ця атака показує, що Росія робить ставку на масовість, дешевизну та виснаження. Навіть якщо більшість дронів збивають, сама кількість цілей змушує Україну витрачати ресурси ППО, мобільних вогневих груп, РЕБ і систем спостереження.

Головна зміна: війна стає боротьбою систем

Оцінка ISW за 1 травня показує, що війна дедалі менше зводиться лише до захоплення окремих сіл чи кварталів. Звісно, фронт залишається ключовим. Але дедалі важливішим стає питання: чия система довше витримає.

Україна б’є по російській системі:

• паливній;
• авіаційній;
• логістичній;
• командній;
• протиповітряній;
• дроновій;
• складській.

Росія тисне по українській системі:

• масованими дроновими атаками;
• артилерією;
• FPV-дронами;
• інфільтрацією;
• ударами по мостах;
• атаками по енергетиці, портах, залізниці та житловій інфраструктурі.

У цьому сенсі травень 2026 року відкривається не великим проривом на фронті, а битвою за стійкість тилів.

Ключові висновки

1. Україна посилила кампанію ударів по російській нафтовій інфраструктурі. Повторні атаки по Туапсинському НПЗ, удари по Пермському НПЗ та «Орскнафтооргсинтезу» свідчать про системну спробу знизити паливні можливості РФ.
2. Російська нафтопереробка вже відчуває наслідки. Середній рівень виробництва НПЗ, за наведеними даними, впав до найнижчого рівня з грудня 2009 року.
3. Українські удари досягають дедалі глибшого російського тилу. Ураження літаків на аеродромі Шагол за 1676 км від кордону демонструє новий масштаб загрози для РФ.
4. На фронті немає підтверджених просувань, але інтенсивність боїв залишається високою. Росія активно використовує інфільтрацію, трубопроводи, малі групи та нічні атаки.
5. Дрони стали центральним інструментом обох сторін. Україна використовує їх для ударів по глибокому тилу й тактичних операцій, Росія — для масованих атак і щоденного тиску на фронті.
6. Росія продовжує виснажувати українську ППО масованими запусками. Атака 409 дронами в одну ніч — це не лише спроба ураження цілей, а й стратегія перевантаження систем оборони.

Оцінка ISW за 1 травня 2026 року показує війну, в якій лінія фронту може залишатися майже нерухомою, але стратегічна ситуація змінюється через удари по тилу. Україна дедалі активніше атакує російську нафтову, авіаційну та військово-логістичну інфраструктуру, намагаючись підірвати здатність РФ вести затяжну наступальну кампанію. Росія відповідає масованими дроновими атаками, піхотними інфільтраціями та тиском на українську логістику.

Головна інтрига найближчого періоду — чи зможе Україна перетворити удари по російському тилу на довгострокове обмеження російського наступального потенціалу. Бо якщо фронт не рухається, вирішальним стає те, що відбувається за сотні й тисячі кілометрів від нього.

За матеріалами understandingwar.org