Передати банківську картку іншій людині, продати доступ до рахунку або за кілька тисяч гривень дозволити незнайомцям проганяти через нього гроші — такі пропозиції роками рекламували як простий спосіб заробітку. Для шахрайських мереж це один із ключових елементів інфраструктури: гроші потерпілих потрібно кудись отримати, швидко переказати далі, перевести в готівку або приховати їхнє походження.
Тепер держава намагається зробити саму передачу рахунку для злочинної схеми окремим кримінальним правопорушенням, а організацію шахрайського кол-центру — самостійним злочином, за який можна буде карати, не чекаючи, поки слідство доведе десятки окремих епізодів обману потерпілих.
Для цього до Верховної Ради внесли два президентські законопроєкти — №16013 про незаконні операції з платіжними інструментами та банківськими рахунками і №16014 про шахрайські електронно-комунікаційні організації, тобто так звані кол-центри. Обидва визначили невідкладними. 14 вересня правоохоронний комітет рекомендував їх ухвалити за основу та в цілому в редакції комітету.
Але ситуація вже просунулася далі. 15 вересня Верховна Рада прийняла №16013 про відповідальність за незаконні операції з рахунками та платіжними інструментами за основу і скоротила строк його підготовки до другого читання. Отже, запропоновані санкції для «дропів» ще не остаточні. Законопроєкт №16014 про шахрайські кол-центри парламент включив до порядку денного, але ще не розглянув.
Це важливе уточнення: українців поки не почали автоматично штрафувати чи саджати за передачу банківської картки. Але напрям змін уже зрозумілий — держава хоче перенести боротьбу з платіжним шахрайством на більш ранню стадію й окремо карати не лише того, хто безпосередньо виманив гроші, а й людей, які свідомо забезпечують злочинців рахунками, картками, доступами, персональними даними та інфраструктурою.
Хто такий «дроп» і чому без нього шахрайській схемі важче працювати
У законопроєкті №16013 слова «дроп» як юридичного терміна фактично немає. Законодавці описують не назву людини, а конкретні дії, за які пропонується встановити відповідальність.
У банківській практиці дропом, або «грошовим мулом», називають людину, яка надає стороннім доступ до свого рахунку чи реквізити платіжної картки, щоб через них можна було проводити чужі операції. Національний банк пояснює це простіше: йдеться, зокрема, про людей, які за винагороду передають зловмисникам доступ до своїх поточних рахунків або реквізити карток.
Типова схема може виглядати так.
Шахраї телефонують людині, видають себе за працівників банку, правоохоронців, державного органу, інвестиційної компанії або служби безпеки банку й переконують переказати кошти. Але отримувати їх безпосередньо на рахунок організатора небезпечно: такий рахунок швидко буде пов’язаний із десятками потерпілих.
Тому між потерпілим і організаторами з’являються чужі рахунки. Одні можуть використовуватися лише для першого зарахування, інші — для транзиту, ще інші — для зняття готівки чи подальшого переказу.
Власник такого рахунку може отримати кілька тисяч гривень за картку, доступ до мобільного банкінгу, SIM-картку або можливість підтверджувати операції. Саме цей учасник і є тим, кого в побуті називають дропом.
Масштаб уже вимірюється мільярдами. За даними Держфінмоніторингу, лише за перше півріччя 2026 року служба дослідила понад 24 тисячі рахунків у 25 банках та одній небанківській фінансовій установі й ідентифікувала понад 12 тисяч осіб з ознаками діяльності дропів. Сума операцій, які могли бути пов’язані з такими схемами, перевищила 18,5 млрд грн.
Саме тому №16013 має значно ширше значення, ніж боротьба з людьми, які «здали картку в оренду». Йдеться про спробу криміналізувати окрему ланку фінансової інфраструктури злочину.
Що саме пропонує №16013
Законопроєкт змінює статтю 200 Кримінального кодексу та пропонує додати нову статтю 200-1.
Статтю 200 планують поширити на ширше коло незаконних дій із платіжними інструментами й даними: фальсифікацію платіжних інструкцій, платіжних інструментів, засобів доступу до банківських і платіжних рахунків, електронних гаманців, індивідуальної облікової інформації та електронних грошей.
Крім того, відповідальність має охопити незаконне привласнення, викрадення, отримання шляхом обману або зловживання довірою платіжних інструментів і даних, а також незаконне отримання доступу до рахунку чи електронного гаманця.
Однак для звичайного власника банківської картки найважливішою є саме нова стаття 200-1.
Вона має охопити дві сторони дроп-схеми: того, хто свідомо віддає свій фінансовий інструмент злочинцям, і того, хто збирає, купує, зберігає та перепродає чужі рахунки й доступи.
Чи стане злочином сама передача картки іншій людині
Ні. Це одна з найважливіших деталей законопроєкту.
За текстом запропонованої статті 200-1 відповідальність пов’язується не просто з фактом передачі картки або доступу, а з метою використати їх для шахрайства чи іншого кримінального правопорушення.
Тобто сама ситуація, коли дружина дала чоловікові картку, батьки дозволили дитині оплатити покупку або людина передала картку родичу, не повинна автоматично перетворюватися на кримінальну справу.
На засіданні комітету це питання порушували окремо. Представники комітету наголошували, що відповідальність має стосуватися саме незаконної передачі картки або доступу з відповідною злочинною метою. Для законного користування коштами іншою людиною банки можуть, зокрема, оформлювати додаткові платіжні картки.
Отже, для кримінальної відповідальності принциповим буде не лише питання «кому ви передали картку?», а й «чи усвідомлювали ви, для чого вона буде використана?»
На практиці саме навколо доведення цього умислу можуть виникати найскладніші справи.
Якщо людина знайшла оголошення «дамо 5 тисяч гривень за картку», передала незнайомцям картку, PIN-код, телефонний номер і доступ до мобільного банкінгу, а після цього через рахунок пройшли десятки чужих переказів, це одна ситуація.
Якщо ж людина дозволила родичу разово здійснити законну покупку — зовсім інша.
Тому формула «за передачу картки саджатимуть» надто спрощує зміст законопроєкту.
Яке покарання може загрожувати самому власнику рахунку
У поданій редакції статті 200-1 передбачається окрема відповідальність за передачу платіжного інструменту, індивідуальної облікової інформації або надання доступу до рахунку чи електронного гаманця з метою вчинення іншими особами шахрайства або іншого кримінального правопорушення.
За таке діяння пропонується штраф від 300 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — тобто від 5100 до 17 000 грн.
Це базовий рівень відповідальності для людини, яка віддала власний фінансовий інструмент або доступ.
Проте значно суворіші санкції передбачені для тих, хто працює вже на стороні організаторів дроп-мережі.
Що загрожуватиме тим, хто скуповує чужі картки
Інша частина запропонованої статті стосується одержання, придбання, зберігання чи іншого набуття чужого платіжного інструменту або облікової інформації, отримання доступу до чужого рахунку чи електронного гаманця, а також передачі, збуту або перевезення чужого платіжного інструменту.
Знову ж таки, обов’язковою ознакою є мета використання цього для шахрайства або іншого кримінального правопорушення.
У поданому тексті передбачено значно суворіший діапазон:
штраф від 3000 до 10 000 неоподатковуваних мінімумів, тобто від 51 000 до 170 000 грн, або обмеження волі від двох до п’яти років, або позбавлення волі від двох до шести років.
Якщо такі дії здійснюються повторно або організованою групою, санкція зростає до п’яти-восьми років позбавлення волі.
Це вже норма не стільки про випадкового власника картки, скільки про людей, які професійно забезпечують злочинні структури рахунками.
Саме вони можуть шукати «дропів» у Telegram, пропонувати гроші студентам, безробітним або людям у фінансовій скруті, збирати картки й SIM-картки, встановлювати мобільний банкінг на контрольовані телефони, формувати пакети рахунків і передавати їх шахрайським групам.
Чи обов’язково шахрайство має вже відбутися
Це ще одна принципова зміна.
Логіка №16013 полягає в тому, що правоохоронцям не обов’язково чекати завершення всієї схеми, якщо можна довести передачу або придбання рахунків саме з метою використання у злочині.
Інакше кажучи, законопроєкт намагається винести частину кримінальної відповідальності на підготовчу інфраструктуру.
При цьому для слідства виникає інше завдання — довести злочинну мету. Сам по собі факт, що в людини є чужа картка або доступ до чужого рахунку, ще не пояснює, навіщо вона їх отримала.
Доказами можуть ставати листування, оголошення про купівлю рахунків, домовленості про винагороду, масове накопичення чужих карток, передача кодів доступу, маршрути руху коштів та зв’язок із конкретними шахрайськими операціями. Але остаточну практику застосування норми формуватимуть уже слідство й суди, якщо парламент ухвалить закон.
Чому окремо взялися за кол-центри
Другий законопроєкт — №16014 — спрямований на інший рівень цієї самої системи.
Проблема шахрайського кол-центру полягає в тому, що великий офіс, десятки операторів, база персональних даних, скрипти для розмов, техніка та керівники можуть очевидно виглядати як організована шахрайська система, але традиційне кримінальне провадження часто будується навколо конкретних епізодів за статтею про шахрайство.
Тобто необхідно встановлювати потерпілих, конкретні обмани, суми збитків і роль кожного учасника.
№16014 пропонує створити у Кримінальному кодексі спеціальну статтю 255-4, яка дозволить карати за саму організацію та функціонування структури, призначеної для систематичного електронно-комунікаційного шахрайства.
За початковою конструкцією законопроєкту електронно-комунікаційна шахрайська організація — це стійке об’єднання щонайменше трьох осіб, створене для систематичного заволодіння чужим майном або правом на нього за допомогою електронних комунікацій. До такої діяльності можуть входити операції з персональними даними, банківською таємницею, реквізитами платіжних карток і кодами автентифікації.
До 12 років для організаторів
Запропоновані санкції значно суворіші, ніж для пересічного дропа.
За створення такого шахрайського об’єднання або керівництво ним чи його структурною частиною в початковому тексті №16014 передбачено від семи до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
За усвідомлену участь у ньому — від п’яти до десяти років, із можливістю конфіскації.
Такий самий діапазон — від п’яти до десяти років — пропонується за усвідомлене надання засобів, послуг, інформації або інше сприяння роботі шахрайської структури без безпосередньої участі в ній.
Окрема відповідальність передбачається за вербування людей до такої організації. Умисне залучення нового учасника або поширення інформації з метою такого залучення може каратися позбавленням волі від трьох до п’яти років, а за кваліфікованих обставин — від п’яти до десяти років.
Найсуворіша окрема норма стосується посадовців.
Якщо службова особа використовує владу чи службове становище, щоб допомагати функціонуванню шахрайської організації або створювати умови для уникнення відповідальності, запропонована санкція становить від восьми до 12 років позбавлення волі, із конфіскацією та можливим позбавленням права обіймати певні посади.
Для рядового учасника передбачили вихід із системи
№16014 містить і своєрідний механізм стимулювання співпраці зі слідством.
Рядового учасника можуть звільнити від кримінальної відповідальності, якщо він до повідомлення про підозру добровільно повідомить правоохоронцям про діяльність організації та активно допомагатиме викривати організаторів і припиняти її роботу.
Для творців і керівників шахрайської структури така можливість не передбачена.
Логіка очевидна: отримати інформаторів ізсередини системи, які можуть дати слідству сервери, списки працівників, скрипти, фінансові маршрути, контакти керівників та інформацію про прикриття.
Чому старої статті про шахрайство недостатньо
Саме це є центральною аргументацією прихильників №16014.
Якщо правоохоронці заходять до приміщення, де десятки людей телефонують за підготовленими сценаріями, представляються працівниками банків і виманюють реквізити карток, сама наявність офісу ще не тотожна доведеному конкретному шахрайству.
Потрібно встановити потерпілих, підтвердити обман, простежити рух грошей і персональну роль учасників.
Спеціальна стаття має дозволити кримінально переслідувати саме створення та забезпечення діяльності шахрайської інфраструктури.
Це особливо актуально через зміну самої моделі кол-центрів. На комітетському засіданні зазначалося, що замість великих офісів на 50–60 операторів правоохоронці дедалі частіше стикаються з децентралізованими осередками по три-п’ять людей у квартирах.
Тобто слово «кол-центр» може бути оманливим: майбутня норма спрямована не лише на величезний open space із сотнею телефонів.
Але в Раді вже є ще один законопроєкт про електронне шахрайство
Є й законодавча проблема.
Ще у жовтні 2023 року в парламенті зареєстрували законопроєкт №10190 про відповідальність за електронно-комунікаційне шахрайство. У травні 2024-го Верховна Рада прийняла його за основу, і станом на вересень 2026 року офіційна картка законопроєкту досі показує статус «готується на друге читання».
Через це на засіданні правоохоронного комітету виникла дискусія, чи не дублює новий президентський проєкт роботу, яку парламент уже провів над №10190.
Обговорювали й юридичні формулювання майбутньої норми — зокрема конструкцію організованої шахрайської групи та її співвідношення з уже чинними положеннями Кримінального кодексу.
Це одна з причин, чому до остаточних санкцій №16014 слід ставитися як до проєктних. Комітет рекомендував ухвалити документ у власній редакції з техніко-юридичним доопрацюванням, але парламент його ще не прийняв.
Європейський вимір №16013
№16013 має ще одну важливу складову.
Автори прямо пов’язують його з імплементацією Директиви ЄС 2019/713 про боротьбу з шахрайством і підробкою безготівкових платіжних засобів. Ідея директиви полягає, зокрема, в тому, щоб кримінальне законодавство охоплювало не лише класичне викрадення грошей, а й незаконне отримання, використання та обіг платіжних інструментів і цифрових засобів доступу.
15 вересня профільний комітет із питань європейської інтеграції дійшов висновку, що №16013 не суперечить міжнародно-правовим зобов’язанням України та праву ЄС, однак проєкт потребує погодження з Європейською комісією.
Отже, боротьба з «дропами» — не тільки реакція на українські кол-центри, а й частина ширшого приведення кримінального законодавства до європейських правил протидії безготівковому шахрайству.
Що зміниться для банків і правоохоронців
Для банків нове кримінальне законодавство не замінить фінансовий моніторинг, аналіз нетипових платежів і блокування підозрілих операцій. Навпаки, банківські дані можуть стати одним із ключових джерел доказів для кримінальних проваджень.
Для правоохоронців №16013 пропонує також окреме правило підслідності.
Провадження за новою статтею 200-1 має розслідувати слідчий того органу, який розпочав розслідування або до підслідності якого належить основний злочин, де використовувався відповідний платіжний інструмент, рахунок чи електронний гаманець.
Окрім фізичних осіб, №16013 розширює можливість застосування заходів кримінально-правового характеру і до юридичних осіб, якщо відповідні злочини вчиняються від їхнього імені або в їхніх інтересах.
Таким чином, законодавці намагаються охопити всю конструкцію: власника рахунку, посередника, оператора дроп-мережі, організаторів шахрайського бізнесу і компанії, через які може працювати така система.
Чого законопроєкти не означають
Найперше — передача картки родичу сама по собі не робить людину «дропом» у кримінально-правовому сенсі. Для запропонованої статті 200-1 критичною є злочинна мета.
Друге — великі строки ув’язнення не стосуються автоматично кожного власника рахунку, через який пройшли підозрілі гроші. Діапазон у сім-дванадцять років у №16014 передбачений насамперед для організаторів шахрайських структур, а не для будь-якого клієнта банку.
Третє — ані №16013, ані №16014 поки не можна описувати як повністю чинний новий режим покарання. №16013 15 вересня прийнято лише в першому читанні й він готується до другого. №16014 на момент підготовки матеріалу парламент ще не розглянув.
Четверте — санкції, наведені в цьому матеріалі, відображають запропоновану конструкцію законопроєктів. Після комітетського доопрацювання та другого читання формулювання можуть змінитися.
Що буде далі
Для №16013 наступним ключовим документом стане порівняльна таблиця до другого читання.
Саме вона покаже, чи залишаться без змін штрафи для власника рахунку, санкції для скупників карток, ознаки повторності та організованої групи й формулювання про мету вчинення іншого кримінального правопорушення.
Це особливо важливо, оскільки правоохоронний комітет спочатку рекомендував прийняти проєкт одразу в цілому, але Верховна Рада 15 вересня обрала інший шлях — ухвалила його тільки за основу.
№16014 парламент ще має розглянути. Перед остаточним ухваленням варто буде перевірити не лише санкції, а й точне визначення шахрайської структури та узгодження нової статті з уже прийнятим у першому читанні №10190.
Проте загальна конструкція майбутньої системи відповідальності вже проглядається.
Держава хоче карати не тільки останню дію — момент, коли шахрай уже забрав гроші потерпілого. Кримінальна відповідальність має охопити весь ланцюг забезпечення злочину: від людини, яка свідомо продала доступ до свого рахунку, до посередника, який скуповує сотні карток, оператора, що телефонує жертвам, рекрутера, який шукає нових працівників, організатора кол-центру і посадовця, який його прикриває.
Саме тому для звичайного власника банківського рахунку головне правило можна сформулювати простіше за будь-яку статтю Кримінального кодексу: пропозиція отримати гроші лише за те, щоб передати незнайомцю картку, банківський акаунт, SIM-картку або контроль над рахунком, уже є серйозним сигналом ризику.
Поки №16013 не став законом, така передача не означає автоматичного застосування нової статті 200-1. Але вона й зараз може втягнути власника рахунку в розслідування відмивання коштів, шахрайства чи іншого злочину. А після завершення парламентського розгляду межа між «дав картку заробити кілька тисяч» і окремою кримінальною відповідальністю може стати значно чіткішою.
