Коли країна живе під ударами по енергетиці, найуразливішими стають не лише заводи чи транспорт, а й найбазовіші щоденні речі. Хліб — з тих продуктів, які ми сприймаємо як “повинен бути завжди”. Але в реальності війни “завжди” тримається на людях, технологічній дисципліні й дуже дорогій запасній опції — генераторах.
У розмовах із першим віцепрезидентом Всеукраїнська асоціація пекарів України Олександр Тараненко проступає проста, жорстка логіка: коли світло зникає навіть на кілька годин, хлібозавод втрачає не лише час випікання, а цілий цикл — і частину продукції буквально доводиться списувати. А коли завод “сідає” на дизель, кожна година стає фінансово важчою, ніж здається ззовні.
“Критичні” — але не “невідключні”
Більшість великих хлібопекарських підприємств мають статус критичної інфраструктури, тобто під планові графіки відключень (коли мережа “вирівнює” навантаження) зазвичай не потрапляють.
Але в умовах війни це працює лише до моменту, коли стається аварійне знеструмлення: пошкодження мережі, підстанції, лінії, інцидент через атаку. Тут статус уже не грає ролі — “світло зникло” для всіх, хто сидить на цій ділянці.
І от у цю точку входить головне слово з реальності 2022–2026: генератор.
Генератор: дорога “палиця-виручалочка”, яка не любить марафон
Генератор у публічній уяві — це універсальний рятівник. У промисловості — це скоріше аварійний костиль, який:
- не призначений для тривалого режиму 24/7,
- потребує постійного сервісу,
- спалює пальне зі швидкістю, яка шокує непідготовленого споживача,
- дає електроенергію, що виходить у рази дорожчою, ніж із мережі.
Тараненко наводить типовий сценарій: підприємство може відпрацювати на генераторі добу-дві, а потім техніка ламається. Далі — або терміновий ремонт, або повна зупинка, або “вікно” без електрики, яке може зіпсувати виробництво більше, ніж самі години відсутності живлення.
Цифри, які пояснюють, чому “доба роботи — це півтори тонни”
Одна з найважливіших деталей — витрата пального.
За словами Тараненка:
- для середнього підприємства генератор “бере” 60–70 літрів на годину,
- для великого — може бути вдвічі більше.
Переведемо це в добовий масштаб (бо саме так мислять виробництва):
- 60 л/год × 24 год = 1440 л/добу
- 70 л/год × 24 год = 1680 л/добу
Тобто середнє підприємство в режимі повної автономії може спалювати приблизно 1,4–1,7 тисячі літрів на добу. Це і є та реальність, яку в розмові описано як “півтори тонни пального” — грубе, але емоційно точне відчуття масштабу.
Міні-інфографіка: “ціна години темряви”
- 1 година на генераторі: 60–70 л
- 4 години (типове “вікно”): 240–280 л
- 12 годин (півдоба): 720–840 л
- 24 години: 1440–1680 л
Навіть без точної ціни на дизель видно головне: кожна година блекауту для заводу — це не “пауза”, а витрата, яку потім доведеться відбивати.
Найболючіше — не “піч не пече”, а те, що зупиняється цикл
Хлібозавод — це не лише “увімкнув — випік”. Є виробничий цикл, де важливі температура, час, стабільність режимів.
Тараненко описує, що:
- для частини сортів цикл може тривати понад добу,
- типово — мінімум 8–12 годин.
І от тут ключ: якщо процес зупиняється, проблема не в тому, що завод “просто не працював” 4 години. Проблема в тому, що:
- тісто або закваска можуть піти в брак,
- потрібні зачистки,
- запуск починається заново,
- випуск продукції зміщується, і це б’є по поставках.
Фактично коротка відсутність світла здатна запустити ланцюг “втрата сировини → втрата часу → втрата ритму → додаткові витрати”.
Мороз і логістика: коли хліб є, але не доїжджає
Енергетика — лише одна частина задачі “хліб має бути”. Друга — доставка сировини і готової продукції.
У прикладах із розмови фігурують морози до -29°C, коли:
- техніку гріють всю ніч, щоб зранку рушити,
- машини стають по дорозі,
- дизель у баках може густіти — і транспорт зупиняється.
Через це з’являється ще один “невидимий” фактор: арктичний дизель, який працює при дуже низьких температурах, але дорожчий (приблизно на +8 грн/л).
Що це означає в масштабі витрат? Навіть якщо рахувати лише різницю:
- 1440–1680 л/добу × 8 грн = 11 520 – 13 440 грн на добу
…і це тільки “премія” за зимовість пального, без вартості самого дизеля.
Звідки береться +5% до ціни: як собівартість складається в одну хвилю
У Тараненка є кілька складових зростання витрат “від початку року”, які разом дають картину:
- Електроенергія: у січні вартість для підприємств зросла майже на 30% → автоматично додає орієнтовно +2–3% до витрат на виробництво.
- Перебої/генератор: якщо відключення трапляються кілька разів на місяць на кілька годин, це додає близько +1% до собівартості.
- Мінімальна зарплата (та інші витрати) — теж тиснуть на собівартість.
Сумарно, за оцінкою з інтерв’ю, витрати з початку року зросли на 6–7%, і тому в першій декаді лютого виробники піднімають ціну приблизно на 5%.
Чому 5% виглядає “дрібно”, але є системним
Якщо умовна буханка коштує 25–30 грн, то 5% — це 1,25–1,5 грн. Тараненко описує це як “гривня, може гривня з хвостиком”. Для споживача — неприємно, але не катастрофа в одиничній покупці.
Для виробника, який живе з майже нульовою рентабельністю, — це відновлення можливості не зупинитися і тримати полиці заповненими.
Чому великі тягнуть ринок, а малі можуть “поставити замок”
У кризові періоди працює проста соціальна механіка:
- малі пекарні можуть зупинитися: “перечекати”, бо кожна година на генераторі робить випуск нерентабельним;
- великі промислові підприємства не можуть “перечекати”, бо на них лягає забезпечення міст, мереж, лікарень, інституцій — і часто ще й підрозділів ЗСУ.
У пікові морози або снігопади, за словами Тараненка, замовлення на великих підприємствах можуть виростати на 30–40% — саме тому, що дрібні виробники “випадають” із гри.
Тобто під час найгірших умов навантаження концентрується на тих, хто й так працює на межі.
Які рішення реально можливі — і чому “швидких” майже немає
У розмові звучать три типи відповідей на проблему.
Резервні генератори як страхування “поломки поломки”
Ідея, яку Тараненко озвучував у діалозі з урядом: у Державна служба України з надзвичайних ситуацій можуть бути резервні генератори саме для форс-мажорів, коли підприємство втратило живлення, а власний генератор вийшов з ладу після тривалої роботи.
Це не “видайте генератор при відключенні”, а саме страховка останньої милі, щоб завод не ставав повністю.
У цьому ж контексті згадується Юлія Свириденко, яка, за словами спікера, нормально сприйняла ініціативу, але далі починається складне: підключення, відповідальність, сервіс, технічні стандарти.
Газотурбіни та власна генерація — але це капіталомістко
Газотурбінна установка на ~1 МВт у розмові оцінюється на рівні близько $17 млн (без монтажу, підключення, супутніх витрат). Для галузі з рентабельністю “приблизно нуль” це майже недосяжно без грантів і кредитів. Тому таких кейсів — одиниці.
Сонце та накопичення: логіка є, але графіки не збігаються
Багато підприємств прораховують сонячні станції з батареями. Проблема в тому, що:
- сонце дає максимум вдень,
- а значна частина випікання — вночі.
Отже, без потужних акумуляторів “сонце саме по собі” не вирішує задачі хліба.
Сценарії на найближчі місяці: що впливає на полиці і ціну
Сценарій А: перебої – рідко, генератор — епізодично
Тоді підвищення ціни на рівні ~5% виглядає як “разова хвиля” для підхоплення собівартості.
Сценарій B: часті аварійні відключення та морози (логістика)
Тоді основний ризик — не лише ціна, а ритмічність: асортимент може зберігатися (пекарі, як каже спікер, “невиправні оптимісти”), але зростає шанс збоїв у поставках і локальних “дір” на полицях.
Сценарій C: довгі відключення
Тут упираємось у межі генераторів (ресурс, поломки, пальне). Ключем стають резерви, сервіс, “план Б” від ДСНС або локальні рішення мереж та громад.
Енергетична криза перетворила хліб із “стабільного продукту” на постійно керований ризик.
У цьому ризику є три головні рушії:
- Стабільність живлення важливіша за саму “кількість годин”: зупинка циклу може коштувати дорожче, ніж простій.
- Генератор — не панацея: він дорогий, спалює сотні літрів за зміну і фізично “не любить” довгих марафонів.
- Ціна росте не від жадібності, а як спроба наздогнати собівартість (електрика, зарплати, пальне, брак, логістика).
Тому +5% у лютому — це не “сенсація”, а симптом: хлібопекарська галузь намагається зберегти головне — безперервність.
За матеріалами espreso.tv
