Лінії фронту більше немає — є кілзона: умовна смуга від кількох сотень метрів до кількох кілометрів, де перемішані українські та російські «нори», схованки, спостережні пункти та засідки (які в офіційних повідомленнях голосно називають “вогневими позиціями”). Це зона, яку постійно контролюють дрони, тут кожен вихід на поверхню — ризик. Ось як це виглядає на практиці.
Що таке кілзона
Умовною сірою зоною вважається смуга 20–30 км між основними нашими силами й силами окупантів, яка проглядається дронами й прострілюється обома сторонами з обох боків. Найближчі до ворога кілька кілометрів цієї смуги — то вже не сіра зона, а кілзона.
Що відбувається навколо сірої зони
Ландшафт і поле бою: хаос як норма
На різних ділянках фронту зона змішаних позицій і хаосу різна, і її межі постійно змінюються. Руїни, вирви від вибухів, згорілі машини й техніка, тіла, які не завжди вдається забрати — усе це ставить під сумнів будь-яку стабільність. Поле вкрите уламками, колючим дротом, оптоволоконними нитками від дронів і залишками військового спорядження. Цей хаос — водночас і укриття, і пастка.
Штурми — на малі групи й повзком
Штурмують пішки, повзком, на мотоциклах і на бронетехніці.
Мета — зайняти наш опорний пункт, сховатися в норі чи підвалі й, попри обстріли і скиди дронів, вижити там, чекаючи, поки до них проберуться інші. Потім зайти в тил до наших чи рухатися до наступної позиції. Йдеться про мінімальні кількості людей: пʼятеро бійців — це вже накопичення. Адже у ворога також дефіцит солдатів.
Останній тренд — просуватися повзком, накриваючись маскувальним антитепловізорним плащем. Вдень окупант лишається на місці, а вночі повзе з мінімальним боєкомплектом. Їжу і воду йому скидають із дрона, боєприпаси в точці накопичення також. За кілька днів він переповзає кілзону, потім чекає інших, і вони, підійшовши, непомітно закидають нашу позицію гранатами, зокрема з хімічними речовинами, атакують FPV-дронами. У пріоритеті екіпажі FPV-дронів і мінометні розрахунки.
Також росіяни пробують просочитися малими піхотними групами, які йдуть пішки, або швидко пролетіти кілзону на мотоциклах, багі чи автомобілях. Вони роблять це під прикриттям поганої погоди, прокладають собі логістичні шляхи, продумують точки накопичення та відпочинку на кількаденних маршрутах.
Штурми на бронетехніці зараз рідкість, бо її немає і вона легко знищується.
Нори і мікропозиції
У землі посеред згарищ, вирв і руїн заховані нори, де наші поодинокі бійці тримають оборону. Ворог намагається знайти їх і знищити будь-якою ціною. Піхотинців у Силах оборони зараз дуже мало, тому позиції розкидані на великій відстані одна від одної.
Найстрашніше для піхоти — це скиди, тобто дрони, які зависають вгорі й скидають боєприпаси. Ключове призначення укриттів — захист від загрози з неба.
Поодинокі нори — вириті нашвидкуруч заглиблення в землі, горизонтально з окопу чи під кутом, часто попід деревами чи кущами, із замаскованим входом-накриттям. Більші нори іноді мають додатковий вхід збоку, виритий у формі літери Г. У таких укриттях площею 2–4 кв. м поміщається 1–3 людини.
Кількасотметрові ланцюжки окопів, зазвичай виритих раніше і вже не раз обстріляних, нині здебільшого стоять порожні, але використовуються як ландшафт для облаштування спостережних пунктів.
«Робочі» ділянки окопів угорі затягнуті маскувальними та рибальськими сітками, які ловлять FPV-дрони та скиди.
Трапляється навіть, що росіяни облаштовують свої позиції в одному кінці захопленого ланцюжка окопів, а позиції в іншому утримують українці.
У знищених селах і містах бійці використовують погреби, підвали чи залишки будівель, у яких можна сховатися. Поки в норі є хтось живий і не здається, ця територія наша. Російська армія теж відчуває брак людей і боїться просуватися вперед, поки один чи кілька бійців сидить у норі.
Логістика, ротація і евакуація
Логістика в кілзоні — постійна головоломка. Ідеально — ротації кожні кілька днів, але на практиці це майже нереально: доставити людей і вантажі ризиковано й складно. Іноді для логістики та евакуації на передовій використовуються наземні дрони. Цей вид техніки поки що перебуває у своєму зародковому стані. З наземними дронами чимало проблем. Але часто це остання соломинка, за яку хапаються, коли потрібно зробити важливу доставку або забрати пораненого.
В ідеалі бійці на позиціях мають змінюватися раз на кілька днів, але зайти на позицію і вийти звідти — найважче завдання на цьому етапі війни. Тому норування залежить від обставин і може тривати десятки й десятки днів. Увесь цей час бійці намагаються не видати себе. Навіть сходити в туалет складно — використовуються пакетики.
Ротація відбувається так: пікапи підвозять піхоту на відстань 1–7 км до нір. Далі люди йдуть пішки, несучи по 20–40 кг вантажу: боєприпаси, обмундирування, воду, їжу, індивідуальну РЕБ.
Озброєння піхоти на передньому краї — автомати, ручні кулемети і гранатомети. Стаціонарний кулемет чи іншу важку зброю занести на позиції майже неможливо й смертельно небезпечно. І ним не повоюєш, бо ворог одразу ідентифікує і знищить кулеметну точку. Або розвідувальні дрони наведуть на неї артилерію, або прилетять FPV-дрони чи скиди. Актуальний ще рік-два тому розподіл позицій на першу і другу лінії дуже умовний. Що глибше і що більше можливостей для маскування, то більше стаціонарних кулеметів і гранатометів, броньованої техніки.
Вдень пересуватися в кілзоні неможливо, а вночі дедалі складніше. Будь-які маневри — перезмінка, евакуація, доставка їжі та боєприпасів, укріплення позицій, мінування — відбуваються лише в дощ, туман, на світанку і в сутінках, «по сіряку». Великі вантажні дрони доставляють піхотинцям воду, їжу (консерви, енергетичні батончики), засоби зв’язку та боєприпаси, кидаючи їм пакунки вагою 10–20 кг в обумовлений час в обумовлених місцях.
Ворожі дрони нишпорять, намагаючись розвідати, звідки відправляється і куди прибуває доставка. Якщо помітять, то можуть накрити артилерією весь квадрат. Водії пікапів та бійці вночі використовують прилади нічного бачення, червоні малопомітні ліхтарики. Піхотинці пересуваються в маскувальному одязі й антидронових плащах, які частково захищають від тепловізорів. На ділянках, де ворожі позиції розташовані близько, іноді використовують електромобілі та електромотоцикли, які їздять тихо.
Дрони — очі й зуби кілзони
День і ніч над цією смугою висять БПЛА. Вони бачать більше, ніж люди, і від їхньої присутності залежить, чи дійде підкріплення, чи упаде скинутий пакет із їжею, чи стане нора пасткою. У кілзоні повітря — це і розвідка, і озброєння, інструмент контролю й інструмент знищення.
Дрони змінили правила. Є високо літаючі «крила» для тривалої розвідки, є FPV-дрони — швидкі, маневровані, спрямовані на ураження живої сили і техніки. З’явилися й «ждуни»: майже нерухомі платформи на землі, підключені до оптоволокна — вони не чутливі до звичайного РЕБ і можуть чекати на ціль годинами. Часто їх прикривають нитки оптоволокна, які лежать на землі, ці нитки заплутують птахів і тварин і видають наявність особливих загроз.
Дрони ж не лише вбивають — ними зручніше постачати: великі вантажні платформи кидають пакунки з водою, їжею та боєприпасами вагою 10–20 кг у погоджені місця. Але і ці доставки стають небезпечними: ворог, що помітить регулярні маршрути постачання, може навести артилерію й прикрити всю ділянку.
РЕБ, сітки й індивідуальні засоби захисту
Радіоелектронна боротьба — ще одна лінія фронту в кілзоні. Підрозділи РЕБ розгортають мережі глушіння й виявлення, ставлять індивідуальні засоби на машини і навіть на рюкзаки піхоти. Але технологічний відрив невпинний: частоти змінюються, нові моделі дронів приходять із обхідними рішеннями, а джерела живлення — обмежені. Коли в чоловіка на позиції не вистачає запасних акумуляторів, його РЕБ стає марним. Антидронові рушниці, сітки, дротові пастки — усе це допомагає, але не вирішує проблему цілком. РЕБ-підрозділи зазвичай стоять вглиб від кілзони, а не на самій передовій.
Мінування й «пасивні» пастки
Наші мінують шляхи потенційного просочування. Росіяни також мінують, але щоб відрізати наших від баз.
Міни та пастки — невидимі, але постійні. Мінування відбувається різними способами: вручну, дистанційно (включно з артилерійськими касетними залишками), через наземні дрони. Останній тренд — оптоволоконні дрони-«ждуни», які сидять на землі й чекають, коли хтось ітиме чи їхатиме. Наші їх нищать скидами і FPV-дронами.
Ракетна артилерія, яка стоїть подалі від зони влучання дронів, дистанційно мінує територію касетними боєприпасами. Нам таких можливостей часто бракує.
Сапери працюють у сутінках або під дощем — в ті миті, коли оператори FPV-дронів мають гірший огляд. Міни маскують під побутовим сміттям, під обмундируванням, інколи — страшніше: під тушками тварин. Це не лише питання тактики, це питання виживання цивільних і бійців.
Оборона і її ліміт
Успіх оборони — не лише броня і кулемети. Це координація артилерії, БпЛА й розвідки.
Розвідники цілодобово спостерігають за полем бою, аналізують дії противника і вказують на можливі шляхи наступу.
Інженери мінують і перекривають їх перешкодами. Виявивши противника, його починають знищувати артилерією, дронами та стрілецькою зброєю. Чим раніше розвідникам вдається виявити противника, тим більше часу буде на його знищення.
Завдання наших — не допустити ворога на відстань стрілецького бою до нори. Для цього ворожу штурмову групу вишукують із повітря і, як тільки побачать, знищують артилерією, мінометами, скидами і FPV-дронами. Але окупанти, користуючись браком людей і ресурсів у нас, посилають усе нові й нові групи, і хтось із них та й проходить.
Поява противника прямісінько біля позицій піхотинця — це провал організації оборони командуванням. Успіх оборони та відбиття штурмів залежить від достатньої кількості людей, дронів і боєприпасів для артилерії та мінометів, а також від досвіду, вміння і злагодженості підрозділів БпЛА та артилерії.
Забезпечення всім цим та організація навчання людей — безпосередня відповідальність командирів. Чим краще працюють офіцери, тим успішніший та ефективніший підрозділ у бою.
Кілзона — це новий тип фронту: мікромісце бою, де технології (дрони, РЕБ), хитрий маскувальний ландшафт і брак живої сили створюють умови, коли виживання часто означає мовчати, ховатися і чекати. Успіх у такій зоні залежить від мобільності, ефективної розвідки, постачання дронами та злагодженої роботи РЕБ і артилерії. Для людей, що залишаються в норах, кожен вихід — ризик; для командування — це питання ресурсів, навчання й логістики.
За матеріалами texty.org.ua
