Україна готується змінити систему координації евакуації з прифронтових територій. Міністерство у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб заявило, що структуру Координаційного штабу з проведення евакуаційних заходів переглянуть, а до його роботи залучать гуманітарні організації, які безпосередньо займаються вивезенням людей, роботою транзитних центрів та допомогою переселенцям.
Поки що це організаційне рішення, а не затверджена нова модель. Міністерство не оприлюднило нового складу штабу, переліку організацій, які отримають у ньому представництво, додаткового бюджету або нового алгоритму евакуації. Проте сама ідея значно ширша за зміну кількох прізвищ у міжвідомчому органі.
Держава поступово намагається перейти від системи, головним завданням якої було фізично вивезти людину з небезпечної території, до так званої евакуації повного циклу: від рішення про виїзд і транспортування — до оцінки потреб, транзитного центру, підбору житла, медичної та соціальної допомоги й подальшої інтеграції у приймаючій громаді.
Саме на цьому стику державної системи та гуманітарного сектору і має відбутися новий етап реформи.
Що саме вирішили змінити
26 вересня Мінрегіон повідомив про результати зустрічі з представниками міжнародних та українських гуманітарних організацій. До неї офлайн і дистанційно долучилися понад 60 учасників.
Серед тем були евакуація «повного циклу», робота транзитних центрів, житлові рішення та супровід внутрішньо переміщених осіб після виїзду з небезпечних територій.
За підсумками зустрічі міністерство заявило про намір змінити структуру Координаційного штабу та включити до роботи представників гуманітарних організацій, які мають практичний досвід евакуації. Такі зустрічі також хочуть зробити регулярними.
Це важливе уточнення: мова поки не про створення нового штабу і не про заміну всієї системи евакуації. Чинний Координаційний штаб був створений постановою Кабміну №854 ще у липні 2022 року і продовжує діяти. Його нормативна база неодноразово оновлювалася; чинна редакція постанови враховує зміни 2026 року.
Тобто тепер має змінитися передусім спосіб, у який до центральної координації залучають тих, хто фактично працює з евакуйованими на місцях.
Чому евакуації вже недостатньо просто «вивезти людину»
На початкових етапах повномасштабної війни одним із критичних завдань було максимально швидко доправити людей із районів бойових дій у відносно безпечні місця.
Проте за роки війни проблема стала складнішою.
Евакуйована людина може бути літньою, мати інвалідність або хронічне захворювання, потребувати регулярного лікування, догляду чи спеціального транспорту. Родина може мати дітей, домашніх тварин, втратити документи або не мати грошей. Людині потрібно не просто дістатися до вокзалу чи транзитного пункту, а зрозуміти, де вона житиме наступного дня, чи буде там доступне лікування, соціальні послуги, школа та можливість оформити виплати.
У серпні Мінвідновлення, посилаючись на дослідження щодо стану захисту населення, повідомляло, що близько 60% жителів прифронтових та прикордонних громад бояться евакуюватися «в нікуди» і залишитися без фінансової підтримки.
Отже, проблема евакуації дедалі менше зводиться лише до наявності автобуса.
Якщо держава може організувати виїзд, але не може пояснити людині, де вона опиниться після нього, страх невизначеності сам стає одним із факторів відмови від евакуації.
Держава вже почала перебудовувати систему у 2026 році
Вереснева ініціатива щодо Координаційного штабу фактично продовжує реформу, яка вже почалася раніше.
10 червня уряд затвердив Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення до 2030 року. Однією з її стратегічних цілей стала координована евакуація з територій бойових дій із врахуванням потреб конкретної людини.
У документі прямо передбачений перехід від переважно логістичного підходу до моделі, за якої подальший маршрут евакуйованої людини визначається з урахуванням її житлових, соціальних, медичних, освітніх та інших потреб і можливостей приймаючої громади.
Окремими завданнями визначені стандартизовані алгоритми евакуації, рання оцінка потреб, робота транзитних центрів і ефективна координація між державним, регіональним та місцевим рівнями й гуманітарними партнерами.
Фактично в державній політиці евакуація перестає бути окремою операцією і має перетворитися на безперервний маршрут людини від небезпечної території до нового місця проживання.
Саме тому питання, хто сидить за одним столом у Координаційному штабі й якою інформацією володіє, має практичне значення.
Як має виглядати евакуація «повного циклу»
У спрощеному вигляді нову модель можна поділити на кілька етапів.
Спочатку має бути рішення про необхідність евакуації та інформування населення. Далі — організація безпечного виїзду: автобусами, спеціалізованим транспортом або іншими доступними способами.
Після цього людина потрапляє до транзитного центру. Там завдання держави вже змінюється: недостатньо просто зареєструвати прибуття. Необхідно зрозуміти потреби людини та визначити, куди вона може рухатися далі.
Наступний етап — пошук місця тимчасового або більш тривалого проживання, а за необхідності — направлення до медичного чи соціального закладу.
І лише після цього починається ще одна частина процесу: оформлення документів і виплат, медичне обслуговування, соціальний супровід, працевлаштування, освіта дітей та інтеграція в новій громаді.
Таку логіку вже закладено у державну Стратегію до 2030 року.
І саме тут традиційна вертикаль органів влади перетинається з роботою десятків волонтерських, благодійних та міжнародних організацій.
Транзитні центри стали окремою частиною державної системи
Один із найбільш помітних кроків відбувся у червні.
Постановою №724 уряд нормативно визначив транзитні центри як окремі органи з евакуації, які можуть створювати обласні та Київська міська адміністрації. Під час воєнного стану рішення про відкриття або закриття такого центру має погоджувати Координаційний штаб.
Транзитний центр призначений не для тривалого проживання.
За нормативною моделлю евакуйовані мають перебувати там короткостроково — зазвичай до трьох діб, а максимально до семи. За цей час людина повинна отримати базовий пакет допомоги, пройти реєстрацію та оцінку потреб і отримати подальший маршрут.
У центрах передбачені медична допомога, психологічна підтримка, правнича допомога та інші послуги.
Це принципова зміна підходу. Транзитний центр задуманий не як гуртожиток або пункт очікування, а як вузол маршрутизації.
Навіщо створили мультидисциплінарні команди
Разом із новими правилами роботи транзитних центрів уряд закріпив і ще один механізм — мультидисциплінарні команди.
До них мають входити, зокрема, представники соціального захисту, медичні працівники, юристи та психологи. До роботи також можуть залучатися фахівці гуманітарних і неурядових організацій.
Їхнє завдання — оцінити становище конкретної людини.
Наприклад, евакуйована 75-річна жінка, яка пересувається на кріслі колісному і потребує регулярного лікування, не може бути направлена туди ж і за тим самим алгоритмом, що й молода родина без особливих медичних потреб.
Так само родину з дітьми недостатньо просто поселити у вільне приміщення: потрібно враховувати можливість навчання, транспорт, соціальні послуги та перспективу більш тривалого проживання.
Міністерство соціальної політики в липні пояснювало, що після оцінки потреб такі команди мають організовувати медичну, соціальну, психологічну та правничу підтримку, а також подальше переміщення — до місць тимчасового проживання, лікарень або закладів соціального захисту.
Тобто частина того, що зараз пропонують зробити на рівні центрального Координаційного штабу — системно залучити гуманітарні організації, — вже закладена у модель роботи на рівні транзитних центрів.
Чому гуманітарні організації хочуть допустити до центральної координації
На практиці саме гуманітарні та волонтерські структури часто володіють інформацією, якої не видно з центрального рівня.
Вони можуть знати, де реально залишилися місця для поселення, який транзитний центр перевантажений, де потрібен спеціальний транспорт, де люди очікують на евакуацію, які громади здатні прийняти маломобільних людей і де формально наявне місце фактично не відповідає їхнім потребам.
Їхня участь не замінює державні повноваження. Рішення про обов’язкову евакуацію, роботу державних служб, нормативне регулювання та значну частину фінансування й надалі залишаються функціями держави.
Але постійне представництво гуманітарного сектору потенційно може скоротити відстань між рішенням, ухваленим у Києві, і реальною ситуацією у прифронтовій громаді або транзитному центрі.
Це особливо важливо тому, що евакуація вже зараз є спільною операцією багатьох структур. На початку 2026 року уряд описував систему, в якій одночасно працюють ДСНС, Національна поліція, місцева влада, волонтери, міжнародні партнери, соціальні служби та медичні установи. Безпосередньо у прифронтових районах до евакуації залучені, серед іншого, спеціальні групи ДСНС «Фенікс» і поліції «Білий Янгол».
Тобто питання полягає вже не стільки у появі нових учасників, скільки в тому, як координувати тих, хто вже працює.
Масштаб системи пояснює, чому координація стає критичною
Ще станом на 14 січня 2026 року уряд повідомляв про 19 транзитних центрів. Від 1 червня 2025 року до середини січня 2026-го з прифронтових територій до безпечніших областей було евакуйовано понад 151 тисячу людей, серед них майже 18,5 тисяч дітей і більш як 5 тисяч маломобільних людей. До кінця січня загальна кількість евакуйованих за цей період перевищила 160 тисяч.
На той момент в Україні також налічувалося 1111 місць тимчасового проживання більш ніж на 80,5 тисячі ліжко-місць. Вільними уряд називав понад 7,2 тисячі місць.
Проте показовою була інша цифра: з більш як 3,5 тисячі місць, пристосованих для людей з інвалідністю та маломобільних осіб, вільними залишалися лише 138. Це дані саме на 14 січня, тому вони не описують ситуацію у вересні, однак добре демонструють проблему: формальна наявність тисяч вільних місць не означає, що потрібне місце знайдеться для конкретної людини.
Саме тому державна стратегія робить акцент не лише на підрахунку ліжок, а на співставленні потреб евакуйованої людини з можливостями приймаючої громади.
Ще одна проблема — інформація має рухатися разом із людиною
Координація потребує не тільки людей за одним столом, а й спільної інформаційної системи.
У січні уряд повідомляв про тестування цифрової системи, яка мала показувати весь маршрут евакуйованої людини — від виїзду до розміщення. Передбачалося, що координатори зможуть у реальному часі бачити вільні місця, умови проживання, доступність об’єктів для людей з інвалідністю та доступні послуги.
Сам принцип важливий навіть незалежно від технічної платформи.
Без спільних даних один регіон може направляти людей до об’єкта, який уже заповнений; транзитний центр — не знати про доступне житло в іншій області; гуманітарна організація — мати потрібний транспорт, але не отримати інформації про людей, які його потребують.
Тому перебудова штабу матиме реальний ефект лише тоді, коли за розширенням його складу стоятимуть обмін даними, визначені зони відповідальності та механізм оперативного ухвалення рішень.
Найскладніше починається після транзитного центру
Транзитні центри можуть вирішити проблему перших днів після евакуації, але не головну довгострокову проблему ВПО — де і як жити далі.
Саме тому під час зустрічі 26 вересня Мінрегіон виніс в один пакет евакуацію, транзитні центри, житлові рішення та подальший супровід переселенців.
Це принциповий момент.
Якщо людина після кількох днів у транзитному центрі не отримує реалістичної перспективи проживання, евакуаційний ланцюг фактично обривається. Місце тимчасового проживання може вирішити проблему на певний період, але не замінює постійного житла, орендної підтримки, соціального житлового фонду або можливості самостійно оселитися у новій громаді.
Тому майбутня стратегічна рамка, про яку говорить міністерство, має значення не тільки для моменту евакуації.
Йдеться про перехід від логіки «врятували від обстрілів» до логіки «допомогли відновити життєвий маршрут».
Що реально може змінити перебудова штабу
Якщо заявлену реформу доведуть до практичного рівня, потенційно змінитися можуть кілька речей.
По-перше, гуманітарні організації отримають постійний канал впливу на оперативні рішення, а не лише можливість передавати проблеми під час окремих консультацій.
По-друге, центральна влада зможе швидше отримувати дані про проблеми безпосередньо з евакуаційних маршрутів та транзитних центрів.
По-третє, може стати простішим розподіл ролей: хто забезпечує транспорт, хто зустрічає людину, хто оцінює її потреби, хто шукає житло і хто відповідає за подальший соціальний супровід.
По-четверте, евакуацію можна буде планувати не лише виходячи з того, скільки людей потрібно вивезти, а й із реальної спроможності інших регіонів їх прийняти.
Усе це, однак, є можливим результатом, а не вже досягнутим ефектом реорганізації.
Чого в оголошеному рішенні поки немає
Саме тут важливо не перебільшувати значення заяви Мінрегіону.
Станом на 27 вересня не оприлюднено:
- нового персонального або інституційного складу Координаційного штабу;
- переліку гуманітарних організацій, які отримають у ньому представництво;
- нового положення про штаб або змін до його повноважень саме за результатами зустрічі 26 вересня;
- окремого додаткового фінансування реорганізації;
- нової загальнонаціональної схеми евакуаційних маршрутів;
- нового переліку транзитних центрів;
- єдиного нового номера або контактної системи для евакуації;
- строку, до якого перебудова штабу має бути завершена.
Оприлюднена інформація фіксує політичне та організаційне рішення змінити модель взаємодії, але ще не дає можливості оцінити її практичний результат.
За якими ознаками можна буде оцінити, чи реформа працює
Першим тестом стане новий склад штабу.
Важливо буде побачити не просто присутність гуманітарних організацій, а те, чи матимуть представництво структури, які працюють безпосередньо з евакуацією, маломобільними людьми, житлом, захистом дітей і функціонуванням транзитних центрів.
Другий показник — чи з’явиться єдиний механізм обміну оперативними даними.
Третій — чи буде чітко визначено шлях людини після транзитного центру.
Четвертий — фінансування. Навіть найкраща координаційна модель не вирішує нестачу спеціалізованого транспорту, доступного житла, соціальних працівників або місць для людей, які потребують постійного догляду.
І п’ятий — наскільки однаково система працюватиме в різних регіонах. Стратегія до 2030 року прямо ставить завдання забезпечити ефективну координацію на державному, регіональному та місцевому рівнях.
Рішення перебудувати Координаційний штаб поки не змінює правила евакуації для конкретної людини і не створює нового виду державної допомоги.
Його значення — в іншому.
У 2026 році держава вже почала юридично оформлювати складнішу систему: транзитні центри стали окремою ланкою евакуації, при них з’явилися мультидисциплінарні команди, а державна стратегія закріпила принцип евакуації з урахуванням індивідуальних потреб людини.
Наступним кроком має стати перебудова центральної координації під цю модель.
Фактично йдеться про спробу усунути розрив між двома системами, які давно працюють поруч: державною вертикаллю та гуманітарними організаціями, що виконують значну частину практичної роботи на евакуаційних маршрутах.
Але остаточно оцінювати реформу можна буде лише після того, як уряд оприлюднить нову структуру штабу, розподіл повноважень, механізми обміну інформацією та конкретні рішення щодо житла й подальшого супроводу евакуйованих.
Бо ефективність евакуації вимірюється вже не тільки тим, чи вдалося вчасно вивезти людину з-під обстрілів.
Головне питання тепер — що з нею відбувається наступного дня.
