Український оборонно-промисловий комплекс за чотири роки великої війни пройшов шлях, на який іншим країнам знадобилися б десятиліття. Якщо у 2022 році йшлося про виживання, ремонт техніки й екстрене нарощування виробництва, то у 2026-му Україна вже заявляє про спроможність виготовити озброєння на $50 млрд. Проблема в іншому: держава здатна законтрактувати лише частину цього обсягу. Саме тут виникає головний парадокс української оборонки — вона росте швидше, ніж можливості її профінансувати.
Велике інтерв’ю радника президента зі стратегічних питань Олександра Камишіна фактично окреслює нову фазу розвитку українського ОПК. Йдеться вже не просто про внутрішнє забезпечення фронту, а про побудову цілого оборонного ринку: із міжнародними інвестиціями, спільними підприємствами в Європі, венчурними фондами, новими технологічними нішами та майбутнім виходом на глобальний експорт. Однак цей ривок упирається у кілька системних бар’єрів: обмежений бюджет, повільні процедури партнерів, невідкритий експорт і потребу продавати світові не лише конкретну зброю, а й українську філософію сучасної війни.
Українська оборонка: від одного БТР на місяць до потенціалу на $50 млрд
Олександр Камишін описує трансформацію галузі через дуже показову динаміку. Навесні 2023 року, коли він прийшов до Мінстратегпрому, Україна виробляла один БТР на місяць, а ремонт частини техніки планувався за кордоном. Тоді завданням було елементарне нарощування виробничої бази.
Проте вже за кілька років ситуація кардинально змінилася. Україна, за його словами, змогла сформувати спроможності майже по всій лінійці сучасних озброєнь. Це означає не лише виробництво дронів чи боєприпасів, а значно ширший спектр — від ракетних програм до елементів ППО.
Ключова цифра, яку озвучує Камишін, — 50-кратне зростання оборонної галузі з 2022 року. У фінансовому вимірі це виглядає так:
- у 2022 році Україна могла виробити озброєння на $1 млрд і приблизно на цю суму виробила;
- у 2023 році спроможність зросла до $3 млрд;
- у 2024 році — більш як до $20 млрд, але контрактів було лише на $9 млрд;
- у 2025 році спроможності сягнули $35 млрд, тоді як замовлення — лише $12 млрд;
- у 2026 році потенціал оцінюється вже у $50 млрд, але законтрактовано максимум $15 млрд.
Ці цифри показують головне: українська оборонка вже не є вузьким сектором, який потребує лише «дотягування». Вона перетворюється на одну з базових галузей економіки, а Камишін прямо називає її головним драйвером зростання ВВП.
Головний бар’єр — не виробництво, а гроші
Найважливіший меседж інтерв’ю полягає в тому, що сьогодні український ОПК упирається не в технології і не в дефіцит підприємств, а у «фінансову стелю».
Інакше кажучи, галузь здатна виробляти більше, ніж держава може купити. Для країни, яка ще недавно жила в логіці дефіциту зброї, це майже революційна зміна. Проте саме така диспропорція породжує нові виклики.
По-перше, якщо заводи й приватні виробники не отримують достатньо контрактів, вони не можуть повноцінно масштабуватися.
По-друге, без довгих і прогнозованих замовлень ризикує загальмувати інноваційний сегмент — той самий defense tech, який сьогодні подається як майбутній глобальний бренд України.
По-третє, фінансовий розрив неминуче штовхає Київ до пошуку нових моделей залучення коштів.
Саме з цієї причини, за словами Камишіна, його роль після відходу з уряду змінилася: від розвитку виробничих спроможностей — до залучення інвестицій в оборонку.
«Данська модель» переросла у Build with Ukraine
Одним із ключових механізмів такого фінансування стала так звана данська модель — коли іноземні уряди фінансують виробництво зброї безпосередньо в Україні.
За словами Камишіна, у 2024 році за цією моделлю було залучено €1,8 млрд, а сумарно — вже понад $5 млрд. Це стало критично важливим джерелом підтримки української індустрії, але водночас виявило і нову тенденцію: кожна країна-партнер дедалі більше хоче розвивати власні виробничі потужності.
Саме тому «данська модель» еволюціонувала в концепцію Build with Ukraine — будувати разом з Україною, а не лише фінансувати виробництво всередині країни. Ідеться вже про інший формат: спільні підприємства, локалізацію виробництва в Європі, інтеграцію українських технологій у західні оборонні екосистеми.
Камишін прямо говорить, що очолив своєрідне представництво української оборонки в Європі. Основний офіс — у Берліні, додаткові — у Данії та інших країнах. Це означає, що український defense-сектор вперше системно виходить на зовнішні ринки не як прохач, а як технологічний партнер.
Спільні підприємства як нова геополітика зброї
Окремий акцент Камишін робить на спільних виробництвах у Європі. Це не просто бізнес-інструмент, а модель довгострокової геополітичної інтеграції.
Логіка тут проста. Українська зброя — перевірена реальним полем бою. Європейські країни мають гроші, інфраструктуру та власні потреби в переозброєнні. Поєднання цих двох факторів може створити принципово новий оборонний ланцюг.
За словами Камишіна, вже підписано понад 10 угод про створення спільних підприємств. Один із прикладів — проєкт української компанії Frontline та німецької Quantum Systems у Мюнхені. У лютому там із конвеєра зійшов перший дрон.
План до кінця року — щонайменше 10 працюючих спільних виробництв у Європі та понад $1 млрд інвестицій.
Найцікавіше тут — модель розподілу продукції. Наразі, як пояснює Камишін, усе вироблене за кошти іноземних урядів на території партнерів на 100% передається українському війську безкоштовно. Для партнерів це інвестиція «в довгу»: сьогодні вони допомагають Україні, а завтра отримують доступ до технологій, вже перевірених у сучасній війні, і зможуть інтегрувати їх у власні армії.
Це дуже важлива теза. Україна вже продає не тільки потребу в підтримці, а цінність власного бойового досвіду.
Якою буде українська зброя у 2026 році
У технологічному вимірі Камишін окреслює три головні напрями розвитку на 2026 рік:
1. Далекобійні проєкти
Мова йде про системи, здатні забезпечувати глибоке ураження — фактично про розвиток ракетно-дронового сегмента як інструмента стратегічного стримування.
2. Штучний інтелект
За його словами, дрон із донаведенням дає щонайменше +30% до ефективності. Це означає, що наступний етап війни — не просто масове виробництво безпілотників, а їхня інтелектуалізація.
3. Системи ППО
Особливо в контексті нової хвилі дронових і ракетних загроз це один із найзатребуваніших напрямів.
Особливу увагу Камишін приділяє темі «роїв дронів». Він визнає, що повноцінного проривного рішення наразі немає ні в Україні, ні у світі, але саме створення таких систем називає одним із найважливіших завдань року. Це показує, що українська оборонка прагне не просто копіювати існуючі зразки, а шукати асиметричну технологічну перевагу.
Балістика вже не мрія, а реальність
Однією з найбільш резонансних тез інтерв’ю стала оцінка української балістичної програми. На запитання, чи реально мати власну балістику до кінця року, Камишін відповідає однозначно: це вже реальність.
За його словами:
- першу українську балістику успішно випробували у 2024 році;
- друга система успішно полетіла 27 лютого цього року.
Він також додає, що в сегменті крилатих ракет і ракет-дронів Україна вже має понад 10 виробників на різних стадіях розробки.
Це надзвичайно показовий сигнал. Якщо раніше українська ракета в публічному дискурсі була радше перспективою або предметом окремих чуток, то тепер влада вже говорить про формування ринку і системи. Тобто йдеться не про один експериментальний зразок, а про зародження повноцінного сегмента оборонної промисловості.
Чому експорт зброї досі не працює
Найгостріша суперечність української оборонки сьогодні — між виробничим надлишком і фактично закритим експортом.
Камишін визнає: попри заяви про відкриття контрольованого експорту, реальних повноцінних експортних поставок поки що немає. Дозволяється лише тимчасове вивезення на виставки чи випробування.
Чому так сталося?
По-перше, експортний контроль залишається державною функцією
Кожна заявка проходить через ДСЕК і спеціальну комісію за участі СБУ, ГУР та Міноборони. Це означає складну багаторівневу систему погоджень.
По-друге, проблема не лише в Україні, а й у партнерах
Щоб закупити українську зброю, західні країни мають змінити власні закупівельні процедури, структури підрозділів і навіть доктрини застосування. Як каже Камишін, перехід від логіки «купити танк на 40 років» до логіки «купити 100 000 FPV як розхідник» ламає старі системи. А це займає щонайменше рік.
По-третє, остаточної моделі експорту ще немає
Зараз триває дискусія між Кабміном, РНБО, спецслужбами та виробниками. Серед опцій — єдине мито 10%, хоча сам Камишін виступає за диференційований підхід залежно від типу озброєння.
Отже, проблема експорту — не лише питання політичної волі. Це ще й питання бюрократії, безпеки, правил та адаптації партнерських ринків.
Чому українські дрони не йдуть на Близький Схід уже зараз
Окремо в інтерв’ю порушується дуже практичне питання: якщо українські дрони-перехоплювачі вже цікавлять гравців на кшталт Saudi Aramco, то чому вони не продаються прямо зараз?
Відповідь Камишіна звучить парадоксально: з грудня Україна виробляє дронів-перехоплювачів більше, ніж застосовує. У цій сфері вже є понад 20 виробників, які здатні швидко збільшити виробництво.
Тобто проблема не в дефіциті виробу. Проблема — в механізмі його легального виходу на зовнішній ринок.
Це дуже показовий момент. Україна вже створила продукт, який має попит не лише на фронті, а й у глобальному секторі захисту інфраструктури, енергетики, логістики. Але комерціалізувати цю перевагу в повному обсязі поки не може.
Сам Камишін, однак, переконаний, що ситуація на Близькому Сході лише пришвидшить запуск експорту та допоможе Україні покращити відносини зі США і Європою. Водночас він підкреслює, що справжня стратегія — не ситуативний продаж, а створення спільних виробництв у Європі, через які вже можна буде виходити і на інші ринки.
Чому США не підписали Drone Deal
Окрема тема — так звана дронова угода зі США, про яку говорили майже рік. За словами Камишіна, між військовими робота просувається добре, але для фіналізації потрібне активніше включення американської адміністрації.
Це формулювання дуже промовисте. Воно означає, що на рівні військової практики інтерес до українських рішень є, але на політичному та бюрократичному рівнях процес іде повільніше.
Камишін зазначає, що найшвидше включилися Військово-морські сили США, особливо щодо морських дронів. Це логічно: саме цей сегмент став однією з найяскравіших українських інновацій війни. Водночас він визнає, що очікував більшої активності від Сухопутних сил.
Символічною є і згадка про компанію Skyfall, чий дрон переміг на випробуваннях. Камишін прямо каже, що бренд української зброї у Штатах зараз дуже сильний. Тобто питання не у відсутності репутації чи довіри до українських технологій. Питання — в темпі політичного оформлення цієї довіри в конкретні контракти.
Український defense tech як новий венчурний ринок
Ще одна важлива лінія інтерв’ю — поява в Україні повноцінного ринку інвестицій у defense tech.
Камишін стверджує, що сьогодні в українському ОПК уже є понад 10 компаній із капіталізацією понад $1 млрд. Це надзвичайно сильна заява, фактично про появу «єдинорогів» у секторі оборонних технологій.
Навіть якщо ця оцінка ще викликатиме дискусії на ринку, сам факт такого формулювання показує: оборонка більше не мислиться лише як держсектор чи як сукупність заводів старого типу. Вона дедалі більше нагадує середовище стартапів, швидких інновацій, приватного капіталу та високого ризику.
У цьому контексті особливе значення має фонд UA1, до якого Камишін долучається як радник. Перший фонд планують закрити наприкінці квітня з обсягом $50 млн. Серед інвесторів, за його словами, — американські технологічні гіганти, зокрема засновник Netflix Рід Гастінгс. Українських інвесторів у фонді немає.
Це теж дуже показово. Основний зовнішній капітал, як і раніше, приходить із Заходу. Водночас формується ціла інституційна екосистема: клуб інвестфондів у Раді зброярів, спеціалізовані фонди, нові механізми ангельських інвестицій*.
*Ангельські інвестиції — це приватні вкладення власних коштів заможних людей («бізнес-ангелів») у стартапи на ранніх стадіях (Pre-seed, Seed) в обмін на частку в компанії або конвертований борг. Вони допомагають запускати бізнеси, коли венчурні фонди ще не готові інвестувати, зазвичай на термін 4–6 років.
Україна продає не лише зброю, а доктрину війни
Один із найглибших тезисів Камишіна полягає в тому, що на глобальному ринку недостатньо просто продати виріб. Спочатку потрібно продати концепцію його застосування.
Це принципово новий підхід. Україна намагається монетизувати не тільки технологію, а й власний бойовий досвід, нову військову філософію, розуміння того, як ведеться сучасна війна дронами, ракетами, мережевими системами й ШІ.
Саме тому, за словами Камишіна, планується створення спеціалізованого Think Tank*, який має доносити до міжнародних партнерів нову доктрину та філософію застосування української зброї.
Фактично це означає, що Україна прагне стати не просто виробником, а інтелектуальним центром сучасної війни. Якщо цей задум вдасться реалізувати, він може виявитися не менш важливим, ніж будь-який окремий контракт чи фонд.
*Аналітичний центр (think tank) — це дослідницька організація, яка проводить дослідження, аналіз та розробляє рекомендації з питань державної політики, економіки, безпеки та соціальних проблем. Вони функціонують як «мозкові трести», що пов’язують науку та політику, пропонуючи незалежні або ідеологічно спрямовані ідеї для урядів, бізнесу та суспільства.
Конфлікт інтересів чи нова модель поєднання держави й ринку
У фіналі інтерв’ю неминуче постає питання про потенційний конфлікт інтересів: як поєднується роль радника президента із залученням інвестицій у приватний фонд?
Камишін відповідає, що не бере участі в ухваленні рішень щодо інвестування в конкретні компанії, а його роль полягає саме в залученні капіталу.
Це пояснення важливе, але дискусія навряд чи зникне. Оборонний сектор — сфера, де політика, безпека, великі гроші та приватний інтерес завжди дуже близько перетинаються. І чим потужнішим ставатиме український defense tech, тим гострішими будуть питання прозорості, правил гри та меж між державним впливом і приватною вигодою.
Але водночас це і свідчення нового етапу розвитку галузі: вона вже настільки велика, що розмова точиться не про виживання, а про архітектуру ринку.
Головний висновок: зброя стала не лише ресурсом фронту, а й козирем держави
Олександр Камишін у цьому інтерв’ю фактично формулює нову політико-економічну доктрину України. Її суть проста: українська зброя — це вже не просто інструмент оборони, а стратегічний актив держави, який може будувати союзи, притягувати інвестиції, змінювати військові доктрини партнерів і формувати нове місце України у світовій безпековій системі.
Однак між потенціалом і реальністю досі лежить великий розрив.
Україна вже здатна виробляти більше, ніж сама може купити.
Вона має продукт, який цікавить зовнішні ринки, але не має повноцінно відкритого експорту.
Має технології, перевірені війною, але ще не завершила інституційне оформлення їхнього глобального просування.
Тому ключова інтрига 2026 року — не тільки в тому, скільки зброї зможе виробити Україна. А в тому, чи вдасться їй перетворити цю виробничу міць на довгу систему оборонного капіталізму, де фронтовий досвід, інженерна школа, приватні інвестиції та міжнародні партнерства складуться в новий український сектор сили.
Український ОПК уже вийшов за межі логіки воєнного дефіциту й наближається до моделі великої екосистеми — з надлишковими спроможностями, міжнародним попитом, європейськими СП, венчурними фондами та заявкою на глобальне лідерство в defense tech. Але щоб цей прорив став незворотним, Україні доведеться вирішити головне: відкрити керований експорт, стабілізувати фінансування галузі та перетворити бойовий досвід на повноцінну економіку зброї.
За матеріалами forbes.ua
