«Літаючі модеми» замість Starlink: як Україна створює власний зв’язок для далекобійних ударів

Удари по Керченському мосту 16–17 листопада продемонстрували не лише можливості українських ракет і безпілотників, а й важливий технологічний зсув. Українські військові використали повітряну мережу ретрансляторів, яка дозволила проводити складну операцію без залежності від супутникового зв’язку Starlink і Starshield. Чому ця технологія важлива, що про неї відомо та чи здатна вона змінити правила далекобійної війни?

Удар по мосту, який продемонстрував більше, ніж можливості ракет

У ніч проти 17 листопада 2026 року українські Сили оборони завдали масштабного комбінованого удару по Керченському мосту — стратегічній переправі, що сполучає Росію з тимчасово окупованим Кримом.

Операції передували кількатижнева підготовка та послідовні удари по російських військових об’єктах. Унаслідок атаки обвалилися елементи автомобільної частини мосту, а залізнична інфраструктура зазнала пошкоджень.

За інформацією української сторони, у бойовій операції використовували різні типи вітчизняних ракет і ударних безпілотників. Президент України наголосив, що результат став можливим завдяки розвитку власних оборонних технологій та взаємодії кількох складових Сил оборони.

Однак особливу увагу привернув не лише масштаб руйнувань, а й спосіб підтримання зв’язку з ударними засобами.

18 листопада Financial Times опублікувала репортаж журналіста Крістофера Міллера, присвячений українській системі повітряних ретрансляторів, які військові називають «літаючими модемами».

За словами співрозмовників FT із підрозділів далекобійного ураження, під час операції українські сили свідомо не покладалися на американську супутникову мережу Starshield. Натомість вони використовували власну систему передавання сигналів між операторами та ударними засобами.

Це дозволило підтримувати зв’язок під час операції в районі, насиченому російськими засобами протиповітряної оборони та радіоелектронної боротьби.

Таким чином, удари по Керченському мосту стали демонстрацією розвитку не тільки українського ракетобудування, а й технологій військового зв’язку.

Читайте також: “Удар по Кримському мосту: Зеленський розкрив деталі багатотижневої операції, Генштаб підтвердив обвал прольоту”

Що таке «літаючі модеми»

Попри незвичну назву, йдеться не про принципово новий вид безпілотників, а про використання літальних апаратів для забезпечення зв’язку.

У звичайному розумінні ретранслятор — це пристрій, який приймає сигнал і передає його далі.

Наприклад, у цивільному житті подібний принцип використовують для розширення зони покриття бездротових мереж.

У військовій сфері він дозволяє підтримувати обмін інформацією між віддаленими об’єктами, коли прямого каналу зв’язку недостатньо або його робота ускладнена.

Як пояснюють учасники операції у репортажі FT, безпілотники з обладнанням зв’язку можуть виконувати роль повітряних ретрансляційних станцій.

Це дає змогу передавати операторові інформацію з ударного апарата та підтримувати можливість керування ним протягом польоту.

Принципова відмінність такої системи від супутникового зв’язку полягає в тому, що передавання інформації забезпечують спеціально розгорнуті повітряні засоби.

Для України це має важливе значення.

Коли зв’язок залежить від супутникової системи іноземного постачальника, доступність окремих функцій визначається не лише технічними можливостями військових, а й правилами роботи цього сервісу.

Власна система ретрансляції потенційно забезпечує більшу самостійність під час окремих бойових завдань.

Водночас «літаючі модеми» не означають, що Україна створила повноцінну альтернативу глобальному супутниковому інтернету.

Йдеться про інший спосіб підтримання військового зв’язку, який може використовуватися для конкретних операцій.

Чому Україна шукає альтернативу Starlink

Питання незалежного зв’язку стало особливо актуальним після нових обмежень роботи Starshield — військового напряму супутникових послуг американської компанії SpaceX.

12 листопада президент України повідомив, що на тимчасово окупованих територіях знову зафіксували обмеження швидкості руху терміналів Starshield до 161 км/год, або 100 миль на годину.

Важливо розрізняти два поняття: йдеться не про швидкість інтернету, а про обмеження використання термінала, який рухається разом із транспортним засобом чи літальним апаратом.

Для високошвидкісних ударних безпілотників і перехоплювачів така умова може суттєво впливати на доступність каналу зв’язку.

За словами президента, обмеження ускладнювали застосування українських дронів-перехоплювачів проти російських реактивних безпілотників.

17 листопада він підтвердив, що обмеження зберігалися, а Україна продовжувала обговорювати проблему з американськими партнерами.

На цьому тлі розроблення альтернативних каналів зв’язку набуло додаткового значення.

Історія зі Starshield демонструє ширшу проблему сучасних військових технологій: навіть якщо держава самостійно виробляє безпілотники, ракети та системи керування, залежність від зовнішньої комунікаційної інфраструктури може обмежувати їхнє використання.

Причому проблема не обов’язково пов’язана з технічною несправністю.

Достатньо зміни умов доступу до сервісу, географічних обмежень або правил використання обладнання.

Саме тому власні засоби зв’язку стають для України не менш важливими, ніж нові ударні платформи.

Що відомо про використання ретрансляторів під час удару

Важливо, що повідомлення Financial Times частково підтверджуються офіційними даними українських військових.

17 листопада Сили безпілотних систем ЗСУ повідомили про участь у комбінованій операції операторів 1-го окремого центру безпілотних систем і 7-го Центру глибинних уражень 414-ї окремої бригади «Птахи Мадяра».

Серед завдань цих підрозділів офіційно назвали ураження визначених цілей, перевантаження російської ППО та ретрансляцію сигналу для забезпечення заключного ракетного удару.

Отже, сам факт використання ретрансляції підтверджується незалежно від репортажу FT — безпосередньо українським військовим командуванням.

Проте існує суттєва різниця між підтвердженням технології та розкриттям усіх подробиць її застосування.

Офіційне повідомлення не містить повного опису архітектури мережі, характеристик обладнання, надійності каналів або результатів його випробувань у різних умовах.

FT наводить додаткові відомості, отримані від військових операторів, але ці розповіді не є незалежним технічним аудитом системи.

Тому твердження, що українська мережа повітряних ретрансляторів може забезпечити роботу всіх далекобійних засобів без супутникового зв’язку, наразі було б передчасним.

Разом із тим сама можливість підтримувати канал зв’язку в межах настільки складної операції є важливим технологічним результатом.

Чому керований удар відрізняється від польоту за заданим маршрутом

Щоб зрозуміти значення нової системи, потрібно розрізняти два способи застосування безпілотних ударних засобів.

Перший передбачає переважно автономний політ за завчасно визначеним маршрутом.

У такому випадку система використовує навігаційні дані та закладені алгоритми. Постійна участь оператора не завжди потрібна.

Другий передбачає можливість підтримувати зв’язок із літальним апаратом під час виконання завдання.

Це дозволяє отримувати додаткову інформацію про його стан і, якщо конструкція та програмне забезпечення це передбачають, коригувати окремі параметри місії.

Для військових така можливість має кілька переваг.

По-перше, зменшується залежність від незмінності початкових умов.

По-друге, оператор може отримувати інформацію про ситуацію вже після запуску апарата.

По-третє, з’являються додаткові можливості контролю виконання завдання.

Проте наявність зв’язку сама по собі не гарантує точності влучання.

На результат впливають також навігаційні системи, характеристики боєприпасу, робота сенсорів, протидія противника та інші чинники.

Тому успішний удар по Керченському мосту не можна пояснювати винятково використанням «літаючих модемів».

Це був один із технологічних компонентів комплексної військової операції.

Чи є українська технологія абсолютно новою

Повітряні ретранслятори не є українським винаходом у буквальному розумінні.

Принцип використання літальних апаратів для передавання сигналів існує давно, зокрема у військових системах зв’язку.

Водночас повномасштабна війна Росії проти України прискорила розвиток таких рішень і створила умови для їхнього масштабнішого практичного застосування.

Financial Times звертає увагу, що російські військові почали використовувати мережі безпілотників-ретрансляторів для збільшення дальності операцій раніше, ніж українські підрозділи продемонстрували нові можливості в районі Керченського мосту.

За повідомленням видання, відповідні російські рішення з’явилися приблизно за два роки до нинішньої операції.

Ця обставина важлива для розуміння технологічної конкуренції.

Війна безпілотників дедалі більше перетворюється на протистояння цілих систем, а не окремих моделей дронів.

Вирішального значення набуває здатність поєднувати різні елементи — навігацію, зв’язок, програмне забезпечення, автономне керування та засоби протидії.

Країна, яка швидше адаптує ці компоненти до змін на полі бою, може отримати перевагу навіть без принципово нових типів озброєння.

Український випадок показує саме такий підхід: удосконалення відомої технології під конкретні військові потреби.

Чи можуть «літаючі модеми» повністю замінити супутниковий зв’язок

Наразі підстав для такого висновку немає.

Повітряні ретранслятори та супутникові системи мають різні переваги й обмеження.

ХарактеристикаСупутниковий зв’язокПовітряні ретранслятори
ІнфраструктураСупутникове угруповання та наземні елементи мережіЛітальні апарати з обладнанням зв’язку
ПокриттяМоже охоплювати великі територіїЗалежить від розміщення та можливостей повітряних засобів
Автономність УкраїниЗалежить від умов доступу до іноземної мережіМоже бути більшою за використання власних систем
СтійкістьЗалежить від доступності сервісу й умов застосуванняЗалежить від захищеності каналу та живучості ретрансляторів
МасштабуванняСпирається на готову глобальну інфраструктуруПотребує відповідних технічних ресурсів для кожної зони застосування

Повітряна мережа сама може стати об’єктом радіоелектронної протидії або фізичного ураження.

Крім того, повітряні ретранслятори мають обмежений час перебування в польоті, а характеристики зв’язку залежать від багатьох зовнішніх умов.

Не менш важливим є питання вартості.

Без відкритих даних про ціну обладнання, ресурс літальних апаратів, витрати на їхнє обслуговування та результати бойового застосування неможливо достовірно визначити, наскільки така система економічно вигідніша за альтернативи.

Отже, найреалістичнішим напрямом розвитку є не повна відмова від супутникового зв’язку, а створення різних каналів передавання інформації, які доповнюють один одного.

Чому технологія важлива для української оборонної промисловості

Значення «літаючих модемів» виходить за межі конкретної операції.

Для українського оборонно-промислового комплексу це приклад того, як розвиток допоміжних технологій може підвищувати ефективність уже створених ударних систем.

У публічному обговоренні військових інновацій основну увагу зазвичай приділяють дальності ракет, потужності бойової частини, швидкості безпілотника або кількості вироблених одиниць.

Але зброя — це лише один елемент складнішої системи.

Її ефективність залежить від того, наскільки добре вона інтегрована з розвідкою, навігацією, передаванням інформації та іншими засобами забезпечення.

Звідси випливають три важливі тенденції.

Перша — зростання ролі українських розробників засобів зв’язку.

Потреба у власних технологіях створює додаткові можливості для компаній, які працюють із радіоелектронікою, телекомунікаційним обладнанням і програмним забезпеченням.

Друга — перехід від окремих безпілотників до комплексних систем.

Дедалі важливішою стає не лише якість конкретного апарата, а й можливість його взаємодії з іншими елементами військової інфраструктури.

Третя — зменшення технологічної залежності від зовнішніх постачальників.

Власні розробки дозволяють адаптувати обладнання до українських оперативних потреб і самостійніше визначати напрями його модернізації.

Це не означає, що міжнародна співпраця стає менш важливою.

Навпаки, вона може залишатися критичною для доступу до компонентів, виробничих потужностей і передових технологій.

Однак створення власних рішень дає Україні більше можливостей діяти в ситуаціях, коли використання іноземної інфраструктури обмежене.

Що насправді довела операція біля Керченського мосту

Удари 16–17 листопада продемонстрували здатність українських сил поєднувати кілька технологій і видів озброєння в межах однієї складної операції.

Завдяки цьому було пошкоджено одну з найважливіших транспортних переправ, яку Росія використовує для забезпечення окупованого Криму.

19 листопада Associated Press повідомила про новий удар по мосту, після якого російська окупаційна влада заявила про тимчасове припинення залізничного руху. За даними AP, під час цієї атаки Україна застосувала ракети «Нептун» власного виробництва. Це вже окремий розвиток подій, який не слід автоматично пов’язувати з використанням тієї самої системи ретрансляторів.

Проте найважливішим технологічним висновком із репортажу Financial Times є інше.

Українські військові показали, що окремі далекобійні операції можна здійснювати із застосуванням власної інфраструктури зв’язку, навіть за наявності обмежень супутникових сервісів.

Це не означає повної незалежності від американських технологій і не доводить можливості замінити Starlink на всьому фронті.

Також поки немає достатньої інформації, щоб оцінити масштаб виробництва українських ретрансляторів або їхню ефективність у тривалому застосуванні.

Однак уже зараз очевидно, що зв’язок поступово перетворюється на один із ключових напрямів технологічного суперництва.


Історія з «літаючими модемами» — це не лише розповідь про незвичайну систему, яку українські військові використали під час ударів по Керченському мосту.

Вона демонструє важливішу зміну в розвитку сучасної війни: успіх дедалі більше залежить не від характеристик окремої ракети чи безпілотника, а від здатності об’єднати різні технології в ефективну систему.

Україна поступово переходить від використання готових зовнішніх рішень до створення власної технологічної інфраструктури для складних військових операцій.

І якщо цей напрям вдасться масштабувати, його значення може виявитися значно ширшим за результати одного удару.

Адже технологічна незалежність у сучасній війні — це не лише можливість виготовити власну зброю, а й здатність забезпечити її роботу без критичної залежності від рішень зовнішнього постачальника.

Вверх