Новина про те, що в Україні нібито “спростили повернення військовослужбовців після СЗЧ”, звучить голосно і може створювати враження, ніби держава запустила новий окремий механізм масового повернення або навіть запрацювала тиха “амністія”.
Насправді зміни від 1–2 квітня 2026 року значно вужчі: Генеральний штаб спростив кадровий механізм переведення між військовими частинами та обіг рекомендаційних листів, а не переписав самі правові правила повернення після самовільного залишення частини. Саме тому сьогодні важливо розділяти дві різні історії: законодавчий механізм повернення після СЗЧ, який формувався у 2024–2025 роках, і адміністративне спрощення переведень, про яке Генштаб повідомив зараз.
Тема СЗЧ давно перестала бути лише дисциплінарною або кримінально-правовою. Вона стала ще й кадровою, управлінською та психологічною проблемою для війська. Саме тому держава впродовж останніх півтора року рухалася одразу у двох напрямках: з одного боку, створювала правові “вікна” для повернення тих, хто хоче відновити службу, а з іншого — намагалася прибрати бюрократію в системі переведень, яка нерідко сама штовхала людей до зриву, конфлікту з командуванням або втечі з частини. Повідомлення Генштабу 1 квітня 2026 року треба читати саме в цій логіці: як спробу зробити кадрову систему швидшою, менш суб’єктивною і більш контрольованою.
Читайте також: Україна збила темп Росії: що стоїть за заявою Зеленського про фронт
Що оголосив Генштаб 1 квітня 2026 року
Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що запроваджено спрощений механізм надсилання рекомендаційного листа через електронний документообіг: тепер військова частина, до якої військовослужбовець хоче перевестися, може напряму надіслати такий лист у ту частину, де він служить зараз. У Генштабі наголосили, що це гарантує обов’язковий розгляд листа командиром у найкоротший термін і прибирає потребу окремо проходити погодження на рівні відділення, взводу, роти та батальйону. За задумом, це має зменшити суб’єктивний вплив нижчої ланки командування та скоротити кількість затримок і відмов, які виникали не через закон, а через сам процес.
Саме це медіа й подали як “спрощення повернення після СЗЧ”. Але формально Генштаб говорить про механізм переміщення військовослужбовців між частинами, а не про новий спеціальний закон чи новий самостійний порядок поновлення служби після самовільного залишення частини. Тобто йдеться про адміністративну зміну в кадровому маршруті, яка може допомогти тим, хто повертається після СЗЧ, але не замінює основного правового механізму такого повернення.
Чому це важливо саме для теми СЗЧ
У січневому роз’ясненні Міноборони прямо вказано: військовий, який повертається із СЗЧ, може прагнути повернення не лише “кудись у систему”, а й до конкретної військової частини, від якої має рекомендаційний лист. МОУ підтвердило, що такі листи від бойових бригад, які потребують поповнення, як і раніше приймаються та враховуються. Отже, спрощення, яке зараз ввів Генштаб, важливе саме тому, що робить цей канал швидшим і менш залежним від проміжних погоджень. Іншими словами, новація не відкриває нову юридичну двері, але може зробити реальне повернення через вже наявні двері менш заблокованим.
Водночас Міноборони уточнює і межі цієї гнучкості: командири батальйонів резерву під час переведення не враховують рекомендаційні листи від частин забезпечення, а орієнтуються насамперед на комплектування бойових частин. Це важливий сигнал: держава намагається дати військовому більш зрозумілий шлях назад, але не допускає, щоб механізм повернення після СЗЧ перетворився на масовий маршрут втечі з фронтових підрозділів у тил.
Як формувався механізм повернення після СЗЧ: що було раніше
Першим великим кроком став закон №4087-IX від 21 листопада 2024 року, який набрав чинності 29 листопада 2024 року. Саме він запровадив спеціальне “вікно” для тих військовослужбовців, які самовільно залишили частину або дезертирували до набрання ним чинності: якщо така особа добровільно прибувала до визначеної частини не пізніше 1 січня 2025 року і висловлювала готовність продовжити службу, командир мав упродовж 72 годин поновити військову службу, дію контракту, а також виплату грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення. З моменту такого поновлення поверталися й пільги та соціальні гарантії.
Той самий закон окремо зафіксував важливу річ: навіть якщо щодо військовослужбовця було відкрите кримінальне провадження за статтями 407 або 408 Кримінального кодексу, сам факт такого провадження не був підставою для відмови у продовженні військової служби та дії контракту. Це було дуже важливим елементом механізму, бо проблема СЗЧ в умовах війни давно вийшла за рамки суто дисциплінарного покарання і стала питанням збереження людського ресурсу армії.
Далі держава пішла ще далі. Закон №3902-IX від 20 серпня 2024 року доповнив Кримінальний кодекс нормою, за якою особа, що під час воєнного стану вперше вчинила правопорушення, передбачене статтями 407 або 408 ККУ, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо добровільно звернулася до слідчого, прокурора або суду із клопотанням про намір повернутися до цієї чи іншої військової частини, а також має письмову згоду командира на продовження служби. Закон також передбачив, що у разі такого судового рішення особу мають невідкладно поновити на службі, а вона сама зобов’язана не пізніше ніж за 72 години прибути до частини або місця служби.
Що змінив закон 2025 року і чому це теж важливо
30 квітня 2025 року Верховна Рада ухвалила закон №4392-IX, який доопрацював режим проходження служби для цієї категорії військовослужбовців. Офіційне повідомлення Верховної Ради прямо вказує: документ продовжив спрощену процедуру повернення для осіб, які самовільно залишили військові частини, до 30 серпня 2025 року. Також закон встановив, що час самовільного залишення місця служби не зараховується до строку служби, вислуги у званні, надбавки за вислугу років і пенсійного стажу, а військовослужбовці, яким призупинено службу або які самовільно залишили частину чи дезертирували, не користуються відповідними пільгами та гарантіями.
Сам текст закону №4392-IX уточнює ще одну принципову зміну: під час дії воєнного стану військова служба для тих, хто самовільно залишив частину або дезертирував, не призупиняється автоматично, але якщо такі особи не повернуться до моменту припинення або скасування воєнного стану, служба для них призупиняється з наступного дня після його завершення. Окремо закон знову прописав “вікно” до 30 серпня 2025 року для добровільного повернення тих, хто підпадав під спрощений механізм, із поновленням служби, контракту й забезпечення не пізніше 72 годин.
Саме тут лежить головне розмежування, яке часто губиться у новинах: спрощений законодавчий режим повернення мав чіткі часові межі, а адміністративне спрощення переведень, про яке йдеться у квітні 2026 року, — це вже інший за природою інструмент. Перше стосувалося спеціального правового шансу на поновлення служби; друге — того, як швидше оформити переміщення або рекомендацію на нове місце служби.
Який механізм діє зараз, у 2026 році
Станом на 8 січня 2026 року Міноборони офіційно підтвердило: алгоритм повернення із СЗЧ через застосунок Армія+ залишається чинним. Військовослужбовець може подати відповідний рапорт, після чого підрозділи ВСП опрацьовують його, перевіряють персональні дані та документи, взаємодіють із батальйоном резерву і скеровують військового до визначеної резервної частини. Після підтвердження в Армія+ у нього є 24 години, щоб прибути до відповідного органу ВСП, отримати припис і відбути до резервної частини.
Після прибуття до батальйону резерву командир не пізніше трьох діб видає наказ про включення військового до списку тимчасово прибулого особового складу, визначає йому завдання та через правоохоронні органи з’ясовує інформацію щодо внесення відомостей до ЄРДР. Паралельно батальйон резерву інформує ту частину, в якій військовий проходив службу до СЗЧ. Це означає, що держава у 2026 році вже має не лише законодавчий, а й операційний інструмент повернення — через резервні батальйони, ВСП і цифровий канал Армія+.
Паралельно працює і цифровий канал переведення в іншу військову частину. На сторінці Армія+ вказано, що в межах ЗСУ або НГУ рапорт на переведення потрапляє до кадрового центру, який має 72 години на рішення; далі наказ має бути підписаний упродовж 24 годин після перевірки, а після надходження наказу до частини вона має 20 днів на фактичне переведення. Отже, нова кадрова логіка все більше зводиться до коротких строків, центрування рішення і цифрового сліду, а не до тривалого ручного “ходіння по кабінетах”.
Чому держава зараз робить ставку саме на спрощення переведень
Нинішнє рішення Генштабу варто читати як визнання системної проблеми: частина випадків СЗЧ народжується не тільки через страх, втому чи психологічне виснаження, а й через відчуття безвиході всередині кадрової системи. Коли військовий роками не може вирішити питання переведення, його рапорт губиться між ланками командування, а рекомендація від потрібної бригади блокується на нижчому рівні, спокуса “вийти із системи” замість того, щоб домовитися з нею, лише зростає. Саме тому Генштаб прямо пояснює: новий механізм має зменшити суб’єктивні чинники і кількість зайвих погоджень.
Іншими словами, влада намагається лікувати не лише наслідок, а й одну з причин. Якщо військовослужбовець бачить реальний, не принижувальний і не забюрократизований шлях до бойової бригади, де є потреба в людях і готовність його взяти, то ризик СЗЧ як способу “самостійно вирішити кадрове питання” має зменшуватися. Саме тому повідомлення про спрощення переведень і новини про повернення після СЗЧ зливаються в один інформаційний сюжет: це різні правові механізми, але одна кадрова логіка.
Отже, у квітні 2026 року Україна не запустила нову окрему “амністію” для СЗЧ. Те, що зробив Генштаб, — це спрощення маршруту рекомендаційного листа і механізму переведення між частинами. Воно може суттєво допомогти тим військовослужбовцям, які хочуть повернутися на службу після СЗЧ і мають намір служити в конкретному підрозділі, але це не скасовує і не замінює правового механізму, який формувався законами 2024–2025 років.
Справжній сенс нинішньої зміни в іншому: держава поступово переходить від моделі повільної паперової армії до моделі, де кадрове рішення має проходити швидше, прозоріше і з меншим простором для ручного блокування. Саме в цьому і полягає головна новина — не в зміні суті СЗЧ, а в зміні логіки управління людьми у війську.
За матеріалами rbc.ua
