Україна отримала принципову підтримку Дональда Трампа щодо ліцензованого виробництва ракет для Patriot, а Raytheon висловила готовність обговорювати спільний проєкт. Проте до першого серійного перехоплювача ще потрібно визначити тип ракети, оформити американські дозволи, знайти фінансування, побудувати виробничу кооперацію та пройти кваліфікацію.
Станом на 24 липня 2026 року «Patriot українського виробництва» — це ще не контракт і не запущена промислова програма. Це політичне рішення, яке поступово переходить у переговори між урядами та виробниками.
Після зустрічі Володимира Зеленського з делегацією Raytheon на чолі з віцепрезидентом Джозефом Деантоною Офіс президента повідомив, що американську компанію приваблює співпраця з Україною у сфері наземної протиповітряної оборони. Українська сторона також заявила про готовність Raytheon підняти партнерство до рівня спільного виробництва ракет для Patriot. Але в оприлюдненому повідомленні немає назви конкретного перехоплювача, підприємств-учасників, місця виробництва, бюджету, графіка чи обсягу передачі технологій.
Тому головний результат зустрічі варто формулювати обережно: Україна отримала корпоративного співрозмовника, готового перейти до предметного опрацювання спільного виробництва. Але виробничої угоди сторони поки не оголосили.
Три різні процеси, які не можна змішувати
У дискусії про «український Patriot» одночасно фігурують три проєкти з різним статусом.
| Процес | Що вже є | Чого ще немає |
|---|---|---|
| Виробництво для України | Контракт Raytheon на постачання Україні перехоплювачів GEM‑T на $3,7 млрд; частину замовлення має підтримати нова лінія COMLOG у Німеччині | Це не виробництво на українській території і не передача Україні виробничих прав |
| Спільне виробництво з Україною | Заявлена українською стороною готовність Raytheon обговорювати таку модель | Не визначено українського партнера, перелік робіт, частку локалізації та юридичну форму співпраці |
| Виробництво в Україні | Політична підтримка президента США та бажання Києва розпочати його якнайшвидше | Немає формальної ліцензії, майданчика, фінансування, виробничої лінії та затвердженого графіка |
Перша частина вже має контрактне оформлення. 14 квітня 2026 року Raytheon оголосила про угоду на $3,7 млрд щодо постачання Україні перехоплювачів PAC‑2 GEM‑T. Компанія зазначила, що важливу роль у виконанні замовлення відіграватиме новий завод у німецькому Шробенгаузені, яким управляє спільне підприємство Raytheon і MBDA Deutschland — COMLOG. Кількість ракет і графік поставок у повідомленні не розкрили.
Цей контракт доводить, що між Україною та Raytheon уже є велика комерційна програма. Але він стосується виробництва ракет для України, переважно на європейській промисловій базі. Липневі переговори мають іншу мету — залучити до виробництва українську сторону.
Що насправді погодив Трамп
8 липня під час зустрічі із Зеленським на саміті НАТО в Анкарі Дональд Трамп заявив, що США дозволять Україні виробляти перехоплювачі Patriot за ліцензією. Він не уточнив тип ракети, обсяг локалізації, місце виробництва або процедуру оформлення дозволу. Трамп також визнав, що до оголошення не проводив відповідних переговорів із компаніями-виробниками.
Наступного дня Зеленський пояснив, що питання розв’язане «на політичному рівні», після чого до роботи мають перейти технічні команди урядів, міністерств і компаній. Це важливе уточнення: йдеться про згоду президента США розпочати процедуру, а не про вже видану ліцензію.
22 липня реалізацію домовленості Зеленський обговорив із послом США при НАТО Меттью Вітакером. 23 липня відбулася зустріч із Raytheon. Таким чином, після політичного сигналу Вашингтона Київ почав послідовно працювати з американською адміністрацією та одним із ключових промислових учасників програми Patriot.
Однак між словами президента США «ми дамо ліцензію» і правом українського підприємства отримати виробничу документацію лежить окрема регуляторна процедура.
Чому політична згода ще не є ліцензією
Patriot належить до контрольованих американських оборонних технологій. Передача іноземному партнеру виробничих прав, технічних даних, обладнання та послуг регулюється американськими правилами експортного контролю ITAR.
Для виробництва оборонної продукції за межами США зазвичай потрібна Manufacturing License Agreement, або MLA. Вона визначає, що саме дозволено виготовляти, кому передаються технології, які підприємства можуть брати участь і як контролюватимуться подальше використання та передача продукції. Окремі інженерні послуги, навчання й доступ до технічних даних можуть оформлюватися через Technical Assistance Agreement, або TAA. Саме такі угоди американський Директорат контролю оборонної торгівлі використовує для санкціонування виробництва озброєнь за кордоном.
Виробництво за кордоном продукції, віднесеної до значущого військового обладнання, також передбачає сертифікацію перед Конгресом США незалежно від вартості угоди. Це не означає, що Конгрес обов’язково заблокує проєкт, але президентська згода не скасовує формальної процедури розгляду.
Отже, наступний принциповий рубіж — не нова політична заява, а оформлена заявка від американського виробника, визначені іноземні партнери, погоджений обсяг технологій і проходження державного контролю.
Patriot — це система, а не одна ракета
Ще одна ключова невизначеність — який саме перехоплювач Україна планує виробляти.
Назва Patriot об’єднує наземне обладнання, радари, командні пункти, пускові установки, програмне забезпечення та кілька типів ракет. У цій промисловій системі Raytheon і Lockheed Martin мають різні ролі.
| Компонент | Основний промисловий учасник | Значення для українських переговорів |
|---|---|---|
| Наземна архітектура Patriot, радари, управління та інтеграція | Raytheon, бізнес RTX | Raytheon є центральним партнером щодо самої системи та її подальшого розвитку |
| PAC‑2 GEM‑T | Raytheon | Уже замовлений для України; виробництво розгортається також у Німеччині |
| PAC‑3 MSE | Lockheed Martin | Окрема виробнича й інтелектуальна власність; переговорів лише з Raytheon недостатньо |
| Радіолокаційна головка PAC‑3 | Boeing як постачальник Lockheed Martin | Один із критичних елементів ланцюга постачання |
GEM‑T призначений для боротьби з тактичними балістичними й крилатими ракетами та літаками. PAC‑3 MSE — новіший перехоплювач Lockheed Martin, який використовує принцип прямого кінетичного ураження та є особливо важливим для протидії складним балістичним загрозам.
З огляду на роль Raytheon та вже укладений контракт на GEM‑T, саме локалізація цієї ракети виглядає природним предметом нинішніх переговорів. Але це лише обґрунтоване припущення: офіційно тип майбутньої ракети не названий.
Якщо Україна прагне виробляти PAC‑3 MSE, до проєкту мають бути безпосередньо залучені Lockheed Martin, Boeing та інші постачальники. Raytheon не може одноосібно передати права на весь виробничий ланцюг PAC‑3.
Тому визначення типу перехоплювача — перше рішення, без якого неможливо оцінити ані строки, ані ціну, ані реальний рівень незалежності України.
Чому навіть ліцензований завод не гарантує незалежності
Дозвіл на виробництво може охоплювати дуже різний обсяг робіт:
- постачання окремих українських деталей американському або європейському виробнику;
- виготовлення корпусів чи інших некритичних компонентів;
- складання ракет із привезених комплектів;
- фінальну інтеграцію та перевірку;
- виробництво окремих складних підсистем;
- поступове збільшення локалізації;
- повний цикл із переданням виробничих технологій.
Усі ці моделі можуть називатися «спільним виробництвом», але їхній стратегічний ефект буде різним. Фінальне складання в Україні скорочуватиме частину логістики, однак не ліквідує залежність від імпортних головок самонаведення, електроніки, двигунів або інших контрольованих вузлів. Повний цикл дав би значно більшу автономність, але потребував би набагато ширшої передачі технологій і тривалішої кваліфікації.
Показовим є досвід Японії. Mitsubishi Heavy Industries давно випускає PAC‑3 за ліцензією Lockheed Martin, але у 2024 році виробництво становило близько 30 ракет на рік. Можливе подвоєння потужності стримувала нестача головок самонаведення Boeing. Тобто навіть країна з розвиненою ракетною промисловістю та чинною ліцензією залежала від одного американського постачальника.
У 2026 році Boeing і Пентагон домовилися про семирічне збільшення виробництва головок PAC‑3 утричі. Компанія інвестувала понад $200 млн у розширення підприємства в Алабамі. Це має послабити дефіцит, але водночас показує масштаб вкладень, потрібних лише для одного критичного компонента.
Німецький приклад: від контракту до перших ракет — близько трьох років
Найближчий до української ідеї приклад — розгортання виробництва GEM‑T у Німеччині.
У січні 2024 року Агентство НАТО з підтримки та постачання уклало з COMLOG контракт вартістю до $5,6 млрд на потенційне виробництво до 1000 ракет для Німеччини, Нідерландів, Румунії та Іспанії. Угода передбачала не лише виготовлення ракет, а й кваліфікацію оновлених компонентів, залучення нових постачальників, закупівлю випробувального обладнання та створення запасів для подальшого обслуговування.
Виробництво на новому підприємстві у Шробенгаузені має розпочатися наприкінці 2026 року, а перші поставки очікуються на початку 2027-го. Отже, навіть за наявності:
- досвідченого європейського партнера MBDA;
- багаторічної співпраці з Raytheon;
- замовлення майже на тисячу ракет;
- фінансування кількох держав НАТО;
- виробництва у країні, яка не перебуває під постійною загрозою ударів,
шлях від великого контракту до перших серійних виробів займає приблизно три роки.
Український проєкт теоретично може рухатися швидше завдяки воєнній терміновості та накопиченому досвіду української оборонної промисловості. Однак оцінка «дуже швидко» не повинна підміняти виробничу реальність. Опитані Reuters експерти вважають малоймовірним початок випуску раніше ніж через рік і припускають, що фактичний строк буде довшим.
Де можуть виробляти ракети
Політична мета Києва — виробництво в Україні. Але саме місце майбутнього підприємства може стати одним із найскладніших пунктів переговорів.
За даними джерел Reuters, на першому етапі розглядалося виробництво в Німеччині або іншій європейській країні з можливим перенесенням частини потужностей в Україну після завершення війни. Це не офіційне рішення, а один із варіантів, який пояснюється необхідністю захистити дорогу виробничу інфраструктуру та іноземний персонал.
Можлива й розподілена модель:
- критичні компоненти виробляють у США;
- частину вузлів — у кількох європейських країнах;
- українські підприємства постачають визначені деталі;
- фінальна інтеграція спочатку відбувається на захищеному європейському майданчику;
- частка робіт в Україні поступово збільшується.
Така схема не відповідатиме максимальному трактуванню «повністю українського Patriot», але здатна швидше інтегрувати Україну у виробничий ланцюг і дати їй гарантовану частку майбутніх поставок.
Хто має заплатити за виробничу програму
Ліцензія сама по собі не фінансує завод. Майбутня угода повинна окремо покривати щонайменше три групи витрат:
- Створення потужностей. Приміщення, виробниче та контрольне обладнання, захищені системи роботи з технічними даними, підготовка персоналу.
- Передання технологій і кваліфікація. Інженерна підтримка американських компаній, адаптація процесів, виготовлення установчої партії, перевірка якості.
- Серійне замовлення. Багаторічна закупівля ракет, яка дасть виробникам упевненість, що вкладення у нову лінію окупляться.
Саме гарантоване замовлення може виявитися важливішим за формальне оголошення ліцензії. Без погодженого мінімального обсягу закупівель Raytheon, Lockheed Martin або їхні постачальники не матимуть достатніх підстав інвестувати у ще одну лінію.
Фінансова модель може включати українські кошти, американську допомогу, внески європейських партнерів або спільне замовлення кількох держав. Але жодна з цих схем для нового спільного виробництва поки не оголошена. Квітневий контракт Raytheon на $3,7 млрд створює основу для довгострокових поставок Україні, але автоматично не оплачує українську локалізацію.
Дорожня карта: що потрібно від політичної згоди до серійної ракети
| Етап | Необхідне рішення | Що буде доказом реального прогресу |
|---|---|---|
| 1. Вибір перехоплювача | Визначити GEM‑T, PAC‑3 MSE або іншу модифікацію | Офіційно названа ракета та її основний виробник |
| 2. Визначення моделі локалізації | Компоненти, складання, фінальна інтеграція чи ширший цикл | Оприлюднений перелік робіт української сторони |
| 3. Формування консорціуму | Назвати американського головного підрядника, українське підприємство та можливих європейських партнерів | Меморандум або рамкова угода з конкретними учасниками |
| 4. Американські дозволи | Оформити MLA, TAA та інші необхідні експортні погодження | Офіційне повідомлення уряду США або виробника про схвалення |
| 5. Розгляд у Конгресі | Провести передбачену законодавством сертифікацію | Відповідне повідомлення Конгресу без блокування угоди |
| 6. Фінансування | Розподілити капітальні витрати й погодити багаторічне замовлення | Названий бюджет, платники та мінімальний обсяг закупівлі |
| 7. Вибір майданчика | Вирішити, що розміщують в Україні, а що — у США чи Європі | Названа країна й підприємство, початок підготовки лінії |
| 8. Створення ланцюга постачання | Законтрактувати критичні компоненти та альтернативних постачальників | Публічні угоди з основними учасниками кооперації |
| 9. Кваліфікація | Виготовити установчу партію, підтвердити відповідність процесів і продукції | Завершені заводські та приймальні випробування |
| 10. Серійний випуск | Вийти на стабільний річний темп і забезпечити обслуговування | Перша прийнята партія та підтверджений графік наступних поставок |
Деякі етапи можуть відбуватися паралельно. Наприклад, фінансування можна погоджувати одночасно з експортними дозволами, а підготовку кадрів — із проєктуванням лінії. Проте пропустити вибір ракети, кваліфікацію або формальне американське схвалення неможливо.
Три можливі сценарії
Європейська лінія з українською участю
Найшвидший і найменш ризикований варіант — розширити вже створювану кооперацію Raytheon–MBDA у Німеччині. Українські підприємства могли б поступово отримати замовлення на окремі компоненти, інженерні роботи або обслуговування, тоді як фінальне виробництво залишалося б у Європі.
Перевага — використання готової інфраструктури та вже кваліфікованого ланцюга GEM‑T. Недолік — Україна не матиме повністю автономного виробництва, а розподіл готових ракет усе одно залежатиме від контрактів і рішень партнерів.
Ліцензійне виробництво GEM‑T в Україні
Це найбільш логічний середньостроковий варіант переговорів саме з Raytheon. Спочатку Україна могла б отримати складання з імпортних комплектів, а потім нарощувати частку власних компонентів.
Такий сценарій потребуватиме американської MLA, захищеної виробничої бази, багаторічного фінансування та гарантій постачання критичних американських вузлів. Навіть у разі швидкого політичного погодження йдеться про багаторічну промислову програму, а не про вирішення дефіциту найближчими місяцями.
Виробництво PAC‑3 MSE
Це найцінніший, але й найскладніший сценарій. Він вимагатиме окремих домовленостей із Lockheed Martin, Boeing та мережею інших постачальників. Потрібно буде вирішити питання доступу до найбільш чутливих технологій, дефіцитних компонентів і виробничих потужностей, які самі США зараз активно розширюють.
Зустріч із Raytheon не є достатньою підставою вважати, що саме PAC‑3 MSE уже погоджено для локалізації.
Чого спільне виробництво не вирішить негайно
Навіть успішна угода не закриє короткострокової потреби України в перехоплювачах. Нове виробництво потребує часу, тоді як ракети необхідні вже зараз. Тому постачання з американських і європейських запасів, виконання квітневого контракту на GEM‑T і закупівля нових партій залишатимуться критично важливими.
Не зникне й потреба у багаторівневій ППО. Patriot — дорогий і технологічно складний засіб передусім для найбільш небезпечних цілей. Масове застосування дешевших дронів і крилатих ракет вимагає паралельного розвитку інших систем, винищувальної авіації, засобів радіоелектронної боротьби та дешевших перехоплювачів. Ліцензійна лінія Patriot має стати верхнім рівнем цієї архітектури, а не її єдиною опорою.
Які оголошення означатимуть справжній прорив
Переговори перейдуть від намірів до виробничої програми, якщо буде оприлюднено хоча б більшість таких параметрів:
- конкретний тип перехоплювача;
- американський головний підрядник і українське підприємство;
- підписана виробнича або ліцензійна угода;
- місце першої виробничої лінії;
- вартість створення потужностей;
- джерело фінансування;
- мінімальний обсяг багаторічного замовлення;
- перелік робіт, що виконуватимуться в Україні;
- орієнтовний рівень локалізації;
- строк виготовлення установчої партії;
- дата початку серійних поставок.
Поки цих відповідей немає, коректне формулювання звучить так: США політично підтримали ліцензоване виробництво перехоплювачів для Patriot, а Україна й Raytheon почали опрацьовувати модель спільного виробництва.
Політична згода Трампа та переговори із Raytheon — значущий зсув. Вашингтон уперше публічно підтримав не лише передачу готових ракет, а й залучення України до їх виробництва. Для Києва це шанс перейти від залежності від нерегулярних рішень про постачання до довгострокової промислової кооперації.
Проте слово «Patriot» поки випереджає реальний стан проєкту. Не визначено навіть головного — чи йдеться про GEM‑T Raytheon, PAC‑3 Lockheed Martin або поетапну програму з кількома типами ракет. Немає формальної ліцензії, виробничого контракту, оголошеного бюджету, майданчика та графіка.
Найреалістичніший перший крок — участь України у виробництві GEM‑T із використанням уже створюваної європейської кооперації. Найамбітніший — повноцінна локалізація PAC‑3 MSE — потребуватиме ширшого консорціуму та значно складнішої передачі технологій.
Тому оцінювати успіх потрібно не за кількістю політичних заяв. Справжньою точкою неповернення стануть підписана ліцензійна угода, гарантоване багаторічне замовлення та перша кваліфікована партія ракет із реальною українською участю. До цього моменту «український Patriot» залишається стратегічною можливістю — дуже важливою, але ще не гарантованою.
