Заява Юлії Свириденко 19 квітня про те, що МВФ “з розумінням поставився” до чутливості питання ПДВ для ФОПів, виглядає як локальна перемога уряду і малого бізнесу. Але насправді це значно більша історія — про межі податкового тиску під час війни, про переговорну силу Києва у відносинах із кредиторами та про те, що відмова від однієї норми не скасовує головного: Україні все одно доведеться шукати нові доходи для бюджету 2027 року.
Це була не чутка, а реальна вимога програми МВФ
Щоб зрозуміти масштаб новини, важливо розвести політичний шум і документальну базу. Ідея запровадити ПДВ для частини ФОПів не була журналістським припущенням чи “зливом” із кабінетів. Вона була прямо зафіксована в лютневому “staff report” МВФ щодо нової чотирирічної програми EFF для України. У документі зазначено, що до пакета податкових заходів мав увійти пункт про скасування ПДВ-пільги для спрощеної системи: з 1 січня 2027 року обов’язкова ПДВ-реєстрація мала запрацювати для спрощенців, чий оборот перевищує загальний поріг реєстрації, а сам поріг передбачалося підвищити, але не вище 4 млн грн.
Це означає, що тема ПДВ для ФОПів була не периферійною деталлю, а частиною офіційної логіки нової кредитної програми. Більше того, ще в лютому уряд і МВФ вже тоді “пом’якшили” первісну версію вимоги: якщо спочатку йшлося про нижчий поріг і ширше коло підприємців, то після переговорів план планували застосувати приблизно до 250 тисяч ФОПів і підняти поріг до 4 млн грн замість 1 млн. Тобто нинішня квітнева відмова — це вже другий етап відступу від жорсткішого початкового сценарію.
Чому МВФ взагалі просував цю ідею
З погляду МВФ логіка була доволі послідовною. Фонд виходив із того, що українська база ПДВ надто вузька, а спрощена система давно використовується не лише для підтримки малого бізнесу, а й як механізм податкової оптимізації, дроблення компаній і уникнення загального режиму. У публічних коментарях представниця МВФ в Україні Прісцилла Тоффано прямо заявляла, що спрощена система стала “вкрай несправедливою”, бо нею користуються і великі гравці, а сам Фонд намагається не “тиснути на білий бізнес”, а розширити коло тих, хто реально долучається до фінансування держави. Вона також навела показову цифру: в Україні лише близько 0,5 зареєстрованого платника ПДВ на 100 людей, тоді як середній показник у ЄС становить 7,7.
Керівник місії МВФ Гевін Грей формулював це ще жорсткіше: Україні потрібно не просто просити зовнішню допомогу, а мобілізувати внутрішні доходи, закривати податкові лазівки, боротися з тінізацією та вирівнювати правила гри для легального бізнесу. Саме з цієї логіки Фонд підтримував зміни до ПДВ і погоджувався на підвищення порогу лише настільки, щоб не вдарити по найменших та легальних підприємцях.
Тут іще один важливий момент: для МВФ ця реформа була пов’язана не лише з фіскальним ефектом, а й з євроінтеграційною рамкою. І staff report, і пояснювальна записка Мінфіну прив’язували підвищення порогу до меж, які відповідають правилам ЄС — приблизно 85 тисячам євро, або близько 4 млн грн. Тобто ПДВ для частини ФОПів подавали не просто як “податок заради податку”, а як елемент гармонізації з європейськими нормами.
Як уряд спочатку захищав, а потім фактично відкотив цю ідею
Ще в лютому-березні уряд не заперечував сам принцип реформи. Навпаки, Свириденко тоді публічно пояснювала, що підвищення порогу до 4 млн грн має захистити більшість ФОПів, а нові правила не торкнуться двох третин підприємців. У цій версії влада не сперечалася з МВФ по суті, а лише доводила, що реформу можна зробити м’якшою й відкладеною в часі.
У березні Мінфін пішов ще далі й оприлюднив пояснювальну записку до законопроєкту, де механіка вже була майже розписана по пунктах. Документ передбачав обов’язкову ПДВ-реєстрацію з 1 січня 2027 року для юридичних осіб і ФОПів на спрощеній системі, якщо вони досягають нового порогу; квартальний звітний період для єдинників — платників ПДВ; символічні штрафи по 1 гривні за перші п’ять порушень у 2027 році; а також низку технічних змін до адміністрування податку. Паралельно Мінфін прямо записав, що поріг реєстрації підвищується з 1 млн до 4 млн грн.
Фактично до середини березня уряд працював у моделі “не скасувати, а пом’якшити”. Тому нинішня позиція Свириденко важлива саме тим, що вона означає зміщення підходу: влада вже не просуває компромісний варіант із високим порогом, а каже, що сама ідея ПДВ для ФОПів є політично та соціально неконструктивною.
Читайте також: “Вимоги МВФ в одному документі: Мінфін пропонує ПДВ для ФОП від 4 млн грн і нові податки для платформ”
Чому ця норма стала настільки токсичною
Причина не лише в тому, що бізнес “не хоче платити більше”. Для малого підприємця ПДВ — це зовсім інший тип життя: податкові накладні, ризик блокувань, складніший бухгалтерський облік, інша логіка роботи з контрагентами, зміна цінових моделей і нові транзакційні витрати. Для великого бізнесу це рутина, для дрібного — окрема адміністративна екосистема. Саме тому навіть м’якша формула з квартальною звітністю та символічними штрафами не знімала головного страху: ФОПи бачили в цьому не дрібну поправку, а початок демонтажу спрощеної системи в її нинішньому вигляді.
Політична токсичність теж була неминучою. Спрощена система — це одна з небагатьох податкових конструкцій, яку значна частина суспільства сприймає не як технічний режим, а як “соціальний контракт” між державою і малим бізнесом. Війна, падіння попиту, енергетичні ризики та загальна невизначеність зробили цю тему ще чутливішою. Саме тому уряд, схоже, дійшов висновку, що навіть якщо норма виглядає раціонально на папері, провести її через парламент і суспільство без серйозної політичної шкоди буде дуже важко.
Квітнева заява Свириденко: що саме вона означає
19 квітня Свириденко заявила, що під час весняних зборів у Вашингтоні українська делегація провела численні консультації з МВФ та європейськими партнерами і знайшла розуміння щодо того, що тема ПДВ для ФОПів є надто чутливою як для суспільства, так і для парламенту. Вона прямо сказала, що це “сенситивна тема і не конструктивна ідея”, а також додала, що уряд і партнери працюватимуть над іншими альтернативними заходами для наповнення бюджету у 2027 році.
По суті, це означає, що Київ домігся політичного перегляду однієї з найнеприємніших податкових вимог. Але тут важливо бути точним: станом на доступні публічні матеріали МВФ у відкритому доступі лишається саме лютневий staff report з нормою про обов’язкову ПДВ-реєстрацію для частини спрощенців, а окремого нового офіційного документа Фонду, де цей пункт уже переписаний, у публічній базі поки не видно. Тому коректніше говорити не про формально переписану програму, а про політичну домовленість, публічно озвучену українською стороною.
Чому МВФ міг піти назустріч
Для Фонду це не обов’язково виглядає як поразка. МВФ працює не лише з цифрами, а й з політичною здійсненністю реформ. Якщо норма є формально правильною, але шансів провести її майже немає, вона починає підривати саму програму. У випадку України це особливо чутливо, бо співпраця з МВФ залишається вузловою для всього ланцюга зовнішнього фінансування. За офіційними даними МВФ, у 2026 році Україні потрібно закрити близько 52 млрд доларів зовнішнього фінансування, а виконання програми Фонду допомагає розблоковувати допомогу інших партнерів.
Іншими словами, для кредитора іноді вигідніше замінити одну конфліктну норму на пакет менш вибухових рішень, ніж наполягати на кроці, який може загрузнути в політичному спротиві. Саме так, схоже, і сталося тут: МВФ не відмовляється від мети розширити податкову базу, але погоджується, що шлях через ПДВ для ФОПів зараз занадто ризикований. Це висновок-інтерпретація, але він прямо випливає з поєднання лютневих документів МВФ, березневого тиску на виконання податкових маяків і квітневої заяви уряду про пошук альтернатив.
Що буде замість ПДВ для ФОПів
Ось тут і проходить головна межа між емоційною реакцією та реальною податковою політикою. Відмова від ПДВ для ФОПів не означає, що уряд і МВФ погодилися нічого не змінювати. Навпаки, вже 30 березня Кабмін схвалив пакет із трьох податкових законопроєктів, у якому немає ПДВ для ФОПів, але є інші фіскальні новації: оподаткування доходів фізосіб через цифрові платформи, ПДВ на міжнародні посилки фактично з нульового порогу та продовження військового збору після завершення воєнного стану.
За версією Мінфіну, для доходів через цифрові платформи пропонується окремий режим зі ставкою ПДФО 5%, де податковим агентом стає сама платформа; для міжнародних посилок ПДВ має нараховуватися автоматично при купівлі товару на маркетплейсі, а виняток лишається лише для некомерційних відправлень до 45 євро; військовий збір уряд хоче зберегти на три роки після скасування воєнного стану — 5% для фізосіб, 10% від мінімальної зарплати для ФОПів 1, 2 і 4 груп та 1% від доходу для 3 групи. Усе це теж планують вводити з 1 січня 2027 року.
Тобто правильний висновок такий: не податкова пауза загалом, а лише зміна маршруту. Тиск на доходну частину бюджету нікуди не зник, просто влада разом із МВФ, схоже, вирішила шукати фіскальний ресурс в інших точках, де політичний опір менший, а адміністрування для держави простіше.
Читайте також: “Без ПДВ для ФОПів — поки що. Чому уряд розібрав «великий податковий закон» на частини”
Хто виграв і хто програв від цього рішення
Найочевидніший короткостроковий переможець — малий бізнес, насамперед ФОПи на спрощеній системі, які отримали перепочинок від переходу в ПДВ-контур. Для них це означає менше регуляторної невизначеності, нижчі майбутні витрати на адміністрування і відсутність потреби вже зараз готуватися до радикальної зміни моделі роботи.
Уряд теж частково виграв, бо уникнув фронтального конфлікту з підприємницьким середовищем і, схоже, зберіг переговорний канал із МВФ без публічного зриву програми. Але це виграш із застереженням: політично токсичне рішення відкладено, проте потреба в нових доходах нікуди не поділася. Отже, вже найближчими місяцями дискусія переїде в інші теми — цифрові платформи, посилки, військовий збір, можливо, інші інструменти детінізації.
Програвших теж кілька.
По-перше, це концепція “великої податкової реформи одним пакетом”, яку Мінфін намагався зібрати навесні.
По-друге, це частина легального бізнесу, яка підтримувала аргумент про нерівні умови конкуренції між платниками ПДВ і тими, хто залишається поза цим контуром. Сам МВФ якраз від їхнього імені й аргументував реформу, наголошуючи, що чесні компанії не повинні програвати тим, хто користується прогалинами системи.
Читайте також: ““One Big Beautiful Tax Bill” по-українськи: ПДВ для ФОП з 4 млн, податки на посилки й платформи”
Історія з ПДВ для ФОПів показала, що навіть у програмі з МВФ жорсткі пункти не є висіченими в камені. Якщо українська влада доводить, що певна норма політично вибухова, соціально чутлива і ризикує зірвати ширшу реформу, партнер може погодитися на перегляд. Саме це, схоже, і сталося у випадку з ПДВ для спрощенців.
Але ця історія не про остаточну перемогу над податковим тиском. Вона про інше: Україна виграла час і відбила один конкретний удар, однак боротьба за нові доходи бюджету тільки змінює форму. ПДВ для ФОПів, імовірно, не стане політикою 2027 року. Проте 2027-й однаково прийде з новими податковими рішеннями — просто тепер вони, найімовірніше, будуть менш прямими, менш символічно токсичними й більше зав’язаними на цифрову економіку, імпорт і післявоєнні фіскальні зобов’язання.
За матеріалами forbes.ua
