Кабінет міністрів обговорює підвищення стандартної ставки ПДВ із 20% до 21–21,5%. Додаткові десятки мільярдів гривень держава хоче спрямувати не просто до бюджету, а на створення масштабного механізму страхування бізнесу від воєнних ризиків. Поки це лише концепція: рішення уряду немає, законопроєкт не ухвалений, а частина параметрів майбутньої системи залишається предметом дискусії. Проте сама ідея показує, наскільки гострою для української економіки стала проблема незастрахованих воєнних збитків.
Російські удари по заводах, складах, енергетичних об’єктах, логістичних центрах і магазинах дедалі частіше створюють для українського бізнесу ризик, який неможливо закрити звичайною страховкою. Комерційний страховик може працювати з пожежею, аварією чи стихійним лихом, але значно обережніше ставиться до ситуації, коли десятки великих об’єктів можуть бути знищені протягом короткого часу ракетами або дронами.
Тому Кабмін шукає механізм, за якого частину надзвичайного воєнного ризику візьме на себе держава.
За інформацією Forbes Ukraine, один із варіантів передбачає підвищення стандартної ставки ПДВ на 1–1,5 відсоткового пункту — з нинішніх 20% до 21–21,5%. Додатковий ресурс пропонують цільово спрямовувати на підтримку постраждалих підприємств і страхування воєнних ризиків. За розрахунками Forbes, один додатковий відсотковий пункт може давати приблизно 50 млрд грн на рік, 1,5 пункту — близько 75 млрд грн.
Головне застереження: податок поки не підвищують. Це не ухвалена норма і навіть не остаточна урядова модель. Ініціатива перебуває на стадії обговорення, а один із депутатів, знайомих із концепцією, називає її «сирою».
Навіщо уряду новий фонд
Безпосереднім каталізатором дискусії стали масштабні російські атаки на українську виробничу й логістичну інфраструктуру.
Лише протягом одного з останніх місяців, за підрахунками Forbes Ukraine, було пошкоджено понад 400 000 кв. м складських площ. Після серії атак уряд почав обговорювати з бізнесом резервні склади, фінансову допомогу постраждалим компаніям, пільгові кредити та спеціальний фонд відновлення. На оперативне розширення трьох програм підтримки до кінця року Мінекономіки оцінює потребу приблизно у 6 млрд грн.
Але 6 млрд грн — це радше ресурс для поточних програм. Запропонований страховий фонд має бути значно масштабнішим.
За концепцією Мінекономіки, з якою ознайомився Forbes Ukraine, йдеться про фонд обсягом $3–4 млрд. Приблизно $1 млрд має забезпечити українська сторона, ще $2–3 млрд уряд сподівається залучити від міжнародних партнерів. Адміністратором пропонується зробити Експортно-кредитне агентство.
Тобто підвищення ПДВ розглядається не тільки як спосіб виплачувати компенсації після чергового обстрілу. Значно амбітніша мета — сформувати фінансовий резерв, наявність якого дозволить побудувати нормальний ринок страхування воєнних ризиків.
Саме тут з’являється поняття first-loss.
Що таке first-loss і навіщо тут держава
У звичайному страхуванні страховик збирає премії з великої кількості клієнтів і розраховує, що одночасно страхова подія станеться лише з невеликою їх частиною.
В умовах війни ця модель працює значно гірше.
Один масштабний ракетний удар може одночасно пошкодити склади, заводи, магазини та логістичні центри десятків компаній. Через концентрацію ризику страховики або взагалі відмовляються його покривати, або встановлюють настільки високі тарифи та низькі ліміти, що поліс втрачає економічний сенс.
First-loss фонд має змінити розподіл цього ризику.
Держава або спеціальний фонд бере на себе певний початковий рівень потенційних збитків. Після того як найнебезпечніша частина ризику закрита державним капіталом, до наступних «шарів» покриття легше залучити українських страховиків, міжнародних перестраховиків, банки та донорські інституції.
Інакше кажучи, метою фонду є не обов’язково самостійно компенсувати державними коштами кожен зруйнований завод. Його капітал повинен зробити частину ризиків достатньо прогнозованою для приватного фінансового сектору.
Саме тому $1 українського публічного ресурсу потенційно може бути важливішим за $1 звичайної бюджетної компенсації: він може допомогти залучити додаткові гроші донорів і приватного страхового ринку.
До $10 млн одній компанії: як може працювати нова система
Робоча модель передбачає значно більші ліміти, ніж нинішні програми підтримки.
За концепцією, максимальна компенсація збитку одній юридичній особі може становити до $10 млн. Доступ до механізму можуть отримати великі, середні та малі підприємства у визначених галузях — зокрема переробній та добувній промисловості, агросекторі, транспорті, енергетиці, водопостачанні, торгівлі, охороні здоров’я та освіті.
Компанії також повинні будуть брати участь у фінансуванні системи.
Один із запропонованих параметрів — страховий внесок на рівні 2% від суми покриття. Отже, підприємству, яке хоче отримати максимальне покриття $10 млн, довелося б сплатити $200 000.
Водночас, за нинішньою версією концепції, захищати планують передусім основні засоби — виробничі та складські активи. Товарні запаси та сировина можуть залишитися поза програмою.
Це суттєве обмеження. Для виробничого підприємства найдорожчим активом справді може бути завод або обладнання. Але для великого дистриб’ютора, ритейлера чи логістичної компанії значну частину збитку після удару інколи становлять саме запаси продукції на складах.
Остаточного переліку активів, винятків і правил оцінювання збитків поки немає.
Чому не вистачає вже чинної програми
Україна фактично вже має державну систему підтримки страхування воєнних ризиків.
Вона працює з 1 січня 2026 року і також адмініструється Експортно-кредитним агентством.
Для підприємств на територіях підвищеного ризику держава запровадила пряме покриття пошкодженого або знищеного майна. Спочатку максимальний ліміт становив 10 млн грн, але в березні уряд збільшив його до 30 млн грн. Для бізнесу в інших регіонах передбачена компенсація частини страхової премії — до 3 млн грн на компанію протягом календарного року.
Система вже почала працювати, але її масштаб поки порівняно невеликий.
Станом на липень було погоджено 139 заяв за напрямом прямого покриття потенційних збитків на 2,67 млрд грн. За напрямом компенсації страхової премії бізнес подав 63 заявки із загальним страховим покриттям 7,9 млрд грн та потенційною державною компенсацією 94,22 млн грн.
Перші чотири компанії отримали загалом 6,8 млн грн компенсації страхових премій. За даними Мінекономіки, це дозволило знизити для них середню фактичну вартість страхування з 4,24% до 1,19%.
Отже, проблема не в тому, що в Україні взагалі немає страхування воєнних ризиків. Воно є.
Проблема в масштабі.
Ліміт 30 млн грн може бути вагомою допомогою для малого або частини середнього бізнесу, але для великого заводу, логістичного центру чи складського комплексу збитки після одного удару можуть бути в багато разів більшими.
Саме тому запропоновані $10 млн покриття означають перехід від програми бюджетної допомоги до спроби створити повноцінну систему розподілу катастрофічного ризику.
Чому гроші хочуть брати саме з ПДВ
ПДВ — один із найбільших і найстабільніших податків української бюджетної системи.
Стандартна ставка зараз становить 20%. Окремі операції оподатковуються за ставками 7%, 14% або 0%.
Для держави перевага ПДВ очевидна: податок має дуже широку базу. Його збільшення навіть на один відсотковий пункт здатне дати десятки мільярдів гривень без необхідності створювати абсолютно новий податок та нову систему його адміністрування.
За оцінкою Forbes Ukraine, 21% замість 20% може додати приблизно 50 млрд грн надходжень на рік, а 21,5% — близько 75 млрд грн.
Це вже суми, співставні з початковим українським внеском у великий страховий фонд.
Є і політична логіка: ПДВ розподіляє фінансування механізму дуже широко — між усією економікою та кінцевим споживанням, а не тільки між підприємствами, які перебувають під найбільшою загрозою ударів.
Але саме ця особливість є і головним аргументом критиків.
Хто насправді заплатить додатковий ПДВ
Юридично ПДВ перераховують до бюджету підприємства — платники податку.
Економічно значна частина податкового навантаження може бути перенесена в кінцеві ціни.
Водночас підвищення ставки з 20% до 21% не означає автоматичного подорожчання всього на 1%.
Наприклад, товар без ПДВ коштує 1000 грн.
За нинішньої ставки:
1000 грн + 20% = 1200 грн.
При ставці 21%:
1000 грн + 21% = 1210 грн.
Тобто за повного перенесення податку ціна зростає на 10 грн, або приблизно 0,83% від нинішньої кінцевої ціни.
За ставки 21,5% той самий товар коштуватиме 1215 грн — приблизно на 1,25% дорожче, ніж за ставки 20%.
Це максимальний механічний ефект за умови, що вся різниця перекладається на покупця, а ціна без податку не змінюється. У реальності частину навантаження продавець може взяти на свою маржу, а на частину товарів діють інші ставки або звільнення від ПДВ.
Тому говорити, що «всі ціни автоматично піднімуться на 1–1,5%», некоректно.
Але певний одноразовий проінфляційний ефект підвищення широкого непрямого податку практично неминучий, якщо бізнес хоча б частково перенесе додаткове навантаження на покупців.
Чи означає це, що бізнес заплатить податок для підтримки самого себе
На перший погляд виникає парадокс.
Держава підвищує податок нібито для допомоги бізнесу, але платниками ПДВ є самі підприємства.
Проте система ПДВ побудована на податковому кредиті. Для звичайної компанії — платника ПДВ податок, сплачений постачальникам, за загальним правилом зараховується проти ПДВ, нарахованого покупцям. Тому ПДВ не повинен повністю ставати витратою кожної компанії на кожному етапі виробництва.
Головним кінцевим носієм податку стає покупець, який уже не може використати податковий кредит.
Для бізнесу наслідки складніші. Компанії можуть зіткнутися з більшим касовим навантаженням, зміною оборотного капіталу, необхідністю переглянути ціни й контракти. У низькомаржинальних галузях навіть невелике підвищення податку може змусити частину підприємств поділити навантаження зі споживачем через скорочення власної маржі.
Особливо неоднозначною буде ситуація для підприємств, які фактично фінансуватимуть систему через загальну економіку, але самі не відповідатимуть критеріям отримання страхового покриття.
50–75 млрд грн податку заради 6 млрд грн допомоги?
На перший погляд цифри можуть здаватися непропорційними.
Уряд зараз шукає приблизно 6 млрд грн на розширення програм підтримки постраждалого бізнесу до кінця року, тоді як підвищення ПДВ на один пункт потенційно може приносити близько 50 млрд грн щороку.
Але це різні фінансові потреби.
6 млрд грн — короткострокове фінансування конкретних програм.
Підвищення ПДВ обговорюють у контексті значно більшої страхової архітектури — фонду на $3–4 млрд, з якого близько $1 млрд має сформувати Україна, а решту уряд хоче залучити від міжнародних партнерів.
Тобто додатковий податок потенційно виконує ще одну функцію: демонструє донорам, що Україна сама вкладає значний ресурс у фонд.
У такій моделі українські кошти стають своєрідним якорем для залучення зовнішнього фінансування.
Чому міжнародні гроші тут критично важливі
Воєнне страхування має незвичайну проблему: ризик потенційних збитків може бути значно більшим, ніж обсяг премій, який український бізнес здатний сплачувати.
Якщо фонд формувати лише з внесків підприємств, тариф буде надто високим.
Якщо фінансувати лише з українського бюджету — держава бере на себе ризик багатомільярдних виплат у момент, коли величезна частина бюджету вже спрямовується на оборону.
Тому практична модель потребує кількох рівнів капіталу: внесків бізнесу, українського державного ресурсу, коштів партнерів, а в перспективі — приватних страховиків та перестраховиків.
Саме можливість залучити $2–3 млрд донорського фінансування може бути одним із головних тестів життєздатності всієї конструкції. Без міжнародного плеча підвищення ПДВ ризикує перетворитися зі способом мобілізувати приватний страховий ринок просто на ще одну систему бюджетних компенсацій.
Головний плюс: підприємство отримує шанс відбудуватися після удару
Для бізнесу війна створює не тільки прямі збитки.
Неможливість застрахувати завод або склад впливає на кредитування та інвестиції ще до того, як щось зруйновано.
Банк значно обережніше кредитує об’єкт, який може бути знищений без страхового покриття. Інвестор закладає вищу премію за ризик. Власник підприємства відкладає модернізацію, тому що нове обладнання за десятки мільйонів доларів може не мати достатнього захисту.
Тому економічний ефект страхування не обмежується виплатами після атаки.
Якщо держава справді зможе сформувати великий фонд, а міжнародні перестраховики погодяться працювати поверх його first-loss покриття, підприємствам буде простіше позичати, інвестувати та зберігати активи в Україні.
У довгостроковій перспективі це може бути не менш важливо, ніж безпосередня компенсація зруйнованого майна.
Але є ризик: податок платитимуть усі, компенсацію отримуватимуть не всі
Це одна з найскладніших політичних проблем концепції.
Додатковий ПДВ поширюватиметься дуже широко. Фактично його сплачуватимуть споживачі по всій країні.
Натомість страховий фонд матиме критерії доступу.
За робочою концепцією передбачено визначений перелік секторів. Можуть існувати обмеження за видами майна, статусом підприємства та іншими параметрами.
Тому уряду доведеться пояснити, чому, наприклад, людина платить більше ПДВ у магазині, а отримувачем підтримки може стати великий приватний завод.
З економічного погляду відповідь може полягати в збереженні робочих місць, виробництва, податкової бази та ланцюгів постачання.
Але для суспільної легітимності цього недостатньо без прозорих правил.
Держава має показати, хто може отримувати компенсацію, як визначається збиток, які компанії виключені, як уникнути подвійного відшкодування і хто контролюватиме рішення адміністратора фонду.
Ще одна проблема — 2% можуть бути занадто великими для частини бізнесу
Внесок у 2% здається невеликим лише у відсотках.
Для покриття $10 млн він становить $200 000.
Для підприємства, яке працює з низькою маржинальністю, це значна сума. Особливо якщо страховка не покриває товарні запаси та сировину, які також можуть бути знищені.
Тому одним із ключових питань стане співвідношення між страховою премією, франшизою, максимальним покриттям і реальним рівнем ризику.
Занадто низький тариф створюватиме небезпеку швидкого виснаження фонду. Занадто високий — призведе до того, що підприємства просто не купуватимуть покриття.
Є й проблема «першого збитку»
First-loss механізм повинен бути дуже точно сконструйований.
Якщо держава бере на себе занадто велику частину ризику, приватні страховики можуть отримати вигоду без достатньої власної відповідальності.
Якщо, навпаки, державний шар надто малий, міжнародні перестраховики все одно можуть визнати український ризик неприйнятним.
Окремо необхідно вирішити, як поводитися з компаніями, які вже неодноразово потрапляли під удари, з активами неподалік військових або енергетичних об’єктів та з географічною концентрацією великих складів.
Без правильного тарифоутворення виникає класична проблема страхування: найактивніше купуватимуть поліс саме ті підприємства, ризик яких найвищий.
Чи можна просто спрямувати ПДВ в окремий фонд
Технічно сама ставка податку і напрям використання грошей — це різні юридичні питання.
Ставки ПДВ встановлює Податковий кодекс. Нині він визначає базову ставку 20%, тому підвищити її рішенням Кабміну неможливо — необхідні зміни до законодавства і голосування Верховної Ради.
Щоб додаткові надходження не розчинилися в загальному бюджеті, доведеться також закріпити механізм їхнього цільового використання.
Бюджетний кодекс дозволяє існування спеціального фонду, доходи якого мають визначене цільове спрямування, а видатки здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень.
Україна вже використовує подібні конструкції для інших цільових бюджетних програм.
Але для нової моделі необхідно буде юридично визначити, яка саме частина надходжень від ПДВ спрямовується до фонду, хто розпоряджається коштами, що відбувається із залишками, як фонд співфінансується донорами і які правила діють після завершення воєнного стану.
Коли ставка може змінитися
Навіть за політичної підтримки Кабмін не може просто оголосити нову ставку ПДВ.
Необхідний закон, який має пройти Верховну Раду.
Податковий кодекс також містить принцип стабільності: зміни до елементів податків за загальним правилом не повинні вноситися пізніше ніж за шість місяців до початку бюджетного періоду, в якому вони застосовуватимуться.
В умовах воєнного стану податкове законодавство неодноразово змінювалося спеціальними нормами, тому сам цей принцип не гарантує, що ставку неможливо змінити швидше.
Але для бізнесу питання дати не менш важливе, ніж розмір ставки: компаніям необхідно змінювати ціни, договори, облікові системи, касове програмне забезпечення та фінансові плани.
Саме тому оголошення нових правил заздалегідь буде критичним.
Які питання уряд має закрити до подання законопроєкту
Нинішня концепція залишає кілька принципових невизначеностей:
- Якою буде ставка — 21% чи 21,5% і на який строк? Чи діятиме підвищення лише під час війни, чи матиме конкретну дату завершення?
- Чи зміниться тільки стандартна ставка 20%? Поки немає публічного проєкту, який би остаточно визначав долю ставок 7% і 14%.
- Яка частина додаткового ПДВ гарантовано піде до фонду? Без законодавчого earmarking податкові надходження можуть конкурувати з іншими бюджетними потребами.
- Хто отримає доступ до програми? Потрібні остаточні критерії за секторами, розміром компаній, територією та видами активів.
- Чи покриватимуться товари й сировина? У нинішній концепції акцент зроблений на основних засобах.
- Якою буде франшиза і порядок оцінки збитку? Самого ліміту $10 млн недостатньо, щоб оцінити реальну якість страхування.
- Що означатиме 2% внеску? Це річна премія, внесок за період дії програми чи лише участь у first-loss шарі.
- Що станеться після великої серії атак? Фонд повинен мати правила докапіталізації, якщо виплати швидко скоротять його резерв.
- Якими будуть зобов’язання міжнародних партнерів? Поки $2–3 млрд донорських коштів — мета, а не гарантоване фінансування.
- Хто і як контролюватиме ЕКА та рішення про виплати? Для фонду на мільярди доларів потрібні аудит, публічна звітність і запобіжники від конфлікту інтересів.
Без відповідей на ці питання оцінити ефективність системи неможливо.
Податок як ціна економічної стійкості
У дискусії про ПДВ насправді зіткнулися два ризики.
Перший — підвищити непрямий податок, отримати додатковий ціновий тиск і перекласти частину вартості підтримки бізнесу на споживачів.
Другий — залишити значну частину промислових, логістичних і торговельних активів фактично незастрахованими та щоразу після великого удару шукати гроші на їх відновлення в бюджеті.
Уряд, схоже, намагається перейти від другого сценарію до першого: замість екстреної допомоги після кожної атаки створити постійний фінансовий механізм.
У цьому є економічна логіка. Передбачуване страхування краще за ситуативні компенсації. Великий first-loss фонд потенційно може розблокувати приватне страхування, перестрахування, банківське кредитування та інвестиції.
Але ефективність такої системи визначатиме не саме підвищення ПДВ.
Вона залежатиме від того, чи справді додаткові гроші будуть захищені від використання на інші потреби, чи вдасться залучити кілька мільярдів доларів міжнародного капіталу, наскільки прозоро розподілятимуть ризики та чи буде страхування доступним для підприємств, а не лише формально існуватиме на папері.
Поки ж ставка 20% залишається чинною, а 21–21,5% — лише один із варіантів, який обговорює влада.
Тому головна новина зараз не в тому, що українцям уже підвищують ПДВ.
Головна новина — держава вперше обговорює фінансування воєнного страхування бізнесу в масштабі, який може вимірюватися десятками мільярдів гривень податкових надходжень і кількома мільярдами доларів страхового капіталу. Якщо концепція дійде до закону, це буде не просто чергова зміна ставки податку, а спроба перерозподілити одну з ключових економічних вартостей війни між державою, міжнародними партнерами, бізнесом і кінцевими споживачами.
