Від 16:00 11 квітня до 07:00 12 квітня Генштаб ЗСУ зафіксував 2299 порушень режиму припинення вогню: 28 штурмів, 479 обстрілів, 747 ударів дронами-камікадзе та 1045 ударів FPV-дронами. Це остаточно зруйнувало кремлівську спробу подати великодню паузу як «гуманітарний жест».
Російське великоднє «перемир’я» не витримало навіть першої ночі. Від моменту набуття ним чинності о 16:00 11 квітня і до 07:00 12 квітня український Генеральний штаб зафіксував 2299 порушень режиму припинення вогню. Йдеться не лише про обстріли, а й про десятки штурмових дій та масове застосування дронів-камікадзе й FPV. Тобто Кремль спробував подати коротку паузу як доказ власної «миролюбності», але фактично перетворив її на чергову інформаційну операцію без реальної тиші на фронті.
Найкращим доказом штучності цього «перемир’я» стали не політичні заяви, а цифри з фронту. Якщо 11 квітня ще можна було говорити про обмежені порушення в перші години після оголошення режиму тиші, то вже вранці 12 квітня Генштаб ЗСУ повідомив про 2299 зафіксованих порушень. Серед них — 28 штурмових дій, 479 обстрілів, 747 ударів дронами-камікадзе та 1045 ударів FPV-дронами. Ці дані остаточно руйнують спробу Кремля виставити великодню паузу гуманітарною ініціативою: на практиці Росія використала її як політичну декорацію, не припинивши системного тиску на українські позиції.
Формально картина виглядала так: Путін оголосив 32-годинне великоднє припинення вогню з 16:00 11 квітня до кінця 12 квітня, а Володимир Зеленський заявив, що Україна діятиме дзеркально й дотримуватиметься тиші, якщо Росія реально її дотримається. Але вже в перші години після набуття режимом чинності українські й російські джерела почали повідомляти про порушення, а на окремих ділянках артилерійська активність зменшилася, проте удари дронами не припинилися. Навіть на рівні самої конструкції це було не узгоджене перемир’я, а одностороння політична декларація Кремля без попередньої тристоронньої координації.
І саме тому головний підсумок 10–11 квітня слід шукати не в слові «перемир’я», а у співвідношенні сил і темпів на фронті. ISW у звітах за 10 і 11 квітня прямо вказує: Росія намагається тримати наступальний темп, але вимушена розв’язувати дедалі більше дилем, створених українськими контратаками на півдні та ударами в глибокому тилу. Це вже не просто тактичний дискомфорт для РФ, а ознака того, що її наступ потребує дедалі дорожчої підтримки й дедалі частіше зсувається з головних напрямків.
Ситуація на фронті
На Північно-Слобожанському та Курському напрямках минулої доби противник п’ять разів атакував позиції наших захисників, здійснив 46 обстрілів позицій наших військ і населених пунктів, зокрема шість із застосуванням РСЗВ.
На Південно-Слобожанському напрямку ворог п’ять разів намагався прорвати оборонні рубежі наших захисників в районах населених пунктів Стариця, Ветеринарне, Приліпка та Вовчанські Хутори.
На Куп’янському напрямку, за уточненою інформацією, ворог чотири рази атакував в бік населених пунктів Петропавлівка та Новоосинове.
На Лиманському напрямку противник дев’ять разів намагався вклинитися в нашу оборону поблизу Зарічного та у бік Шийківки, Дробишевого і Лиману.
На Слов’янському напрямку протягом вчорашньої доби наші захисники зупинили чотири спроби окупантів просунутися вперед в районі Платонівки та у бік Рай-Олександрівки.
На Краматорському напрямку бойових зіткнень не зафіксовано.
На Костянтинівському напрямку ворог здійснив 21 атаку поблизу Костянтинівки, Плещіївки, Іллінівки, Іванопілля, Русиного Яру, Софіївки та Новопавлівки.
На Покровському напрямку наші захисники зупинили 22 штурмові дії агресора у районах населених пунктів Родинське, Дорожнє, Мирноград, Удачне, Новомиколаївка, Молодецьке, Новопавлівка.
На Олександрівському напрямку противник атакував шість разів в районах Новогригорівки, Тернового та в бік Привілля.
На Гуляйпільському напрямку відбулося сім атак окупантів, у районах населених пунктів Солодке, Оленокостянтинівка, Залізничне, Мирне та у бік Чарівного, Гуляйпільського.
На Оріхівському напрямку бойових зіткнень не зафіксовано.
На Придніпровському напрямку ворог проводив три марні наступальні дії в бік Антонівського мосту та о. Білогрудий.
На Волинському та Поліському напрямках ознак формування наступальних угруповань ворога не виявлено.
«Перемир’я» як інформаційна операція, а не реальна пауза
Якщо оцінювати великодню ініціативу не емоційно, а військово-політично, то вона виглядає радше спробою Кремля перехопити дипломатичну рамку, ніж кроком до справжньої деескалації. Москва не пов’язувала цю паузу з відновленням предметних переговорів, уже в перші години після старту режиму тиші повідомляло про збереження ударів дронами на фронті. Тобто Росія спробувала отримати символічний політичний бонус, не відмовляючись від інструментів тиску.
На цьому тлі єдиним безумовно реальним гуманітарним результатом 11 квітня став обмін полоненими: сторони повернули по 175 військовополонених, а Україна також повернула сімох цивільних. Саме цей обмін, а не оголошене «перемир’я», став головною матеріальною подією дня. Це важлива деталь: коли є політична воля до конкретного кроку, він відбувається; коли ж ідеться про ширше припинення бойових дій, Москва залишає собі простір для двозначності й порушень.
Південна дуга стала точкою найбільшої російської вразливості
Найважливіше у звіті ISW за 10 квітня — не сам факт російського тиску, а напрямок, який Москва фактично поставила у пріоритет. За оцінкою ISW, російські війська віддали перевагу наступу на Гуляйпільському напрямку, а не стабілізації становища проти українських контратак на Олександрівському. При цьому, попри цей пріоритет, значущого просування західніше Гуляйполя Росія не досягла. Це означає, що командування РФ уже не просто наступає «де планувало», а змушене наступати там, де сподівається переламати створену Україною оперативну проблему.
Ще важливіше інше: ISW окремо наголошує, що Росія почала тягнути стратегічні резерви, але не для посилення свого ключового донбаського зусилля, а передусім для латання ситуації в районах Гуляйполя, Олександрівки й ширшого запорізького сектора. Це дуже промовистий індикатор. Резерви вводять не там, де хочуть досягти вирішального прориву, а там, де бояться втратити ініціативу або допустити розширення українського успіху.
Слова Олександра Сирського лише підсилюють цю логіку: від кінця січня Україна відбила 480 квадратних кілометрів і 12 населених пунктів на південному сході, а контратаки поблизу Гуляйполя та Олександрівки заважають російській кампанії вздовж більш ніж 1200-кілометрової лінії фронту, зокрема навколо Покровська. Отже, південний сектор перестав бути «другорядним» — він став ділянкою, де Україна змушує РФ платити оперативну ціну за кожен кілометр наступу в Донбасі.
Чому це напряму б’є по російських планах у Донеччині
Політична й військова логіка Кремля на квітень лишається очевидною: тиснути на Покровськ, Костянтинівку та Дружківку, щоб просунутися до так званого українського «фортечного поясу» в Донецькій області. Президент Зеленський прямо говорили про російське завдання вийти на ці міста до кінця квітня. Але вже сама потреба перекидати резерви на південь свідчить, що російський штаб не має вільного ресурсу для одночасного максимального тиску по всіх пріоритетах.
Інакше кажучи, головна новина 10–11 квітня для Донеччини полягає не в тому, що росіяни відмовилися від своїх цілей, а в тому, що досягати їх їм доводиться в умовах дедалі більшої розтрати сил. Покровський і Костянтинівсько-Дружківський вузли залишаються під потужним тиском, але якщо резерви йдуть не туди, а на Гуляйпільсько-Олександрівський сектор, то це означає: російський план уже не виконується за оптимальним для Москви сценарієм. Україна не просто обороняється — вона змушує противника змінювати пріоритети.
Україна продовжує бити в глибину — і саме це ламає російський ритм
Паралельно з фронтовими діями Україна не згорнула кампанію ударів по російській нафтовій та логістичній інфраструктурі. Цього тижня було зафіксовано зупинку, а згодом лише часткове відновлення роботи нафтових потужностей у Новоросійську після ударів дронів. Окремо повідомлялося про повторні удари по нафтоперекачувальній станції «Кримська» в Краснодарському краї та про удар по нафтовому терміналу в окупованому Криму.
Це не означає, що українські удари миттєво паралізують російський експорт енергоносіїв або повністю зупиняють тил. Але вони роблять дещо не менш важливе: створюють режим постійного відновлення, перерозподілу маршрутів, охорони й ремонту. Для країни, яка веде довгу війну на виснаження, така «дорога нестабільність» у тилу має кумулятивний ефект. І саме в цьому контексті фронтові успіхи України на півдні та дальні удари по нафтовій логістиці РФ працюють як дві частини однієї стратегії.
Повітряна війна дедалі більше стає війною проти цивільного простору
Ще один підсумок 10–11 квітня — наростання інтенсивності дронових ударів Росії. За даними, зібраними ISW та українською стороною, в ніч на 10 квітня Росія запустила 128 далекобійних ударних безпілотників, із яких 113 були збиті або нейтралізовані; в ніч на 11 квітня — уже 160, із яких 133 були збиті або перехоплені. Навіть високий відсоток збиття не скасовує головного: масованість запусків дозволяє РФ досягати влучань, перевантажувати оборону й підтримувати постійний психологічний і інфраструктурний тиск.
Особливо тривожний вимір — ближні FPV- та інші короткодистанційні удари по цивільних поблизу фронту. Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні повідомила, що у березні короткодистанційні дрони вбили 66 цивільних і поранили 369; це був найвищий показник загиблих серед усіх типів зброї за місяць, а половина жертв — літні люди. Тож на рубежі 10–11 квітня ми бачимо вже не лише еволюцію бойового дрона як тактичного засобу, а й системне перетворення безпілотної війни на інструмент тиску на повсякденне цивільне життя.
Усередині Росії Кремль теж переходить до жорсткішої моделі
Важливо, що ці дві доби показали не лише фронтову, а й внутрішню логіку режиму. За даними The Insider, ФСБ перебрала під контроль сім із восьми російських СІЗО після набуття чинності закону, що дозволив спецслужбі мати власні слідчі ізолятори з 1 січня 2026 року. Це не другорядна бюрократична новина, а ще один крок до інституціоналізації репресивної держави воєнного часу.
Паралельно Кремль посилює цифровий контроль. За даними OONI, про які повідомили незалежні медіа, рівень аномалій доступу до Telegram у Росії 10 квітня сягнув 95%. AP також повідомляло про ширше невдоволення в Росії через дедалі агресивніші інтернет-обмеження. Це створює дуже промовистий контраст: назовні Кремль говорить мовою «гуманітарного перемир’я», а всередині — мовою ізоляторів, блокувань і розширення повноважень силовиків.
Підсумкова оцінка
Якщо звести все до стратегічного висновку, то 10–11 квітня стали не днями російської дипломатичної ініціативи, а днями підтвердження російської оперативної перевтоми. Москва все ще має ресурс для масованих дронових атак, для тиску на Донеччині й для гучних політичних жестів. Але вона вже не має свободи маневру, яка дозволяла б одночасно легко просуватися на головних напрямках, спокійно гасити українські контратаки на півдні та ігнорувати удари по власному тилу. Саме тому Росія змушена тягнути резерви не туди, куди хотіла б, а туди, де її примушує ситуація.
Для України це означає таке: навіть без великого «прориву» вона здатна нав’язувати противнику невигідну конфігурацію війни. Контратаки на Гуляйпільсько-Олександрівській дузі, удари по нафтовій інфраструктурі РФ і збереження стійкості на Покровському та Костянтинівському напрямках разом формують ефект, який для Росії небезпечніший за локальну втрату кількох позицій. Вони руйнують головне — російську здатність концентрувати силу там і тоді, де цього хоче Кремль. І саме це є ключовим підсумком оцінки за 10–11 квітня.
Великоднє «перемир’я» не стало переломним дипломатичним моментом. Натомість воно підсвітило інше: Росія намагається поєднати інформаційний маневр із продовженням військового тиску, але українські дії дедалі частіше змушують її витрачати сили не на досягнення головної мети, а на компенсацію власних слабких місць. На рубежі 10–11 квітня стратегічна ініціатива у війні не перейшла до України повністю, але Україна точно зберегла здатність ламати російський наступальний задум.
За матеріалами understandingwar.org
