В Україні формується новий сегмент оборонного ринку — приватна протиповітряна оборона. Після урядових рішень 2025 року та березневих змін 2026-го приватні групи ППО вже інтегровані в єдину систему управління Повітряних сил, а Міноборони офіційно повідомило про перші збиття ворожих безпілотників у Харківській області та про підготовку груп ще на 13 підприємствах. Для бізнесу це вже не лише питання безпеки, а окрема сервісна модель: клієнт купує не просто зброю, а цілодобове прикриття об’єкта, швидкість реагування та зниження ризику катастрофічних втрат.
Історія приватного ППО в Україні — це історія про те, як війна змушує державу переглядати межі між суто військовою функцією та ринковим сервісом. Ще в червні 2025 року уряд запустив експеримент із групами протиповітряного захисту на базі добровольчих формувань, дозволивши використовувати БпЛА, пілотовані судна, РЕБ та інші засоби. А вже в листопаді 2025-го Кабмін окремою постановою №1506 відкрив правовий механізм для залучення до ППО підприємств незалежно від форми власності — на час воєнного стану, але не більш як на два роки від набрання чинності постановою.
Читайте також: “Від експерименту до перших знищених цілей: в Україні запрацювала приватна ППО”
Як приватне ППО стало можливим
До 2025 року участь бізнесу в захисті неба фактично впиралася у правову стіну. Приватні літаки, приватні екіпажі, приватні інвестиції в засоби ураження чи супроводу цілей існували як потенціал, але не як офіційна частина державної системи. Саме тому уряд спочатку запустив модель груп протиповітряного захисту на рівні добровольчих формувань, підпорядкованих Силам ТрО та Командуванню Повітряних сил. Це була перша спроба створити гнучкий, територіально розосереджений контур реагування на дронову загрозу.
Другий етап настав у листопаді 2025 року, коли держава перейшла від добровольчої моделі до корпоративної. Постанова №1506 дозволила підприємствам створювати власні групи протиповітряної оборони. А вже 2 березня 2026 року уряд розширив цей механізм: підприємствам критичної інфраструктури дозволили тимчасово передавати озброєння зі складів військових частин ЗСУ, якщо це погоджено з Командуванням Повітряних сил і потрібно для конкретної групи ППО. Тобто держава не просто дозволила бізнесу «вкладатися в захист», а й почала підживлювати цю модель ресурсом.
Читайте також: “Приватна ППО – бізнес долучили до захисту неба України за новим порядком: як працюватиме схема”
Саме в цій точці приватне ППО перестало бути красивою ідеєю і стало ринком. Бо ринок починається там, де є три речі: правова рамка, попит і зрозумілий продукт. У випадку з українським небом усі три елементи вже зійшлися.
Читайте також: “Критична інфраструктура отримує «свою» ППО, але не поза державою, а всередині її контуру”
Як працює ця модель на практиці
Офіційно приватне ППО — це не «паралельна армія» і не приватні зенітні війська у вільному плаванні. Міноборони прямо зазначає, що такі групи інтегровані в єдину систему управління Повітряних сил, працюють під військовою координацією і є частиною загальної архітектури захисту неба. Станом на 30 березня 2026 року одна з компаній компанією (Carmine Sky) уже збила кілька ворожих безпілотників у Харківській області, включно з Shahed та Zala, а інші уповноважені підприємства перебувають на різних етапах підготовки — від навчання до виконання бойових завдань.
«Армія фізично не може захистити всі об’єкти в країні, тому що кількість обʼєктів для захисту росте з кожним днем, – каже топменеджер компанії, який говорив на умовах анонімності. – Приватні ініціативи масштабуються швидше, і це дає шанс на захист обʼєктів, на які не будуть витрачати балістичні ракети».
Послуга приватного ППО — це не «купівля кулемета» і не «найм екіпажу». Це повний цикл. Компанія має розгорнути інфраструктуру, інтегруватися в систему ситуаційної обізнаності, вибудувати юридичну рамку обліку озброєння та боєприпасів, навчити операторів, організувати чергування і забезпечити стабільну готовність до перехоплення цілей. Тобто клієнт платить не за одиницю техніки, а за постійну бойову спроможність.
І саме тут народжується бізнес-модель нового типу: вартість полягає не в металевій турелі чи кулеметі як таких, а в тому, що об’єкт не згорає, не зупиняється і не випадає з логістичного чи виробничого ланцюга.
Як працює приватне ППО
«Наша компанія поки єдина, хто щось збив, наскільки нам це відомо. Решта з 13 – поки що в різній стадії готовності», – каже топменеджер компанії Carmine Sky.
Першим кроком для розвитку ідеї приватного ППО був проєкт «Онлайн R&D» в 2024 році. Тоді розробникам дронів-перехоплювачів давали винагороду до $20 000 за збитий «Шахед». «Це був один із кроків, який довів право на існування приватного ППО», – каже співрозмовник, обізнаний із перебігом проєкту. Він спілкувався анонімно через чутливість теми.
Carmine Sky працює над проєктом із січня 2026-го. За цей час компанія вирішувала як технічні моменти з доналаштування обладнання, так і юридичні. «Треба було розібратися, як контрактувати, як ставити на баланс зброю і списувати БК», – додає засновник компанії. На березень 2026-го Carmine Sky довела коефіцієнт збиття до 85%. Основний засіб роботи – турелі Sky Sentinel, оснащені кулеметами Browning M2. Починають також впроваджувати перехоплювачі, але зі своїм ноу-хау.
Ще одна компанія зі згаданих 13, що працює в напрямку приватного ППО, – «Гвардія». Юрособа заснована в жовтні 2025-го, йдеться в YouControl. Повноваження на роботу від Міноборони компанія отримала в лютому 2026-го. «Розглядали цю нішу ще з літа 2025-го. Тестували артилерійські та лазерні установки та чекали нормативку», – каже директор компанії Валерій Кочерга.
Компанії, що працюють у галузі приватного ППО, підключені до систем ситуаційної обізнаності «Скаймап». Вони отримують зону покриття, де можуть збивати повітряні цілі, які визначає місцева тактична група протиповітряної оборони.
Ціна прикриття
У Carmine Sky є два контракти з приватними компаніями, назви яких не розкривають із безпекових причин. Строк дії контрактів – рік і пів року з пролонгацією. Можливість продовження контракту залежить від кількості попадань по об’єкту, а не від коефіцієнта збиття. «Якщо пропустили і обʼєкт прикриття знищено, ти свою роботу не виконав», – додає засновник Carmine Sky.
У «Гвардії» є домовленості щодо прикриття об’єктів із «Новою поштою» та «Київським водоканалом», каже Кочерга. «Нова пошта» – одна з компаній, що активно зацікавлені у використанні приватного ППО», – пояснює він. Лише від початку року ворог завдав декілька прицільних ударів по інфраструктурі НП. Останній – 1 квітня внаслідок влучання «Шахедів» згорів термінал компанії у Луцьку.
Не весь бізнес зацікавлений у використанні приватного ППО. «Фізично захистити всі об’єкти, виробництва і бази – неможливо, це надто дорогий проєкт», – переконаний засновник компанії «Автострада» та групи MS Capital Максим Шкіль. Його компанія працює на 30 об’єктах енергетичної інфраструктури. «Ми обрали шлях страхування», – додає Шкіль.
Яка вартість послуги? Капітальні інвестиції в захист об’єкта приватним ППО стартують від 20 млн грн, каже засновник Carmine Sky. У цю суму входить закупівля обладнання, побудова інфраструктури, розгортання протиповітряної інфраструктури, оплата роботи технічних фахівців та операторів. «Охорона обходиться близько 10% від вартості об’єкта. Це окупається після першого ж збиття», – каже директор «Гвардії».
Де тут гроші і на чому реально можна заробити
Капітальні інвестиції в прикриття одного об’єкта стартують від 20 млн грн. Договори можуть укладатися на пів року або на рік із пролонгацією, а окремі учасники ринку оцінюють охорону приблизно у 10% від вартості об’єкта. Це дає змогу досить тверезо оцінити економіку моделі — навіть без офіційно оприлюднених тарифних сіток.
Якщо взяти лише мінімальний поріг у 20 млн грн і розкласти його на строк контракту, отримаємо нижню межу майбутньої виручки. Для річного контракту це приблизно 1,67 млн грн на місяць тільки для того, щоб «розмазати» стартові вкладення без урахування маржі, ремонту, обслуговування, зарплат, навчання, боєкомплекту, зв’язку й нічних чергувань. Якщо ж оператор хоче мати хоча б помірний запас на витрати і прибуток, то практична планка для одного річного контракту радше виглядає як 24–30 млн грн, тобто близько 2–2,5 млн грн на місяць. Для шестимісячного контракту математика стає ще жорсткішою — приблизно 3,33–5 млн грн на місяць. Це оцінка, а не офіційний прайс, але саме так виглядає базова комерційна логіка цієї моделі.
Інша важлива цифра — «10% від вартості об’єкта». Якщо вважати, що 20 млн грн — це приблизно 10% вартості активу, то йдеться про об’єкт вартістю близько 200 млн грн. Якщо ж контрактна ціна наближається до 30 млн грн, то мова вже про об’єкт рівня 300 млн грн і вище. Отже, природними клієнтами приватного ППО стають не дрібні склади й не середні офіси, а великі логістичні вузли, енергетична інфраструктура, промислові майданчики, водоканали, вузли зв’язку, великі виробництва — усе, де один успішний приліт означає десятки або сотні мільйонів гривень втрат.
Тут і криється головна відповідь на питання «скільки можна заробити?».
Заробіток у цій сфері — це не класична історія про високу націнку на обладнання. Це сервісна модель із великим порогом входу, де перший контракт часто більше схожий на повернення інвестицій, ніж на швидкий кеш. Реальні гроші починаються там, де компанія:
- підписує довгі контракти на 12 місяців і більше;
- прикриває не один, а кластер об’єктів у межах однієї зони;
- заходить у повторні продовження, коли інфраструктура вже розгорнута;
- масштабує одну операційну команду на кілька споріднених клієнтів.
Інакше кажучи, найбільший прибуток не в «першому збитті», а в другому році роботи, коли стартові витрати вже частково відбиті, команда навчена, а клієнт не хоче втрачати перевіреного оператора.
Чому фраза «окупається після першого збиття» не означає миттєвий прибуток
У цій історії дуже легко переплутати окупність для клієнта й прибутковість для постачальника послуги. Коли на ринку кажуть, що захист «окупається після першого ж збиття», це насамперед логіка замовника. Якщо один збитий Shahed означає, що вцілів термінал, резервуар, трансформаторна підстанція чи виробнича лінія, клієнт справді міг уникнути збитків на десятки або сотні мільйонів гривень.
Але для оператора приватного ППО перше збиття саме по собі ще не гарантує великого прибутку. Його економіка залежить від зовсім інших речей: вартості розгортання, боєприпасів, ремонту, амортизації техніки, складу чергових змін, юридичного супроводу, навчання персоналу, тривалості контракту і, головне, від завантаження. Саме тому цей ринок, ймовірно, буде вигідним не для випадкових гравців, а для тих, хто зможе побудувати повноцінну оборонну сервісну компанію, а не просто купити турель і чекати замовлень.
Чому на такі послуги взагалі буде попит
Попит на приватне ППО тримається не на моді, а на дефіциті покриття. Міноборони прямо говорить, що приватна модель потрібна для швидкого масштабування спроможностей ППО без додаткового навантаження на фронтові підрозділи. А 3 квітня відомство окремо повідомило, що в березні 2026 року українська ППО перехопила понад 90% дронів, попри зростання кількості ударів. Це означає дві речі водночас: система працює ефективно, але і щільність атак лишається дуже високою.
Для великого бізнесу цього вже достатньо, щоб рахувати ризики не теоретично, а буквально в Excel. Показовий приклад — атака на Луцьк 1 квітня, коли російський ударний дрон знищив термінал «Нової пошти». Працівники не постраждали, але сам логістичний об’єкт було зруйновано. Для компаній такого масштабу питання звучить уже не як «чи дорого коштує приватне ППО», а як «скільки коштує одна ніч без нього».
Тому найбільш зацікавленими замовниками будуть ті, для кого критичним є не просто фізичне збереження будівлі, а безперервність процесу: логістика, енергетика, вода, паливна інфраструктура, великі склади, переробка, промисловість. Якщо об’єкт зупиняється, збитки починаються не лише від руйнування, а й від простою, розриву постачання, штрафів, втрати контрактів та репутації.
Чому не весь бізнес піде в цю модель
Водночас приватне ППО не стане універсальною послугою для всіх. Частина бізнесу скоріше обере страхування, ніж дорогу фізичну охорону кожного майданчика. Для компаній із розгалуженою географією, десятками чи сотнями об’єктів модель тотального прикриття може виявитися надто дорогою навіть у воєнний час.
Є і друга причина. Це дуже складний сервіс із високою ціною помилки. Якщо охоронна компанія пропустила ціль і об’єкт знищено, йдеться не про поганий KPI, а про зірваний контракт, репутаційний крах і, можливо, судові претензії. Тому в цю нішу підуть не всі приватні гравці, а ті, хто здатен жити в режимі військової дисципліни, технічної точності та повної інтеграції з державними контурами управління.
Приватне ППО як новий сегмент defense-tech
Найцікавіше в цій історії навіть не те, що одна компанія вже має перші збиття. Найцікавіше те, що приватне ППО поступово оформлюється у повноцінний сегмент оборонних технологій і послуг. Постанова уряду передбачає закупівлю не лише засобів ураження, а й радарів, систем спостереження, РЕБ, техніки супроводу та моніторингу цілей. Тобто мова йде про екосистему, де поряд із виробниками турелей, дронів-перехоплювачів чи РЕБ виростають оператори сервісу, навчальні центри, технічні інтегратори і навіть нова ніша оборонного консалтингу.
У перспективі це може дати Україні не лише додатковий контур захисту під час війни, а й нову галузь після війни — ринок технологій охорони критичної інфраструктури від повітряних загроз. І якщо нинішній експеримент завершиться позитивною оцінкою, уряд, імовірно, переводитиме його з тимчасового режиму в більш стабільну нормативну модель. Постанова №1506 прямо передбачає, що Міноборони має після завершення проєкту подати уряду звіт про результати та пропозиції щодо змін до законодавства.
Скільки реально можна заробити: тверезий висновок
Якщо говорити максимально прямо, то на одному об’єкті і на першому контракті заробити “легкі гроші” навряд чи вийде. У найкращому разі перший цикл — це відбиття вкладень і формування репутації. Але якщо компанія:
- заходить у сегмент критичної інфраструктури;
- працює з річними контрактами;
- масштабує прикриття на кілька близьких об’єктів;
- отримує пролонгацію без повторного великого капексу,
тоді це вже може бути бізнес із виручкою в десятки мільйонів гривень на рік по одному клієнту або групі клієнтів і з набагато кращою маржинальністю на другому етапі. У такій моделі приватне ППО стає не разовою військовою імпровізацією, а новим оборонним сервісом — сумішшю tech-компанії, охоронного інтегратора і оператора бойових систем.
І це, ймовірно, лише початок. Бо якщо експериментальний режим, запущений постановою №1506, покаже високу ефективність, ринок приватного ППО може оформитися в окрему галузь із сертифікацією, спеціалізацією за типами об’єктів і конкуренцією не лише за ціну, а й за коефіцієнт успішного прикриття. Правова база для експерименту вже існує, а держава дедалі чіткіше позиціонує бізнес не як стороннього спостерігача, а як співучасника оборони в межах єдиної системи.
Приватне ППО в Україні — це не разова інформаційна сенсація і не декоративне доповнення до державної ППО. Це ознака того, що війна перейшла в фазу, де захист країни дедалі більше залежить від здатності швидко об’єднувати ресурси держави, армії та бізнесу в одну систему. Уряд уже створив для цього правову рамку, Міноборони підтвердило перші бойові результати, а ринок почав отримувати зрозумілий економічний сенс.
Для клієнта така послуга справді може «окупитися після першого збиття», бо ціна одного врятованого об’єкта часто більша за вартість всього контракту. Але для постачальника це складний, дорогий і ризикований бізнес, де заробіток починається не з першої медійної перемоги, а з довгих контрактів, масштабування, довіри й здатності реально тримати небо над критичними об’єктами. Саме тому приватне ППО — це не просто новий сервіс, а, ймовірно, початок нової оборонної індустрії в Україні.
За матеріалами forbes.ua
