Україна заговорила про легалізацію приватних військових компаній не лише як про безпекову реформу, а як про частину післявоєнної економіки. За цією ідеєю стоїть складне питання: як держава використає унікальний бойовий досвід своїх військових — і як не допустити появи неконтрольованого ринку сили.
Україна поступово формує контури своєї післявоєнної економіки — і одним із найчутливіших її елементів може стати «експорт безпеки». Після років повномасштабної війни країна має сотні тисяч людей із досвідом сучасних бойових дій, роботи з дронами, розвідкою, логістикою, кіберзахистом, РЕБ і захистом критичної інфраструктури. Тепер влада пропонує не втратити цей людський капітал, а створити для нього легальний ринок. Але легалізація приватних військових компаній може стати як шансом для ветеранів, так і серйозним випробуванням для державного контролю над силою.
Президент Володимир Зеленський 6 травня заявив, що Україна готує законодавчу основу для того, що у світі називають «військовими компаніями». Він доручив МВС, розвідці, урядовцям та Офісу президента напрацювати оптимальний формат і забезпечити ухвалення закону вже цього року. У своїй заяві Зеленський пов’язав цю ініціативу з післявоєнними можливостями для українських воїнів і назвав «експорт безпеки» потенційною бізнес-можливістю для ветеранів.
Business Insider подає цю ідею як спробу дати майбутнє великій частині української воєнної робочої сили. За оцінками видання, Україна нині має від 880 тисяч до 1 мільйона військовослужбовців — приблизно вп’ятеро більше, ніж до повномасштабної війни. Така кількість людей може становити щонайменше 6% від загальної робочої сили країни.
Чому тема приватних військових компаній виникла саме зараз
Ідея легалізації приватних військових компаній в Україні з’являється не випадково. Вона виникла в момент, коли держава вже мусить думати не лише про перемогу чи оборону, а й про те, якою буде країна після війни.
Повномасштабна війна радикально змінила структуру українського суспільства. До армії, сил оборони, волонтерських і оборонних структур були залучені сотні тисяч людей. Частина з них після завершення служби повернеться до попередніх професій. Але значна частина матиме зовсім інший набір навичок, ніж до 2022 року.
Це вже не тільки класичний військовий досвід. Це досвід війни, де вирішальними стали дрони, цифрові системи управління, розвідка, РЕБ, захист від ракетних і дронових атак, швидка адаптація тактик, технічне обслуговування безпілотників, польова медицина, евакуація, інженерні рішення та захист критичної інфраструктури.
Саме тому Зеленський говорить про «експорт безпеки». Йдеться не лише про те, що ветерани можуть отримати роботу після війни. Йдеться про перетворення воєнного досвіду на нову галузь економіки, яка може працювати на зовнішніх ринках, приносити дохід і закріплювати Україну як глобального безпекового гравця.
Україна отримала унікальну, але дуже складну робочу силу
Коли Business Insider пише, що Україна дає уявлення про свою «загартовану в битвах післявоєнну робочу силу», йдеться про масштабний соціально-економічний виклик.
До повномасштабної війни українська армія була значно меншою. Після 2022 року держава провела масову мобілізацію, а у 2024 році знизила мобілізаційний вік із 27 до 25 років. Тепер, за оцінками BI, Україна має 880 тисяч — 1 мільйон військовослужбовців.
Це означає, що після завершення активної фази війни країна зіткнеться з питанням демобілізації не десятків тисяч, а потенційно сотень тисяч людей. Їм потрібні будуть робота, адаптація, медична допомога, психологічна підтримка, освіта, перекваліфікація та зрозуміле місце в економіці.
І тут виникає головна дилема.
З одного боку, Україна не може втратити унікальний досвід своїх військових.
З іншого — вона не може просто перетворити ветеранів на «експортний ресурс» без системи прав, гарантій і контролю.
Тому легалізація військових компаній може бути лише частиною ширшої ветеранської політики. Вона не замінює реабілітацію, соціальну підтримку, цивільне працевлаштування та освітні програми. Але для частини ветеранів вона може стати легальним способом використати набуті навички.
Що саме може означати “експорт безпеки”
Фраза «експорт безпеки» звучить ширше, ніж просто участь у приватних військових компаніях. У правильній моделі вона може охоплювати кілька напрямів.
Передусім це інструкторська діяльність. Українські військові мають реальний досвід сучасної війни, який цікавить інші держави: як будувати оборону в умовах масованих дронових атак, як організовувати мобільні групи ППО, як працювати з FPV-дронами, як протидіяти РЕБ, як швидко інтегрувати цивільні технології у військові рішення.
Другий напрям — технічний і технологічний. Український досвід із дронами, антидроновими системами, розвідкою, кіберзахистом і ситуаційною обізнаністю може бути затребуваний далеко за межами України. Business Insider окремо зазначає, що навички пілотування та обслуговування дронів стають дедалі більш потрібними за кордоном, а Київ заявляв про підготовку щонайменше 50 тисяч операторів дронів у 2025 році.
Третій напрям — захист об’єктів, інфраструктури та гуманітарних місій. Українські фахівці після війни можуть бути потрібні в регіонах, де є ризики для енергетики, портів, логістичних коридорів, дипломатичних об’єктів або відбудовчих проєктів.
Четвертий напрям — розмінування. Україна вже є однією з найбільш замінованих країн світу, і досвід українських саперів, інженерів та операторів спеціалізованих систем може мати довгострокову цінність.
У такому варіанті йдеться не про хаотичний ринок найманців, а про контрольований сектор безпекових сервісів.
Чому це може бути економічно важливо для України
Післявоєнна Україна потребуватиме нових джерел економічного зростання. За оновленою оцінкою Світового банку, уряду України, ЄС та ООН, потреби у відновленні й реконструкції України становлять майже $588 млрд протягом наступного десятиліття. Прямі збитки сягнули понад $195 млрд, а найбільше постраждали житло, транспорт та енергетика.
Це означає, що держава не зможе покладатися лише на донорські гроші. Їй доведеться створювати нові ринки, залучати приватний капітал, повертати людей до продуктивної праці та використовувати ті переваги, які виникли навіть унаслідок трагедії війни.
Оборонна промисловість, дрони, кібербезпека, військовий консалтинг, безпекові послуги й навчання можуть стати частиною такої нової економіки. У цьому контексті військові компанії — не окрема екзотична тема, а частина ширшого тренду: Україна переходить від ролі країни, яка отримує безпекову допомогу, до ролі країни, яка сама може експортувати безпекову експертизу.
Це важливий поворот. Якщо до 2022 року Україна переважно просила зброю, навчання та підтримку, то після років війни вона сама стала джерелом знань про сучасне поле бою.
Ветерани як носії нового професійного капіталу
Після війни український ветеран — це не лише людина, яка потребує підтримки. Це також носій унікального професійного капіталу.
У багатьох випадках ідеться про навички, які важко отримати в мирних умовах. Це управління ризиком, робота в кризі, прийняття рішень під тиском, командна взаємодія, дисципліна, технічна грамотність, адаптація до швидких змін, вміння працювати з безпілотними системами, картографією, зв’язком, логістикою, цифровими платформами.
Проблема в тому, що цивільний ринок не завжди вміє правильно оцінювати такі навички. Людина, яка керувала дроновим підрозділом або відповідала за логістику на фронті, може мати компетенції рівня кризового менеджера, інженера, операційного керівника або фахівця з безпеки. Але без правильної системи сертифікації цей досвід може залишитися «невидимим» для роботодавців.
Тому майбутній закон про військові компанії має бути пов’язаний із ширшою системою визнання військових компетенцій. Держава має допомогти ветеранам перекладати бойовий досвід мовою цивільного ринку праці.
Чому тема ПВК є політично й морально чутливою
Попри економічну логіку, приватні військові компанії — дуже чутлива тема. У регіоні саме поняття ПВК часто асоціюється з російською групою «Вагнер», яка була тіньовим інструментом Кремля у війнах і зовнішніх операціях.
Для України така асоціація небезпечна. Українська модель не може бути схожою на російську. Вона має будуватися не на тіньовому використанні сили, а на прозорості, державному контролі, міжнародному праві та чітких обмеженнях.
Саме тому важливо, які формулювання з’являться в законі. Якщо це будуть «військові компанії» без зрозумілої системи контролю, ризики будуть великими. Якщо ж ідеться про приватні військові та безпекові компанії з ліцензуванням, аудитом, парламентським наглядом і чітким переліком дозволених послуг — це вже інша модель.
У демократичному підході йдеться радше про приватні військові та безпекові компанії з чітко визначеними функціями. Це можуть бути:
- охорона об’єктів і критичної інфраструктури;
- навчання військових або сил безпеки партнерських держав;
- розмінування та інженерна безпека;
- кіберзахист;
- консалтинг із протидії дронам;
- логістика й технічне обслуговування;
- безпековий супровід гуманітарних або відновлювальних місій.
Головне питання: чи йтиметься про участь у бойових діях за кордоном, чи про тренування, охорону, консалтинг, розмінування, технічний супровід і захист об’єктів. Поки що Зеленський не уточнив, які саме послуги будуть дозволені майбутнім компаніям і якою буде роль держави у регулюванні їхньої діяльності.
Головна перевага України — досвід сучасної війни
Українські військові мають те, що зараз цінується дедалі більше: досвід війни проти технологічно сильного ворога в умовах постійної адаптації.
Це досвід не лише окопної війни. Це досвід:
- масового використання дронів;
- протидії російським безпілотникам;
- роботи під тиском РЕБ;
- швидкого оновлення тактик;
- інтеграції цивільних технологій у військові рішення;
- управління малими підрозділами;
- евакуації та медичної допомоги в умовах високої інтенсивності бойових дій;
- кібер- та інформаційної протидії;
- захисту енергетики й критичної інфраструктури.
Для багатьох західних держав український досвід уже став навчальним матеріалом. Якщо його оформити в легальні канали — через інструкторські місії, безпекові компанії, технологічні партнерства, навчальні центри — Україна може перетворити воєнний досвід на довгострокову перевагу.
Головні ризики легалізації ПВК
Перший ризик — втрата державної монополії на силу. Якщо приватні структури отримають надто широкі можливості, може виникнути небезпека появи силових груп, залежних від бізнесових чи політичних інтересів.
Другий ризик — репутаційний. Україна воює за право, міжнародну підтримку і довіру партнерів. Будь-який скандал за участю української приватної військової структури за кордоном може бути використаний Росією для пропаганди.
Третій ризик — сіра зона контрактів. Без прозорого нагляду такі компанії можуть опинитися в конфліктних регіонах із нечітким мандатом і сумнівними замовниками.
Четвертий ризик — соціальний. ПВК не повинні стати способом «виштовхнути» ветеранів назад у небезпечну сферу замість того, щоб дати їм цивільні альтернативи.
П’ятий ризик — нерівність доступу. Якщо цей сектор контролюватимуть лише великі гравці, більшість ветеранів не отримає реальних можливостей, а ринок стане закритим клубом для наближених структур.
Яким має бути правильний закон
Україні потрібен не просто дозвіл на створення ПВК, а повноцінна система контролю. Міжнародним орієнтиром тут може бути Документ Монтре, який описує добрі практики для держав щодо регулювання приватних військових і безпекових компаній та підкреслює зобов’язання держав у сфері міжнародного гуманітарного права і прав людини.
Також існує Міжнародний кодекс поведінки для приватних охоронних компаній, який закладає принципи відповідальної роботи, нагляду та стандартів для таких структур.
Для України майбутній закон мав би включати щонайменше такі елементи:
| Блок | Що потрібно передбачити |
|---|---|
| Ліцензування | Хто може створювати компанії, хто перевіряє власників, капітал і джерела фінансування. Держава має знати, хто створює такі компанії, хто є їхніми власниками, звідки походить фінансування, які послуги вони надають і з ким укладають контракти. |
| Контроль держави | Нагляд МВС, Міноборони, розвідки, парламентського комітету або спеціального регулятора. Такі компанії не можуть існувати лише як приватний бізнес. Їхня діяльність безпосередньо пов’язана з національною безпекою. |
| Обмеження діяльності | Чіткий перелік дозволених і заборонених послуг. Без цього ринок швидко може стати розмитим. Наприклад, одна справа — охорона об’єктів, навчання, розмінування чи технічний супровід. Інша — участь у чужих війнах без зрозумілого міжнародного мандата. |
| Міжнародне право | Обов’язкова відповідність гуманітарному праву та правам людини. Українська модель має будуватися так, щоб не створювати конфлікту з міжнародним гуманітарним правом і зобов’язаннями України перед партнерами. |
| Ветеранські гарантії | Контракти, страхування, медичне забезпечення, відповідальність роботодавця. Контракти, страхування, медичне забезпечення, відповідальність роботодавця, захист прав працівників — усе це має бути не додатком, а основою. |
| Прозорість контрактів | Реєстр компаній, аудит, звітність щодо іноземних замовлень |
| Заборона політичних армій | Недопущення використання ПВК у внутрішній політичній боротьбі |
| Кримінальна відповідальність | Санкції за незаконну участь у конфліктах, контрабанду, порушення прав людини |
ПВК не можуть замінити ветеранську політику
Найбільша помилка — подати військові компанії як головне рішення для ветеранів. Це може бути лише один із напрямів.
Після війни ветеранам потрібні будуть різні траєкторії. Частина залишиться у секторі безпеки. Частина піде в оборонну промисловість. Частина відкриватиме бізнес. Частина повернеться до старих професій. Частина потребуватиме тривалої реабілітації. Частина взагалі не захоче мати нічого спільного з воєнною сферою.
Після війни частина військових захоче залишитися у сфері безпеки. Для них легальний сектор може означати:
- офіційну зайнятість;
- прозорі контракти;
- страхування;
- захист прав;
- можливість працювати за кордоном без тіньових схем;
- використання набутого досвіду без втрати зв’язку з державою.
Тому держава має будувати не один «вихід», а цілу систему. У ній мають бути освіта, перекваліфікація, гранти для бізнесу, психологічна допомога, лікування, підтримка родин, програми працевлаштування, визнання військових компетенцій і нові економічні ніші.
ПВК можуть стати одним із таких інструментів. Але якщо вони стануть єдиною помітною пропозицією для ветеранів, це буде не політика можливостей, а політика звуженого вибору.
Читайте також: “Ветеранський кодекс України: Уряд запускає реформу комплексної підтримки ветеранів та їхніх родин”
Українська модель має бути не про “найманство”, а про професійний безпековий сектор
Найкращий сценарій для України — не копіювати стару модель приватних армій, а створити контрольований сектор безпекових послуг нового покоління.
Це може бути не про «солдатів удачі», а про:
- інструкторів із досвідом сучасної війни;
- операторів і техніків безпілотних систем;
- фахівців із розмінування;
- експертів із захисту енергетичних об’єктів;
- кібербезпеку;
- антидронові рішення;
- консалтинг для армій партнерів;
- навчання цивільного захисту;
- охорону відбудовчих проєктів у небезпечних регіонах.
У такій моделі Україна продаватиме не хаотичну силу, а стандартизований досвід. Це принципова різниця.
Україна може запропонувати світові не просто людей зі зброєю, а досвід сучасної оборони. Це можуть бути навчальні центри, інструкторські програми, захист критичної інфраструктури, антидронові рішення, розмінування, кібербезпека, кризове управління, логістика для небезпечних регіонів, технічний супровід оборонних систем.
Така модель дозволила б зберегти головне — легальність, контроль і репутацію. Україна могла б експортувати не хаотичну силу, а стандартизовану експертизу.
Це особливо важливо, бо після війни країна матиме не лише ветеранів, а й потужний оборонно-промисловий сектор. Якщо поєднати людей із бойовим досвідом, українські технології та міжнародний попит на безпеку, може виникнути нова галузь — одна з небагатьох, де Україна матиме не доганяючу, а лідерську позицію.
Післявоєнна економіка: чому час має значення
Досвід післявоєнного відновлення показує, що економіки не завжди швидко повертаються до довоєнної траєкторії. CEPR у дослідженні післявоєнних відновлень зазначав, що приблизно в третині випадків ВВП на душу населення повертався до тренду протягом п’яти років, але майже в половині випадків залишався нижчим за тренд навіть через 25 років після конфлікту.
Це означає, що Україна не може чекати «першого дня після війни», щоб думати про ринок праці. Потрібно вже зараз планувати, де працюватимуть ветерани, які галузі зростатимуть, як поєднати оборонний досвід із цивільною економікою і як не втратити людей, які пройшли війну.
Легалізація ПВК у цьому контексті — лише один фрагмент значно більшої картини: формування післявоєнної економіки навколо оборонних технологій, безпеки, відбудови та людського капіталу.
Читайте також: “Після фронту – не в еміграцію: як Україні втримати ветеранів і перетворити їх на опору повоєнного відновлення”
Чому це питання також про майбутню роль України у світі
Після війни Україна не буде просто країною, яку треба відбудовувати. Вона буде країною, яка має унікальний досвід виживання в умовах великої війни.
Цей досвід цікавитиме партнерів. Європейські армії вже переосмислюють власну оборону, роль дронів, ППО, боєприпасів, мобільності, резервів і промислової готовності. Україна може стати для них не лише отримувачем допомоги, а й джерелом знань.
У цьому сенсі закон про військові компанії — це частина ширшої дискусії: якою буде Україна після війни? Лише країною-відбудовою? Чи країною, яка перетворить воєнний досвід на політичний, технологічний і економічний капітал?
Відповідь залежатиме від якості інституцій. Бо досвід сам по собі не створює ринок. Його треба оформити у правила, стандарти, освіту, ліцензії, контроль і довіру.
Ідея легалізації приватних військових компаній в Україні — це не просто про появу нового типу бізнесу. Це про майбутнє великої частини української воєнної робочої сили, яка після війни матиме унікальні навички, але потребуватиме легальних і безпечних шляхів для їх застосування.
Для держави це шанс створити нову галузь — експорт безпеки, військовий консалтинг, інструкторські програми, дронову експертизу, розмінування, захист інфраструктури.
Для ветеранів — шанс перетворити бойовий досвід на професію.
Для економіки — можливість отримати новий сектор з високою доданою вартістю.
Але ризики не менші за можливості. Якщо закон буде нечітким, Україна може отримати сіру зону сили. Якщо ж правила будуть прозорими, контроль — жорстким, а права ветеранів — захищеними, українська модель може стати не копією токсичних ПВК минулого, а новим форматом відповідального безпекового експорту.
За матеріалами businessinsider.com
