Україна навчилася відносно дешево збивати звичайні Shahed і розгорнула для цього цілу індустрію дронів-перехоплювачів. Але Росія знову змінила умови гри. Реактивні безпілотники летять у два-три рази швидше, можуть маневрувати та отримувати команди під час польоту. Липневі випробування українських прототипів показали: для боротьби з ними недостатньо просто зробити старий перехоплювач швидшим. Потрібна фактично нова система протиповітряної оборони — від автоматизованого наведення до дешевих керованих ракет.
На початку липня українські військові зібрали велику групу виробників на випробування нового покоління дронів-перехоплювачів. Завдання було принципово новим: наздогнати й знищити не звичайний гвинтовий Shahed, а значно швидший безпілотник із реактивним двигуном.
Результат виявився тривожним.
За даними Reuters, яке поговорило з двома обізнаними з випробуваннями співрозмовниками, багато прототипів ставали складними в керуванні на швидкостях понад 400 км/год. Частина апаратів узагалі розбилася в полях і лісах, не виконавши поставленого завдання.
Це не означає, що українська програма перехоплювачів провалилася. Навпаки: проти звичайних Shahed Україна вже створила цілу екосистему порівняно дешевої ППО — із серійними дронами, тисячами підготовлених екіпажів, автоматизованим наведенням та десятками виробників.
Проблема в іншому. Росія змінила саму ціль.
Якщо звичайний Shahed летить зі швидкістю менш як 200 км/год, нові реактивні апарати, за українськими даними, рухаються приблизно на 240–500 км/год. У результаті перехоплювач, який ще недавно був економічно й технічно дуже ефективною відповіддю, може просто не встигнути вийти на позицію атаки.
І ця зміна відбувається не в лабораторії, а вже в масштабах тисяч запусків.
Від 450 до 2850 за два місяці
Найважливіше в новому розслідуванні Reuters — не сам факт існування реактивних «Гераней». Про такі апарати було відомо й раніше. Критичним стає масштаб їхнього застосування.
За українськими військовими даними, з якими ознайомилося агентство, у червні Росія запустила приблизно 450 безпілотників, здатних розвивати швидкість від 240 до 500 км/год. У серпні — вже близько 2850.
Тобто приблизно за два місяці інтенсивність застосування цього класу зброї зросла більш ніж у шість разів. Українська воєнна розвідка, своєю чергою, оцінює нинішні російські виробничі можливості приблизно у 3000 реактивних дронів на місяць.
Ці цифри потребують важливого застереження. Це українські оцінки та військові дані, а не російська відкрита виробнича статистика. Незалежно перевірити реальне виробництво на російських підприємствах неможливо.
Однак фактичне різке збільшення кількості швидкісних апаратів у повітряних атаках підтверджується самою зміною характеру ударів. Reuters повідомляє, що під час окремих атак реактивні дрони вже можуть становити понад 70% безпілотників.
Особливо інтенсивно ними атакують Київ і Київську область. На столичний регіон, за даними, які бачило агентство, припала майже п’ята частина таких запусків. Одним із головних напрямків ударів також стала Одещина.
Отже, йдеться вже не про експериментальну зброю невеликої серії. Росія намагається перетворити реактивний безпілотник на масовий засіб повітряного нападу.
І саме тут виникає проблема для української моделі ППО.
Як Україна перемогла перше покоління Shahed
Для розуміння нинішнього розриву важливо згадати, наскільки далеко Україна просунулася в боротьбі зі звичайними «шахедами».
Після початку їх масового застосування у 2022 році захист спочатку спирався на традиційну ППО, мобільні вогневі групи, зенітні гармати та кулемети. Але поступово сформувався окремий клас зброї — дрони-перехоплювачі.
Їхня головна перевага — економіка.
Типовий такий апарат, за даними Reuters, коштує менш як $2000. Це дозволяє знищувати відносно дешеву російську ціль, не витрачаючи на неї дефіцитну ракету традиційного комплексу ППО. Саме цей підхід допоміг Україні довести показники перехоплення гвинтових Shahed приблизно до 90%, пише агентство.
І це вже давно не кустарні одиничні системи.
Наприклад, у квітні Міноборони повідомило про закупівлю 8000 перехоплювачів Octopus. До виробництва цієї системи залучили 29 українських компаній, чотири з яких на той момент уже мали державні контракти. Octopus використовує автоматичне наведення на кінцевій ділянці та був випробуваний у бойових умовах.
Інший український комплекс — Shvidun — може розвивати швидкість понад 250 км/год, працювати на висоті до шести кілометрів і мати дальність понад 70 км. Станом на кінець березня такими апаратами вже було знищено близько сотні російських БпЛА.
У червні Міноборони також повідомило про українську систему, яка автоматизує приблизно 95% циклу перехоплення: від запуску дрона до розпізнавання, супроводу й атаки Shahed. Оператор фактично визначає ціль і віддає команду, після чого значну частину роботи виконує автоматика.
Саме ця інфраструктура дала Україні відносно дешеву масову відповідь на попереднє покоління російської загрози.
Але швидкість у 250 км/год виглядає зовсім інакше, коли ціль сама здатна летіти 400–500 км/год.
Чому недостатньо просто поставити потужніший двигун
На перший погляд рішення очевидне: якщо російський дрон став швидшим, потрібно побудувати швидший український.
Насправді зі зростанням швидкості змінюється практично вся фізика перехоплення.
По-перше, різко скорочується час реакції.
Якщо ціль летить зі швидкістю 500 км/год, вона долає майже 140 метрів за секунду. За одну хвилину — понад вісім кілометрів.
Це означає, що від моменту виявлення до передачі координат, запуску перехоплювача, набору ним швидкості та виходу на траєкторію атаки можуть пройти критично важливі десятки секунд.
По-друге, високі швидкості створюють інші вимоги до самого апарата.
Reuters повідомляє, що під час липневих випробувань деякі українські прототипи ставали складними в керуванні саме на швидкостях понад 400 км/год. Це вже питання не тільки тяги двигуна, а й аеродинаміки, міцності корпусу, стабільності, каналів керування, роботи камери, автопілота і здатності електроніки коректно обраховувати швидкоплинну ситуацію.
По-третє, зникає комфортна тактика переслідування.
Повільніший перехоплювач може годинами не поступатися цілі в абсолютній швидкості, якщо заздалегідь займає правильну позицію. Але якщо необхідно наздоганяти реактивний дрон іззаду, запас швидкості стає критичним.
Тому один із перспективних варіантів — лобове перехоплення.
Перехоплювач не женеться за ціллю, а летить у розраховану точку її майбутньої траєкторії. У такій схемі він теоретично може бути навіть повільнішим за російський апарат.
Але ціна такого рішення — набагато вища точність.
Штучний інтелект замість погоні
Для лобової атаки потрібно практично в реальному часі визначати швидкість, курс і висоту цілі та прогнозувати точку зустрічі.
Помилка навіть у кілька секунд означає сотні метрів.
Тому Reuters називає автоматизоване наведення одним із ключових напрямків українських робіт. За словами заступника командувача Повітряних сил Юрія Черевешенка, успішні лобові перехоплення вже здійснювалися як за допомогою автоматизованих систем наведення, так і вручну. Але технологія ще потребує доопрацювання перед масштабним розгортанням.
І саме тут українські розробки, створені для попереднього покоління Shahed, можуть стати фундаментом нової системи.
Україна вже має бойові системи, де автоматизовано майже весь цикл перехоплення. Наступний крок — навчити цю автоматику працювати з набагато швидшими цілями, коли оператор фізично не встигає вручну виконувати всі необхідні корекції.
Інакше кажучи, головною характеристикою майбутнього перехоплювача може стати не максимальна швидкість сама по собі, а поєднання швидкості із сенсорами, математикою наведення та автономністю.
Російський дрон теж уже не просто летить за координатами
Ситуацію додатково ускладнює еволюція самої російської зброї.
За словами Черевешенка, які наводить Reuters, головна небезпека частини нових апаратів полягає в керованості: оператор може змінювати їхній маршрут і висоту вже під час польоту.
Це робить траєкторію менш передбачуваною.
Українські військові також бачать ознаки появи систем, здатних виявляти наближення перехоплювача і прискорювати дрон. Командир українського підрозділу перехоплювачів Борис Долина розповів Reuters, що окремі реактивні моделі ще можливо атакувати в моменти, коли вони сповільнюються для маневрування, але Росія вже працює над усуненням цього слабкого місця.
Окремою проблемою стає радіоелектронна боротьба.
На ранніх етапах війни Україна могла відхиляти частину російських безпілотників від цілей, маніпулюючи супутниковою навігацією. Але, за даними джерела Reuters в українській дроновій галузі, нові реактивні апарати отримують складніші багатоканальні антени, що підвищує їхню стійкість до перешкод.
Таким чином виникає класична гонка «меча і щита»: щойно одна сторона знаходить дешевий спосіб нейтралізувати технологію, друга змінює характеристики зброї.
Чому зараз доводиться піднімати літаки
Поки нове покоління перехоплювачів не готове в достатній кількості, головна перевага пілотованої авіації очевидна: винищувач має запас швидкості, необхідний для боротьби з реактивною ціллю.
Саме тому, за даними Reuters, значна частина навантаження зараз лягає на військові літаки.
Але тут Україна потрапляє в іншу пастку — вартість і дефіцит боєприпасів.
Західні ракети класу AIM технічно дуже добре підходять для таких цілей. Українське Міноборони прямо називає реактивні дрони серед цілей AIM-9, AIM-120 та AIM-7. AIM-9 може розвивати швидкість до 3000 км/год, а AIM-120 та AIM-7 — приблизно до 4900 км/год.
Але такі ракети є ресурсом значно іншого класу, ніж дешевий дрон-перехоплювач.
Вони потрібні також проти крилатих ракет, літаків та інших складних цілей. Витрачати їх тисячами проти масових реактивних безпілотників означало б дозволити Росії реалізувати саме ту стратегію виснаження ППО, для якої й створюється дешевша масова зброя.
Reuters повідомляє ще про одну проблему: через скорочення запасів ракет українським пілотам дедалі частіше доводиться застосовувати проти безпілотників авіаційні гармати.
Це дешевше, але небезпечніше. Літак має підійти до дрона на малу дистанцію, а після ураження виникає ризик зіткнення з уламками.
Тобто винищувач може закрити технологічний розрив, але не може бути основою масової економічно стійкої системи перехоплення.
Наступний кандидат — маленька керована ракета
Саме тому одним із найцікавіших напрямків стають дешеві керовані ракети, спеціально створені для боротьби з дронами.
За даними Reuters, кілька таких українських систем уже проходять випробування.
Концепція досить проста: не будувати повноцінну зенітну ракету за сотні тисяч або мільйони доларів, а створити компактний боєприпас із достатньою швидкістю, невеликою бойовою частиною та дешевою системою наведення.
Черевешенко стверджує, що перспективні українські ракети мають коштувати значно дешевше за дрони, які вони повинні знищувати. Конкретних моделей, цін та строків появи Reuters не називає.
Це принципово важлива деталь.
Якщо ціна одного запуску буде нижчою або хоча б співставною з ціною російського реактивного апарата, Україна зможе повернути собі економічну перевагу, яку вже отримала у боротьбі зі звичайними Shahed.
Саме тому українська влада тепер говорить не тільки про високошвидкісні дрони, а одночасно про перехоплювачі та дешеві ракети.
Після засідання Ставки 3 вересня президент прямо заявив, що мета — забезпечити Україну достатньою кількістю високошвидкісних перехоплювачів і недорогих ракет у відповідь на нарощування російського виробництва. За його словами, прототипи вже існують, але їх необхідно довести до потрібного рівня ефективності.
60 компаній — але результатів поки мають одиниці
На папері масштаб української мобілізації виглядає значним.
За словами президента, над рішеннями проти реактивних дронів працюють понад 60 українських компаній. Україна також має понад тисячу підготовлених екіпажів дронів-перехоплювачів.
Але кількість розробників ще не означає готовність до масового виробництва.
Reuters зазначає, що результат продемонстрували лише кілька компаній. Частина прототипів виявляється надто великою або потребує занадто тривалої підготовки до запуску. Для боротьби зі швидкісною ціллю це критично: вікно для атаки може бути надзвичайно коротким.
І саме тут проходить межа між прототипом і зброєю масової війни.
Перехоплювач має не просто один раз збити дрон на полігоні. Він повинен стабільно запускатися вночі та за поганої погоди, працювати під дією РЕБ, отримувати інформацію від загальної системи спостереження, бути достатньо простим для серійного виробництва і коштувати стільки, щоб його можна було випускати тисячами або десятками тисяч.
Досвід Octopus показує, що після відпрацювання технології Україна вже вміє досить швидко масштабувати виробництво через передачу розробки приватним компаніям. До випуску цього перехоплювача допустили 29 виробників.
Але для реактивного класу цілей такого зрілого рішення поки немає.
Коли можуть з’явитися серійні перехоплювачі
Це одне з питань, на яке зараз немає достовірної публічної відповіді.
Після липневих випробувань минуло близько двох місяців. 3 вересня влада все ще говорила про прототипи та необхідність доведення їх до потрібної ефективності. Водночас Черевешенко сказав Reuters, що Україна вже близька до появи кількох дешевих серійних рішень.
Але офіційної дати початку масового виробництва швидкісних перехоплювачів немає.
Тому будь-які конкретні твердження про «кілька тижнів» або певний місяць поки були б спекуляцією.
Набагато реалістичніше очікувати не появи одного універсального «вбивці реактивних Shahed», а поступове формування багатошарової системи.
Одні цілі перехоплюватимуть швидкісні дрони. Інші — дешеві керовані ракети. Частину намагатимуться відвести від маршруту засобами РЕБ. Найскладніші або ті, що прорвали попередні рубежі, залишатимуться цілями винищувачів та традиційних комплексів ППО.
ППО перетворюється на мережу
Саме мережевий підхід може стати головним наслідком нинішнього технологічного переходу.
Директор з розвитку Fly Group Ukraine Анатолій Храпчинський пояснив Reuters, що окремої системи вже недостатньо. Різні засоби мають працювати як єдиний організм: виявляти безпілотник, передавати його координати, створювати хибну навігаційну картину, прогнозувати маршрут і автоматично призначати найкращий засіб ураження.
У цьому сенсі реактивний Shahed змінює не тільки український дрон-перехоплювач. Він підштовхує до перебудови всієї архітектури малої протиповітряної оборони.
Система майбутнього має вирішувати питання не «чим його збити?», а «яким із доступних засобів його зараз найдешевше й найнадійніше знищити?».
Для одного дрона відповіддю може бути РЕБ.
Для другого — автоматизований перехоплювач.
Для третього — компактна ракета.
І лише для найбільш небезпечної цілі — дорога ракета традиційного комплексу або винищувач.
Росія виграла раунд, але не технологічну гонку
Липневі невдалі випробування важливі саме тому, що демонструють реальний технологічний розрив, а не офіційну презентацію чергового прототипу.
Росія встигла перейти від експериментальних реактивних апаратів до їх масштабного застосування швидше, ніж Україна — створити дешевий серійний засіб протидії.
Це вже має практичні наслідки.
Швидкі дрони складніше перехоплювати. Для боротьби з ними доводиться залучати авіацію. Це збільшує витрати дефіцитних ракет і навантаження на пілотів. А одночасно Росія продовжує застосовувати балістичні та крилаті ракети, для яких дорогі комплекси ППО необхідно берегти.
Саме тому питання реактивних «Гераней» виходить далеко за межі чергового епізоду дронової війни.
Це боротьба за економіку української ППО.
Якщо Росія може серійно запускати тисячі відносно дешевих реактивних апаратів, а Україна змушена відповідати літаками та дорогими західними ракетами, навіть успішне перехоплення стає частковою перемогою Москви: вона змушує Київ витрачати значно дорожчий ресурс.
Україні потрібно знову перевернути це співвідношення.
Для звичайних Shahed вона вже одного разу це зробила — створила дрон-перехоплювач, який коштує в рази менше традиційної зенітної ракети, і перетворила його з експерименту на масове озброєння.
Тепер ту саму революцію необхідно повторити на швидкостях 400–500 км/год.
І цього разу одного швидкого дрона, найімовірніше, буде недостатньо. Відповіддю стане комбінація автономних перехоплювачів, дешевих ракет, РЕБ, розподілених сенсорів і програмного забезпечення, здатного звести їх в одну систему.
Поки ж у цій гонці Росія отримала перевагу в часі.
І головне питання для України перед наступним етапом повітряної війни полягає не в тому, чи з’явиться технологічна відповідь. Українські розробники вже показували, що здатні знаходити її дуже швидко.
Питання — чи встигне ця відповідь перейти від прототипів до десятків тисяч серійних виробів раніше, ніж реактивні дрони стануть основою російських масованих ударів.
