11 лютого 2026-го український інфопростір вибухнув однією фразою: Україна створила і випробувала власну лазерну систему ППО Sunray. Публічних тактико-технічних характеристик майже нуль, фото — мінімум, назва компанії-розробника не розкривається. Але сюжет настільки «кіношний», що його важко ігнорувати: установка, схожа на телескоп із камерами, стає на дах пікапа — і через секунди дрон втрачає працездатність.
Це той випадок, коли медіа-ефект і військова логіка сходяться в одній точці: у війні з масованими нальотами БпЛА найдорожче — не тільки «залізо», а й темп. Хто швидше адаптується, той дешевше виживає.
Як The Atlantic описав випробування
Американський журнал The Atlantic опублікував 10 лютого 2026 року репортаж автора Саймона Шустера про те, як Україна змушена будувати «високотехнологічну ППО з обмеженим бюджетом» — бо дронові атаки масштабуються швидше, ніж постачання ракет.
“Якщо ви ніколи не бачили, як лазер збиває літак у небі, цей досвід може бути тривожним. Зброя зручно поміщається в багажнику автомобіля. Вона не видає жодного шуму та не випромінює світла, навіть того червоного променя, який так добре знайомий з фільмів. Коли днями команда українських солдатів та інженерів повела мене подивитися на свій прототип, він здався мені простим у використанні. Майже надто простим“, – описав свої перші враження журналіст.
Демонстрація відбувалася у полі. Оператор, розповідає автор статті, встановив установку, що “нагадує телескоп для любителів з кількома камерами, прикріпленими з боків”, на дах пікапа. Після цього інженери запустили невеликий дрон.
“Лазер обертався, поки його камери стежили за ціллю. Оператор крикнув: “Вогонь!” За лічені секунди дрон почав горіти, ніби в нього вдарила невидима блискавка, а потім упав на землю вогняною дугою”, – пише Шустер.
Ключові деталі:
- Sunray компактний: умовно «в багажник або на пікап».
- Працює безшумно й без видимого променя, тобто це не «червона лінія з фільмів».
- Розробка тривала близько двох років і коштувала «кілька мільйонів доларів», а серійна ціна нібито має бути «кілька сотень тисяч».
- З міркувань безпеки не названо виробника.
Звучить й амбітне формулювання про здатність «діставати» ширший спектр цілей, але це не верифіковано публічно жодними відкритими паспортними даними. Коректно сприймати це як журналістський репортаж та заяви джерел, а не як доведений «серійний продукт».
Чому лазерна ППО знову стала «серйозною»: економіка війни
Лазер у ППО — це не «чарівна зброя майбутнього», а спроба вирішити дуже приземлену задачу: дешево і швидко закривати масові, дешеві повітряні загрози.
Американська Рахункова палата (GAO) в оглядах по зброї спрямованої енергії (озброєння, що уражає цілі (дрони, ракети, техніку) не снарядами, а сфокусованим потоком енергії: лазерним променем, мікрохвилями або пучками частинок) пояснює базову принаду таких систем: постріл — це енергія, а не ракета або снаряд. Отже, потенційно:
- нижча вартість одного ураження,
- “глибший магазин” (поки є живлення),
- миттєва доставка енергії до цілі (фактично «швидкість світла»).
А тепер накладаємо це на українську реальність: якщо перехоплювач (ракета) коштує дорого, а цілей багато, то ППО починає програвати не «по залізу», а по бюджету та складам. Саме тому з’являється логіка «антидронового купола» — системи, де частину загроз закривають дешевші шари.
«Купол проти дронів»: як це мислить держава
У репортажі The Atlantic прозвучала фраза міністра оборони Михайла Федорова: «антидроновий купол — не про майбутнє, а про виживання сьогодні».
Цю саму концепцію він формулював і в публічних коментарях у січні 2026 року: ідея — не «реагувати постфактум», а перехоплювати загрозу ще на підльоті та робити це не точково, а системно.
З цього випливає важливий висновок: Sunray — це не «одна установка, що врятує небо», а потенційний вузол у мережі: з виявленням, розподілом цілей, зв’язком, дисципліною застосування.
Технологічна реальність: чому лазер — це не «вічна імба»
Тут важливо тверезо: directed energy (зброї спрямованої енергії) має сильні сторони, але й «фізику», від якої не втечеш.
Дослідницька служба Конгресу США прямо вказує на типові обмеження високопотужних лазерів:
- погода й атмосфера (дощ, туман, дим) можуть знижувати дальність та якість променя;
- обмеження по габаритах, вазі й живленню та охолодження обмежують мобільність і темп роботи.
Рахункова палата США додає: навіть якщо «постріл дешевий», початкова ціна системи й технологічна складність можуть бути високими; а ефективність залежить від того, як добре комплекс тримає промінь на вразливій точці цілі (стеження, стабілізація, контроль «jitter» (тремтіння променя; якщо його не приборкати, лазер “маже”, а не “ріже”»).
Переклад з бюрократичної на людську:
лазер — це не «натиснув кнопку → мінус рій». Це точна оптика, наведення, енергетика, тепло, програмне забезпечення і тренований оператор та розрахунок.
Sunray у контексті українських лазерних розробок: це вже не «один експеримент»
Важливо, що Sunray з’являється не в вакуумі. В Україні вже є публічні згадки про інші лазерні рішення різних класів:
SlimBeam: «малий» практичний рівень
Компанія Fulltime Robotics публічно показувала лазерну турель SlimBeam із заявленими параметрами: потужність до 1500 Вт, робоча дистанція 20–800 м, час безперервної роботи до 30 хв на макс. потужності.
«Тризуб»: заявка на «старший» клас
У квітні 2025 року «Мілітарний» повідомляв про презентацію лазерного комплексу «Тризуб» Силами безпілотних систем із заявленими дальностями ураження та приглушення для різних типів цілей. Ці заяви звучали публічно, але, як і завжди, без повного «паспортного» розкриття — що нормально для війни.
Заявлено, що український лазер може знищувати ударні дрони, авіабомби, крилаті та балістичні ракети на відстані до 3000 м, а вертольоти, літаки та розвідувальні дрони — на відстані до 5000 м.
Окрім того, лазер можна використовувати для засліплення дронів, вертольотів та літаків на дистанції до 10 000 м.
Що це означає:
Sunray може бути або окремою гілкою (інший клас, архітектура), або «назвою» конкретного прототипу в ширшому русі. В будь-якому разі, сам факт множинності проєктів підказує: Україна не «раптом придумала лазер», а пробує зібрати лінійку рішень під різні дистанції та сценарії.
Порівняння з американським HELIOS: «150 млн» — це не «ціна однієї гармати»
У репортажі The Atlantic, Sunray порівнюють із корабельним лазером HELIOS від Lockheed Martin: мовляв, американський проєкт ішов через контракт на $150 млн.
Lockheed Martin дійсно повідомляв про контракт на $150 млн у 2018 році на постачання HELIOS для ВМС США. Окремо в відкритих джерелах описують HELIOS як 60-кВт клас із додатковою функцією «dazzler» (придушення та осліплення оптики), а також згадують випробування на есмінці USS Preble.
Але тут треба чесно: контракт на $150 млн — це не “цінник однієї установки”. Це програма, інтеграція в корабельні системи, випробування, логістика, вимоги флоту, документація тощо. Тому «Sunray у сотні тисяч проти $150 млн» — яскрава, але не зовсім коректна математика «один до одного». Коректніше так:
- Sunray (за описом) — польовий, мобільний, максимально прагматичний.
- HELIOS — корабельний комплекс з іншими стандартами й “важкою” інтеграцією.
«Український Залізний купол», але на іншу війну і іншу географію
У тексті The Atlantic і в багатьох переказах виринає порівняння з ізраїльською системою Iron Dome («Залізний купол»).
Паралель зрозуміла: масові дешеві загрози та потреба в економічно ефективному перехопленні. Але є дві різниці, які часто губляться в заголовках:
- Iron Dome — це про ракети та снаряди (кінетика), а «антидроновий купол» України — про мікс: РЕБ, зенітна артилерія, дрони-перехоплювачі, лазери, ракети. Це інша «композиція шарів».
- Масштаб країни і фронту інший. Навіть якщо брати тільки вартість: Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) оцінював, що станом на 2012/2013 повна батарея Iron Dome коштувала приблизно $100 млн. Для України, з її географією та інтенсивністю атак, «купол» має бути не “однією батареєю”, а розподіленою мережею.
Тому Sunray — якщо він піде в серію — виглядає як спроба зробити те саме, що робить війна з усім українським ОПК: знайти максимальний ефект за мінімальні гроші.
Де лазер може бути найкориснішим, а де — найслабшим
Без «операторських інструкцій» і без зайвих деталей, логіка така:
Найсильніші сторони
- низька вартість ураження у порівнянні з ракетами (за умови, що ціль у «робочому вікні» комплексу);
- швидкість реакції після захоплення цілі;
- можливість працювати серіями, поки тягне живлення та охолодження.
Слабкі місця
- дим, туман, дощ, пил — усе, що «псує повітря»;
- енергетика і тепло — мобільність на пікапі звучить круто, але саме це й ставить найжорсткіші межі;
- масовість атаки: лазер може бути дуже ефективним проти окремих цілей, але «рої» змушують думати про темп (скільки цілей за хвилину) та координацію багатьох вогневих точок.
Найважливіше питання: чи стане Sunray частиною системи, а не легендою
Медійно Sunray уже “працює”: історія красива, влучає в нерв часу, підсилює віру в українську інженерію. Але військово ключове — інше.
Ознаки, що це переходить у реальну спроможність:
- поява хоча б натяків на серійність (партії, навчання розрахунків, обслуговування);
- вбудованість у єдине управління (розподіл цілей, розпізнавання «свій/чужий», узгодження з іншими шарами);
- стабільні результати в різних умовах (не лише «ідеальна демонстрація»).
В медіа уже звучить теза, що технологію ще «доводять» і вона потребує інтеграції в загальну систему повітряного захисту.
Це чесна рамка: показати “працює” — не те саме, що зробити “працює щодня”.
Sunray як симптом нової воєнної інженерії
Історія Sunray важлива навіть без цифр у кіловатах і кілометрах. Вона про те, як війна перелаштовує технічний прогрес:
- Захід будує повільно й дорого — під стандарти, процедури, цикли.
- Україна часто змушена будувати швидко й «на межі» — бо ставка інша: міста, інфраструктура, життя людей.
Тому Sunray треба читати не як «вундервафлю», а як елемент гонки: дешевші перехоплення, щільніша мережа, швидша адаптація. І якщо цей елемент справді піде в масовість, ми побачимо не «лазер у багажнику», а новий шар ППО, який знімає з дорогих ракет частину роботи — саме там, де ракети економічно невигідні.
За матеріалами militarnyi.com
