Інтерв’ю головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського — це не лише розмова про те, де зараз найважче на фронті. Насправді воно розкладає ширшу картину: як Україна намагається одночасно стримувати російський наступ, зменшувати втрати, перебудовувати систему управління військами, запроваджувати нові контракти, готувати механізм звільнення військових під час війни та переводити армію в логіку війни дронів.

У центрі розмови — кілька ключових тем: активна оборона, Покровський та інші гарячі напрямки, проблема ротацій, корпусна реформа, посилення штурмових підрозділів безпілотниками, розвиток Сил безпілотних систем і питання, чому ЗСУ обрали саме корпусну, а не дивізійну модель.

Ситуація на фронті: Росія не зупинилася, але Україна намагається перехоплювати ініціативу

Сирський визнає: російська армія продовжує інтенсивні наступальні дії. За його словами, ворог концентрується не по всій лінії однаково, а на кількох головних напрямках: Покровському, Очеретинському, Олександрівському, Костянтинівському, Лиманському та частково Куп’янському. Уздовж державного кордону в Харківській і Сумській областях, за його оцінкою, тривають дії нижчої інтенсивності.

Водночас головнокомандувач робить акцент на принципі активної оборони. Це означає, що ЗСУ не лише утримують позиції, а й проводять контратаки там, де це необхідно, і наступальні дії там, де це можливо. У розмові він навів приклад попередніх дій на Олександрівському напрямку, де, за його словами, було звільнено близько 500 кв. км території та 12 населених пунктів.

Окрема важлива теза — зміна співвідношення активності. Сирський заявив, що в одну з останніх діб кількість українських наступальних і контратакувальних дій уперше перевищила кількість атак з боку противника. Це подається як ознака того, що стратегія виснаження російського особового складу поступово впливає на здатність ворога підтримувати темп.

Загроза розширення фронту з півночі

Сирський говорить про дані розвідки та заяви президента щодо можливої загрози з боку Білорусі й про те, що російський Генштаб прораховує наступальні дії з півночі. Це важливо, бо пояснює, чому корпуси не можна просто «закріпити» за сталими ділянками фронту.

Покровський напрямок: найбільша концентрація російських сил

Один із найважливіших акцентів інтерв’ю — Покровський напрямок. Саме там, за словами Сирського, Росія зосередила найбільше угруповання на різних ділянках фронту. Ідеться про угруповання від 99 до 106 тисяч особового складу, яке дозволяє ворогу підтримувати високий темп атак.

Сирський говорить про 35–40 штурмових дій на добу на основних для ворога напрямках. На інших ділянках інтенсивність, за його словами, значно нижча. Це важливо, бо показує логіку російської кампанії: не рівномірний наступ по всій лінії фронту, а концентрація сил там, де Москва хоче створити оперативний ефект.

Що це означає:

Росія все ще має достатній людський ресурс для тиску.
Україна намагається не лише стримувати цей тиск, а й зменшувати наступальний потенціал ворога.
Головна ставка ЗСУ — не допустити прориву й водночас бити по живій силі та логістиці противника.

Демобілізація чи звільнення під час війни: Сирський уточнює терміни

Один із найбільш чутливих блоків інтерв’ю — питання демобілізації. Сирський одразу робить важливе уточнення: демобілізація можлива після завершення війни та особливого періоду, а зараз коректніше говорити про звільнення військовослужбовців під час війни.

За його словами, ця тема важлива, бо військові, які воюють тривалий час, мають бачити «світло наприкінці тунелю». Ідея полягає в тому, щоб мобілізація мала логічне завершення, а люди після певного періоду служби могли отримати звільнення та відстрочку — залежно від того, скільки часу вони провели на полі бою.

Але головна проблема — баланс. Сирський прямо пояснює: якщо держава звільняє певну кількість військових, вона має розуміти, що зможе набрати не менше людей на заміну. Інакше це створить небезпечний розрив на фронті.

Головна дилема звільнення: справедливість для військових проти потреб фронту

Сирський формулює ключову суперечність так: з одного боку, військові мають право на зрозумілий горизонт служби, з іншого — ворог постійно нарощує чисельність угруповань і створює нові частини. Тому будь-який механізм звільнення не може бути хаотичним. Він має бути контрольованим, гнучким і прив’язаним до ситуації на полі бою.

Це фактично одна з центральних проблем усієї української оборонної політики: як одночасно не виснажити тих, хто воює з 2022 року, і не послабити фронт у момент, коли Росія зберігає наступальний потенціал.

Сирський називає три умови реалістичного механізму:

Військова керованість — звільнення не має обвалити чисельність підрозділів.
Гнучкість — правила мають реагувати на зміну ситуації на фронті.
Фінансове забезпечення — система має бути не лише політично бажаною, а й реально профінансованою.

Нові контракти: короткі терміни, 10 місяців для чинних військових і довші угоди для новобранців

Окремий блок — нові форми контрактів. Сирський говорить, що обговорюються або вже фактично визначені кілька категорій.

Для військових, які були звільнені за станом здоров’я після поранення, але хочуть повернутися, передбачається короткий контракт — приблизно на 6–9 місяців. Для тих, хто вже перебуває у війську, згадується можливість контракту на 10 місяців. Для новобранців — довші контракти, зокрема на 2–3 роки і більше.

Водночас залишається і категорія тих, хто не хоче укладати контракт, але служить за мобілізацією. Важлива теза Сирського: усі категорії мають отримувати однакові рівні грошового забезпечення та передбачені додаткові надбавки.

У чому сенс цієї моделі:

дати військовим зрозумілі терміни;
зробити службу більш прогнозованою;
створити варіанти для різних категорій людей;
залучити тих, хто готовий повернутися, але не на невизначений строк.

Грошове забезпечення: мінімум 30 тисяч і доплати за ризик

Сирський також пояснює логіку нової системи грошового забезпечення. За його словами, мінімальний рівень має становити 30 тисяч гривень. Далі — доплати залежно від рівня небезпеки, участі в бойових діях і дефіцитності посад.

Найперше, за словами головнокомандувача, стимулювання має стосуватися тих, хто бере участь в активних бойових діях: механізованих, мотопіхотних, десантних, десантно-штурмових, штурмових підрозділів і морської піхоти. Саме ці посади, як випливає з інтерв’ю, є найбільш дефіцитними на полі бою.

Сирський підкреслює, що конкретні цифри й формули має визначати Генеральний штаб, а вони залежатимуть від рівня мобілізації та ситуації на фронті. Завдання щодо оприлюднення й затвердження змін, за його словами, було поставлене до кінця травня.

Ротації: чому два місяці на позиціях — це не просто адміністративне рішення

Один із найсильніших блоків інтерв’ю — пояснення ротацій. Сирський говорить про контроль за тим, щоб військові не перебували на позиціях понад два місяці. Але одразу наголошує: у нинішній війні ротація — це не просто «заміна людей». Це фактично окрема військова операція.

Причина — тотальна насиченість фронту дронами. За словами Сирського, сформувалися зони ураження глибиною 30–50 км, де небезпечно пересувати не лише військову техніку, а й цивільні автомобілі. Через це будь-яка заміна на позиціях потребує прикриття, логістики, підготовки маршруту, забезпечення боєкомплектом, харчуванням і засобами введення противника в оману.

Що має змінитися:

створення трьох змін для позицій;
підготовка тієї зміни, яка має заходити на заміну;
щомісячний контроль ротацій;
облік військових на передньому краї;
перевірка зв’язку з ними;
контроль термінів перебування на позиціях.

Сирський пояснює, що два місяці — це термін, після якого, за внутрішніми оцінками, у військового починає накопичуватися моральна й фізична втома, а бойові якості знижуються. Тому ротація подається не як бонус, а як необхідність для збереження боєздатності.

Контроль ротацій щомісяця: чому 15 число стало контрольною датою

Сирський заявив, що 15 числа кожного місяця має проводитися контроль виконання ротацій. Йдеться не просто про формальну звітність, а про перевірку того, як у бригадах ведеться облік військових на передньому краї, чи є з ними зв’язок, як фіксуються терміни перебування на позиціях і хто готується їм на заміну.

Це важливо, бо тема ротацій в інтерв’ю подана як одна з найскладніших. Сирський пояснює, що в умовах війни дронів сама заміна людей на позиціях стала фактично окремою військовою операцією. Вона залежить від погоди, активності противника, дронової загрози, логістики, прикриття маршрутів і наявності підготовленої зміни.

Саме тому контрольна дата потрібна, щоб ротації не залишалися лише декларацією. Командування має бачити, хто перебуває на позиціях, скільки часу, чи є можливість заміни й чи не виникають критичні ситуації, коли люди залишаються на передньому краї довше, ніж дозволяє фізичне й моральне виснаження.

Втрати противника: чому Сирський говорить про перевагу ЗСУ в збереженні людей

Окремий акцент Сирський зробив на співвідношенні втрат. За його словами, загальні втрати противника на фронті зараз у рази більші за українські. За словами Сирського, загальні втрати противника приблизно у 3–3,5 раза більші, а за кількістю убитих у деякі дні різниця може сягати семи-дев’яти разів.

ЗСУ намагаються не лише стримувати противника, а й вести війну так, щоб максимально зменшувати власні втрати. Сирський прямо пов’язує це з головним пріоритетом — життям і здоров’ям військовослужбовців. Саме тому в інтерв’ю поруч звучать теми ротацій, дронів, дистанційного управління, корпусної реформи й посилення підрозділів безпілотними системами.

Корпусна реформа: три етапи перебудови ЗСУ

Корпусна реформа — один із найбільших структурних блоків інтерв’ю. Сирський пояснює, що вона має три етапи.

Перший етап — створення управлінь корпусів і передача їм визначених комплектів військ. Сенс — максимально відійти від тимчасових органів управління та створити професійні штаби, які знають свої підрозділи.

Другий етап — створення так званих корпусних комплектів. Це не лише бригади, а й набір сил і засобів, які дозволяють командиру корпусу проводити операції: артилерійські бригади, зенітно-ракетні або зенітно-ракетно-артилерійські полки, підрозділи РЕБ, безпілотні системи, розвідувальні батальйони, батальйони підтримки.

Третій етап — повноцінніше закріплення корпусів за своїми бригадами, але це, за словами Сирського, у воєнний час майже неможливо реалізувати повністю. Причина — велика протяжність фронту, перевага противника в кількості бригад і полків, потреба постійно перекидати резерви та посилювати окремі напрямки.

Чому корпуси не можуть просто «мати свої бригади» вже зараз

Сирський окремо пояснює, чому критика щодо неповного підпорядкування бригад корпусам не завжди враховує реальність війни. За його словами, у мирний час логічно було б закріпити корпуси територіально й дати кожному свій набір бригад. Але під час активної війни це складно.

Причини такі:

фронт постійно змінюється;
Росія концентрує сили на різних напрямках;
Україна має реагувати резервами;
частини не завжди можна вивести й замінити без ризику;
після війни все одно доведеться перерозподіляти корпуси та бригади за територіальним принципом.

Сирський пояснює, що у воєнний час неможливо механічно взяти бригаду з однієї ділянки й переставити її на іншу, бо противник постійно концентрує сили на різних напрямках, а ЗСУ змушені реагувати резервами. Він наводить приклади: перший корпус Нацгвардії майже повністю прийняв свої частини, третій корпус воює своїм комплектом, а інші корпуси мають різний рівень підпорядкування своїх частин — десь 40%, десь 50%, десь 70%.

Роль міст у підтримці військових частин

Сирський каже, що місця базування й дислокації частин часто пов’язані з великими містами, які забезпечують фінансову та матеріальну підтримку військових і командирів. Це пояснює, чому після війни все одно доведеться заново розподіляти корпуси й бригади за територіальним принципом.

Як працюють ротації бригад: приклад морської піхоти й Херсонського напрямку

На прикладі морської піхоти Сирський пояснює практичну логіку переміщення бригад. Частина підрозділів тривалий час перебувала на Херсонському напрямку, очікуючи можливої десантної операції противника. Але наразі, за його словами, такої безпосередньої загрози немає — Росія розглядає її лише після виконання інших завдань.

Тому бригади, які набули спроможностей на менш загрозливому напрямку, можуть замінювати частини, що втратили боєздатність на більш небезпечних ділянках. А виснажені бригади, навпаки, можуть виводитися на менш інтенсивний напрямок для доукомплектування й бойового злагодження.

Це не ідеальна ротація в класичному сенсі — із повним виведенням на полігон, відпустками й відновленням. Але в умовах війни це спосіб хоча б частково відновити підрозділи без провалу фронту.

Проблема зведених підрозділів: чому ЗСУ намагаються від цього відходити

Сирський визнає, що іноді доводилося створювати зведені підрозділи — наприклад, коли бракувало штатної сили конкретної бригади або треба було швидко наростити безпілотну складову. Але він називає це крайнім кроком.

Головна проблема зведених підрозділів — вони часто відриваються від штатного командування. Якщо екіпажі або роти працюють поза своєю бригадою, командир бригади має менше впливу на їхнє забезпечення, контроль і розвиток. Тому нинішня логіка — повертати підрозділи, зокрема безпілотні, у штатні бригади.

Це показує ширшу тенденцію: ЗСУ хочуть переходити від «латання дірок» тимчасовими рішеннями до більш сталої структури.

Безпілотна складова: пріоритет у фінансуванні, забезпеченні й доборі людей

Сирський багато говорить про дрони як про одну з головних опор сучасної війни. За його словами, безпілотна складова нарощується в бригадах, полках і Силах безпілотних систем. Їй надано пріоритет у фінансуванні, забезпеченні та відборі військовослужбовців.

Важлива деталь: за словами Сирського, припинено практику, коли Сили безпілотних систем забирали підготовлених пілотів із бригад. Тепер людей мають брати з навчальних підрозділів або безпосередньо з територіальних центрів комплектування, а потім готувати їх під потреби безпілотних підрозділів.

Це важливий момент, бо раніше посилення одних підрозділів могло послаблювати інші. Нова логіка — не «витягувати» кадри з бригад, а створювати новий підготовлений ресурс.

Полки безпілотних систем у корпусах: як їх формують

У корпусній реформі окреме місце займає формування полків безпілотних систем. Сирський пояснює, що такі полки мають створюватися поступово, без обвалу спроможностей бригад.

Наприклад, якщо батальйон має перейти до корпусного полку, він не повинен просто одномоментно залишити бригаду. Він залишається там доти, доки в бригаді не буде сформовано новий батальйон, який набуде необхідного досвіду й спроможностей.

Сирський підкреслює, що полк безпілотних систем — це не лише оператори дронів. Це автомобільний транспорт, броньовані машини, різні типи безпілотних комплексів, склади, логістика, зв’язок, РЕБ, радіолокація та підготовлений персонал. Тобто йдеться про складну військову систему, а не просто про групу пілотів.

Масштабування підрозділів: від роти до батальйону

Сирський описує підхід масштабування. Спочатку в корпусі може створюватися, наприклад, рота радіоелектронної боротьби. Коли вона набирає спроможності, особовий склад, досвід і технічну базу, її можна розгорнути в батальйон.

Ця логіка стосується не лише РЕБ, а й інших нових спроможностей. Сирський порівнює це з розвитком штурмових підрозділів: деякі з них починали як батальйони тероборони, потім стали окремими штурмовими батальйонами, далі — штурмовими полками, а тепер мають посилену структуру, включно з батальйонами безпілотних систем.

Штурмові полки: для чого вони потрібні

Штурмові полки, за словами Сирського, показали високу ефективність на різних напрямках. Їх використовують не як звичайну піхоту, а для специфічних завдань: реагування на прориви противника, проведення контратак, підтримки наступальних дій, боротьби з диверсійними групами або закриття раптових кризових ділянок.

Сирський згадує 3-тю штурмову, 5-ту штурмову, 92-гу штурмову бригаду. Частина штурмових бригад перебуває у корпусному підпорядкуванні, частина — у безпосередньому підпорядкуванні й використовується централізовано. Це зроблено тому, що таких частин недостатньо, щоб рівномірно роздати їх усім корпусам.

Планування штурмових дій має два рівні: загальне планування здійснює Генеральний штаб або угруповання військ, а детальне планування вже робить штаб конкретного полку з урахуванням місцевості й конкретного завдання.

Дроново-штурмові підрозділи: не нова назва, а нова якість

Сирський уточнює, що так звані дроново-штурмові підрозділи — це фактично штурмові частини, посилені безпілотною складовою. Ідея полягає в тому, щоб максимально зменшити кількість людей, які безпосередньо перебувають у зоні бойового зіткнення.

За його словами, дедалі ширше застосовується дистанційне керування дронами. Оператори можуть працювати на значній відстані від переднього краю, тоді як на землі залишаються команди, які виконують підготовчі й технічні функції.

Це одна з головних тенденцій війни: людська присутність на полі бою поступово має заміщуватися дистанційними системами, де це можливо.

Які дрони потрібні штурмовим підрозділам

Сирський говорить, що в ЗСУ передбачають усі типи безпілотних систем: ударні, розвідувальні, перехоплювачі, а також дрони, які мають прикривати штурмові групи згори. Він порівнює такі системи з «файтерами», які супроводжують просування, дають розвіддані, контролюють ситуацію й за потреби збивають ворожі дрони.

Окремо він згадує українську «Блискавку» — покращену копію російської «Молнії». За його словами, це універсальна платформа, яка вже використовується українськими бригадами, корпусами та Силами безпілотних систем.

Сили безпілотних систем: як вони вбудовані у фронт

Сили безпілотних систем, за словами Сирського, застосовуються на найбільш напружених і активних напрямках. Вони мають менші смуги відповідальності й більшу щільність засобів, тобто можуть концентрувати більше дронів на важливих ділянках.

Щоб це працювало не хаотично, створюються об’єднані координаційні центри. У них мають бути представники СБС, корпусів і бригад. Сирський пояснює, що така система виникла практичним шляхом під час важких боїв, зокрема під Покровськом, і довела свою ефективність.

Головна мета — уникнути дублювання, коли кілька дронів летять на одну ціль, тоді як на іншій ділянці бракує засобів. Координація має забезпечити раціональне застосування дронів, РЕБ і розвідувальних можливостей.

Глибина застосування дронів: від переднього краю до DeepStrike

Сирський розкладає застосування СБС за глибиною. На рівні бригади, за його словами, типова глибина відповідальності становить приблизно до 20 км, але вже розглядаються дальності 30 км і більше. СБС працюють на оперативно-тактичну глибину — 20–70 км і 70–120 км. Окремі підрозділи працюють на оперативно-стратегічну глибину — до 250 км, а також беруть участь в операціях DeepStrike на понад 250 км.

Це важлива теза: дрони в українській армії вже не є лише засобом підтримки переднього краю. Вони перетворюються на інструмент ураження логістики, командних пунктів, техніки й сил противника на різних рівнях глибини.

Чому Сирський не бачить потреби у корпусі СБС зараз

В інтерв’ю порушується питання створення окремого корпусу Сил безпілотних систем. Сирський відповідає, що наразі такої потреби не бачить. На його думку, вже існує окремий рід сил — СБС, а їхнє управління, бригади й збільшена кількість заступників командувача дозволяють виконувати нинішні завдання.

При цьому він не відкидає, що в майбутньому така потреба може виникнути. Але зараз ставка робиться не на створення ще однієї управлінської структури, а на нарощування спроможностей у бригадах, корпусах і самих СБС.

Чому не створюють штурмовий корпус

Ще одне питання — чому не створити окремий штурмовий корпус. Сирський відповідає: концепція застосування штурмових військ не передбачає використання їх як корпусу. Якби такий корпус створили, він почав би конкурувати з Десантно-штурмовими військами.

Натомість нинішня логіка інша: штурмові війська мають підсилювати ДШВ і дозволяти десантно-штурмовим бригадам застосовуватися саме як повноцінні бригади, а не розпорошуватися по одному-два батальйони для закриття кризових ділянок.

Це важливий організаційний момент: Сирський фактично пояснює, що штурмові підрозділи створені не для заміни ДШВ, а для того, щоб розвантажити їх і дати можливість використовувати десантно-штурмові бригади більш цілісно.

Чому ЗСУ обрали корпусну, а не дивізійну структуру

Фінальний великий блок — пояснення, чому Україна обрала корпусну реформу, а не дивізійно-полкову модель. Сирський каже, що Генштаб розглядав обидва варіанти, але корпусна структура виявилася оптимальнішою для нинішніх умов.

За його словами, корпусна модель потребувала значно менше коштів і людського ресурсу. У розмові він називає орієнтовно 37 тисяч військовослужбовців для переходу на корпусну структуру проти приблизно 75 тисяч, які знадобилися б для дивізійної. Дивізійна модель, за його поясненням, створювала б зайвий управлінський рівень і дублювала б частину функцій корпусів.

Сирський також проводить різницю між дивізією і корпусом: дивізія веде бій або бере участь у загальновійськовому бою, а корпус здатен проводити операцію. Тобто корпусна реформа, за його логікою, має підняти рівень бойових спроможностей української армії.

Чи бачить Сирський у війську свого наступника

Наприкінці інтерв’ю прозвучало питання не лише про поточне управління ЗСУ, а й про майбутню зміну військового покоління: чи бачить Сирський у війську людину, яка потенційно здатна керувати військами на найвищому рівні.

Головнокомандувач не назвав конкретного прізвища. Але його відповідь була показовою: за словами Сирського, у війську є багато перспективних командирів і командувачів, які вже виконують завдання різного рівня — від батальйонного до корпусного. Він наголосив, що кожен командир набуває досвіду щодня, а під час війни «кожен день іде за три».

Цей епізод важливий не як кадрова інтрига, а як сигнал про поступове формування нового покоління українського військового командування. Повномасштабна війна створила середовище, де командири швидко проходять шлях від тактичного до оперативного рівня, отримують досвід управління великими підрозділами й ухвалення рішень у надзвичайно складних умовах.

Ключова думка всього інтерв’ю

Головний зміст інтерв’ю Сирського можна звести до однієї формули: Україна намагається воювати не числом, а системою.

Ця система складається з кількох елементів:

активна оборона замість пасивного утримання позицій;
контрольовані ротації замість виснаження людей до межі;
нові контракти замість повної невизначеності термінів служби;
грошове стимулювання дефіцитних бойових посад;
корпусна реформа замість тимчасових органів управління;
нарощування СБС і дронів на всіх рівнях;
координаційні центри для уникнення хаосу;
штурмові підрозділи як резерв швидкого реагування;
дистанційні системи як спосіб зменшити втрати.

Інтерв’ю Сирського показує, що українська армія одночасно проходить кілька складних трансформацій. Вона мусить тримати фронт, відповідати на російський наступ, зберігати людей, оновлювати систему мотивації, будувати корпуси, масштабувати дрони й готуватися до війни, у якій техніка дедалі більше визначає тактику.

Найбільший виклик — не в самих ідеях, а в їх реалізації. Звільнення військових потребує нових людей. Ротації потребують резервів і логістики. Корпуси потребують комплектів військ. Дрони потребують підготовлених операторів, зв’язку, РЕБ, транспорту й координації. А вся система потребує часу, грошей і дисципліни виконання.

Саме тому це інтерв’ю важливе: воно не дає простих відповідей, але показує, як Генштаб бачить армію наступного етапу війни — більш корпусну, більш дронову, більш керовану й менш залежну від імпровізації.

За матеріалами militarnyi.com