13 квітня 2026 року у зверненні з нагоди Дня українського зброяра Володимир Зеленський фактично зробив більше, ніж просто привітав працівників оборонно-промислового комплексу. Він окреслив нову політичну рамку: український ОПК більше не є лише тиловим сектором, який забезпечує фронт, а перетворюється на один із головних інструментів державної стійкості, зовнішньої суб’єктності та майбутньої архітектури безпеки для самої України й партнерів. У зверненні президент наголосив на масштабі внутрішнього виробництва, появі далекобійних засобів ураження, ролі наземних роботизованих комплексів, а також на тому, що Україна вже пропонує іншим державам не просто зброю, а безпекове партнерство.
Це звернення важливе не лише як емоційна подяка зброярам. Воно є своєрідною декларацією про новий статус української оборонної індустрії. Зеленський прямо говорить: Україна навчилася виробляти критично важливі елементи сучасної війни сама, нарощує технологічну складову оборони та хоче монетизувати цей досвід у міжнародних форматах безпеки. Відтак ОПК у цій логіці постає не як допоміжна сфера, а як одна з ключових опор державної незалежності.
Не просто промова, а маніфест нової оборонної держави
У зверненні президента головний акцент зроблено на символічній формулі: українська зброя — це і є матеріалізована незалежність. Саме тому Зеленський вибудовує промову не від окремих зразків техніки, а від ширшого сенсу: зброя України — це захист, точність, далекобійність, свобода і право на справедливий мир. Така риторика переводить тему ОПК із площини суто промислової у площину державотворчу: оборонна індустрія подається як частина національної ідентичності воєнного часу.
Це дуже показовий зсув. Якщо на початку повномасштабної війни українська дискусія переважно зосереджувалася на дефіцитах, залежності від союзників і термінових поставках, то тепер президент навмисно говорить мовою спроможності. У цій оптиці Україна вже не лише отримувач допомоги, а виробник власної сили, який здатний формувати правила гри, а не тільки пристосовуватися до них. Саме тому в другому зверненні того ж дня Зеленський додатково наголосив, що Україна “вперше в історії озброєна достатньо, щоб захищатися від російських ударів”, і пов’язав це зі зміною самої логіки війни, де дедалі більшу роль відіграють дрони, НРК, РЕБ, ракети та власні технологічні рішення.
Що саме Зеленський назвав досягненням українського ОПК
Президент перелічив майже весь новий контур української воєнної індустрії: ракети, безпілотні системи, перехоплювачі, ударні й морські дрони, розвідники, артилерію, боєприпаси, бронетехніку та роботизовані комплекси. Але особливо важливо, що він не обмежився загальними словами, а навів конкретні орієнтири масштабу: “мільйони ефпівішок на рік”, “мільйони снарядів”, наявність власної далекобійної ракетної зброї та реальні результати роботи українських дронів на відстані 1750 кілометрів від кордону.
У цьому переліку є одразу кілька політично важливих сигналів.
Перший — Україна вже має не тільки дослідні розробки, а “реальну силу, яка вже працює”.
Другий — далекобійність подається не як разова демонстрація, а як напрям, який розвиватиметься.
Третій — президент навмисно називає конкретні назви систем: “Фламінго”, “Рута”, “Пекло”, “Нептун”, “Паляниця”, “Вільха”, а також низку далекобійних дронів.
Це означає, що влада дедалі впевненіше переводить частину теми з режиму мовчазної інтриги у режим публічного стратегічного меседжу: Україна вже має лінійку власних засобів ураження, і ця лінійка буде зростати.
Зброя українського виробництва. Джерело: Пресслужба ОП
Війна майбутнього, яка вже настала
Окремий блок звернення присвячений наземним роботизованим комплексам. І тут Зеленський зробив, можливо, один із найсильніших акцентів усієї промови: за його словами, вперше в історії цієї війни ворожу позицію було взято виключно безпілотними платформами — НРК та дронами — без участі піхоти і без втрат з українського боку. Крім того, президент заявив, що лише за три місяці українські наземні роботи виконали понад 22 тисячі місій на фронті.
Цей фрагмент важливий не лише через ефектність формулювання. Він показує, що Банкова намагається зафіксувати новий образ української війни: це вже не тільки війна виснаження, артилерійських дуелей і класичного фронтового протистояння, а й полігон для швидкої інтеграції роботизованих систем у бойові дії. І якщо раніше дрони в основному асоціювалися з повітрям і морем, то тепер держава демонструє, що автоматизація виходить і на землю — у найнебезпечніші ділянки, де раніше працював винятково солдат.
Від “гаражів” до індустрії, яку поважають у світі
Одна з найсильніших частин звернення — наголос на тому, як саме народжувався новий український ОПК. Зеленський прямо згадав про перші нові виробництва “в ангарах, у гаражах” і підкреслив, що в цьому “немає нічого ганебного”. Це дуже промовистий політичний жест: президент фактично легітимізує шлях української оборонної інновації як шлях воєнної імпровізації, швидкого пошуку рішень і проростання великої індустрії з малих, напівремісничих, але ефективних ініціатив.
Саме в цій логіці український ОПК постає як галузь, яка не була створена “згори” за ідеальним планом, а виросла з фронтової потреби, дефіциту часу й необхідності вижити. І це, власне, робить її конкурентною: вона формувалася не в кабінетній теорії, а в умовах постійного тестування на полі бою. Тому теза про те, що українську зброю “знають і поважають у світі”, в промові має не стільки рекламний, скільки легітимаційний характер: держава публічно фіксує, що її оборонна промисловість уже вийшла з тіні екстреного воєнного ремесла і стала сектором міжнародної поваги.
Україна хоче продавати не зброю, а безпеку
Один із ключових політичних меседжів звернення — зміна моделі міжнародної співпраці. Зеленський спеціально підкреслив, що Україна не буде діяти “як у дев’яностих чи нульових”, коли зброю й силу розпродавали “як у чорну п’ятницю”. Натомість Київ пропонує “безпекове партнерство” — довгострокове й прибуткове для України.
Це дуже важлива теза, бо вона означає: Україна хоче вийти на зовнішні ринки не за старою експортною логікою, коли держава просто продає те, що має, а за моделлю інтегрованих рішень. Тобто не лише дрони чи перехоплювачі як окремий продукт, а комплекс досвіду: виявлення загроз, радарне поле, РЕБ, зв’язок між елементами ППО, перехоплення, управління системою в умовах масованих атак. Саме цим пояснюється, чому президент окремо наголосив, що українські перехоплювачі вже працюють на Близькому Сході та в країнах Затоки.
У другому повідомленні на сайті президента ця логіка була ще більше деталізована: Зеленський прямо сказав, що країни Європи, Близького Сходу, Затоки, Азії й Африки зацікавлені в тому, щоб українська зброя та військова експертиза працювали на їхній захист, а також пояснив модель домовленостей через формат G2G — “government to government”*, який має забезпечувати вищий рівень довіри та відповідальності.
*Government-to-Government (G2G) — це модель взаємодії, при якій державні органи, відомства або установи обмінюються інформацією, даними або послугами між собою (електронний документообіг, спільні бази даних) або здійснюють прямі контракти між урядами різних країн.
Близький Схід, країни Затоки і нова географія українського впливу
Важливо, що у зверненні йдеться не лише про фронт чи про Європу. Зеленський прямо називає Саудівську Аравію, ОАЕ, Катар, а також згадує комунікацію з Кувейтом, Оманом, Туреччиною та Сирією. Його меседж очевидний: український досвід протидії “шахедам” уже став предметом зовнішнього попиту, а сама Україна бачить себе не тільки частиною євроатлантичного безпекового простору, а й постачальником рішень для регіонів, де загроза дронових і ракетних атак також є актуальною.
Тут є і ще один важливий вимір. Зеленський пов’язує такі угоди не лише з престижем, а й із дуже практичними речами: це кошти для держави, пальне для України в умовах глобальної нестабільності, а також доступ до тих типів озброєнь, які залишаються для України дефіцитними, але є в партнерів. Тобто йдеться не про символічний експортний успіх, а про спробу перетворити військову експертизу на ресурс довгострокової стратегічної вигоди.
Європейський вимір: не периферія, а частина спільної системи
Ще один сильний політичний акцент — анонс перемовин з європейцями про створення спільної системи захисту неба. У промові це подано дуже жорстко: або Україна стане невід’ємною частиною європейської безпекової системи, або хтось у Європі ризикує стати частиною “русского міра”.
Ця теза фактично формулює українську претензію на нову роль у Європі. Не як країни-фронтиру, що просто стримує Росію на східному фланзі, а як держави, яка має практичний досвід сучасної повітряної війни, масованих атак дронами, комбінованого застосування ППО, РЕБ та перехоплення. У другому зверненні Зеленський навіть окремо підкреслив, що Україна може стати лідером у створенні власної ППО, здатної боротися з балістикою, і що багато хто в Європі зараз про це думає.
Чорне море, морські дрони і український досвід, якого не має ніхто
Окреме місце в промові займає морський вимір. Зеленський заявив, що Україна має “об’єктивно найбільш свіжий у світі” досвід гарантування морської безпеки, зокрема в Чорному морі. Він прямо пов’язав цей досвід із потенційною допомогою партнерам, якщо ті запропонують рівноправну співпрацю, і назвав морські дрони Sea Baby, “Магура”, “Сарган” як частину української експортної позиції.
Це ще один дуже важливий сюжет. Україна подає себе як країну, яка не просто винайшла успішні морські безпілотники, а фактично створила унікальну практику асиметричної морської війни проти сильнішого противника. І саме цей практичний досвід, а не лише залізо як таке, стає товаром, який може цікавити партнерів значно більше, ніж окремий зразок техніки.
Чому цей виступ важливий саме зараз
Звернення Зеленського важливе тому, що воно підсумовує не окремі успіхи, а зміну моделі української державності під час війни. Україна більше не описує свій ОПК як сферу, яку “треба підняти”. Натомість Банкова вже говорить про індустрію, яка виробляє мільйони FPV, нарощує випуск снарядів, розвиває ракети, запускає роботизовані рішення, пропонує іншим країнам протидію “шахедам”, а Європі — участь у спільній архітектурі захисту неба.
Іншими словами, це був не просто виступ про досягнення. Це була спроба пояснити українцям і світу, що новий ОПК — не тимчасова військова надбудова, а фундамент майбутньої сили держави. Саме тому формула “так виглядає незалежність” у цьому випадку працює не як красивий слоган, а як політична теза: незалежність у XXI столітті — це не лише прапор, дипломатія чи міжнародна підтримка, а й власна здатність проектувати силу, захищати небо, бити на велику дальність, берегти життя своїх військових і пропонувати світу рішення, перевірені найважчою війною сучасності.
Зеленський у зверненні до Дня українського зброяра фактично зафіксував новий статус українського ОПК: від галузі виживання — до галузі сили, впливу і міжнародної суб’єктності. Його головний меседж простий: українська оборонна індустрія вже не лише закриває потреби війни, а й формує майбутнє України як держави, що здатна сама себе захищати, експортувати безпеку і бути незамінною частиною нової регіональної архітектури безпеки.
За матеріалами president.gov.ua
