Тарифи після війни: що насправді означає вимога МВФ “прибрати субсидії”

Після заяви очільниці МВФ Крісталіни Георгієвої в Давосі — що Україні, аби стати “економічним левом Європи”, доведеться поступово відмовлятися від субсидіювання електроенергії та опалення — тема тарифів знову стала політичною. Але ключове питання не в гаслах “за/проти підвищення”, а в тому, які саме механізми МВФ називає субсидіями, чому їх вважає ризиком для фінансів, і по кому зміни вдарять першими, якщо дизайн реформи буде невдалим.

“Субсидії” — це не одне й те саме: де плутанина і чому вона вигідна маніпуляторам

У публічній дискусії слово “субсидії” часто означає все одразу: і житлові субсидії, і пільги, і механізми ПСО, і заморожені тарифи. Саме на цій плутанині будуються найгучніші заголовки.

Адресні житлові субсидії (соціальний інструмент)

Це допомога тим, хто не тягне рахунки відповідно до доходів. В ідеальній моделі, яку зазвичай просувають донори, адресна субсидія — це “амортизатор”: тарифи можуть рухатися до економічно обґрунтованих рівнів, але вразливі отримують компенсацію.

ПСО і “перехресне субсидіювання” – ринковий перекіс

ПСО (public service obligations) — це коли держава або регулятор змушують окремих гравців продавати ресурс населенню за цінами нижчими за економічно обґрунтовані, а різниця “розмазується” по системі: через держкомпанії, тарифи інших сегментів, борги, відкладені ремонти тощо. Саме цю частину МВФ найчастіше і називає проблемною в контексті фінансової стійкості сектору.

Мораторії та заморозка тарифів – політичний запобіжник із фінансовими наслідками)

Заморожування тарифів, особливо на тепло та воду, під час війни — зрозумілий політичний крок. Але якщо він затягується без компенсаторів, наслідок типовий: касові розриви, борги, деградація інфраструктури, а потім — “шокові” рішення.

Чому це важливо: коли Георгієва говорить про відмову від субсидіювання, мова, як правило, про згортання широких цінових перекосів: ПСО та “price caps” («прайс-кепи” – встановлені НКРЕКП граничні обмеження ціни на ринках електроенергії («на добу наперед», внутрішньодобовому та балансуючому), що діють в Україні), а не про “заборону допомагати бідним”. Але саме адресність — найскладніша частина, бо потребує якісних даних і адміністрування.

Чому МВФ тисне: не “ідеологія ринку”, а бухгалтерія війни

У документах МВФ щодо України повторюється одна й та сама конструкція:

  1. побутові тарифи не покривають витрати,
  2. різниця перетворюється на квазіфіскальні зобов’язання (приховані “борги держави”),
  3. це підточує енергокомпанії та комунальний сектор,
  4. а в поствоєнний період робить сектор неінвестиційним.

“Половина ринку”: ключова цифра, яка пояснює позицію МВФ

В опублікованих матеріалах програми МВФ зазначалося, що ціни та тарифи для домогосподарств на газ і електроенергію приблизно вдвічі нижчі за орієнтир “ринку та відшкодування витрат”.

У звіті за оглядом програми (Eighth Review) формулювання ще конкретніше: побутова електроенергія оцінюється як близько половини ціни для малих бізнес-споживачів у Києві, а побутовий газ — близько 50% рівня повного покриття витрат за ринковими цінами.

Борги як “снігова куля”

Коли ціни занижені, але фізичні витрати реальні (ремонти, зарплати, паливо, закупівлі, балансування), система рятується боргами. У таких конструкціях МВФ зазвичай дивиться не лише на “тариф”, а на ланцюг неплатежів між гравцями, який зрештою або лягає на бюджет, або “з’їдає” здатність відновлювати мережі.

“Європі можна”: так, ЄС субсидіював енергію — але Україна в іншій точці бюджету та інституцій

Аргумент “у Франції/Польщі субсидії є — чому нам не можна” звучить логічно, і його озвучують українські коментатори.

Але в європейському випадку є три відмінності.

Масштаб справді був гігантський — як антикризова терапія

Єврокомісія у своєму звіті про енергосубсидії фіксує: загальні енергетичні субсидії в ЄС зросли з €213 млрд (2021) до €397 млрд (2022), а потім знизилися до €354 млрд (2023). Значна частина — кризові заходи, і домогосподарства були головними прямими бенефіціарами.

ЄС робив це з “фіскальним ременем безпеки”

Багато країн ЄС мали доступ до ринків запозичень і ширшу податкову базу, щоб фінансувати підтримку прямими бюджетними інструментами. Україна під час війни живе в логіці дефіциту, донорської підтримки і жорстких умов.

ЄС одночасно декларує згортання викопних субсидій

Єврокомісія прямо прив’язує звіт до міжнародних зобов’язань поступово відмовитися від субсидій на викопне паливо до 2030 року. Тобто “Європі можна” — це не “можна завжди”, а “можна тимчасово, дорого і з паралельним курсом на згортання”.

Хто постраждає першим, якщо “підняти тарифи” без правильного дизайну

Підвищення тарифів саме по собі не “б’є по всіх однаково”. Найпершими в зоні ризику зазвичай опиняються групи, у яких:

  • висока частка комуналки в доході;
  • немає можливості швидко зменшити споживання;
  • слабкий доступ до адресної підтримки, через критерії, документи або неформальні доходи.

Група №1: домогосподарства на централізованому теплі, особливо старий фонд

У цих домогосподарств “маневру” найменше: тепло — великий чек, енергоефективність низька, а індивідуально “відрегулювати” систему важко.

Група №2: “працюючі бідні” та ті, хто трохи вище порогу субсидії

Це класична пастка реформ: люди формально “не проходять”, але фактично не витримують навіть помірного підвищення.

Група №3: пенсіонери, люди з інвалідністю, великі сім’ї, ВПО та орендарі

Ризик тут не лише в тарифі, а в тому, чи буде адресний захист швидким, автоматизованим і достатнім. Саме тому в програмних документах поруч із “відшкодування витрат” зазвичай стоїть вимога “цілеспрямованої підтримки вразливих домогосподарств”.

Найгірший сценарій: “підвищили — і все”

Найгірший варіант — це коли реформа зводиться до одного рядка: “підняти тарифи”.

Що тоді відбувається на практиці:

  1. стрибок неплатежів,
  2. політичний відкат (нові заморозки),
  3. борги нікуди не діваються,
  4. сектор не отримує інвестицій, бо інвестор бачить нестабільність правил.

У результаті держава отримує і соціальну напругу, і фінансову діру — одночасно.

Робочий сценарій, як його бачать донори: дорожня карта після воєнного стану

У документах програми МВФ логіка інша: поступовість + адресність + план після завершення воєнного стану.

Ключовий елемент — дорожня карта лібералізації газового та електроенергетичного ринків протягом 6 місяців після завершення воєнного стану, з обмеженим у часі планом впровадження в поствоєнний період. Там же фігурує формула: поступове підвищення тарифів до відшкодування витрат” за умови адекватної й таргетованої підтримки вразливих.

Це принципово: донорська модель не заперечує соціальну функцію держави — вона наполягає, що допомога має бути цільовою, а не “дешевою ціною для всіх”.

Чому ця дискусія політична: “субсидії” як маркер нового соціального контракту

Експерт Юрій Корольчук: заява Георгієвої — не лише технічна рекомендація, а політичний меседж про те, як виглядатиме післявоєнна бюджетна архітектура і кому доведеться “прикривати” непопулярні рішення. При цьому він наголошує на європейських прикладах підтримки та сумнівається в існуванні “чистої ринкової ціни”. Важливо сприймати це як позицію коментатора, а не як норму МВФ.

Сама ж позиція МВФ у 2026 році накладається на ширший порядок денний: нова програма фінансування, бюджетні рішення, податкова база. МВФ рухається до винесення нової програми на раду директорів, а Георгієва паралельно підкреслює значення структурних реформ і “складних” фіскальних тем.

Коротко про головне

Чи означає позиція МВФ, що субсидії для бідних скасують?
Ні. У програмній логіці — навпаки: широкий ціновий перекіс мають замінити адресним захистом.

Чому тоді люди бояться?
Бо адресність потребує даних, адміністрування і довіри. А також тому, що невдалий дизайн реформи справді може “викинути” частину домогосподарств за межу платоспроможності.

Чи правда, що Європа субсидіювала?
Так. Єврокомісія фіксує сотні мільярдів євро у 2022–2023 роках як кризові заходи.

Чому Україна не може так само?
Бо інша фіскальна позиція (війна, дефіцит), інші можливості фінансування, і більша частка підтримки у вигляді “прихованих” перекосів та боргів, які МВФ вважає небезпечними для стійкості сектору.

Дискусія “Європі можна, Україні — ні” виглядає справедливою лише на рівні емоції. На рівні механіки, МВФ говорить не про “скасувати допомогу людям”, а про перезбірку моделі: зменшити перехресне субсидіювання та механізми ПСО, які продукують борги й квазіфіскальні ризики, і замінити їх на прозорий тарифний дизайн плюс адресний захист.

Але “вдарить найперше” не по абстрактному “середньому українцю”, а по конкретних групах — передусім домогосподарства з високою часткою комунальних витрат і низьким запасом міцності — якщо держава піде шляхом “підняли тарифи й забули”. Саме тому ключова битва 2026 року — не про цифру в платіжці, а про дизайн компенсаторів, критерії вразливості та порядок розплутування боргів.

За матеріалами unn.ua

Вверх