“ШІ за $100, що бачить у радіотіні”. Як український модуль TFL-1 змінює війну дронів — та яку відповідь готує Росія.
Український модуль автономного наведення TFL-1 від The Fourth Law коштує до $100, працює в глибоких зонах РЕБ і вже використовується близько 20 бойовими бригадами. Le Monde назвав його одним із найпомітніших технологічних проривів війни 2025 року. Але чи справді цей модуль здатний змінити правила гри — і яку контрвідповідь готує Росія?
TFL-1: український крок у бік автономної війни
Коли на фронті з’являється нова технологія, військові зазвичай скептичні — на пам’яті десятки «ШІ-допоміжних» модулів, які в реальності не працювали. Але з TFL-1 сталося інакше.
TFL-1 — це невеликий модуль вартістю $50–100, який можна встановити на практично будь-який FPV та який:
- підхоплює керування за 300–500 м до цілі;
- уражає техніку навіть у глибокій радіотіні;
- не потребує зв’язку з оператором у фінальній фазі;
- сертифікований Міноборони України;
- уже працює у ~20 бойових бригадах.
Його розробила українська компанія The Fourth Law, створена комп’ютерним науковцем Ярославом Ажнюком (Odd Systems, Petcube). І назва компанії — тонка іронія щодо трилогії законів робототехніки Айзека Азімова, які забороняють роботам завдавати шкоди людям. Тут усе навпаки: TFL-1 створений, щоби робот завдавав максимальної шкоди ворогу — швидко, точно й безпечно для оператора.
Як працює ШІ-наведення
Le Monde докладно описує механіку роботи TFL-1, але у військовій площині вона виглядає так:
Алгоритм у фінальній фазі
- Оператор веде FPV у напрямку цілі.
- За 300–500 м до неї вмикається ШІ-режим.
- Нейронна мережа аналізує відеопотік, розпізнає техніку, транспорт чи логістичні вузли.
- Після захоплення мітки дрон може повністю автономно:
- коригувати курс,
- йти у радіотінь,
- зберігати траєкторію навіть без відео та телеметрії.
- Окремий алгоритм наводить БпЛА у геометричний центр цілі.
Для оператора це виглядає просто: зелений трекер — ручне наведення; червоний — автономне; синій — транспортна ціль, яку визначила друга нейромережа.
Aжнюк каже: система “враховує тисячі нетипових випадків” — зміну світла, кута, тіні, часткові перешкоди, рух, запиленість, дим тощо. Саме ця пластичність і зробила TFL-1 проривом.
Польові відгуки: що кажуть ті, хто б’є по техніці щодня
Українські підрозділи на Харківщині, Запоріжжі та біля Покровська вже активно тестують і застосовують модулі. І тут — важлива відмінність: це не рекламна презентація, а масові бойові відгуки від бригад, що здійснюють тисячі FPV-ударів щомісяця.
Перший кейс — Харківщина, опер-група ГУР
Оператор із позивним Лінкольн каже: “Ми протестували десятки систем. Жодна не працювала. TFL-1 – перша, яка захоплює рухому ціль з 400 метрів”.
Підрозділ працює на дистанціях 20–40 км від лінії фронту, в складному горбистому рельєфі. Там FPV часто втрачають зв’язок.
Результат тестування:
- 10 ударів у радіотіні;
- 10 влучань.
Після цього Лінкольн замовив ще 30 модулів.
Другий кейс — бригада Nemesis на напрямку Запоріжжя–Покровськ
Це одна з найрезультативніших FPV-структур ЗСУ (близько 1000 ударів на місяць, 50% успіху).
Вони придбали 100 TFL-1.
Тоні, інженер з контролю якості: “Командування думало, що це шахрайство. Але система працює. Потрібна лише краща камера — людина поки захоплюється важче, ніж техніка”.
Оператор Джаз уточнює:
- 20 ударів з TFL-1,
- 10 успішних,
- інші 10 — “невідомо”, бо камеру вибили чи дрон збили стрілецькою.
Цей патерн типовий: TFL-1 перетворює техніку на легку ціль, але з живою силою працює гірше. Це питання камери й моделі навчання.
У чому проблема: три слабкі місця
Попри успіхи, система не є “чарівною паличкою”. Є три ключові обмеження.
1) Якість камери – ШІ-стеження вимагає адекватного світла, контрасту й роздільної здатності. FPV-індустрія в Україні швидко переходить на нові сенсори, але стандарти ще не уніфіковані.
Проблема: TFL-1 чудово “бачить” техніку, гірше — людину.
2) Вразливість самого дрона – навіть автономний FPV — це все ще малий БпЛА, який:
- збивається стрілецькою,
- страждає від поривів вітру,
- втрачає камеру під кутом при заході.
TFL-1 робить захід у ціль точнішим, але не робить платформу невразливою.
3) Потенціал російської копії – розробник каже, що TFL-1 неможливо просто скопіювати, навіть якщо модуль потрапить в руки ворога. Але експерти з РЕБ попереджають: росіяни вже показують перші автономні системи. Про це — окремий розділ.
Чи зможе Росія скопіювати TFL-1?
Росія активно працює над своїм аналогом — через ОПК, інститути Міноборони та приватні стартапи, пов’язані з ГРУ.
Що вже є у РФ
Експерт з РЕБ Сергій Бескрестнов зазначає:
- росіяни показали рійові атаки 2–3 рази;
- у них є модуль V2U:
- дальність до 100 км;
- автономна навігація;
- серійне виробництво вже можливе.
Але є нюанс: їхній V2U — це зовсім інша філософія, ближча до крилатого мікродрона, а не до FPV. Тобто поки РФ не має аналога саме дешевого ШІ-модуля за $100, який можна ставити на масові дрони.
Чи реально скопіювати?
Так, якщо потрапить сам TFL-1, але:
- ключове — модель ШІ та її навчальний датасет;
- а не плата чи “коробка”.
Навіть отримавши залізо, росіянам доведеться відтворити поведінку, яка базується на багатомісячному переборі тисяч сценаріїв реальних боїв. Це складно. Втім, РФ має ресурси, тому зривати їхні автономні проєкти треба вже зараз, підсилюючи РЕБ, радіоперехоплення, засоби виявлення роїв.
Вплив на війну: TFL-1 відкриває еру “Autonomous FPV 1.0”
Війна переходить до наступного етапу — масових cheap autonomous weapons (дешева автономна зброя — системи озброєння, які використовують елементи штучного інтелекту (ШІ) для самостійного пошуку цілей, прийняття рішень про їхнє ураження та виконання атаки без постійного контролю людини, при цьому будучи відносно недорогими у виробництві та розгортанні). І поява TFL-1 означає щонайменше три речі.
1) FPV більше не залежать від пілота у фінальній фазі
Пілоти можуть працювати з укриттів, з’являється можливість атакувати:
- у глибоких радіотінях;
- на складному рельєфі;
- при інтенсивній РЕБ;
- без страху втратити зв’язок на останніх 5–10 секундах.
Це кардинально змінює логіку боїв на великих дистанціях.
2) Масштабування до тисяч модулів на місяць дасть асиметричний ефект
За $100 Україна отримує:
- дешеву автономію;
- низьку вразливість до РЕБ;
- високу точність;
- можливість працювати проти “закритих” об’єктів.
Будь-яке рішення на кшталт TFL-1 — це множник ефективності FPV у 2–3 рази.
3) Це фундамент для повної автономності у 2026–2027 роках
Ажнюк каже, що нинішній функціонал — лише 1-й з 5 рівнів.
Фінальна версія:
- повна навігація без GPS;
- автопобудова маршруту;
- автоідентифікація пріоритетних цілей.
Це вже елемент доктрини “kill-web warfare” (сучасна військова концепція, яка передбачає створення цілісної, взаємопов’язаної мережі різних систем (сенсорів, зброї, командних пунктів, дронів, супутників, кібероперацій) для швидкого виявлення, ідентифікації, визначення цілі та її ураження), де рішення про ураження ухвалює ШІ, а людина займається лише верифікацією.
Довідка
Що таке TFL-1?
Український модуль ШІ-наведення, який ставить FPV на автономне самоцілення в останній фазі польоту у радіотіні.
Скільки коштує?
$50–100, приблизно 5–10% вартості FPV-дрона.
Що вміє?
- автозахоплення цілі за 300–500 м;
- автономна корекція курсу;
- робота під інтенсивною РЕБ;
- адаптація під різні дрони.
Найбільший недолік?
Камери. На людину наводиться значно гірше, ніж на техніку.
Чи можуть скопіювати росіяни?
Можуть створити аналог, але повноцінно відтворити модель ШІ — значно складніше. Поки що їхня система V2U — інший клас.
Чому це важливо?
TFL-1 переводить українську дронову індустрію на новий рівень — масової автономії, яка критично потрібна для війни 2026 року.
Поява TFL-1 — це приклад того, як українські miltech-компанії обганяють світових оборонних гігантів на полі бою. Система ще не ідеальна, але вона вже працює, приносить результат, і відкриває шлях до покоління FPV, здатних бити без зв’язку, без GPS і навіть без пілота. Росія намагається наздогнати, але час грає на Україну: автономія дешевша, масовіша і швидша, ніж традиційне озброєння.
За матеріалами tech.liga.net
