3 січня 2026 року в Києві прозвучала деталь, на яку зазвичай чекають місяцями: Україна і США погодили на рівні генштабів військовий документ про майбутню підтримку ЗСУ. Не політичну декларацію “про наміри”, а структурований текст із розділами, додатками, механікою контролю і прописаними реакціями на порушення.
Документ поки не оприлюднений, тож ми бачимо лише публічний “скелет” — але навіть він показує: переговори про гарантії безпеки переходять у фазу, де головними стають не слова, а процедури, відповідальність і тригери дій.
Що сталося: заява Генштабу і “військовий додаток” до майбутніх гарантій
Про узгодження повідомив начальник Генштабу ЗСУ Андрій Гнатов під час брифінгу в Києві за підсумками роботи з європейськими партнерами. Він прямо сказав: із США проведена двостороння робота на рівні генштабів, і військовий документ погоджено.
Паралельно представник Офісу президента Олександр Бевз описав загальну логіку гарантій безпеки як багатосторонню рамку: Україна + США + європейські партнери + країни поза Європою, готові приєднатися.
Ключовий сигнал тут простий: якщо рамка гарантій — це “політичний дах”, то погоджений текст між військовими виглядає як інструкція, як саме цей дах триматиметься під час бурі.
Що в документі: 4 розділи і 4 додатки
За словами Гнатова, документ складається з чотирьох розділів і чотирьох додатків. Публічно названі теми розділів такі:
Розділ 1. Як саме підтримуватимуть Україну
Йдеться не просто про “продовження допомоги”, а про спосіб підтримки — тобто механізм, який має працювати в часі (і, ймовірно, не залежати від новинного циклу чи ручних рішень кожного разу).
Розділ 2. Забезпечення, відновлення, модернізація ЗСУ
Тут важливі три слова — відновлення і модернізація поруч із “забезпеченням”. Це натякає на довшу логіку: не лише постачати, а й ремонтувати/відновлювати/оновлювати (тобто підтримувати спроможність армії як систему, а не як набір поставок).
Розділ 3. Моніторинг дотримання угод
Моніторинг — це завжди про “хто, що саме, як часто і за якими індикаторами” перевіряє виконання. Публічно деталей немає, але сама присутність такого розділу означає: сторони говорять не тільки про підтримку, а й про режим виконання домовленостей.
Розділ 4. Реакції у разі порушення (з обох сторін)
Найчутливіша частина: документ, за словами Гнатова, містить опис того, які реакції будуть у разі виявлення порушень угоди “з обох сторін”. Це може бути спектр — від політичних/санкційних кроків до військово-практичних дій підтримки — але поки це лише здогад: конкретика не названа.
Чому “4 додатки” можуть бути важливіші за розділи
У таких текстах найприкладніше часто живе саме в додатках: процедури, матриці відповідальності, формати звітності, визначення термінів, канали координації, порогові критерії порушення. Ми не знаємо, чи так тут — але структура “розділи + додатки” характерна для документів, які пишуть під виконання, а не під пресреліз.
Де тут “Коаліція охочих” і навіщо вона в цьому документі
Гнатов окремо зазначив: один із розділів стосується діяльності “Коаліції охочих”. У цьому контексті згадували і тему контингентів.
Це збігається з тим, як Бевз описав “архітектуру” гарантій безпеки:
- ЗСУ — перший рівень захисту.
- Очолювані Європою мультинаціональні сили, які будуть розміщені в Україні й залучені до безпеки в повітрі, на морі, на землі.
- Американський “бек-стоп” — підтримка, що підсилює ці багатонаціональні сили.
Якщо перекласти на логіку планування: “коаліція” — це про присутність і роль союзників на місці, а “бек-стоп” — про те, що саме гарантують США, щоб ця присутність була переконливою для стримування.
Як це пов’язано з головною цифрою переговорів: 15 років гарантій і вимога 30–50
Цей військовий документ з’являється на тлі ширших переговорів про гарантії безпеки.
Наприкінці грудня Зеленський публічно говорив, що США погодилися на сильні гарантії на 15 років, а Україна просить 30–50 років, і Трамп пообіцяв це “обдумати”.
Чому Київ піднімає планку до 30–50? Тому що гарантії — це не просто “парасолька”, а горизонт стримування, який має пережити політичні цикли і не створювати відчуття “вікна можливостей” через 10–15 років.
І тут якраз важлива новина 3 січня: навіть якщо цифра “15” лишається предметом торгу, військові паралельно намагаються зафіксувати як саме працюватиме підтримка, контроль і реакції — тобто зробити гарантії не абстрактними, а операційними.
Чому це важливо: перехід від “допомоги” до системи стримування
У попередні роки міжнародна підтримка часто виглядала як сума пакетів і рішень, що приймаються “вручну”. Тепер, судячи з опису, сторони намагаються перейти до іншої логіки — формалізованої системи, де:
- підтримка має узгоджений механізм;
- відновлення і модернізація — не “додатковий бонус”, а окремий напрям;
- виконання угод підлягає моніторингу;
- на порушення передбачені реакції (тобто стримування стає не моральним, а процедурним).
Саме так і з’являється шанс, що гарантії стануть не просто “стрічкою новин”, а передбачуваним режимом безпеки.
Новина 3 січня — це про те, що переговори перестають бути лише “про політичну волю” і переходять у площину військової інженерії гарантій: хто допомагає, як відновлюють і модернізують, як перевіряють виконання і що роблять у разі порушень.
А головна інтрига лишається попереду: чи стане ця схема юридично й операційно зобов’язуючою, і чи перетвориться “15 років” на справжній горизонт стримування — або ж Україні доведеться добудовувати стримування іншими елементами: силою ЗСУ, роллю “коаліції охочих” і міцністю американського “бек-стопу”.
За матеріалами babel.ua
