На початку 2026/2027 навчального року укриттями охоплено близько 80% школярів України. Якщо механічно перенести цю частку на понад 3,5 млн учнів, виходить близько 700 тисяч дітей поза таким охопленням. Проте ця цифра не означає, що сотні тисяч школярів щодня сидять за партами у школах без захисту. Частина з них навчається дистанційно, частина шкіл використовує чужі укриття, а в інших проблема полягає не у повній відсутності захисної споруди, а в її недостатній місткості.
Новий навчальний рік Україна почала з показника, який одночасно демонструє значний прогрес і масштаб проблеми, яку досі не вдалося розв’язати.
Міністерство освіти і науки повідомило, що на початок навчального року укриття облаштовані у 11 375 школах і дають змогу охопити приблизно 80% дітей. У дитячих садках відповідний показник становить близько 82%.
На перший погляд це означає досить просту річ: кожен п’ятий школяр і майже кожна п’ята дитина дошкільного віку залишаються без укриття.
The Page перевело відсотки МОН в абсолютні числа. У 2026/2027 навчальному році в українських школах навчаються понад 3,5 млн дітей, тому 20% становлять приблизно 700 тисяч школярів. У дитсадках навчальний рік розпочали 712 987 дітей: 18% від цієї кількості — понад 128 тисяч дошкільнят.
Але саме тут потрібне головне уточнення.
Ці 700 тисяч і 128 тисяч — журналістський арифметичний розрахунок на основі двох показників МОН, а не сформований міністерством реєстр дітей, які приходять до школи чи садочка і не мають куди перейти під час повітряної тривоги.
Реальна система значно складніша.
11 375 шкіл з укриттями — але охоплено лише 80% дітей. Як це можливо
На 1 вересня МОН повідомляло, що навчальний рік розпочався у 11 940 школах, де навчаються понад 3,5 млн учнів. Водночас у серпневому звіті міністерства йшлося про укриття в 11 375 школах.
Отже, різниця між кількістю шкіл із заявленими укриттями та загальною мережею шкіл відносно невелика. Проте охоплення дітей становить не понад 90%, а близько 80%.
Це принципова деталь.
Факт наявності укриття у школі не означає, що його місткості вистачає на всіх учнів одночасно.
Школа може мати підвальне приміщення або іншу захисну споруду, розраховану, наприклад, лише на одну зміну чи частину класів. Тоді адміністрація змушена розводити дітей у часі, переводити частину класів на змішане навчання або використовувати інші організаційні моделі.
Свіжий приклад самого МОН добре показує цю різницю. На початку вересня міністерство повідомило про завершення будівництва й облаштування 15 підземних шкіл та укриттів. Загальна місткість цих об’єктів — 4 980 місць, хоча в школах, для яких їх створили, навчаються 5 282 учні.
Тобто навіть нова велика захисна споруда не обов’язково автоматично означає можливість одночасно перевести під землю весь контингент закладу.
Саме тому для оцінювання реального рівня безпеки важливо дивитися не лише на кількість шкіл, де «є укриття», а щонайменше на три речі: де воно розташоване, скільки людей вміщує і який режим навчання організований у школі.
«Власне укриття», «доступ до укриття» і «охоплення» — не одне й те саме
У статистиці ці поняття часто змішуються, хоча вони описують різні ситуації.
Власне укриття означає, що відповідний об’єкт розташований безпосередньо у будівлі або на території закладу.
Доступ до укриття — ширше поняття. Школа або садок можуть використовувати відповідне приміщення іншої установи чи об’єкт поблизу.
ДСНС, зокрема, зазначає, що найпростіше укриття для закладу освіти може бути розташоване в підвалі чи іншому підземному приміщенні самої школи або поблизу неї. Для таких об’єктів існують вимоги щодо місткості, освітлення, води, санітарних умов та інших параметрів.
Сам Кодекс цивільного захисту визначає найпростіше укриття як цокольне, підвальне або інше приміщення підземного простору, призначене для зменшення непрямої дії звичайних засобів ураження та можливості тимчасового перебування людей.
Натомість охоплення дітей укриттями фактично характеризує спроможність системи забезпечити відповідну кількість дітей місцями.
Тому дві школи, кожна з яких формально має укриття, можуть перебувати у зовсім різному становищі: в одній споруда вміщує всіх 500 учнів, у другій — лише 200 із 800.
У статистиці «школи з укриттями» обидві можуть рахуватися однаково. У статистиці охоплення дітей — ні.
Чому 700 тисяч не можна називати школярами, які ходять до школи «без укриття»
Ще одна причина — формат навчання.
За даними МОН, на старті 2026/2027 навчального року 8 424 школи мали працювати очно, 2 211 — у змішаному форматі, 1 306 — дистанційно.
1 вересня міністерство окремо уточнило: понад 82% шкіл, які працюють очно, мають доступ до власного або іншого облаштованого укриття. Формат освітнього процесу визначають з урахуванням безпекової ситуації й можливості укриття дітей.
Саме тому формула «20% дітей не охоплено укриттями = 20% дітей щодня навчаються у школах без укриттів» некоректна.
Частина дітей, які потрапляють у загальний статистичний знаменник, може навчатися дистанційно. Частина — у школах зі змішаним режимом, де очні зміни формують відповідно до місткості укриття. Десь школа використовує захисну споруду іншої установи.
Іншими словами, 700 тисяч — це передусім показник дефіциту безпечної освітньої інфраструктури, а не число дітей, яких держава свідомо залишила в класах без місця для евакуації під час тривоги.
Проте це не робить проблему другорядною.
Навпаки: брак достатньої кількості місць в укриттях безпосередньо визначає, скільки дітей можуть навчатися очно.
Дистанційка як наслідок дефіциту укриттів
Після більш ніж чотирьох років повномасштабної війни питання укриттів стало не лише питанням цивільного захисту. Воно фактично визначає доступ дітей до очної освіти.
Якщо у громаді немає захисної споруди потрібної місткості, школа не може просто повернути всіх дітей за парти.
Вона змушена переходити на дистанційний або змішаний режим, організовувати навчання змінами чи шукати іншу захисну споруду.
Звідси виникає парадокс: дитина може бути фізично захищена саме тому, що не ходить до школи. Формально вона перебуває серед тих, для кого школа не має достатньої спроможності укриття, але це не означає, що під час повітряної тривоги дитина залишається у незахищеному класі.
Тому для прифронтових регіонів будівництво укриття має значно ширший ефект, ніж просто поява нового бетонного приміщення. Воно може означати повернення сотень дітей із дистанційного режиму до очного чи змішаного навчання.
Саме так МОН пояснює інвестиції у підземні школи: завершені у 2026 році об’єкти мають дати можливість тисячам учнів повернутися до безпечнішого очного навчання.
Регіональна карта: де проблема найгостріша
Єдиного оприлюдненого МОН рейтингу областей за часткою всіх дітей, забезпечених укриттями на 1 вересня, у матеріалах про старт навчального року немає. Тому будувати таблицю від «найкращої» до «найгіршої» області на основі загальноукраїнських 80% було б некоректно.
Проте географію державних інвестицій видно достатньо чітко.
У 2026 році уряд передбачив 5 млрд грн субвенції на шкільні укриття. Фінансування охоплює 113 об’єктів у 22 областях. Проєкти відбирали, зокрема, за рівнем безпекового ризику, готовністю документації та можливістю завершити роботи протягом року.
Перший великий транш — понад 2 млрд грн — спрямували на 30 проєктів. Із них 28 розташовані у громадах із дуже високим рівнем безпекового ризику. До цього переліку потрапили проєкти у Волинській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях. Йдеться саме про категорію конкретних громад і проєктів, а не про визнання всієї області територією однакового рівня ризику.
В іншому етапі розподілу фінансування 29 об’єктів припали на громади з високим рівнем безпекового ризику, 28 — із помірним або задовільним, один — із дуже високим. Ще частина коштів спрямована на завершення раніше розпочатих об’єктів.
Це показує зміну логіки державної політики: ресурс на укриття розподіляється не рівномірно між областями, а насамперед туди, де поєднуються високий ризик і реальна можливість завершити проєкт.
Окремо уряд навіть зменшив частку обов’язкового співфінансування таких проєктів для прифронтових регіонів, щоб слабші місцеві бюджети не ставали перешкодою для будівництва.
113 нових і відремонтованих укриттів: багато це чи мало
Цифра 113 виглядає значною, але її варто співвідносити з масштабом системи — майже 12 тисяч шкіл і понад 3,5 млн учнів.
У 2026 році на шкільні укриття держава передбачила 5 млрд грн, ще 1 млрд грн — на укриття у дитячих садках. Загалом профільна субвенція становить 6 млрд грн.
Для шкіл фінансування розподілено між 113 об’єктами у 22 областях. Це будівництво нових захисних споруд, реконструкція та капітальний ремонт, а також завершення частини проєктів попередніх років.
Масштаб накопичених інвестицій уже значний. За інформацією МОН, у 2023–2026 роках із державного бюджету місцевим бюджетам спрямували майже 20 млрд грн на облаштування укриттів у закладах освіти.
Однак проблема не вирішується простим нарощуванням кількості об’єктів.
У великій міській школі одне укриття може потребувати сотень або понад тисячу місць. У прифронтових громадах звичайного підвалу може бути недостатньо через характер загрози. А нове будівництво повноцінної захисної споруди потребує проєктування, експертизи, будівельних робіт і значного фінансування.
Саме тому останніми роками дедалі частіше з’являються підземні школи — споруди, які дозволяють не лише перечекати тривогу, а й продовжувати навчальний процес під землею.
З дитсадками ситуація інша: 18% поза охопленням не означають дітей в очних садках без укриття
Ще обережніше варто трактувати цифру у понад 128 тисяч дошкільнят.
На початку серпня МОН повідомляло про охоплення укриттями приблизно 82% дітей у закладах дошкільної освіти. Якщо взяти 712 987 дітей, які розпочали навчальний рік у садках, арифметично 18% справді становлять приблизно 128 тисяч.
Але вже 1 вересня міністерство навело набагато важливіше уточнення: усі дитсадки, які працюють очно або у змішаному форматі, мають доступ до укриття.
Загалом із 11 622 закладів дошкільної освіти 9 301 працюють очно, 1 111 — змішано і 1 210 — дистанційно.
Також МОН повідомляє, що зараз 83% садочків мають укриття безпосередньо на території або на відстані до 100 метрів. Для порівняння, у 2022 році таких було 56,1%.
Отже, твердження «128 тисяч дошкільнят ходять у садочки без укриттів» суперечило б актуальному уточненню самого МОН.
Коректніше говорити про 128 тисяч дітей як арифметичний еквівалент 18-відсоткової частини, що не входить у загальний показник охоплення укриттями, але не ототожнювати її з дітьми, які фізично перебувають у незахищених садках.
Уперше у 2026 році держава також виділила окрему субвенцію на укриття для дошкільних закладів — 1 млрд грн. Понад 972 млн грн розподілили на 18 проєктів у дев’яти областях. Перший підземний дитсадок, збудований за цією програмою разом із місцевим бюджетом, уже запрацював на Харківщині.
В Україні з’являється ще одна категорія — «захищений простір»
На початку нового навчального року уряд запровадив ще один механізм для закладів, які не мають повноцінного укриття.
Із 1 вересня школи та інші заклади освіти можуть облаштовувати так звані захищені простори — спеціально підготовлені приміщення у будівлях, де діти та працівники можуть тимчасово перебувати під час повітряної тривоги. Ідея полягає в тому, щоб дати можливість організувати очне або змішане навчання там, де повноцінного укриття поки немає.
Однак принципово важливо не називати такий простір повноцінною заміною захисній споруді.
У постанові уряду прямо зазначено: створення захищеного простору не означає повного виконання вимог законодавства щодо колективного захисту і не звільняє засновників та керівників закладів від обов’язку створювати належні захисні споруди або споруди подвійного призначення.
Фактично це перехідне рішення.
Воно може збільшити можливості для фізичного захисту дітей там, де іншого варіанта зараз немає, але стратегічною метою залишаються повноцінні укриття.
Що насправді варто з’ясувати батькам
Сам факт запису «укриття є» у документах школи дає недостатньо інформації про те, як працюватиме заклад під час реальної тривоги.
Для розуміння ситуації батькам варто з’ясувати:
- де саме розташоване укриття — у школі, на її території чи в іншій будівлі;
- яка його фактична місткість і чи вистачає місць на всіх дітей та працівників, які одночасно перебувають у закладі;
- скільки часу потрібно класам, щоб дістатися до нього після сигналу тривоги;
- який статус приміщення — захисна споруда, найпростіше укриття чи новий «захищений простір»;
- що передбачено, якщо місткості не вистачає — навчання змінами, змішаний режим чи інша організація занять.
Саме ці характеристики набагато точніше описують рівень захисту конкретної дитини, ніж загальнонаціональний показник у 80%.
Головна проблема — вже не просто «чи є підвал»
За роки великої війни українська освітня система пройшла кілька етапів адаптації.
На початку головним завданням було знайти будь-які придатні підземні приміщення й забезпечити мінімальні умови перебування дітей. Тепер питання поступово зміщується від самого факту наявності укриття до його якості, захисних властивостей, місткості та здатності забезпечити нормальний освітній процес.
І саме тут цифра у 80% показує масштаб наступного етапу.
Україна вже має укриття у переважній більшості шкіл. Але цього недостатньо, якщо споруди не можуть одночасно прийняти всіх дітей або безпекова ситуація робить звичайний підвал недостатнім.
Тому заголовок «700 тисяч школярів залишилися без укриттів» був би занадто прямолінійним.
Точніше сформулювати проблему інакше: наявної мережі шкільних укриттів поки вистачає приблизно для чотирьох із п’яти учнів.
Решту система компенсує дистанційним і змішаним навчанням, роботою у зміни, використанням сусідніх захисних споруд і тепер — експериментальними захищеними просторами.
А будівництво нових укриттів стає не тільки інфраструктурним проєктом цивільного захисту. Для багатьох громад це фактично умова того, чи зможуть діти повернутися до школи фізично.
Саме тому показник у 80% варто читати не як просту статистику «є або немає укриття», а як індикатор того, наскільки українська система освіти вже здатна працювати очно під час війни — і якої частини безпечної інфраструктури їй досі бракує.
