Український інститут майбутнього змоделював п’ять траєкторій розвитку економіки — від глибокої стагнації до майже чотириразового збільшення ВВП. Різниця між крайніми сценаріями сягає близько $600 млрд. Але цифра $780 млрд — не прогноз і не обіцянка: вона можлива лише за набору дуже жорстких припущень про реформи, інвестиції, повернення людей і трансформацію економіки.
Українська економіка у 2035 році може виглядати як економіка принципово іншого масштабу — з ВВП до $700–780 млрд, значним припливом іноземного капіталу та борговим навантаженням нижче 40% ВВП. А може фактично залишитися біля нинішніх розмірів — із ВВП $162–200 млрд, мінімальними інвестиціями та державним боргом понад 100% ВВП.
Між цими двома крайнощами — майже $600 млрд різниці.
Саме таку розвилку описує дослідження «35 років незалежності України», підготовлене Українським інститутом майбутнього. UIF позиціонує себе як незалежний аналітичний центр, що займається економічними, соціальними та безпековими дослідженнями, сценарним аналізом і стратегічними прогнозами.
Найважливіше у цьому дослідженні, однак, не верхня цифра $780 млрд. Сценарії показують, наскільки сильно результат наступного десятиліття залежатиме від якості державних інститутів, здатності залучати приватний капітал, повернути частину українців з-за кордону, розвинути кредитний ринок і перетворити воєнний технологічний прорив на цивільну економічну перевагу.
І водночас самі розрахунки потрібно читати обережно: це не класичний макроекономічний прогноз на кшталт прогнозів МВФ чи НБУ, а сценарна модель із низкою сильних припущень.
Не прогноз на 2035 рік, а п’ять різних майбутніх
Автори дослідження моделюють п’ять сценаріїв: «Повна реформація», «Часткова реформація», «Інерція», «Стагнація» та «Криза».
Відмінність між ними величезна.
| Сценарій | Середньорічне зростання | ВВП у 2035 році | ПІІ на рік до 2030-го | Борг/ВВП у 2033-му | Оцінена ймовірність |
|---|---|---|---|---|---|
| Повна реформація | 14% | $700–780 млрд | $34–55 млрд | 33–38% | 17% |
| Часткова реформація | 12,6% | $400–686 млрд | $30–48 млрд | 38–44% | 22% |
| Інерція | 5,4% | $300–355 млрд | $16–26 млрд | 73–85% | 32% |
| Стагнація | 2% | $190–200 млрд | $3–4 млрд | 100–110% | 17% |
| Криза | 0,5% | $162–172 млрд | $2–3 млрд | 115–130% | 12% |
Ці параметри наведені як власні розрахунки УІМ.
Базовим автори вважають не реформаторський сценарій, а «Інерцію», якій дають найбільшу ймовірність — 32%. Повній реформації — 17%, частковій — 22%. Разом два позитивні сценарії мають 39%, два негативні — 29%.
Проте ці відсотки не варто сприймати так само, як, наприклад, імовірність у статистичній моделі ризику. У методологічному розділі дослідження описано набір джерел, порівняння з іншими країнами, аналіз кризових циклів і кейсів реформ, але не наведено окремої формули калібрування саме ймовірностей 17%, 22%, 32%, 17% і 12%. Тому це радше сценарні оцінки авторів, ніж математично виведені ймовірності.
Чому $780 млрд означають значно більше, ніж просто швидке відновлення
Найбільш оптимістичний сценарій передбачає 14% середньорічного зростання протягом десятиліття.
Для порівняння: на 2026 рік уряд очікує зростання приблизно на 1,6%, МВФ — у межах 1–1,6%, НБУ — 1,8%.
Тобто для виходу на верхній сценарій недостатньо, щоб після завершення активної фази війни економіка просто почала швидше відновлювати зруйновані підприємства, житло й інфраструктуру.
Потрібно змінити сам механізм економічного зростання.
Логіка авторів полягає в тому, що післявоєнна відбудова може створити кілька років дуже високих темпів за рахунок низької бази, інвестицій та відновлення виробництва. Але для збереження двозначного середнього темпу потрібне одночасне збільшення продуктивності, капітальних інвестицій, кількості працівників, експорту складнішої продукції та доступності фінансування.
Фактично йдеться вже не про «відбудувати Україну», а про створити до 2035 року іншу економічну модель.
Чому автори починають розмову про 2035-й із 1991 року
Сценарна частина займає лише невелику частину дослідження. Основний аргумент авторів будується на аналізі попередніх 35 років.
Україна, за їхньою оцінкою, мала порівнянні стартові позиції з низкою держав Центральної та Східної Європи, але не змогла підтримувати довгострокову конвергенцію.
У 1991 році ВВП за паритетом купівельної спроможності на одну особу становив приблизно $7195 в Україні та $7654 у Польщі. До 2024 року Польща дійшла приблизно до $44 600, а Україна — до $18 550. Розрив збільшився до 2,4 раза.
Автори пояснюють це не одним шоком, а серією криз без достатньо сильного структурного виходу після них.
Українська економіка пережила трансформаційний колапс 1990-х, світову фінансову кризу 2008–2009 років, втрату Криму та частини Донбасу у 2014–2015 роках, пандемію COVID-19 і повномасштабне вторгнення.
За розрахунками дослідження, близько 45–50% накопичених втрат припадає на пострадянський колапс, 15% — на кризу 2008–2009 років, близько 12% — на події 2014–2015 років, приблизно 3% — на пандемію і 20–25% — на повномасштабну війну.
Польща, за підрахунками авторів, за цей період мала лише два роки від’ємного зростання, Україна — 13. Ключову різницю вони бачать у тому, що Польща після криз поверталася до попередньої траєкторії, тоді як Україна часто просто відновлювала частину втраченого.
Це і є центральний аргумент усієї моделі до 2035 року: наступна хвиля відновлення сама по собі ще не гарантує економічного прориву.
Структурна проблема: країна відновлювала ВВП, але втрачала складність
Особливо показовою автори вважають структуру українського експорту.
Частка аграрної продукції та продовольства у товарному експорті зросла приблизно з 10–12% на початку 2000-х до понад половини у 2023–2025 роках. Паралельно позиція України в індексі економічної складності Harvard Growth Lab погіршилася з 32-го місця у 2002 році до 44-го у 2022-му, тоді як Польща рухалася у протилежному напрямку.
Це важливо для сценаріїв 2035 року.
Сировинна економіка може швидко зростати під час сприятливої зовнішньої кон’юнктури, але залишається вразливою до цінових шоків. Економіка з великою часткою машинобудування, технологічних продуктів, фінансових послуг, оборонних технологій та R&D має іншу продуктивність і значно більшу додану вартість.
Тому верхні сценарії УІМ фактично передбачають не тільки більше інвестицій, а й зміну того, що саме Україна виробляє та експортує.
Сценарій 1. Повна реформація: $700–780 млрд
Це найбільш амбітна траєкторія.
Середній темп — 14% на рік. Щорічний приплив прямих іноземних інвестицій до 2030-го — $34–55 млрд. Борг до ВВП до 2033 року знижується до 33–38%.
Такий результат передбачає, що відбудова запускає не короткий будівельний бум, а довгий інвестиційний цикл.
Ключовим елементом автори називають судову реформу. Їхня логіка проста: без захисту власності та прогнозованого виконання контрактів податкові пільги або спеціальні економічні зони не здатні забезпечити потрібний масштаб приватного капіталу.
У стратегічному розділі дослідження пропонується довести індекс сприйняття корупції до понад 45 балів протягом трьох років і до 55+ протягом семи років. Для залучення капіталу автори пропонують спеціальні режими для нових інвестицій у постраждалих регіонах, податкові стимули для виробничого обладнання та перехід до значно стабільнішої податкової політики.
Але навіть цього недостатньо.
Другий ресурс — люди.
Демографія може виявитися важливішою за податки
Станом на 2026 рік автори оцінюють фактичне населення на підконтрольній Україні території приблизно у 28–29 млн осіб. У Європі перебувають близько 5,9 млн українських біженців. Народжуваність після 2022 року впала нижче рівня простого відтворення вже не просто в рази, а до критично низьких значень.
Економічно це означає обмеження пропозиції праці, внутрішнього попиту, податкової бази та майбутнього пенсійної системи.
Тому повернення українців у дослідженні розглядається не як соціальна програма, а як одна з головних передумов економічного сценарію.
Автори пропонують житлові ваучери для тих, хто повертається, доступну довгострокову іпотеку та реформу освіти. За їхньою логікою, кожна сім’я, яка остаточно осідає за кордоном, — це не тільки мінус один працівник. Це також втрата майбутнього споживання, підприємництва та податкових надходжень на десятиліття.
Саме тому високий сценарій неможливо забезпечити лише капіталом. Якщо економіка одночасно швидко інвестує і швидко втрачає працездатне населення, дефіцит людей починає стримувати саме інвестиційне зростання.
Сценарій 2. Часткова реформація: від $400 млрд до майже $700 млрд
Цей сценарій цікавий величезною шириною діапазону — $400–686 млрд.
Він передбачає середньорічне зростання на 12,6%, $30–48 млрд іноземних інвестицій щороку до 2030 року та поступове зниження боргу до 38–44% ВВП.
Фактично це маршрут, за якого Україна здійснює значну частину необхідних змін, але не всі вони працюють однаково швидко або послідовно.
Сам широкий коридор $400–686 млрд показує, наскільки чутливий результат до виконання реформ. Навіть усередині позитивної траєкторії різниця становить майже $300 млрд.
Це важливіше, ніж саме слово «реформація»: однакове формальне ухвалення законів може дати дуже різний економічний результат залежно від їх виконання, довіри інвесторів, безпекових умов і демографії.
Сценарій 3. Інерція: найімовірніший варіант
Саме «Інерції» автори дають найбільшу ймовірність — 32%.
ВВП у 2035 році — $300–355 млрд. Середній темп — 5,4%. ПІІ — $16–26 млрд на рік. Борг залишається високим — 73–85% ВВП.
Це не сценарій економічного колапсу. Навпаки, Україна продовжує зростати, отримує зовнішню підтримку, відбудовує інфраструктуру, має окремі успішні реформи та сильні сектори.
Але зростання не перетворюється на структурний стрибок.
Саме цей сценарій особливо важливий на тлі нинішніх прогнозів зростання на рівні близько 1–2%. Показник 5,4% у моделі — це не прогноз на найближчий рік, а середній темп довгого періоду, до якого можуть входити значно швидші роки післявоєнного відновлення.
Головний ризик полягає в іншому: країна може отримати сильний відновлювальний імпульс, але витратити його переважно на повернення до зруйнованої довоєнної структури.
Тоді через десять років економіка буде більшою — але не принципово іншою.
Стагнація і криза: коли борг росте швидше за можливості економіки
За сценарію стагнації середній темп становить 2%, ВВП у 2035 році — лише $190–200 млрд, а приплив іноземного капіталу падає до $3–4 млрд на рік.
Співвідношення державного боргу до ВВП може перевищити 100%.
У кризовому сценарії економіка майже не зростає — у середньому на 0,5% на рік. ВВП залишається у межах $162–172 млрд, ПІІ — лише $2–3 млрд, а боргове навантаження може сягнути 115–130% ВВП.
Це вже принципово інша модель держави: значна частина ресурсів спрямовується не на розвиток, а на підтримання фінансової стійкості та обслуговування накопичених зобов’язань.
Різниця між кризовою та максимально реформаторською траєкторіями у дослідженні оцінюється приблизно у $570 млрд ВВП до 2035 року.
Головний потенційний драйвер — не агросектор і навіть не класичне IT
Окреме місце у моделі посідає оборонно-промисловий комплекс.
За оцінкою УІМ, виробництво в українському ОПК збільшилося приблизно з $1 млрд у 2022 році до $12 млрд у 2025-му, кількість підприємств перевищила 800, а потенційні виробничі потужності сектору оцінюються у $35–40 млрд.
Проблема в тому, що ці потужності завантажені лише частково. За оцінками авторів, за держзамовлення приблизно $12 млрд потенційно простоюють $23–28 млрд виробничої спроможності.
Тому питання після війни полягає не лише у збереженні оборонних заводів.
Набагато важливіше — чи зможуть технології, кадри, інженерні команди та венчурний капітал перейти з суто воєнного виробництва у робототехніку, авіацію, електроніку, кібербезпеку, автономні системи, зв’язок, медичні технології та інші цивільні ринки.
Саме тут автори проводять паралель з Ізраїлем: оборонні технології можуть стати джерелом цілих цивільних індустрій.
У рекомендаціях пропонується збільшити венчурне фінансування через Brave1 до $500 млн до 2030 року, запровадити R&D-стимули та будувати механізми цивільних spin-off з оборонних розробок.
Це один із небагатьох секторів, де Україна вже отримала компетенцію, яку не потрібно створювати з нуля.
Але технологічний прорив неможливий без дешевшого капіталу
Ще одне структурне обмеження — кредитування.
За даними, наведеними у дослідженні, обсяг кредитів приватному сектору скоротився приблизно до 13,4% ВВП у 2024 році, тоді як у середині 2000-х показник був у кілька разів вищим. Іпотечне кредитування оцінюється приблизно лише в 1% ВВП.
Для економіки відбудови це критична проблема.
Якщо підприємство не може залучити довгий кредит на модернізацію, а сім’я — іпотеку на житло, інвестиційне відновлення залишається залежним від бюджету, міжнародної допомоги та власних коштів компаній.
Саме тому в рекомендаціях УІМ кредитний ринок і житло стоять поряд із судовою реформою, демографією та інвестиціями.
Автори пропонують поступове здешевлення капіталу, механізми реструктуризації боргу домогосподарств та вихід українських компаній на глибші ринки капіталу, зокрема через пілотні IPO у Варшаві.
Енергетика — ще одна умова, а не окремий сектор
Останній блок стратегії стосується енергетичної незалежності.
УІМ пропонує стимулювати власний газовидобуток, залучати приватний капітал до енергетичних проєктів, у довгостроковій перспективі розглядати малі модульні реактори та переходити від загального субсидування тарифів до адресної підтримки тих, хто її потребує.
Аргумент тут такий самий, як щодо судів або кредитів: енергетика є інфраструктурою для інших секторів.
Якщо промисловість не має передбачуваної ціни й доступу до електроенергії, сценарій високого зростання починає руйнуватися незалежно від податкових пільг чи масштабів відбудови. Стратегічний блок УІМ передбачає, зокрема, збільшення власного газовидобутку до 30 млрд кубометрів на рік у горизонті 7–10 років.
$480–950 млрд «втраченого добробуту»: що насправді означає ця цифра
Ще одна резонансна оцінка дослідження — від $480 млрд до $950 млрд кумулятивних втрат через невикористану траєкторію розвитку.
Цю цифру легко неправильно зрозуміти.
Це не сума грошей, яку хтось фізично забрав з української економіки, і не бюджетні збитки.
Це контрфактуальна оцінка: скільки додаткового доходу Україна могла б отримати, якби з 1991 року зростала приблизно темпами інших держав Центральної та Східної Європи.
Автори розглядають кілька альтернатив: зростання на 2% щороку, приблизно 3% як медіана ЦСЄ та близько 4,13% як польський темп.
За найпомірнішим альтернативним сценарієм ВВП на особу за ПКС міг би становити приблизно $39 600 замість $18 550, за середнім — $54 500, а за польським — близько $78 200. Відповідно й отримано діапазон кумулятивного недоотриманого доходу $480–950 млрд.
Тобто ця цифра відповідає не на запитання «скільки Україна втратила у війнах і кризах», а на інше: наскільки заможнішою країна могла б бути сьогодні за іншої довгострокової траєкторії.
Де сценарії потрібно читати особливо обережно
Саме тут є важлива методологічна деталь.
На одній сторінці дослідження база $210 млрд названа «реальним ВВП 2025 року», але на наступній автори уточнюють, що для трьох сценаріїв — повної реформації, часткової реформації та інерції — використовується номінальний ВВП $210 млрд, тоді як для стагнації та кризи база становить $160 млрд реального ВВП у постійних цінах.
Це означає, що крайні значення сценаріїв не варто механічно порівнювати як абсолютно однорідний ряд: у групах використано різні стартові бази та різний тип виміру ВВП.
Тому заголовок «Україна матиме $780 млрд ВВП» звучить надто категорично, коректніше читати його так: за сценарними розрахунками УІМ економіка може вийти на такий масштаб за виконання комплексу реформаторських припущень.
Є й інші обмеження, які визнають самі автори. Прогнози після 2025 року залежать від сценарних припущень, дані про населення після початку повномасштабної війни мають суттєву невизначеність, виробництво ОПК частково базується на оцінках, а довгі порівняння індексу сприйняття корупції потребують обережності через зміни методології.
Так само наведений у дослідженні мультиплікатор, за яким кожні додаткові $5 млрд ПІІ (прямі іноземні інвестиції) на рік можуть додати $30–35 млрд ВВП до 2035 року, слід читати як параметр моделі, а не як гарантований причинно-наслідковий ефект.
Що насправді вирішуватиме, де опиниться Україна у 2035 році
Попри десятки показників, автори наприкінці дослідження фактично зводять вибір між сценаріями до трьох стратегічних завдань.
Перше — незалежні та дієві інституції, передусім судова система. Без них масштабний приватний капітал залишатиметься дорогим або взагалі не приходитиме.
Друге — демографія. Україні недостатньо просто зупинити нову еміграцію: для верхньої траєкторії знадобиться повернення значної частини мільйонів людей, які вже інтегруються в економіки інших країн.
Третє — перетворення оборонного технологічного потенціалу на довгострокову конкурентну перевагу цивільної економіки.
У фінальній частині дослідження автори прямо пов’язують виконання цих умов із можливістю вийти приблизно на $686 млрд ВВП до 2035 року — верхню межу часткового реформаторського сценарію. Без них вони очікують рух у напрямку інерційних $355 млрд або стагнації.
Саме тому головна розвилка наступного десятиліття проходить не між $355 млрд і $780 млрд як такими.
Вона проходить між двома моделями відновлення.
У першій Україна ремонтує зруйноване, підтримує макрофінансову стабільність, отримує міжнародну допомогу, але зберігає значну частину старих інституційних і демографічних проблем. Економіка зростає, однак залишається відносно невеликою та залежною від зовнішнього фінансування.
У другій відбудова використовується як момент заміни самої економічної моделі: капітал заходить у країну не лише через донорські програми, українці повертаються не через заклики, а через роботу, житло й передбачувані правила, оборонні технології стають новим експортним сектором, а держава переходить від коротких циклів антикризового управління до довгострокової стратегії.
$780 млрд у такій конструкції — не прогноз майбутнього. Це ціна одного з можливих наборів рішень. А $162–200 млрд — ціна іншого.
