Україні необхідні не десятки і навіть не сотні, а тисячі протиракет для систем Patriot щороку, якщо країна хоче створити стійкий захист від російських балістичних ударів. Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко оцінив мінімальну потребу приблизно у дві тисячі перехоплювачів PAC-3 на рік — майже утричі більше, ніж Сполучені Штати здатні виробляти за нинішніх темпів.
Ця оцінка не є офіційною заявкою Повітряних сил або Міністерства оборони України. Вона базується на приблизному співвідношенні між темпами російського виробництва балістичних ракет і кількістю протиракет, які необхідно витрачати для гарантованого знищення однієї цілі.
Проте навіть із поправкою на неточність окремих цифр висновок залишається незмінним: Росія вже перетворила балістичні ракети на серійний засіб війни, тоді як західне виробництво протиракет досі працює за логікою обмежених довоєнних замовлень.
Політична згода президента США Дональда Трампа надати Україні ліцензію на виробництво Patriot може змінити ситуацію в довгостроковій перспективі. Але вона не означає, що українські заводи почнуть випускати сотні PAC-3 через кілька місяців. Між оголошенням ліцензії та появою серійної ракети лежать складні переговори, передавання технологій, створення виробничих ліній, підготовка постачальників і тривала сертифікація.
Ключові цифри: де оцінка правильна, а де потребує уточнення
У заяві Олександра Коваленка прозвучали три основні цифри:
- Україні потрібно щонайменше 2000 PAC-3 на рік;
- США виготовляють приблизно 700 таких ракет;
- Японія випускає приблизно 70 ракет за американською ліцензією.
Усі три показники відображають масштаб проблеми, однак не є абсолютно точними.
За даними української воєнної розвідки, російська промисловість у 2026 році планує передати військам до 700 балістичних ракет 9М723 для комплексу «Іскандер-М». Поточне виробництво оцінюється приблизно у 55–60 ракет на місяць. Це близько двох ракет на добу, а не трьох, і приблизно 660–720 одиниць на рік, а не понад тисяча.
Американська Lockheed Martin у 2025 році поставила 620 перехоплювачів PAC-3 MSE. Отже, оцінка у 700 ракет близька до порядку величини, але трохи перевищує останній підтверджений річний результат. У січні 2026 року компанія та уряд США погодили семирічну програму, яка має збільшити виробничі потужності приблизно із 600 до 2000 перехоплювачів на рік. Йдеться, однак, про майбутню потужність, а не про нинішній випуск.
Японська Mitsubishi Heavy Industries, за останніми доступними публічними даними, виготовляє приблизно 30 PAC-3 на рік і потенційно може подвоїти випуск до 60. Стабільне виробництво 70 ракет на рік у відкритих джерелах не підтверджене.
Отже, окремі цифри Коваленка можна коригувати, але головне співвідношення залишається правильним: річна потреба України може у кілька разів перевищувати нинішній американський випуск.
Звідки взялася потреба у двох тисячах ракет
Потребу України не можна визначити простим підрахунком російських пусків. Кількість необхідних перехоплювачів майже завжди буде більшою за кількість ракет противника.
Причина полягає у правилах бойового застосування протиракетної оборони. Для захисту особливо важливого об’єкта розрахунок може запускати не одну, а дві або три ракети по одній балістичній цілі. Це підвищує ймовірність перехоплення у випадку відмови першого перехоплювача, складного маневру цілі, перешкод або неточного визначення її траєкторії.
Конкретні українські алгоритми застосування Patriot засекречені. Вони також можуть змінюватися залежно від запасів ракет, типу цілі, району удару та рівня загрози. Через дефіцит Україна інколи змушена використовувати менше перехоплювачів, ніж передбачав би максимально надійний сценарій.
Якщо Росія виготовляє близько 700 ракет 9М723 на рік, то для їхнього перехоплення за схемою «дві протиракети на одну ціль» теоретично потрібно до 1400 перехоплювачів. Але «Іскандер-М» — не єдина балістична загроза.
До загального розрахунку необхідно додати:
- аеробалістичні ракети Х-47М2 «Кинджал»;
- північнокорейські ракети сімейства KN-23;
- інші балістичні засоби, які Росія може отримувати або розробляти;
- повторні пуски протиракет у випадку невдалого першого перехоплення;
- оперативний резерв на випадок масштабної серії атак;
- ракети для навчання, випробувань і підтримання бойової готовності.
За інформацією української розвідки, російська промисловість планує виготовити у 2026 році до 700 «Іскандерів» і до 60 «Кинджалів». Загалом Росія здатна застосовувати до ста балістичних ракет на місяць, не скорочуючи свої запаси.
Опитані Reuters аналітики використовують ще жорсткішу модель: приблизно три перехоплювачі на одну складну балістичну ціль. Якщо Росія виробляє 700–800 «Іскандерів» і «Кинджалів» на рік, за таким сценарієм Україні можуть знадобитися близько 2400 протиракет.
Тому цифра у дві тисячі не виглядає перебільшенням. Це не точний план закупівель, а орієнтир, який показує масштаб потреби у війні високої інтенсивності.
Чому Росія може виробляти більше ракет для нападу, ніж Захід — для захисту
Росія роками вкладала кошти у розширення виробництва засобів повітряного нападу. Після початку повномасштабної війни російські підприємства перейшли на збільшені зміни, отримали довгострокові державні замовлення та почали масово закуповувати компоненти через треті країни.
У результаті ракети, які до 2022 року могли накопичуватися роками, тепер випускаються десятками щомісяця. Російська промисловість здатна одночасно виробляти «Іскандери», «Кинджали», крилаті ракети Х-101, різні модифікації ракет для С-300 і С-400, а також тисячі ударних безпілотників.
Західна оборонна промисловість тривалий час працювала за іншою моделлю. Patriot створювався як дорога високотехнологічна система для обмежених арсеналів США та союзників. У мирний час держави замовляли порівняно невеликі партії, а виробники не мали економічних підстав утримувати резервні заводи та надлишкові лінії.
Війна в Україні, конфлікти на Близькому Сході та посилення напруженості в Індо-Тихоокеанському регіоні різко збільшили попит. Однак складну ракетну промисловість неможливо масштабувати так само швидко, як виробництво артилерійських боєприпасів або простіших безпілотників.
Для збільшення випуску необхідно одночасно розширювати виробництво:
- ракетних двигунів;
- головок самонаведення;
- систем управління;
- спеціальної електроніки;
- корпусів і аеродинамічних елементів;
- бойових частин;
- пускових контейнерів;
- обладнання для випробувань і контролю якості.
Дефіцит хоча б одного критичного компонента обмежує всю виробничу програму.
Чому нинішніх американських потужностей недостатньо
Lockheed Martin є головним виробником PAC-3 MSE — найсучаснішого перехоплювача сімейства Patriot. У 2025 році компанія поставила 620 таких ракет, що стало рекордним показником і приблизно на 20% перевищило результат попереднього року.
На перший погляд, це великий обсяг. Але навіть 620 ракет не відповідають потенційній річній потребі однієї України. Крім того, вся американська продукція не може бути спрямована Києву.
Patriot використовують 19 держав. Серед замовників є США, Німеччина, Польща, Нідерланди, Румунія, Швеція, Японія, Південна Корея, Саудівська Аравія та інші країни, кожна з яких прагне створити або поповнити власний запас.
У вересні 2025 року армія США уклала з Lockheed Martin контракт на 9,8 мільярда доларів. Він охоплює 1970 PAC-3 MSE та супутнє обладнання для американських сил і міжнародних партнерів у межах закупівель за 2024–2026 фінансові роки.
Це не означає постачання майже двох тисяч ракет протягом одного року. Багаторічний контракт фінансується і виконується поетапно, а вироблені ракети розподіляються між різними замовниками.
Навіть після збільшення американської потужності до двох тисяч одиниць на рік Україна не зможе автоматично отримувати весь цей обсяг. Значну частину забиратимуть американські збройні сили та союзники, які також розширюють протиракетну оборону.
Таким чином, дві тисячі ракет американського виробництва на рік і дві тисячі ракет для України — принципово різні показники.
США хочуть утричі збільшити виробництво
У січні 2026 року Lockheed Martin та американське оборонне відомство уклали семирічну рамкову угоду про масштабування виробництва PAC-3 MSE. Компанія планує збільшити річну потужність приблизно із 600 до 2000 ракет.
Для оборонної промисловості це надзвичайно амбітний стрибок. Компанії потрібно не просто встановити додаткове обладнання на одному заводі, а перебудувати значну частину мережі постачальників.
Окремим вузьким місцем залишаються головки самонаведення, які виготовляє Boeing. У 2025 році компанія отримала багаторічні контракти на постачання понад трьох тисяч таких систем із темпом до 750 одиниць на рік до 2030 року.
Для досягнення рівня у дві тисячі готових ракет виробництво головок самонаведення також доведеться суттєво збільшувати. Подібна ситуація може виникати з двигунами, електронікою, приводами й обладнанням для випробувань.
Тому показник у дві тисячі — це цільова потужність наприкінці масштабування, а не обсяг, доступний уже у 2026 році.
За даними Reuters, Lockheed Martin розраховує наблизитися до нового рівня приблизно до 2030 року.
Японський досвід: чому самої ліцензії недостатньо
Японія часто наводиться як приклад держави, яка вже виробляє PAC-3 за американською ліцензією. Японська Mitsubishi Heavy Industries має потужну промислову базу, висококваліфікованих інженерів і багаторічний досвід роботи з ракетними технологіями.
Однак навіть за таких умов випуск становить лише близько 30 ракет на рік. Потенційно його можна збільшити до 60 одиниць, але масштабування стримується нестачею американських головок самонаведення.
Японський приклад демонструє кілька принципових речей.
По-перше, ліцензія не означає повної технологічної незалежності. Частина найскладніших компонентів продовжує надходити зі США.
По-друге, країна не може різко збільшити випуск, якщо американські постачальники не збільшать виробництво власних компонентів.
По-третє, навіть сучасний завод із підготовленим персоналом може випускати десятки, а не сотні перехоплювачів.
По-четверте, для створення нових потужностей потрібні гарантовані багаторічні замовлення. Компанія не інвестуватиме значні кошти у завод, якщо не матиме впевненості, що держава або союзники придбають його продукцію.
Тому очікувати, що Україна одразу після отримання документації зможе перевершити японські обсяги у десятки разів, нереалістично.
Що насправді погодили Трамп і Зеленський
Під час зустрічі з Володимиром Зеленським на саміті НАТО в Анкарі 8 липня Дональд Трамп заявив, що Україна отримає можливість виробляти Patriot за американською ліцензією.
Наступного дня Зеленський уточнив: домовленість досягнута на політичному рівні, після чого технічні команди повинні узгодити ліцензії та практичну організацію виробництва.
Формулювання «на політичному рівні» має принципове значення. Воно означає, що президенти погодили загальний напрям, але остаточних промислових контрактів ще немає.
Поки що публічно не визначені:
- точна модифікація ракет, охоплена ліцензією;
- перелік технологій, які США готові передати;
- частка американських комплектувальних;
- місця розташування виробництва;
- підприємства-учасники;
- механізм фінансування;
- майбутній річний обсяг;
- строки створення першої лінії;
- правила контролю якості;
- порядок сертифікації готових ракет.
Не виключено, що на першому етапі йтиметься не про повний цикл виробництва, а про збирання ракет із готових модулів, технічне обслуговування, ремонт або виготовлення окремих деталей.
Чому виробництво не почнеться за кілька тижнів
Після саміту в Анкарі з’явилися заяви, що підготовка до випуску Patriot може розпочатися протягом кількох тижнів. Проте початок програми і початок серійного виробництва — не одне й те саме.
Протягом кількох тижнів можна:
- створити робочі групи;
- розпочати аудит підприємств;
- визначити потенційні майданчики;
- погодити перелік учасників;
- підготувати меморандуми;
- розпочати переговори про фінансування;
- визначити компоненти, які можуть локалізувати першими.
Проте за цей час неможливо побудувати повноцінну лінію, підготувати персонал, отримати обладнання, налагодити постачання та сертифікувати ракету.
За оцінками експертів, опитаних Reuters, до початку виробництва може минути щонайменше рік, а найімовірніше — більше. Вони звертають увагу, що навіть домовленість Raytheon і європейської MBDA про виробництво ракет GEM-T у Німеччині була укладена у 2024 році, тоді як перші поставки очікуються лише на початку 2027-го.
Associated Press наводить оцінку, за якою створення початкової виробничої лінії з використанням комплектів компонентів може вимагати щонайменше 18–24 місяців.
Отже, політичне рішення має стратегічне значення, але не розв’язує проблему найближчих місяців.
Чи виготовлятимуть ракети безпосередньо в Україні
Україна наполягає, що виробництво має розташовуватися на її території. Це дозволило б розвивати власну оборонну промисловість, скоротити логістику та поступово створити національну школу протиракетних технологій.
Водночас розміщення надзвичайно складного й дорогого заводу в країні, яку регулярно атакують балістичними ракетами, створює очевидні ризики.
Reuters повідомляв, що на першому етапі перехоплювачі можуть виготовлятися у Німеччині або іншій європейській державі, а частину виробництва можуть перенести в Україну пізніше.
Найреалістичнішою виглядає розподілена модель:
- частину компонентів виробляють у США;
- окремі вузли — у країнах Європи;
- складання або обслуговування здійснюється у Польщі чи Німеччині;
- українські підприємства поступово отримують дедалі складніші операції;
- фінальні випробування проводяться на сертифікованих захищених майданчиках.
Формально це все одно може вважатися українською ліцензійною програмою, навіть якщо перші ракети фізично збиратимуть за межами України.
Роль Польщі: поки що обслуговування, а не масовий випуск
Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Варшава стала одним з учасників програми передавання технологій, пов’язаних із PAC-3.
Офіційно Польща, США, Нідерланди, Німеччина та Швеція домовилися про створення у Європі можливостей для обслуговування ракет PAC-3. Раніше для складних робіт ракети доводилося відправляти до США, а весь процес разом із поверненням і сертифікацією міг тривати до двох років.
Створення європейського сервісного центру має практичне значення. Воно дозволить:
- швидше повертати ракети до експлуатації;
- скоротити логістичні затримки;
- накопичувати європейські компетенції;
- готувати персонал;
- створити основу для подальшої локалізації.
Але обслуговування готової ракети і її повне виробництво — різні рівні технологічної складності. Тому польську угоду поки що не слід сприймати як підтвердження негайного запуску європейського заводу PAC-3.
Чому Україні потрібні саме PAC-3
Система Patriot може використовувати кілька типів перехоплювачів. PAC-3 MSE розроблена передусім для боротьби зі складними балістичними цілями.
На відміну від ракет, які знищують ціль уламками після підриву бойової частини поруч, PAC-3 використовує принцип прямого кінетичного удару — hit-to-kill. Перехоплювач має фізично зіткнутися з ракетою противника на надзвичайно високій швидкості.
Цей принцип особливо важливий проти балістичних ракет, оскільки дозволяє знищити їхню бойову частину до падіння на ціль.
Модифікація MSE має потужніший двигун, підвищену маневровість і розширену зону перехоплення порівняно з попередніми версіями PAC-3. Саме такі ракети є для України найбільш цінними під час боротьби з «Іскандерами» та «Кинджалами».
Водночас твердження, що Україні взагалі не потрібні ракети PAC-2, є надто категоричним.
Чому PAC-2 також залишається важливою
Сучасна ракета PAC-2 GEM-T здатна перехоплювати тактичні балістичні ракети, крилаті ракети та літаки. Виробник Raytheon прямо визначає її як засіб, що доповнює PAC-3 у багаторівневій обороні.
PAC-3 доцільно берегти для найскладніших балістичних загроз. GEM-T може використовуватися проти ширшого переліку цілей, зменшуючи навантаження на запаси PAC-3.
Оптимальний боєкомплект Patriot має включати кілька типів ракет:
- PAC-3 MSE — для найскладніших балістичних і високошвидкісних цілей;
- інші модифікації PAC-3 — для балістичних і частини аеродинамічних загроз;
- PAC-2 GEM-T — для крилатих ракет, літаків і частини тактичної балістики.
Крім того, Patriot не повинен витрачати дорогі ракети на всі цілі. Ударні дрони та простіші крилаті ракети мають перехоплювати дешевші комплекси, авіація, мобільні вогневі групи та спеціалізовані дрони-перехоплювачі.
Саме така багаторівнева архітектура дозволяє зберігати PAC-3 для загроз, проти яких майже немає альтернативи.
Проте навіть правильний розподіл цілей між різними типами перехоплювачів не усуває головної проблеми — Україні вже зараз бракує готових ракет для проходження найбільш небезпечного зимового періоду.
300 ракет Patriot до зими: терміновий пакет, який має закрити найнебезпечніший період
На тлі дискусії про довгострокове виробництво перехоплювачів президент Володимир Зеленський сформулював і найближчу практичну потребу України. Під час зустрічі Коаліції охочих 13 липня він закликав партнерів сформувати спеціальний зимовий пакет протиповітряної оборони, до якого мають увійти 300 ракет-перехоплювачів для систем Patriot.
Запропонована схема передбачає постачання приблизно 100 ракет щомісяця протягом трьох зимових місяців. Це не повна річна потреба української ППО і не запас, який дозволить закрити всі напрямки. Йдеться про мінімальний оперативний резерв для проходження періоду, коли Росія традиційно посилює удари по енергетичній інфраструктурі, системах теплопостачання, великих містах і промислових об’єктах.
За логікою української сторони, достатній запас перехоплювачів повинен не лише зменшити наслідки російських атак, а й вплинути на розрахунки Кремля. Якщо Москва побачить, що Україна здатна системно відбивати балістичні удари і не залишиться без боєприпасів у розпал зими, ефективність російської стратегії енергетичного та психологічного тиску зменшиться.
Чому йдеться саме про 300 ракет
Потреба у 100 ракетах на місяць відображає інтенсивність сучасних комбінованих атак. Росія застосовує балістичні ракети не поодинці, а разом із крилатими ракетами, аеробалістичними «Кинджалами» та великою кількістю ударних безпілотників.
У таких умовах один масований удар може вимагати витрачання значної частини доступного боєкомплекту Patriot. До того ж для підвищення надійності перехоплення особливо небезпечної балістичної цілі можуть застосовувати кілька протиракет. Тому навіть 100 ракет — це не надлишковий місячний запас, а ресурс, який за високої інтенсивності бойових дій може бути використаний протягом кількох серій атак.
Пакет із 300 перехоплювачів також не суперечить оцінкам, за якими Україні у масштабі року можуть бути потрібні близько двох тисяч ракет PAC-3. Ці цифри описують різні рівні потреби.
Дві тисячі ракет — це орієнтовний обсяг для тривалої та системної протидії російській балістиці протягом року. Триста ракет — надзвичайний зимовий пакет, покликаний забезпечити країні мінімальний запас у критичний період, поки союзники розширюють виробництво та погоджують довгострокові контракти.
Інакше кажучи, запропонований Зеленським пакет не розв’язує структурного дефіциту Patriot. Він має стати своєрідним мостом між нинішньою нестачею ракет і майбутнім збільшенням західного та ліцензійного виробництва.
Загроза виснаження боєкомплекту
Заклик українського президента прозвучав на тлі повідомлень про критичне скорочення запасів боєприпасів для батарей Patriot, які прикривають Київ та інші стратегічні райони.
Росія намагається не лише пробивати українську протиповітряну оборону, а й економічно та фізично виснажувати її. Навіть успішне відбиття масованого удару може бути вигідним противнику, якщо Україна витрачає десятки дорогих і дефіцитних перехоплювачів, які неможливо швидко замінити.
Нестача ракет створює ситуацію, коли командуванню доводиться визначати пріоритети: які міста, енергетичні об’єкти, підприємства оборонної промисловості або військові вузли потрібно прикривати насамперед. Patriot залишається критично важливим елементом захисту від балістики, тому вичерпання його боєкомплекту безпосередньо збільшує вразливість цивільної інфраструктури.
Зимовий запас має дати українській ППО можливість діяти не в режимі постійної економії кожного перехоплювача, а відповідно до реального рівня загрози.
Звідки союзники можуть взяти 300 перехоплювачів
Отримати весь пакет із поточного американського виробництва за короткий строк буде складно. Нинішній річний випуск PAC-3 розподілений між армією США та численними іноземними замовниками, а виробничі контракти укладаються на роки вперед.
Тому оперативний пакет, найімовірніше, доведеться формувати одночасно з кількох джерел:
- передавання частини ракет із чинних запасів США;
- тимчасове вилучення перехоплювачів зі складів європейських операторів Patriot;
- зміна черговості вже укладених контрактів;
- закупівля ракет європейськими партнерами безпосередньо для України;
- передавання Україні старіших модифікацій із подальшою заміною їх новими PAC-3 MSE;
- прискорене відновлення та повернення до експлуатації ракет, які перебувають на технічному обслуговуванні.
Найшвидший механізм передбачає, що союзники віддадуть Україні частину власних запасів, а Сполучені Штати гарантують їхнє пріоритетне поповнення у наступні роки. Подібна модель дозволяє не чекати завершення нового виробничого циклу, але вимагає від партнерів готовності тимчасово знизити рівень власних резервів.
Коаліція протиракетної оборони та система Freya
Того ж дня Україна та дев’ять європейських партнерів оголосили про створення Коаліції з протиракетної оборони. Її завданням має стати не лише задоволення невідкладних потреб України, а й формування європейської системи захисту від балістичних загроз.
Одним із напрямів роботи коаліції названо підтримку української системи протиповітряної оборони Freya. Цей проєкт розглядається як потенційне доповнення, а в перспективі — часткова альтернатива американському Patriot.
Поява такого формату свідчить, що партнери дедалі чіткіше розділяють проблему на два часові горизонти. У короткостроковій перспективі Україні потрібні готові перехоплювачі Patriot зі складів і чинного виробництва. У довгостроковій — власна українсько-європейська система, яку можна буде виготовляти у значно більших кількостях без повної залежності від американських виробничих ліній.
Проте Freya та інші перспективні розробки ще не можуть замінити ракети, необхідні вже найближчої зими. Саме тому 300 перехоплювачів мають розглядатися як окреме невідкладне рішення, яке повинне реалізовуватися паралельно з ліцензійним виробництвом і створенням нових систем.
Читайте також: “Десять країн запускають антибалістичну коаліцію: яку роль отримала Україна”
Не стратегічний запас, а страховка на одну зиму
Запит на 300 ракет наочно демонструє, наскільки швидко сучасна війна поглинає запаси високотехнологічних боєприпасів. Обсяг, який ще кілька років тому міг вважатися великим багаторічним арсеналом для окремої європейської держави, Україні потрібен лише для проходження трьох зимових місяців.
Навіть повне виконання запиту Зеленського не усуне залежність України від подальших поставок. Але воно може суттєво зменшити ризик ситуації, коли батареї Patriot залишаються справними, однак не мають достатньої кількості ракет для відбиття чергового масованого удару.
Таким чином, зимовий пакет із 300 перехоплювачів — це не альтернатива плану виробляти до двох тисяч ракет на рік. Це його термінове доповнення. Україні одночасно потрібні боєприпаси зі складів союзників, пріоритет у поточній виробничій черзі, ліцензійне виготовлення PAC-3 та власна антибалістична програма.
Без першого компонента країна ризикує залишитися вразливою вже найближчої зими. Без решти — стикатися з таким самим дефіцитом щороку.
Чому Україні потрібна власна антибалістична програма
Навіть вихід США на рівень двох тисяч PAC-3 на рік не гарантує Україні достатньої кількості ракет. Глобальний попит може зростати так само швидко, як і пропозиція.
Тому паралельно з ліцензійною програмою Київ просуває створення європейської альтернативи Patriot.
Зеленський повідомив про підготовку переговорів із європейськими партнерами щодо дешевшої системи, придатної до масового виробництва. Йдеться про проєкт Freya, до якого залучена українська компанія Fire Point.
Створення повного аналога PAC-3 є надзвичайно складним завданням. Однак Україні не обов’язково повторювати всю американську систему.
Перспективний комплекс може бути спеціалізований на конкретному переліку загроз:
- «Іскандер-М»;
- KN-23;
- окремі модифікації аеробалістичних ракет;
- захист великих міст;
- оборона енергетичних і промислових об’єктів.
Україна має те, чого не має більшість розробників: величезний масив реальних бойових даних. Українські фахівці знають, як російські ракети маневрують, як комбінуються з безпілотниками, як противник намагається перевантажити радари і які траєкторії використовує для обходу оборони.
У поєднанні з європейськими радарами, системами зв’язку, головками самонаведення та двигунами цей досвід може стати основою окремої протиракетної екосистеми.
Проте й така програма не дасть швидкого результату. Створення перехоплювача балістичних цілей є одним із найскладніших напрямів ракетної техніки.
Якою має бути реалістична стратегія України
Проблему неможливо розв’язати одним контрактом або одним заводом. Україні потрібна багаторівнева стратегія, розрахована на різні часові горизонти.
Найближчий період: готові ракети
Негайним пріоритетом мають залишатися поставки зі складів США та союзників. Нове виробництво не замінить необхідності поповнювати боєкомплект уже зараз.
Паралельно Україні необхідні додаткові пускові установки, радари, командні пункти, запасні частини та ремонтні потужності. Велика кількість ракет не допоможе, якщо недостатньо батарей, здатних одночасно прикривати різні регіони.
Середньострокова перспектива: європейська локалізація
Наступним кроком може стати створення в Європі сервісних центрів, складання ракет із готових компонентів і виготовлення окремих вузлів.
Це дозволить поступово зменшити залежність від перевезень до США, прискорити ремонт і сформувати промислову базу для повнішого виробництва.
Довгострокова перспектива: український цикл
Україна має прагнути до освоєння максимально можливої частини виробництва — від корпусів і електронних модулів до фінального складання та випробувань.
Повна незалежність від американських компонентів навряд чи буде досяжна швидко. Але навіть часткова локалізація дасть Україні гарантований доступ до певної частини випуску.
Стратегічна перспектива: власний перехоплювач
Паралельно необхідно розвивати українсько-європейську систему, оптимізовану для масової протидії російській балістиці.
Вона не обов’язково повинна перевершувати PAC-3 за всіма характеристиками. Її ключовими перевагами мають стати нижча ціна, простіше виробництво та можливість випускати великі партії.
Оцінка у дві тисячі протиракет на рік не є офіційно затвердженою потребою України, але вона цілком відповідає масштабу російської загрози.
Якщо Росія виробляє приблизно 700 ракет «Іскандер-М» на рік, а для гарантованого знищення однієї цілі можуть знадобитися два або три перехоплювачі, лише протидія цьому типу ракет може вимагати від 1400 до понад 2000 протиракет.
До цього додаються «Кинджали», північнокорейські ракети, необхідність формувати резерв і ризик нових типів озброєння.
Сполучені Штати поки що випускають близько 600–620 PAC-3 MSE на рік. Масштабування до двох тисяч уже заплановане, але вимагатиме кількох років. Навіть після досягнення цієї мети весь американський випуск не може бути переданий Україні.
Японський досвід показує, що наявність ліцензії сама по собі не створює масового виробництва. Ліцензійний завод залежить від постачальників, американських компонентів, підготовлених кадрів, фінансування та довгострокових замовлень.
Тому домовленість Трампа і Зеленського є стратегічним проривом, але не швидким розв’язанням дефіциту. У найближчій перспективі Україна потребує готових ракет зі складів союзників. У середньостроковій — європейського обслуговування та локалізації. У довгостроковій — власної виробничої бази й альтернативного антибалістичного комплексу.
Війна продемонструвала фундаментальний дисбаланс: засоби нападу можна виробляти швидше і дешевше, ніж системи, призначені для їхнього знищення. Подолати цей розрив можна лише перетворивши виробництво протиракет із вузької оборонної програми на довгостроковий промисловий проєкт України, США та Європи.
За матеріалами espreso.tv
