Заява Володимира Зеленського про те, що Росія зосереджуватиметься на ударах по дамбах, системах водозабезпечення та логістиці, — це не просто емоційна реакція на чергову атаку. Йдеться про сигнал, який спирається на дані української розвідки й накладається на вже помітну зміну російської тактики: після зимової кампанії проти енергетики Москва дедалі ширше б’є по всьому, що забезпечує стійкість тилу — від портів і транспортних вузлів до водної інфраструктури. Водночас точний перелік майбутніх цілей незалежно підтвердити наперед неможливо: це, передусім, оцінка, озвучена на тлі нової хвилі масованих ударів.
Останні дні показали, що мова не про абстрактну загрозу. 23 березня Зеленський попереджав про підготовку нового масованого удару, 25 березня у вечірньому зверненні заявив, що росіяни готують на найближчі місяці операцію проти систем водопостачання, а вже 26 березня в оприлюднених уривках інтерв’ю Reuters пролунало уточнення: Росія фокусуватиметься на водозабезпеченні, резервуарах, дамбах і логістиці. Це означає, що Україна бачить перед собою не окремі епізоди, а новий контур російської кампанії проти критичної інфраструктури.
Чому ця заява важлива саме зараз
Важливість слів Зеленського в тому, що вони описують перехід від звичної для попередніх сезонів війни “по трансформаторах і ТЕС” до ширшої моделі тиску на життєзабезпечення держави. Якщо електроенергетика була головною мішенню попередніх хвиль, то тепер під ударом опиняється ланцюг, який тримає міста й економіку в цілому: вода, транспорт, порти, склади, вузли постачання. Російська логіка тут проста: не обов’язково знеструмити країну повністю, достатньо зробити нормальне повсякденне життя крихким, дорогим і нестабільним. На це прямо вказує і попередження про операцію проти водопостачання, і одночасні удари по портовій та енергетичній інфраструктурі півдня України.
Додатковий чинник — міжнародний контекст. Reuters писав, що війна США та Ізраїлю проти Ірану посилює конкуренцію за системи ППО, насамперед за Patriot, а сам Зеленський говорив, що затяжний конфлікт на Близькому Сході може зменшити обсяг доступних Україні засобів протиповітряної оборони саме тоді, коли Росія готує нову хвилю ударів по інфраструктурі, логістиці та водопостачанню. Тобто Москва, ймовірно, намагається бити в момент, коли увага союзників розпорошена, а дефіцит дорогих перехоплювачів лише загострюється.
Чому вода — така вразлива ціль
Водозабезпечення — це одна з найменш “видовищних”, але найчутливіших ділянок критичної інфраструктури. Удар по електропідстанції дає темряву; удар по системі водопостачання дає довший і підступніший ефект: проблеми з питною водою, санітарією, лікарнями, теплопостачанням, пожежною безпекою, роботою шкіл і промисловості. Саме тому в березні Зеленський окремо вимагав від громад серйозного ставлення до захисту об’єктів водопостачання. Це вже не технічне питання комунального господарства, а елемент оборони тилу.
Ризик ударів по дамбах і резервуарах має ще ширший вимір. Це не лише про локальні перебої, а й про каскадні наслідки для цілих регіонів: затоплення або зневоднення окремих територій, порушення екологічної рівноваги, удар по зрошенню, по роботі промислових підприємств і транспортних коридорів. Показовим тут став уже зафіксований ефект російського удару по гідрооб’єкту на півдні України: атака на Новодністровську ГЕС 7 березня спричинила розлив нафтопродуктів, забруднення Дністра і повне відключення води в молдовських Бєльцях та ще кількох містах. Це важлива деталь: наслідки таких атак виходять далеко за межі однієї громади і навіть однієї країни.
Саме тому слова про “дамби, резервуари й водозабезпечення” не варто сприймати як риторику для заголовків. Історія цієї війни вже довела, що гідротехнічна та водна інфраструктура може бути не побічною, а цілеспрямованою мішенню. Березневі сигнали лише підтверджують: Росія готова використовувати воду як інструмент військового, економічного й психологічного тиску.
Чому логістика стає другою головною мішенню
Логістика у війні — це не тільки мости чи колії. Це порти, дунайський експортний маршрут, залізничні вузли, елеватори, склади, нафтобази, адміністративні приміщення портових операторів, енергоживлення транспортних хабів. Удар по логістиці — це спосіб зменшити темп економіки, ускладнити експорт, зірвати підвезення вантажів і підвищити вартість функціонування держави. Саме тому російські удари по півдню України дедалі частіше поєднують енергетичний, портовий і промисловий компоненти.
Показовим є удар уночі 26 березня по Одещині: повідомлялося про пошкодження портової інфраструктури на Дунаї, енергетичних і промислових об’єктів, а також про близько 17 тисяч споживачів без електрики й припинення водопостачання у Вилковому. Це майже ідеальна ілюстрація нової російської тактики: один наліт одночасно б’є по логістиці, енергії та базових комунальних послугах. Не окремі цілі, а зв’язки між ними стають головною вразливістю.
Ще раніше, 20 березня, російські дрони пошкодили в Одеській області два цивільні іноземні судна, зерновий силос і адміністративні будівлі. А 17 березня, російська атака в регіоні вже поєднала пошкодження промислової, портової та енергетичної інфраструктури. Це дозволяє говорити не про збіг, а про повторюваний патерн: Москва методично тисне на південні транспортні ворота України.
Окремо важливо, 26 березня міністр закордонних справ Андрія Сибіги озвучив: за останній місяць портова інфраструктура Одеси зазнала більше ударів, ніж за весь попередній рік. Якщо ця динаміка збережеться, логістика стане не “додатковим” фронтом повітряної війни, а одним із центральних.
Що це говорить про стратегію Кремля
Усе це вказує на спробу Росії вести не тільки війну виснаження на фронті, а й війну виснаження в тилу. Мета такої кампанії — не лише фізичні руйнування, а й нарощування тиску на суспільство, місцеву владу, економіку та партнерів України. Умовно кажучи, Кремль прагне зробити так, щоб кожен наступний місяць обходився Києву дорожче: у ремонтах, захисті, страхуванні перевезень, резервних схемах постачання, підтримці громад і відбудові.
Є й другий, стратегічніший рівень. Розслідування Reuters, опубліковане 26 березня, показує, що Росія паралельно вкладає близько $11,8 млрд у транспортну й торговельну інфраструктуру окупованих територій, розбудовує нові дороги, залізницю “Новоросія”, азовський транспортний контур і порти Маріуполя та Бердянська. Це означає, що для Кремля логістика — не другорядна тема, а одна з основ утримання окупації. Отже, удари по українській логістиці та спроби захистити власну — це частини однієї великої стратегії контролю простору, ресурсів і маршрутів.
Чим Україна може відповісти
Зеленський у розмові з Reuters і в поширених уривках наголошує на двох елементах відповіді: посилення ППО та розвиток далекобійних спроможностей. Reuters окремо писав, що Україна просувається у виробництві власних далекобійних ракет і дронів, а Зеленський після нових ударів дякував США за продовження постачань Patriot, хоча визнав, що їх усе одно недостатньо.
Другий напрям — асиметрична відповідь по російській інфраструктурі, яка забезпечує війну. Внаслідок українських ударів та інших збоїв зупинено щонайменше 40% російських експортних потужностей нафти, приблизно 2 млн барелів на добу. Це важливо не лише як економічний тиск, а і як сигнал: Київ намагається підвищити для Москви ціну повітряної кампанії проти українського тилу.
Але ключове слово тут — фінансування. Бо нинішня фаза війни дедалі менше схожа на класичне протистояння “ракета проти ракети” і дедалі більше — на змагання промислових масштабів, швидкості ремонту, наявності резервів та здатності дешевше перехоплювати дешеві цілі. Саме тому президент одночасно говорить і про дамби з водогонами, і про потребу бюджету на перехоплювачі: без грошей навіть правильна оцінка загроз не перетворюється на захист.
Попередження Зеленського слід читати ширше, ніж просто прогноз нових ударів. Росія, схоже, переходить до моделі системного тиску на все, що робить державу живою: воду, енергію, маршрути, порти, комунальні мережі. Її мета — не тільки руйнувати об’єкти, а й розхитувати повсякденну стійкість України, збільшуючи ціну оборони та відновлення. У цій логіці вода стає зброєю тиску, а логістика — полем битви не менш важливим, ніж фронт. Відповіддю може бути лише поєднання ППО, розосередження критичної інфраструктури, швидкого ремонту, розвитку дронів-перехоплювачів і продовження ударів по російській воєнно-економічній машині.
За матеріалами lb.ua
