Павло Паліса, кілька фраз в телеграмі – і по всій військовій та ветеранській бульбашці знову заговорили про головне табу війни: як саме держава розподіляє людей між бригадами, хто отримує поповнення, а хто місяцями “виїдає” старим складом найважчі напрямки.
Тепер це вже не кулуарна тема. Президент Володимир Зеленський публічно визнав: система поповнення бригад потребує перегляду, а справедливий і раціональний розподіл особового складу винесуть на окрему Ставку.
Паліса, заступник керівника ОП і полковник, який сам був комбригом, став публічним “обличчям” цієї реформи. Разом із начальником Генштабу Андрієм Гнатовим він готує нові принципи, які вже наступної Ставки мають лягти на стіл президенту.
Спробуємо розібратися, що саме змінюють, чого хочуть добитися і де в цій історії ризики.
Читайте також: Приватна ППО – бізнес долучили до захисту неба України за новим порядком: як працюватиме схема
Що саме оголосив Павло Паліса: нова логіка замість “ручного режиму”
З публічних заяв Паліси й Зеленського вимальовується досить чітка рамка майбутньої реформи.
Ключові елементи:
- Прогнозований потік новобранців для кожної бойової бригади
Паліса прямо каже: мета – щоб кожна бойова бригада отримувала прогнозовану кількість новобранців, а не жила в режимі “сьогодні дали, завтра зняли з черги”. - “Один боєць – одна бригада” з першого дня
Новобранець має відразу потрапляти туди, де й служитиме, і з першого дня знати свій підрозділ, командира й колектив, із якими він навчається і з якими піде на завдання. - Посилення навчальних можливостей самих бригад
Частина бригад уже має власні інструкторські штаби, полігони, матеріальну базу. Їх будуть підсилювати, щоб вони могли приймати поповнення й готувати його “під себе”. Там, де нічого немає – створювати такі спроможності з нуля. - Навчальні центри залишаються, але роль змінюється
Паліса окремо наголошує: це не означає ліквідацію навчальних центрів. Вони залишаться в системі – для базової підготовки, вузьких спеціальностей, підвищення кваліфікації. Але важливу частину підготовки бойових кадрів планують “спустити” на рівень бригад. - Справедливість, довіра, стабільність як ціль
І Зеленський, і Паліса постійно повторюють три слова: справедливість, зрозумілість, прогнозованість. Це пряма відповідь на запити бойових частин – і на нерв суспільства, яке гостро реагує на будь-яку несправедливість мобілізації.
Формально рішення ще немає – попереду спільна нарада Гнатова й Паліси, узгодження “цифр, механізмів та етапів”, а потім – Ставка. Але політичний сигнал уже даний: старий, переважно ручний механізм розподілу людей між бригадами приречений.
Читайте також: Ветеранський кодекс України:
Уряд запускає реформу комплексної підтримки ветеранів та їхніх родин
Як система працює зараз – і чому всі від неї втомилися
Офіційно держава ніколи не визнавала, що в системі поповнення – хаос. Але те, що зараз озвучують на найвищому рівні, раніше роками звучало в окопах і штабах.
Умовно нинішня модель виглядає так:
- ТЦК набирають людей за планами;
- навчальні центри проводять базову підготовку;
- далі починається “ручний режим”: пріоритетні штурмові бригади, запити від командирів, “больові точки” фронту, кадрові “дірки”, випадковість і бюрократичний хаос.
Наслідки:
- Одні бригади хронічно “вигорають”: постійні штурми, великі втрати, але поповнення приходить із запізненням і вроздріб.
- Інші можуть мати надлишок людей, але брак техніки чи зрозумілих завдань.
- Бойовий колектив часто формується “на марші”: люди зустрічаються вже ближче до “нулю”, а не проходять повний цикл разом.
- У самих бійців – відчуття, що їх кинули “куди доведеться”, без логіки й пояснень.
Паліса фактично визнає це між рядків: питання “болюче”, тему “не можна більше відкладати”, а система має працювати “однаково для всіх”, а не для тих, хто гучніше доб’ється.
Тут важливий ще один момент: рівень мобілізації. Паліса прямо говорить, що теперішній рівень набору дозволяє перейти від пожежного гасіння до системного планування поповнення. Іншими словами – людей вистачає не тільки на латання дір, а й на більш структурний підхід.
Чому саме зараз: військова логіка й політичний нерв
У цієї реформи три великі драйвери.
Військова логіка: бригада як “бойова екосистема”
Сучасна війна – це не просто “піхота плюс артилерія”. Це:
- дрони й РЕБ;
- окремі протитанкові підрозділи;
- FPV- та ударні роти;
- свій “цифровий” штаб, логістика, медики, ІТ.
У такій реальності бригада перетворюється на комплексну бойову екосистему, де важливо, щоб люди не просто вміли стріляти, а розуміли саме свою техніку, тактику й внутрішні процедури.
Якщо колектив постійно “перемішують” випадковим поповненням, бригада втрачає головне – злагодженість. Саме це хочуть виправити Паліса й Гнатов: дати кожній бригаді зрозумілий, стабільний механізм поповнення та право готувати людей під свої реалії.
Соціальна логіка: виснаження й питання справедливості
Два роки великої війни означають:
- сотні тисяч людей, які вже відслужили на передовій і чекають ротації;
- нові хвилі мобілізації, які дедалі важче пояснювати суспільству;
- зростання чутливості до будь-яких історій про “несправедливість” розподілу.
Коли президент в ефірі каже, що питання справедливого розподілу постійно порушують на фронті, це сигнал: довіра до системи комплектування стає елементом національної безпеки.
Політична логіка: відповідь на критику “хаосу” у військовому управлінні
У публічному просторі дедалі частіше лунає критика стилю управління армією – від затримок ротацій до “ручних” рішень щодо комплектування окремих частин.
Реформа розподілу поповнення – це шанс для влади:
- показати структурну відповідь, а не тільки точкові кадрові рішення;
- перевести розмову з площини “хто винен” у площину “як змінюємо систему”.
Як це може виглядати для бійця: шлях від ТЦК до бригади
Якщо спробувати уявити майбутню модель очима новобранця, приблизно так:
- Від ТЦК до “своєї” бригади – без зайвих пересадок
Ще на етапі оформлення/медкомісії людині називають не абстрактний “вид військ”, а конкретну бригаду (або кілька варіантів, залежно від спеціальності). - Базова підготовка – або в навчальному центрі, або одразу при бригаді
- Якщо це масовий набір піхоти – базу може дати навчцентр,
- але ключова частина злагодження й “адаптації під бригаду” проходитиме вже на місці.
- Навчання під конкретну техніку й тактику
Якщо бригада працює, скажімо, з певними типами БМП, дронів, артсистем, – новобранця з першого етапу вчать саме на цьому, а не на тому, що “є на полігоні”. - Колектив, із яким підеш на нуль, формується ще до фронту
Рота/взвод уже “спаяні” до моменту виходу в зону бойових дій, а не знайомляться на позиції.
Психологічно це теж інша історія. Людина відчуває не “мене кинули кудись”, а “я – частина оцього конкретного підрозділу”. Для мотивації й бойового духу це не дрібниця.
Водночас залишається велике відкрите питання: чи буде реально враховуватися побажання бійця (тип бригади, напрямок, спеціальність), чи ця реформа змінить лише логістику, а не суб’єктність людини?
Паліса окремо натякав, що боєць має служити “там, де він хоче” – але як це узгодять із реальними потребами фронту, поки не розкрито.
Що це означає для бригад: від “вибивання людей” до планування
Для командирів бойових бригад і штабів нова система – це не лише плюс, а й велика відповідальність.
Переваги
- Прогнозованість
Якщо бригада знає, що щомісяця/щокварталу отримає певну кількість людей, вона може планувати:- ротації;
- формування нових рот/батальйонів;
- курси підготовки й перепідготовки.
- Контроль за якістю підготовки
Бригада може вибудувати свою систему тренувань – з урахуванням напрямку, техніки, досвіду попередніх боїв. За це буде конкретний адресний суб’єкт – командування бригади, а не абстрактний “система не догледіла”. - Посилення “ядра” підрозділу
Коли навколо сталого кістяка обростають нові люди, які проходять той самий цикл підготовки, формується сильне ядро традицій і стандартів.
Виклики й ризики
- Не всі бригади готові бути “маленькими академіями”
- Потрібні інструктори,
- техніка для навчання,
- боєприпаси для стрільб,
- полігони й інфраструктура.
Без цього “навчальні спроможності бригад” можуть залишитися на папері.
- Потрібна нормальна IT-система, а не Excel у штабі
Щоб розподіл справді став прозорим і прогнозованим, потрібен сучасний цифровий реєстр: хто, де, коли, в якій черзі, який профіль, які медобмеження. Без цифри все повернеться до телефонних дзвінків і “домовленостей”. - Баланс між “топовими” й менш привабливими підрозділами
Усі хочуть у “імениті” бригади. Але хтось має тримати тил, логістику, артшколи, інженерію. Якщо не вирішити це чесно й прозоро, ми отримаємо новий виток відчуття несправедливості. - Перехідний період
Паліса прямо говорить про перехідний період – отже, ще певний час старі практики співіснуватимуть із новими. У цей момент конфлікт інтересів і хаос можуть навіть посилитися, якщо не буде чітких правил.
Чого поки не сказали вголос: запитання до майбутнього рішення
На цей момент, у публічному полі немає ні проєкту указу, ні затвердженої постанови. Є політична рамка й кілька чітких принципів.
Але залишаються важливі запитання:
- Як розділять повноваження між Генштабом, ОП та командирами бригад?
Якщо Офіс президента надто глибоко влізе в “ручне управління” розподілом, довіри це не додасть – навпаки, підтвердить критику про надмірний вплив Банкової на військові рішення. - Чи прив’яжуть розподіл до системи ротацій і, потенційно, демобілізації?
Справедливий розподіл – це не тільки про тих, хто приходить, а й про тих, хто вже третій рік на фронті. Без зв’язки з ротаціями та можливими “хвилями” демобілізації будь-яка нова система буде сприйматися як напіврішення. - Як моніторитимуть реальну ефективність?
Потрібен буде якийсь KPI-набір:- скільки часу йде від мобілізації до потрапляння в бригаду;
- скільки проходить між прибуттям і виходом на бойові;
- як це впливає на втрати й боєздатність.
- Чи буде зовнішній (громадський/ветеранський) контроль?
Мінімум – публічна звітність про принципи, черговість, критерії розподілу. Інакше історії “нас кинули, а сусіда відмазали” будуть множитися.
Комплектування як частина бойової спроможності
Кілька років тому розмова про те, як розподіляють людей між бригадами, була для публічної політики майже табу. Тепер це тема рівня Ставки й вечірнього звернення президента.
Фактично йдеться про визнання простого, але важливого факту: система комплектування – це така ж частина бойової спроможності, як артилерія чи ППО.
Якщо реформу, яку зараз готують Паліса й Генштаб, реалізують не тільки на папері, Україна може отримати:
- менше хаосу й “ручних рішень”,
- більше прогнозованості для бригад,
- чіткіший шлях для новобранця від ТЦК до “своєї” бригади,
- і, зрештою, більше довіри між фронтом і суспільством.
Якщо ж усе обмежиться красивими формулюваннями, ризик очевидний: слово “справедливість” у контексті мобілізації перетвориться на черговий тригер. І тоді наступну реформу доведеться починати вже під зовсім іншим тиском – не лише військових, а й вулиці.
За матеріалами
