За кілька днів українська програма боротьби з реактивними російськими дронами пройшла одразу кілька публічних рубежів: від повідомлення про одиничне успішне перехоплення — до бойових випробувань розробок двох компаній і початку контрактування. 19 вересня з’явилися й перші кадри знищення такої цілі новим українським перехоплювачем. Але між вдалим бойовим тестом і масовою системою ППО залишається найскладніша частина шляху — стабільність роботи, серійне виробництво, достатня кількість комплексів і підготовлених розрахунків.
Ще на початку вересня українська влада говорила про перехоплення реактивних «Шахедів» переважно як про термінову технологічну проблему. Уже 3 вересня після засідання Ставки президент Зеленський повідомляв, що прототипи швидкісних перехоплювачів створені, але їх ще необхідно довести до потрібного рівня ефективності. Мета формулювалася ширше: Україна має отримати достатню кількість швидкісних дронів-перехоплювачів і дешевих ракет, щоб не витрачати дефіцитні великі ракети ППО на кожну нову російську повітряну ціль.
Менш ніж за три тижні ситуація принаймні на рівні випробувань помітно просунулася. 15 вересня Зеленський повідомив про успішне ураження реактивного «Шахеда» однією з українських розробок, хоча наголосив: окремі технічні питання ще належить допрацювати. 17 вересня представник Центрального управління інноваційної діяльності ЗСУ заявив, що чотири моделі вже доведені до фінальної стадії готовності та передані підрозділам для бойової апробації. А 18 вересня президент повідомив, що бойові випробування успішно пройшли розробки вже двох компаній і з виробниками починають оформлювати контракти.
Це суттєва зміна. Однак вона ще не означає, що Україна вже отримала готову масову протидронову систему.
Від прототипу до збиття за кілька тижнів
Хронологія добре показує, наскільки швидко зараз відбувається технологічна гонка.
На початку вересня держава говорила про прототипи. 6 вересня Зеленський заявив, що над рішеннями проти реактивних безпілотників працюють 67 українських компаній, але лише три-п’ять із них на той момент уже показали результат.
15 вересня з’явилося повідомлення про конкретне успішне збиття. Президент тоді обережно зазначив, що систему ще потрібно допрацьовувати: результат є, але готового «робочого інструменту» держава ще очікує.
17 вересня полковник Владислав Волошин із Центрального управління інноваційної діяльності ЗСУ повідомив уже про чотири перспективні моделі на фінальній стадії готовності. Серед них є апарати як із реактивними двигунами, так і з електричними силовими установками. Водночас приблизно десять інших виробників проходили випробування своїх виробів і отримували рекомендації щодо покращення льотно-технічних характеристик, експлуатації та автоматизації бойової роботи.
Наступного дня Зеленський заявив про ще один якісний перехід: дві компанії успішно пройшли бойові випробування, під час яких були знищені швидкісні російські безпілотники. Держава, за його словами, вже працює з цими компаніями і переходить до контрактування. Водночас президент прямо пов’язав подальше масштабування з наявністю грошей.
19 вересня історія отримала ще одне продовження. Зеленський оприлюднив відео військової контррозвідки СБУ із застосуванням нового дрона-перехоплювача проти реактивного російського БпЛА. Президент заявив, що система вже була успішно застосована. Із відкритих даних, однак, не зрозуміло, чи йдеться про одну з двох розробок, про які він говорив напередодні, чи про окрему систему.
Отже, за короткий період публічна картина пройшла шлях «прототипи → окреме збиття → декілька фінальних моделей → два успішні виробники → контракти та задокументоване бойове застосування».
Але наступна стрілка — «контракти → тисячі серійних виробів → стабільна ефективність у масштабі країни» — може виявитися складнішою за всі попередні.
Чому реактивний «Шахед» став окремою проблемою
Україна вже має масштабну екосистему боротьби зі звичайними поршневими «Шахедами». За роки війни до класичних зенітних систем додалися мобільні вогневі групи, засоби РЕБ, авіація і спеціалізовані дрони-перехоплювачі.
Однак Росія відповіла на поширення українських перехоплювачів новим поколінням швидкісних безпілотників.
Один із них — реактивна «Герань-4». За даними ГУР, цей апарат має новий посилений планер і турбореактивний двигун. Українська розвідка повідомляла, що конструкція дає йому змогу активно маневрувати на швидкостях приблизно 300–400 км/год, а максимальна швидкість може сягати близько 500 км/год. Саме «Герань-4» Росія почала бойово застосовувати проти України у травні 2026 року.
Інший напрям — «Герань-3», яку ГУР описувало як російський аналог реактивного Shahed-238. Для неї українська розвідка наводила швидкість до 550–600 км/год.
Термін «реактивний “Шахед”» у публічній комунікації тому охоплює не одну конкретну модель, а новий клас швидкісних ударних БпЛА.
Це принципово змінює задачу перехоплення.
Звичайний поршневий Shahed рухається зі швидкістю менш як 200 км/год. За даними Reuters, нові російські швидкісні апарати, які застосовувалися цього літа, літали приблизно зі швидкістю 240–500 км/год. На такій швидкості значно скорочується час між виявленням цілі, ухваленням рішення, запуском перехоплювача і власне зустріччю двох апаратів.
Перехоплювачеві вже недостатньо просто летіти швидко. Треба вчасно отримати координати цілі, побудувати траєкторію зближення, утримати керованість на високій швидкості, пережити вплив РЕБ і точно спрацювати в короткому вікні атаки.
Липневі тести показали, наскільки це складно
Показовим є те, що нинішнім позитивним заявам передував значно менш успішний етап.
Reuters повідомляв, що на початку липня українські військові організували великі випробування нового покоління перехоплювачів. За словами двох джерел агентства, багато систем мали проблеми з керуванням на швидкостях понад 400 км/год, а частина апаратів падала під час тестів.
Тому повідомлення вересня важливі не лише кількістю збиттів.
Якщо дві компанії справді змогли пройти бойове випробування після проблем попередніх тестів, це може означати, що принаймні частина розробників уже подолала один із ключових інженерних бар’єрів — стабільне керування перехоплювачем у швидкісному режимі.
Але одного успішного контакту з ціллю недостатньо, щоб довести надійність системи.
Військовій ППО потрібен не рекордний політ, а повторюваний результат: перехоплювач має однаково працювати вдень і вночі, в різну погоду, проти цілей на різних висотах і курсах, під впливом РЕБ та за дуже короткого часу на запуск.
Саме тому ЗСУ продовжують бойову апробацію навіть тих моделей, які вже вийшли на фінальну стадію.
Що насправді означає «пройшов бойові випробування»
У публічних повідомленнях легко змішати кілька різних етапів.
Успішне збиття означає, що система принаймні один раз змогла виконати завдання.
Бойові випробування дають набагато більше інформації: як апарат запускається в реальних умовах, наскільки складним є наведення, скільки часу займає підготовка, як працює зв’язок і чи здатен військовий розрахунок повторювати результат.
Після цього існує окремий формальний шлях до повноцінного постачання.
Процедура кодифікації безпілотного комплексу Міноборони передбачає технічний опис виробу, програму й методику випробувань, акт із протоколами перевірки характеристик та експлуатаційну документацію. Після проходження процедури виробу може бути присвоєний номенклатурний номер НАТО.
Тому слова про те, що «вже підписуються контракти», є важливим індикатором переходу від розробки до закупівлі, але не повідомляють нам автоматично про масштаб.
Наразі невідомо:
- які саме дві компанії отримують або готуються отримати контракти;
- скільки перехоплювачів замовляється;
- чи йдеться про початкові партії для розширених військових випробувань або вже про серійні обсяги;
- яка ціна одного комплексу;
- яка фактична статистика успішних і невдалих пусків;
- яку місячну виробничу потужність мають компанії;
- коли перші великі партії можуть потрапити до бойових частин.
Без цих даних говорити про сформовану масову систему захисту зарано.
Чому контракт ще не дорівнює серії
Україна вже має приклад того, як виглядає справжнє масштабування перехоплювача після бойової перевірки.
У квітні Міноборони оголосило закупівлю 8000 комплексів Octopus, призначених для протидії звичайним «Шахедам». До виробництва технології долучили 29 українських компаній і британську сторону, а чотири виробники отримали державні контракти. Саме такий формат — велике замовлення, декілька паралельних виробників і передача технології — вже можна називати промисловим масштабуванням.
Щодо реактивних перехоплювачів такого рівня деталізації наразі немає.
Україна почала переходити до контрактної стадії, але ще не оголосила про серійне виробництво в конкретних обсягах.
Це важливе розмежування. Контракт може бути на десятки чи сотні дослідно-бойових виробів, які допоможуть накопичити статистику. Масове ППО потребуватиме вже тисяч систем, запасів комплектувальних, пускового обладнання, мереж виявлення та великої кількості підготовлених екіпажів.
Реактивний двигун — не єдиний шлях
Цікава деталь із повідомлення ЗСУ від 17 вересня: серед чотирьох найбільш перспективних українських розробок є не лише реактивні перехоплювачі, а й апарати з електричними силовими установками.
Це означає, що технічний конкурс поки не завершився.
Із першого погляду логічна відповідь на реактивний «Шахед» — створити ще швидший реактивний перехоплювач. Проте швидкість переслідування не є єдиним варіантом.
Reuters описував інший перспективний підхід — перехоплення на зустрічному курсі. Тоді перехоплювачу не обов’язково постійно наздоганяти ціль. Натомість система повинна дуже точно передбачити траєкторію російського БпЛА і вивести власний апарат у точку зустрічі. Українські військові повідомляли агентству про успішні зустрічні перехоплення як із ручним керуванням, так і з автоматизованим наведенням.
Саме тут особливого значення набуває автоматизація.
Україна вже випробовує перехоплювачі, де більшість процесу — від запуску до атаки — автоматизована. У червні Міноборони повідомляло про систему учасника Brave1, в якій автоматизовано близько 95% циклу перехоплення звичайного «Шахеда».
Для реактивних цілей подібна автоматизація може бути ще важливішою: зі зростанням швидкості дедалі менше часу залишається оператору на ручне коригування.
Росія вже намагається змінити економіку повітряної війни
Проблема полягає не тільки у характеристиках одного дрона.
За даними української військової розвідки, які наводив Reuters, Росія влітку різко наростила використання швидкісних безпілотників: приблизно з 450 апаратів у червні до близько 2850 у серпні. Українська розвідка оцінювала російське виробництво реактивних дронів приблизно у 3000 одиниць на місяць.
Якщо такий масштаб збережеться або зростатиме, головною проблемою стає економіка перехоплення.
Україна не може будувати захист, за якого на відносно дешеву масову російську ціль потрібно щоразу витрачати дефіцитну зенітну ракету великої дальності.
Звичайні дрони-перехоплювачі вже частково вирішили цю проблему для поршневих «Шахедів». За оцінкою Reuters, деякі такі українські апарати коштують менш як $2000.
Саме тому концепція «малої ППО» дедалі більше доповнює класичні зенітні комплекси. Міноборони у 2026 році повідомляло про різке збільшення поставок дронів-перехоплювачів і прямо пояснювало це необхідністю зберігати дорогі ракети ППО для складніших цілей.
Реактивні «Шахеди» фактично намагаються зламати цей баланс: зробити попереднє покоління дешевих перехоплювачів недостатньо швидким і знову змусити Україну використовувати дорожчі засоби.
Тому завдання нової програми — не просто створити апарат, який може збити реактивний дрон. Він має коштувати достатньо дешево, щоб таким способом можна було відбивати масові атаки.
Авіація поки залишається страховкою
Поки спеціалізованих швидкісних перехоплювачів недостатньо, частину навантаження бере на себе бойова авіація.
Ще 3 вересня Зеленський заявляв, що українські літаки відіграють значну роль у знищенні реактивних «Шахедів». Reuters також повідомляв, що через брак інших надійних способів протидії навантаження лягає на літаки, а дефіцит авіаційних ракет у деяких випадках змушує пілотів використовувати гармати.
Це працює, але погано масштабується.
Винищувач має значно вищу ціну експлуатації, його ресурс обмежений, а сам літак потрібен для інших завдань — від протидії крилатим ракетам до бойової роботи поблизу фронту.
Тому масовий безпілотний перехоплювач має не просто додати ще одну зброю до арсеналу. Він повинен зняти з бойової авіації рутинне полювання на сотні швидкісних дронів.
Що буде справжнім показником прориву
Найближчими тижнями важливими будуть не нові назви апаратів і навіть не окремі відео збиттів.
Головні показники — інші.
Перший — повторюваність. Дві компанії мають підтвердити, що успішні бойові тести не були одиничними випадками.
Другий — статистика ефективності. Для системи масової ППО важливе співвідношення успішних перехоплень до запусків у реальних умовах.
Третій — виробнича спроможність. Якщо Росія справді здатна випускати тисячі швидкісних безпілотників на місяць, українське рішення також має вимірюватися тисячами, а не десятками апаратів.
Четвертий — ціна. Якщо новий перехоплювач виявиться надто дорогим, він втратить головну економічну перевагу перед класичною ППО.
П’ятий — автоматизація і масштабування розрахунків. Навіть десятки тисяч перехоплювачів мало допоможуть без радарів, сенсорної мережі, каналів передачі даних, пускових позицій та навченого персоналу.
І нарешті — здатність швидко змінювати систему після наступної російської модернізації. Нові «Шахеди» можуть отримувати інші режими польоту, засоби виявлення перехоплювачів, більш стійку навігацію або нові профілі атаки. Саме тому боротьба з ними не завершиться створенням одного вдалого дрона.
Україна, схоже, пройшла перший критичний бар’єр — але не останній
Станом на 19 вересня є підстави говорити про важливий технологічний зсув.
На початку місяця українська влада повідомляла про прототипи. У середині вересня — про одиничний успішний результат, який ще потребував доопрацювання. Тепер ідеться вже про двох виробників, бойові випробування, початок контрактування, чотири перспективні моделі на фінальній стадії та задокументований випадок застосування нового перехоплювача військовою контррозвідкою СБУ.
Це більше, ніж одиничний технологічний експеримент.
Але це ще не «закрита» проблема реактивних «Шахедів».
Найскладніше завдання тепер переходить від конструкторів до всієї системи оборони: потрібно вибрати найстабільніші рішення, швидко оформити їх для використання, профінансувати виробництво, замовити достатні партії, розгорнути тисячі перехоплювачів там, де вони потрібні, і зв’язати їх із радарами та іншими засобами виявлення.
Саме після цього можна буде говорити не просто про український дрон, який здатен збити реактивний «Шахед», а про масовий ешелон ППО, здатний системно перехоплювати такі цілі без виснаження запасів дорогих зенітних ракет.
Поки що Україна, судячи з відкритої інформації, зробила критично важливий крок: довела, що задача перехоплення високошвидкісного російського БпЛА не є нерозв’язною. Наступний тест — уже не швидкість окремого прототипу, а швидкість українського оборонного виробництва.
